Постанова № 74538757, 08.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2018 р. Справа№ 910/23461/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи

апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2018 (повний текст рішення складено 29.03.2018)

у справі №910/23461/17 (суддя - Удалова О.Г.)

за позовом Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «К і К»

про стягнення 12 471,33 грн

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (надалі - ДП НЕК «Укренерго», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «К і К» (надалі - ТОВ «К і К», відповідач) 12 471,33 грн, а саме: 5 907,47 грн пені та 6 563,86 грн штрафу за порушення строку виконання зобов'язань за договором №11-6/1072-17 від 05.05.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2018 у справі №910/23461/17 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням, ДП НЕК «Укренерго» 10.04.2018 (згідно відтиску на штемпелі вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вказане рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, а саме: ст. 80, ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України). Зокрема в скарзі зазначено, що суд першої інстанції:

- всупереч ч. 4 ст. 238, не зазначив, на підставі яких доказів він встановив факт, що позивач не передав відповідачу вихідні дані;

- не надав оцінки тому, що передача вихідних даних виконавцю, згідно з календарним планом, відбулась 03.05.2017, тобто ще до підписання договору. Зазначене, на думку скаржника, спростовує висновок місцевого господарського суду, про те, що порушення відповідача відбулось через прострочення позивача;

- неправильно обрахував початок перебігу строків виконання робіт за договором від дат підписання договору та передачі вихідних даних виконавцю, оскільки умовами договору та календарного плану відповідач мав виконати роботи протягом 116 календарних днів від дати отримання авансу, тобто до 05.09.2017 (включно);

- прийняв до уваги докази, які відповідач подав із пропуском строку, наданого в ухвалі про відкриття провадження у справі;

- не врахував, що відповідач був обізнаним про свої обов'язки, тому мав можливість завчасно звернутись до позивача за довіреністю на представництво інтересів позивача в Центрі надання адміністративних послуг щодо виготовлення робочого проекту. Проте за вказаною довіреністю відповідач звернувся лише 01.11.2017, тобто через два місяці після закінчення строків на виконання робіт.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2018 справу №910/23461/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалою від 20.04.2018 було відкрито апеляційне провадження у справі №910/23461/17; призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників; запропоновано відповідачу подати протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідно, але не пізніше 05.05.2018, відзив на апеляційну скаргу.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З повідомлень про вручення поштового відправлення вбачається, що сторони завчасно отримали ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2018 про відкриття апеляційного провадження. Зокрема, відповідач - 27.04.2018.

Проте, відповідач не скористався своїм правом надати суду відзив на апеляційну скаргу, заперечення, пояснення щодо апеляційної скарги, клопотання про продовження строку для його подання не заявляв. Жодних заяв, клопотань не надав.

Дослідивши матеріали справи, докази у справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 05.05.2017 між ДП НЕК «Укренерго» (замовник) і ТОВ «К і К» (виконавець) був укладений договір №11-6/1072-17 (надалі - договір), за умовами якого виконавець зобов'язався протягом його дії виконати роботи, зазначені у пункті 1.2 «Предмет закупівлі», а замовник - прийняти та оплатити роботи на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору визначено предмет закупівлі: «ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 Виготовлення робочого проекту «Організація додаткового входу в приміщення підрозділу громадського харчування ДП НЕК «Укренерго» по вул. Симона Петлюри, 27, інв. №1641, 71320000 Послуги з інженерного проектування».

Роботи, згідно з п. 1.3 договору повинні бути виконані в частині відповідно до ДБН А.2.1.1-1-2014; ДБН А.2.2.-3-2014, а саме: проведення збору вихідних даних; виконання інженерно-вишукувальних робіт; виготовлення проектної документації стадії «Р»; виконання функцій технічного замовника в частині організації, підготовки та отримання погоджувальної та дозвільної документації за участю замовника.

Відповідно до п. 1.4 договору всі роботи здійснюються згідно додатку 1 (протокол погодження договірної ціни), додатку 2 (календарний плат-графік виконання робіт та розрахунків), додатку 3 (технічне завдання на виконання робіт), додатку 4 (кошторисний розрахунок вартості робіт) договору.

Згідно з п. 2.1 договору виконавець виконує проектно-вишукувальні роботи згідно предмету закупівлі відповідно до чинних нормативних актів, правил та інших документів, в т.ч. зазначених в договорі.

Пунктом 3.1 договору сторони узгодили, що вартість робіт згідно кошторису (додаток 4) становить 234 423,60 грн (з ПДВ - 39 070,60 грн).

Замовник здійснює оплату за виконані роботи трьома платежами наступним чином: авансовий платіж у розмірі 30% від вартості робіт здійснюється протягом 3-х банківських днів після підписання цього договору; платіж у розмірі 30% від вартості робіт здійснюється протягом 3-х банківських днів після виконання другого етапу згідно додатку 2 та оформлення актів виконаних робіт по першому та другому етапу згідно додатку 2; остаточний розрахунок здійснюється протягом 3-х банківських днів після підписання актів виконаних робіт згідно п. 5.4 договору та належним чином зареєстрованої податкової накладної (п. 4.1 договору).

Виконавець зобов'язався виконати роботи відповідно до додатків 1-4 до договору (п. 5.1 договору).

Пунктом 5.3 договору визначений початок виконання робіт виконавцем: протягом 3-х робочих днів з дати підписання договору та надання виконавцю вихідних даних, необхідних для виконання робіт, згідно п. 6.3.2 договору. У разі відтермінування замовником авансового платежу та/або не надання вихідних даних, строки виконання робіт переносяться на відповідний термін, про що сторони підписують додаток до даного договору.

Положеннями п. 5.5 договору встановлений строк виконання робіт: протягом 3-х місяців з дати отримання авансового платежу згідно п.п. 4.1.1 договору.

Відповідно до п. 6.3.2 договору замовник зобов'язався надати виконавцю вихідні дані, необхідні для виконання робіт.

Пунктом 7.2 договору визначено, що в разі порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань, виконавець сплачує замовнику згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% вартості простроченого зобов'язання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів виконавець повинен додатково сплатити замовнику штраф у розмірі 7% від вказаної вартості.

Строк дії договору встановлений до 31.12.2017 (п. 10.1 договору); закінчення строку договору, відповідно до п. 10.2, не звільняє сторони, зокрема, від виконання зобов'язань, передбачених ним, за винятком випадків, коли замовник відмовився від прийняття виконання, яке втратило для нього інтерес внаслідок прострочення; строк дії договору та виконання зобов'язань щодо виконання робіт може бути продовжено у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат Замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі (п. 10.3. договору).

Також сторони договору погодили додатки до цього договору:

- №1 Протокол погодження договірної ціни в сумі 234 423,60 грн. (з ПДВ - 39 070,60 грн.);

- №2 Календарний графік виконання проектних робіт та розрахунків;

- №3 Опис та основні вимоги до робіт;

- №4 Кошториси на проектні (вишукувальні) роботи.

Зокрема, календарним графіком виконання проектних робіт та розрахунків було встановлено, що:

- у перший етап робіт замовник передає виконавцю у термін до 03.05.2017 вихідні дані, а саме: Розділ КР листи 1-18; Розділ КЖ листи 7-14; Розділ АР листи 5-22;

- на другому етапі передбачено виконання підрядником у місячний термін з дати отримання авансу підготовчих робіт;

- на третьому етапі виконавець у строк 1,8 місяця з дати отримання авансу зобов'язався здійснити розробку варіантів архітектурних рішень;

- на четвертому етапі у строк 2,8 місяця з дати отримання авансу -здійснити проектування та погодження.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем на користь відповідача було перераховано: платіжним дорученням №416 від 12.05.2017 - 70 327,08 грн з призначенням платежу: «аванс 30% за проектно-вишукувальні роботи по об'єкту зг.дог. 11-6/1072 від 05.05.17, рах. 0510-01 від 10.05», платіжним дорученням №367 від 23.08.2017 - 70 327,08 грн з призначенням платежу: «за виконані роботи третього етапу зг.дог. 11-6/1072-17 від 05.05.17, акт 2 від 15.08.17, в т.ч. ПДВ 11 721,18 грн».

Згідно з актами прийому виконаних робіт до договору, а саме №1 від 15.08.2017 на суму 70 327,08 грн, №2 від 15.08.2017 на суму 70 327,08 грн, які підписані представниками замовника та виконавця і посвідчені печатками обох сторін, відповідачем було виконано, а позивачем прийнято роботи за договором на загальну суму 140 654,16 грн.

21.08.2017 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору. В додатковій угоді викладено Календарний план-графік виконання проектних робіт та розрахунків, а саме:

- надання вихідних даних замовником - термін виконання 03.05.2017;

- підготовчі роботи - 31 календарних день з дати отримання авансу; умови розрахунку: аванс у розмірі 30% (70 327,00 грн. в т.ч. ПДВ) - протягом 3 банківських днів після підписання договору;

- розробка варіантів архітектурних рішень - 54 календарних дні з дати отримання авансу; умови розрахунку: розрахунок за виконані роботи 30% - 70 327,00 грн в т.ч. ПДВ;

- проектування та погодження - 116 календарних днів з дати отримання авансу; умови розрахунку: остаточний розрахунок 40% - 93 769,60 грн з ПДВ протягом 3 банківських днів після підписання актів виконаних робіт.

27.09.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією. Посилаючись на порушення строку виконання 4-го етапу робіт, позивач вимагав від відповідача на підставі п. 7.2 договору та ст. 231 ГК України сплатити пеню і 7% штрафу за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Відповідач претензію залишив без задоволення, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача 5 907,47 грн пені та 6 563,86 грн штрафу.

Суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст. 613 ЦК України, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді пені та штрафу та відмову у задоволенні позову. Вказавши, що згідно умов договору підставою для початку виконання робіт є підписання договору та передання замовником виконавцю вихідних даних, необхідних для виконання робіт, місцевий господарський суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази передання замовником на момент перерахування авансу вихідних даних, а тому відповідач не міг вчасно виконати свій обов'язок, обумовлений договором. Водночас суд першої інстанції процитувавши положення ст. 614 ЦК України, встановив відсутність вини боржника, відтак дійшов висновку про неможливість застосування її положень, саме до боржника (як винної особи). Також суд першої інстанції зазначив, що сторонами складено та підписано акт прийому-передачі документації за договором від 22.09.2017 про отримання замовником від виконавця частину робіт 4 етапу згідно з календарним планом; при цьому, погодившись з доводами відповідача, суд зазначив, що позивач порушив строк надання відповідачу довіреності на вчинення відповідних дій.

Втім, суд апеляційної інстанції з таким висновком місцевого господарського суду не погоджується.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини підряду на проведення проектних робіт.

Відповідно до ст. 887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник - прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 888 цього ж Кодексу встановлено обов'язок замовника передати підрядникові, крім завдання на проектування, також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. При цьому частиною другою цієї статті передбачено, що підрядник зобов'язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач, заперечуючи проти вимог позивача у відзиві на позовну заяву, посилався на те, що затримка порушення строків відбулась з вини позивача, оскільки: при виконанні першого етапу робіт з'ясувалось, що замовлений обсяг робіт не відповідає (є меншим) обсягу виконаних робіт; акт прийому виконання робіт третього етапу відповідач передав позивачу на затвердження та підписання 20.07.2017, втім повернутий лише 15.08.2017, тобто із 10-денним запізненням; лише 21.11.2017 позивач надав відповідачу довіреність на право подання і отримання документації, яка була необхідна для виконання четвертого етапу робіт.

Будь-яких заперечень щодо отримання вихідних даних, необхідних для виконання замовлення (зазначених в календарному графіку виконання проектних робіт) відповідач суду не наводив та доказів протилежного не надавав.

Натомість, в обох редакціях календарного графіку виконаних робіт (додаток 2 до договору), які підписані без будь-яких зауважень, сторони погодили, що вихідні дані передані виконавцю 03.05.2017. Факт отримання цих даних у зазначений термін відповідач не заперечив. Навпаки з матеріалів справи вбачається, що він виконав, а позивач прийняв та оплатив перші три етапи робіт, що було б неможливим (як фактично, так і в розумінні ст. 888 ЦК України) без отримання вихідних даних. Тобто, висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів передання вихідних даних (і, як наслідок, відсутність всіх передбачених договором підстав для початку виконання відповідачем підрядних робіт) не відповідають обставинам справи. Крім того, факт передачі вихідних даних встановлений у самому договорі.

Договір, відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а відповідно до ст. 846 Кодексу - строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Зміна умов договору, відповідно до вимог ч. 1 ст. 651, ст. 654 ЦК України, допускається лише за згодою сторін і в такій самій формі, що і договір, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктами 5.3, та п. 10.3 договору сторони узгодили, що перенесення строків виконання зобов'язання можливе за умови відтермінування замовником авансового платежу та/або не надання вихідних даних (п. 5.3) (на що помилково послався суд першої інстанції) або у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (п. 10.3). При цьому перенесення строків виконання робіт має відбувається шляхом підписання сторонами додатку до основного договору (п. 5.3).

Незважаючи на те, що після 05.09.2017 (кінцевого терміну виконання проектних робіт) між сторонами відбувалось листування з приводу виконання проектних робіт, а відповідач частково виконав роботи 4-го етапу (що підтверджується актами прийняття робіт від 22.09.2017 та 13.10.2017), докази укладення сторонами додатку до договору про зміну строків (терміну) виконання проектних робіт або зміну строків у судовому порядку (п. 9.2 договору) в матеріалах справи відсутні. Отже, позивач правильно зазначив, що відповідач мав закінчити виконання робіт (як 4-го етапу, так і договору в цілому) у термін до 05.09.2017, тобто протягом 116 календарних днів від дати сплати позивачем авансу. Проте, на час звернення позивача до господарського суду із позовом відповідач роботи за договором не виконав.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 231 ГК України, відповідно до якої за порушення строків виконання зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Так, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач вчасно отримав як аванс, так і вихідні дані, необхідні для виконання робіт за договором (тобто відсутнє прострочення кредитора), проте на час звернення позивача до господарського суду із позовом роботи як 4-го етапу, так і повністю за договором, не виконав. Доказів продовження строків (терміну) виконання зобов'язань (підписання додатків до договору з цього приводу) відповідач суду не надав, тому його доводи, що прострочення відбулося внаслідок відсутності сприяння позивача у виконанні 4-го етапу проектних робіт, є безпідставними.

Прийнявши на себе договірні зобов'язання, які в силу ст. 629 ЦК України, є обов'язковими для сторін, відповідач мав вчинити всіх залежних від нього заходів для належного виконання цих зобов'язань. У календарному графіку виконання проектних робіт (додаток 2 до договору) та змін до нього передбачено, що на 4-му етапі підрядник, крім іншого, зобов'язаний вчинити погоджувальні дії. Тобто для дотримання строків виконання своїх зобов'язань відповідач повинен був заздалегідь з'ясувати із замовником, у який спосіб буде відбуватись таке погодження (за безпосередньою участю представника замовника чи шляхом видачі відповідної довіреності представнику підрядника). Листи відповідача №1031-01 від 31.10.2017 (з проханням видати довіреність на право подання та отримання від відповідних організацій документації) та №1218-01 від 18.12.2017 (а.с. 80) (де він повідомляв позивача, що і раніше просив надати таку довіреність), в розумінні ст.ст. 76 - 79 ГПК України не є належними доказами вчинення ним всіх залежних від нього заходів для належного виконання своїх зобов'язань. Ці листи, по-перше, надсилались вже після закінчення передбаченого у договорі строку, а по-друге, жодними іншими доказами не доведено, що сторона раніше, дійсно зверталася за наданням такої довіреності.

Є помилковим висновок суду першої інстанції стосовно порушення позивачем строків надання довіреності (звернення до позивача за її отриманням вже після того, як обумовлений в договорі строк на виконання договірних робіт закінчився). Втім, позивач в апеляційній скарзі обґрунтовано зазначив, що ні договором, ні нормами законодавства не встановлений строк, протягом якого має видаватись довіреність, тоді як сторона надала її в розумні строки - 21.11.2017.

Зі змісту статті 622 ЦК України вбачається, що боржник, який сплатив неустойку за порушення зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. Натомість, пеня і штраф, відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, нараховується від вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання.

Тобто вжиття відповідачем заходів до подальшого виконання своїх зобов'язань за договором не звільняє його від обов'язку сплатити замовнику штрафні санкції за порушення строків виконання договірних робіт. Договором також не передбачено, що подальше виконання відповідачем робіт після закінчення обумовлених строків є підставою для звільнення боржника від відповідальності за їх порушення.

З акту прийому-передачі документації (а.с. 255 т. 1), на який посилався суд першої інстанції, вбачається, що відповідач здав, а позивач прийняв частину виконаних робіт 4-го етапу лише 22.09.2017, тобто поза межами визначених у договорі строків виконання робіт. За вказаних обставин цей акт не впливає на результат вирішення даного спору, через те, що згідно умов договору станом на 22.09.2017 роботи за договором вже мали бути закінчені.

А тому доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції (в порушення приписів ст. 80 ГПК України) прийняв цей акт як доказ у справі не зважаючи, що він був поданий відповідачем до суду 09.02.2018 (а.с. 90 т. 1), тобто після сплину граничного строку, наданого в ухвалі про відкриття провадження (до 26.01.2018), в розумінні абзацу 2 ч. 2 ст. 277 ГПК України, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач доказів того, що прострочення виконання договірних зобов'язань з виконання 4-го етапу робіт відбулось не з його вини, не надав. А тому відповідно до ст.ст. 611, 612, 614 ЦК України, ст.ст. 193, 231 ГК України має понести відповідальність за таке порушення.

Зважаючи на встановлені обставини та наданий розрахунок позивача, який відповідає вимогам чинних норм матеріального права та є арифметично правильним, позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Натомість висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для притягнення відповідача до відповідальності є таким, що не відповідає вище встановленим обставинам.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 20 ГК України, суб'єкти господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій.

Судом апеляційної інстанції в порядку пп. г) п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України встановлено, що відповідач допустив порушення правил здійснення господарської діяльності, правовими наслідками чого, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, ст. 230, ч. 2 ст. 231 ГК України, є сплата неустойки (пені і штрафу). Тому, право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача пені і штрафу за порушення строків виконання договору.

Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте внаслідок невідповідності висновку суду першої інстанції про прострочення позивача, як кредитора, зокрема, наступним обставинам справи: факт передання вихідних даних підтверджено договором, фактично виконаними роботами першого, другого, третього, частково - четвертого етапів робіт; видачею у розумний строк (який не було визначено сторонами в договорі) довіреності безпосередньо на вимогу відповідача вже після спливу строку виконання робіт. Внаслідок зазначеного місцевий господарський суд, замість ст. 614 ЦК України (в частині вини боржника за несвоєчасне виконання зобов'язання) та ч. 2 ст. 231 ГК України (в частині обґрунтованого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання), неправомірно застосував до спірних правовідносин саме ст. 613 ЦК України, відмовивши у задоволенні позову з підстав відсутності вини відповідача.

З викладеного вбачається, що оскаржуване рішення прийнято внаслідок невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильного застосування норм матеріального права, яке полягає у помилковому застосуванні ст. 613 ЦК України, яка не підлягала застосуванню, та незастосуванні ст. 614 ЦК України, ч. 2 ст. 231 ГК України, які підлягали застосуванню у даному спорі. Тому рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2018 у справі №910/2346/1/17 підлягає скасуванню на підставі п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 277 ГПК України, з використанням повноважень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню із прийняттям нового - про задоволення позову.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому судові витрати у цій справі підлягають розподілу.

Судовий збір, сплачений за розгляд справи у суді першої інстанції, та за перегляд справи в суді апеляційної інстанції, у зв'язку із задоволенням позовних та апеляційних вимог позивача, покладається на відповідача.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст.ст. 129, 269, п. 10 ст. 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 277, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2018 у справі №910/23461/17 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2018 у справі №910/23461/17 - скасувати з ухваленням нового рішення.

Позов задовольнити повністю. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді першої інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «К і К».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «К і К» (02166, м. Київ, вул. М. Жукова, 26, код ЄДР 21619519) на користь Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 25, код ЄДР 00100227) 5 907 (п'ять тисяч дев'ятсот сім) грн 47 коп - пені, 6 563 (шість тисяч п'ятсот шістдесят три) грн 86 коп - штрафу, 1 600 (одна тисяча шістсот) грн - судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

3. Судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «К і К».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «К і К» (02166, м. Київ, вул. М. Жукова, 26, код ЄДР 21619519) на користь Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 25, код ЄДР 00100227) 2 400 (дві тисячі чотириста) грн судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції.

4. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.

5. Матеріали справи №910/23461/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім