Постанова № 74538727, 06.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2018 р. Справа№ 925/104/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Дідиченко М.А.

Мартюк А.І.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Саранюк В.М. довіреність № 14-196 від 11.12.17;

від відповідача: Бунякін М.М. довіреність № 11 від 04.01.18;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 (повне рішення складено 28.03.2018)

у справі №925/104/18 (головуючий суддя Скиба Г.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради

про стягнення 747115,48 грн. пені та 3% річних з простроченої суми

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд Черкаської області з позовом до комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений природний газ згідно договору купівлі-продажу природного газу №178-БО-36 від 10.07.2012р. в розмірі 747115,48 грн., у тому числі: 707702,71 грн. пені, 39412,77 грн. - 3% річних, та відшкодування судових витрат.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі №925/104/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 19.04.2018 (згідно відбитку календарного штемпелю на конверті) подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідач здійснював розрахунки за поставлений природний газ з порушенням встановлених договорів строків, тому позивачем правомірно нараховані пеня та 3% річних. При цьому, відповідач не включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому положення ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на відповідача не поширюються.

Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивоване тим, що копію повного тексту оскаржуваного рішення скаржник отримав 30.03.2018.

26.04.2018 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Київського апеляційного господарського суду та згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 06.06.2018.

21.05.2018 відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що положення ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямою дії і їх застосування не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності вказаним Законом.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

30.12.2014 між позивачем - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як продавцем, та відповідачем - КПТМ "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради, як покупцем, було укладено договір №3322/15-БО-36 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2014р. (далі - Договір) (а.с. 13 - 18).

Згідно з п. 1.1 Договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

У п.1.2 Договору сторони домовились, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

В подальшому між сторонами також було підписано ряд додаткових угод до договору, які стосуються ціни та вартості газу (всього 8, а.с. 19-27).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач у період з січня по грудень 2015 року (включно) здійснив поставку газу, а відповідач прийняв газ (як різновид товару) в об'ємі 4584,971 тис.куб.м на суму 38 902 014,02 грн., в тому числі ПДВ - 6 483 669 грн., що підтверджується підписаними двосторонніми актами приймання - передачі газу: від 31 січня 2015р. - 1219643 куб.м. газу на суму 8807773,88 грн. (а.с. 34); від 28 лютого 2015р. - 1065924 куб.м. газу на суму 7436738,57 грн. (а.с. 35); від 31 березня 2015р. - 493760 куб.м. газу на суму 5378823,94 грн. (а.с. 36); від 30 квітня 2015р. - 227197 куб.м. газу на суму 2002241,72 грн. (а.с. 37); від 31 травня 2015р. - 22006 куб.м. газу на суму 183429,70 грн. (а.с. 38); від 30 червня 2015р. - 27480 куб.м. газу на суму 221994,43 грн. (а.с. 39); від 31 липня 2015р. - 25686 куб.м. газу на суму 207501,78 грн. (а.с. 40); від 31 серпня 2015р. - 24798 куб.м. газу на суму 200328,17 грн. (а.с. 41); від 30 вересня 2015р. - 29450 куб.м. газу на суму 237908,88 грн. (а.с. 42); від 31 жовтня 2015р. - 278555 куб.м. газу на суму 2250278,71 грн. (а.с. 43); від 30 листопада 2015р. - 521505 куб.м. газу на суму 4129706,32 грн. (а.с. 44); від 31 грудня 2015р. - 648967 куб.м. газу на суму 5142528,73 грн. (а.с. 45).

Факт поставки природного газу у зазначених обсягах сторонами не заперечується, претензій щодо кількості, якості та вартості отриманого товару (газу) не заявлено.

За умовами договору п. 6.1. - оплата газу здійснюється виключно грошовими коштами на умовах поточної оплати протягом місяця поставки газу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач одержаний від позивача газ оплатив в повному обсязі.

При цьому, останній платіж відповідача за спожитий газ за договором №3322/15-БО-36 позивач отримав 31.12.2015р., що підтверджується довідкою по операціях за договором (а.с.47-48).

Однак, платежі за окремі періоди відповідачем здійснювались з порушенням встановлених Договором строків, у зв'язку із чим позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 707 702,71 грн. пені та 39412,77 грн. 3% річних, згідно доданого до позову розрахунку за період з 17.02.2015р. по 28.12.2015р., окремо по кожному акту (а.с.28-33).

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що борги по нарахованих пені та 3% річних підлягають списанню на підставі Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погодився із аргументами відповідача та прийшов до висновку, що на правовідносини сторін поширюється дія положень ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а тому пеня і 3% річних не підлягають нарахуванню і стягненню.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору №3322/15-БО-36 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2014р., який за правовою природою є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами.

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже був чинним і обов'язковим для сторін.

Договір також відповідає вимогам статті 714 ЦК України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до частин 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем повністю проведені розрахунки за Договором (останній платіж здійснений відповідачем 31.12.2015р.), однак платежі здійснювались з порушенням строків, встановлених Договором.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім цього, у сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У пункті 7.2. Договору сторони узгодили, що у разі невиконання покупцем п.6.1 Договору, покупець сплачує продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

У зв'язку із порушенням строків оплати, позивачем, на підставі наведених норм ЦК України, ГК України та умов Договору, нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 707 702,71 грн. пені та 39412,77 грн. 3% річних, за період з 17.02.2015р. по 28.12.2015р.

Однак, 30.11.2016 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно норм ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про теплопостачання" господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є теплопостачальною та теплогенеруючою організацією, що підтверджується відповідними ліцензіями, виданими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (а.с.80-81).

Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

З наведених норм вбачається, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості (проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості) необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.

Разом з тим, частиною 3 статті 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені обставини погашення заборгованості за Договором до набрання чинності Законом (до 30.11.2016) та поширення на відповідача дії Закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нараховані позивачем суми пені та 3% річних не підлягають стягненню з відповідача згідно з ч. 3 ст. 7 Закону.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бруманеску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах (п.56), та, що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегією суддів, з огляду на зазначену практику Європейського суду з прав людини та положення статті 236 ГПК України, при розгляді даної справи враховані висновки Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", які викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 28.02.2018 у справі №911/3914/14, від 14.03.2018 у справі № 904/11460/16 та від 11.04.2018 у справі №910/17962/15.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі № 925/104/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі №925/104/18 - без змін.

2. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/104/18.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07.06.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді М.А. Дідиченко

А.І. Мартюк