Рішення № 74538411, 04.06.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/632/18

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №б/н від 04.05.2018р.;

Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю № 160287 від 01.02.2018р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства „Науково-виробниче акціонерне товариство „ВНДІкомпресормаш” до товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство Лазерит” про стягнення 107 819,10 грн., –

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Науково-виробниче акціонерне товариство „ВНДІкомпресормаш” (далі по тексу – ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш”) звернулося до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство Лазерит” (далі по тексу – ТОВ „НВП Лазерит”) про стягнення пені у розмірі 18 072,30 грн. та штрафу у розмірі 89 746,80 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов’язань, прийнятих на себе за умовами договору №180816 від 18.08.2016р. в частині своєчасної поставки товару.

ТОВ „НВП Лазерит” заперечувало проти задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на своєчасне виконання зобов’язань за договором №180816 від 18.08.2016р., у зв’язку з чим, просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

18.08.2016р. між ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” (Покупець) та ТОВ „НВП Лазерит” (Постачальник) було укладено договір №180816 від 18.08.2016р., відповідно до п. 1 якого на умовах, в порядку та строки, визначені цим договором, Постачальник зобов’язується протягом терміну дії договору поставити й передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити майно, перелік, комплектність та кількість якого визначається в специфікації №1 до цього договору, яка з моменту підписання сторонами й проставлення печаток сторін є невід’ємною частиною цього договору. Специфікація повинна мати посилання на цей договір.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 2.2 договору №180816 від 18.08.2016р. оплата партії товару, передбаченої конкретною специфікацією здійснюється в порядку, на умовах та строки визначені специфікацією №1 до цього договору.

Згідно з умовами п. п. 3.1, 3.5 договору №180816 від 18.08.2016р. поставка партії товару, яка передбачена конкретною специфікацією, здійснюється в порядку, на умовах та строки визначені специфікацією №1 до цього договору. Право власності, а також ризики випадкового ушкодження або знищення товару, є дата, зазначена представником Покупця на товаросупровідних документах (видаткова, товаротранспортна накладна).

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Положеннями п. п. 7.4, 7.5 договору №180816 від 18.08.2016р. передбачено, що в разі прострочення поставки товару, Покупець має право вимагати, а Постачальник за вимогою Покупця сплачує договірну санкцію в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в момент виникнення прострочення, від вартості партії товару, визначеної специфікацією, за кожний день прострочення поставки. У випадку не поставки (поставки не у повному обсязі) партії товару у строк більш, ніж 40 (сорока) календарних днів з дати поставки визначеної цим договором або не надання товаросупровідних документів, визначених п. 3.3 цього договору, Покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від партії товару, яка визначена відповідною специфікацією, а також вимагати повернення сплаченого авансу та/або сплати штрафу в розмірі 20% від вартості партії товару, яка визначена відповідною специфікацією.

Згідно з п. 10.2 договору №180816 від 18.08.2016р. сторони дійшли згоди, що строк дії цього договору встановлюється від дати набрання цим договором чинності та діє до 31.12.2016р., у частині гарантійних зобов’язань – до закінчення гарантійного строку, у частині сплати штрафних санкцій або відшкодування збитків – до моменту оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2016р. сторонами було підписано специфікацію №1 до договору №180816 від 18.08.2016р., якою погодили найменування та характеристику товару: лазерний маркувальник лазерит-20-100-РК (комплект), загальною вартістю 425 000,00 грн. Разом із підписанням специфікації №1 від 18.08.2016р. сторонами були погоджені порядок та строк оплати вартості товару, а також строки поставки.

Відповідно до п. 1 специфікації №1 від 18.08.2016р. розрахунок за партію товару, що постачається за даною специфікацією, здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника в наступному порядку: перший платіж у розмірі 50 % від загальної вартості партії товару, що складає 212 500,00 грн., сплачується Покупцем протягом 10 робочих днів з дати виставлення Постачальником рахунка-фактури, яка узгоджується сторонами (п. 1.1); другий платіж в розмірі 40 % від загальної вартості партії товару, що складає 170 000,00 грн., – оплачується протягом 35 календарних днів з моменту проведення першого платежу (п. 1.2); третій платіж у розмірі 10% від загальної вартості партії товару, що складає 42 500,00 грн. – оплачується протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами акту введення товару в експлуатацію (п. 1.3).

Згідно з умовами п. 2 специфікації №1 від 18.08.2016р. поставка партії товару, визначеного у специфікації, здійснюється протягом 60 календарних днів від дня сплати Покупцем першого платежу за умови своєчасної оплати покупцем платежу згідно п. 1.2 специфікації.

На виконання умов договору №180816 від 18.08.2016р. ТОВ „НВП Лазерит” було виставлено ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” рахунок на оплату №71 від 01.09.2016р. на загальну суму 448 734,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 23.09.2016р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 212 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3407 від 23.09.2016р. Окрім того, 28.12.2016р. позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2771 від 28.12.2016р.

05.04.2017р. між ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” (Покупець) та ТОВ „НВП Лазерит” (Постачальник) було укладено додаткову угоду №1 до договору №180816 від 18.08.2016р., відповідно до якої сторонами було погоджено викласти п. п. 1.1, 1.2, 1.1 специфікації №1 до договору в наступній редакції: перший платіж у розмірі 212 500,00 грн., сплачується Покупцем протягом 10 робочих днів з дати виставлення Постачальником рахунка-фактури; другий платіж в розмірі 50 000,00 грн. оплачується протягом 35 календарних днів з моменту проведення першого платежу; третій платіж у розмірі 162 500,00 грн. – перед відвантаженням товару.

05.04.2017р. ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” було перераховано відповідачеві грошові кошти у розмірі 135 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1002 від 05.04.2017р.

На викання умов договору поставки 20.04.2017р. ТОВ „НВП Лазерит” було поставлено ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” лазерний маркувальник, що підтверджується видатковою накладною №62 від 20.04.2017р. 21.04.2017р. позивачем було здійснено запуск лазерного маркувальника, що підтверджується підписаним між сторонами по справі актом вводу в експлуатацію.

Оскільки ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” не було сплачено остаточної суми вартості поставленого товару, ТОВ „НВП Лазерит” зверталось до позивача із претензією №110917 від 11.09.2017р. про сплату суми основного боргу у розмірі 23 738,00 грн. та пені у розмірі 2178,04 грн. Листом № 04/09-015917 від 25.09.2017р. позивач звертався до відповідача із проханням про надання додаткового строку для остаточної оплати вартості отриманого товару.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.03.2018р. по справі №920/95/18 було частково задоволено позовні вимоги ТОВ „НВП Лазерит” до ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш”, присуджено до стягнення на користь ТОВ „НВП Лазерит” суму основного боргу у розмірі 23738,00 грн., пеню у розмірі 3015,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.03.2018р. по справі №920/95/18 було встановлено, що ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” у порушення зобов’язань, прийнятих на себе за умовами договору №180816 від 18.08.2016р. не було сплачено остаточної вартості товару після введення лазерного маркувальника в експлуатацію.

У поданій до господарського суду позовній заяві ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” було зауважено, що відповідачем, у порушення умов договору №180816 від 18.08.2016р., не було здійснено своєчасної поставки товару в строк до 27.02.2017р., тобто протягом 60 календарних днів від дня сплати другого платежу, у зв’язку з чим, відповідач зобов’язаний сплатити пеню та штраф за порушення власних зобов’язань.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Оскільки ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” обґрунтовує заявлені позовні вимоги фактом неналежного виконання відповідачем зобов’язань, прийнятих на себе за умовами договору №180816 від 18.08.2016р. в частині своєчасної поставки товару, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалось вище по тексту рішення, у специфікації №1 сторонами було передбачено, що ТОВ „НВП Лазерит” зобов’язано здійснити поставку товару протягом 60 календарних днів від дня сплати Покупцем першого платежу за умови своєчасної оплати покупцем і другого платежу. Такими чином, обов’язок з поставки товару виникає у ТОВ „НВП Лазерит” у випадку перерахування позивачем грошових коштів у загальному розмірі 382 500,00 грн., тобто сплати першого та другого платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Господарський суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження перерахування ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” на користь відповідача грошових коштів у строки, визначені у специфікації №1, що свідчить про ненастання обов’язку відповідача поставити товар у строк до 27.02.2017р..

Разом з тим, господарський суд зауважує, що шляхом підписання 05.04.2017р. додаткової угоди №1 до договору №180816 від 18.08.2016р. сторонами були змінені розміри платежів, які повинен здійснити позивач. Сторонами було визначено другий платіж в розмірі 50 000,00 грн. оплачується протягом 35 календарних днів з моменту проведення першого платежу; третій платіж у розмірі 162 500,00 грн. – перед відвантаженням товару.

Посилаючись саме на умови додаткової угоди №1від 05.04.2017р., якою розмір другого платежу був змінений сторонами до суми 50 000 грн., в той час як саме зазначена сума була сплачена позивачем 28.12.2016р., позивач вважає, що поставка повинна була відбутися до 27.02.2017р. Суд критично оцінює доводи позивача з цього приводу, так як зміни до розміру другого платежу відбулися лише 05.04.2017р. та саме з цієї дати у відповідача виник обов’язок здійснити поставку товару, який, в свою чергу, був виконаний останнім 20.04.2017р.

Викладене свідчить про відсутність факту прострочення виконання ОВ „НВП Лазерит” зобов’язань за договором №180816 від 18.08.2016р. в частині поставки товару в обумовлені сторонами строки, у зв’язку із чим, підстави для стягнення на користь позивача пені та штрафу відсутні, що має наслідком необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” у повному обсязі.

Окрім того, господарський суд, з огляду на звернення ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” до суду із позовною вимогою про стягнення із відповідача пені, вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.

Так, згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, право на стягнення пені виникає у кредитора у випадку порушення боржником саме грошового зобов’язання. Разом з тим, неналежне виконання зобов’язань щодо поставки товару не є грошовим зобов’язанням, а, отже, за порушення строків поставки товару пеня, в силу приписів чинного законодавства, стягненню не підлягає.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” до ТОВ „НВП Лазерит” про стягнення пені у розмірі 18 072,30 грн. та штрафу у розмірі 89 746,80 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд, враховує клопотання ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” про покладення на відповідача судових витрат зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу, а також клопотання ТОВ „НВП Лазерит” щодо відшкодування за рахунок позивача понесених витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2, 3 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положеннями п. 2 ч. 1, п. 1, 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог понесені ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу покладаються на позивача.

Щодо клопотання ТОВ „НВП Лазерит” про відшкодування за рахунок позивача понесених витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу ТОВ „НВП Лазерит” було надано суду договір про надання правової допомоги №3 від 01.02.2018р., укладений між відповідачем та адвокатом ОСОБА_3, додаткові угоди до договору, а також квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 23.04.2018р., №2 від 04.05.2018р., №3 від 01.06.2018р. про прийняття адвокатом ОСОБА_3 від ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 9100,00 грн., у розмірі 2500,00 грн. та у розмірі 2500,00 грн.

Оскільки стороною по справі, а саме відповідачем, виступає юридична особа - ТОВ „НВП Лазерит”, прийняття грошових коштів за адвокатські послуги від будь-якої іншої особи не може свідчити про понесення саме відповідачем витрат на правову допомогу. З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для покладення на позивача обов’язку з відшкодування витрат, понесених особою, яка не є учасником по справі.

Викладене має наслідком необхідність відмови у задоволення клопотання ТОВ „НВП Лазерит” про відшкодування за рахунок позивача витрат на правову допомогу, у зв’язку з недоведеністю факту їх понесення відповідачем.

Підсумовуючи вищезазначене, позов ПрАТ „НВ АТ „ВНДІкомпресормаш” до ТОВ „НВП Лазерит” про стягнення пені у розмірі 18 072,30 грн. та штрафу у розмірі 89 746,80 грн. задоволенню не підлягає відповідно до ст. ст. 11, 15, 256-258, 509, 525, 526, 539, 549, 612, 626, 663, 666, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 175, 193, Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Керуючись ст. ст. 86, 123, 126, 129, 236 – 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08 червня 2018 р.

Суддя С.П. Желєзна