Рішення № 74535334, 17.05.2018, Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 510/663/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.05.2018 р. Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Бошков І.Д.,

-за участю секретаря Занфір О.В.,

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Ренійського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Представник відповідача – Лиманської сільської ради позовні вимоги визнав, щодо їх задоволення не заперечував, просив розглянути справу у його відсутності, про що надав письмову заяву.

Позивач, його представник ОСОБА_2 на задоволенні позову наполягали, просили про розгляд справи без їх участі.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся із відповідними вимогами та просив визнати за ним в порядку спадкування право власності на спадкове майно, зазначивши, що за життя його дідуся – ОСОБА_3 належало на праві власності:

-житловий будинок із надвірними спорудами та господарськими будівлями № 67, розташований по вул. Бессарабська, с. Лиманське, Ренійського району, Одеської області, який в цілому складається із: житлового будинку літ. А, загальною площею 69,50 кв. м., житловою площею 48,40 кв. м., підсобною площею 21,10 кв. м., прибудови літ. а, тамбуру літ. а1, літньої кухні літ. Б, погребу літ. б, сараю літ. В,Г,Ж,З, вбиральні літ. Д, навісу літ. Е, огорожі 1-4, спорудження 5.

На випадок смерті ОСОБА_3 розпорядився належним йому майном, 09.04.1996 р. залишив заповіт на ім’я свого онука – позивача ОСОБА_1, зареєстрованого в реєстрі за № 11, якому заповідав усе своє майно, що належатиме йому на момент смерті, 17.11.2002 року - помер. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на вищевказане майно. У відповідний 6-тимісячний строк після смерті спадкодавця позивач (як спадкоємець за заповітом) не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак він прийняв спадщину з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 548 ЦК Української РСР 1963р. (в редакції, чинній на час виникнення спадкових правовідносин), для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина вважається належною спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до п.п. 1,2 ч.1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Після смерті дідуся ОСОБА_3, позивач фактично вступив в володіння та управління спадковим майном, оскільки на момент відкриття спадщини позивач постійно проживав разом із спадкодавцем. До теперішнього часу позивач разом із сім’єю проживає в спадковому будинку, утримує житловий будинок, сплачує належні платежі, робив поточний ремонт житлового будинку, протягом строку встановленого для прийняття спадщини позивач про відмову від спадщини не заявляв, а отже вважається таким, що її фактично прийняв. Враховуючи вказане, пізніше позивач звернувся до Ренійської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв’язку з відсутністю правовстановлюючого документу, реєстрацію якого було проведено в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що нотаріусом винесено вмотивовану постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину від 11.02.2016 р. Після смерті ОСОБА_3, це питання вже неможливо вирішити, за визнанням права власності на житловий будинок, як на об’єкт спадщини, може звернутися тільки спадкоємець.

Таким чином, позивач фактично прийняв спадщину, що залишилася після померлого ОСОБА_3 і вважає, що має всі законні підстави для визнання за ним права власності на неї, оскільки до держави вона не перейшла, відумерлою не визнана, інші спадкоємці відсутні, представник відповідача не заперечував, щоб позивач оформив право власності на спадкове майно після смерті спадкодавця на своє ім'я.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки її доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України 2003р. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки ОСОБА_3 помер у 2002р. ( до набрання чинності ЦК України 2003р.), а позивач фактично прийняв спадщину після його смерті, данні цивільні відносини регулюються положеннями ЦК Української РСР 1963р.

Відповідно до ст. 524 ЦК Української РСР 1963р. спадкування здійснюється за законом та за заповітом. Спадкування за законом має місто, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Як передбачено ч. 1 ст. 529 ЦК Української РСР 1963р. при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, інший з подружжя та батьки померлого.

Згідно вимог ст. 548 ЦК Української РСР 1963р. для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина вважається належною спадкоємцю з часу відкриття спадщини. За п. 1 ч.1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, причому ці дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, позивач у справі є спадкоємцем за заповітом (ст. 534 ЦК УРСР). Він у передбачений законом строк не звернувся до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини, однак після смерті ОСОБА_3 позивач фактично став володіти та користуватися спадковим нерухомим майном, отже відповідно до ст. 549 ЦК УРСР 1963 р. фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Прийняття спадщини є фактом, який відображає волю спадкоємця придбати майно після смерті спадкодавця. В даному випадку позивач прийняв спадщину фактично, оскільки його воля, як спадкоємця за заповітом, була виражена у його діях по фактичному управлінню та володінню спадковим майном (утримання житлового будинку, сплачення комунальних платежів, проведення ремонту тощо). В даний час оформити своє право на спадщину та отримати відповідне свідоцтво позивач не має можливості у зв’язку із відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, позивач прийняв спадщину в порядку п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963р., однак, він не може оформити прийняття спадщини та отримати відповідне свідоцтво, оскільки за життя ОСОБА_3, не була проведена реєстрація права власності на нерухоме майно, таким чином відсутній правовстановлюючий документ, який позивач не зміг надати нотаріусу, а зареєструвати право власності після смерті спадкодавця є неможливим, у зв’язку із тим, що закон пов’язує набуття права власності на нерухоме майно із відповідною державною реєстрацією цього права, а згідно ч. 2 ст. 9 ЦК Української РСР 1963 р., цивільна правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов’язки фізичної особи припиняється у момент її смерті, у зв’язку із чим в даний час позивач вимушений звернутися до суду із позовом. У випадку смерті власника нерухомого майна, первинну реєстрацію права власності на яке не було проведено та правовстановлюючий документ на яке відсутній, питання про перехід права власності на це нерухоме майно до спадкоємця повинно вирішуватися у судовому порядку.

У відповідності до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, суд вважає, що позивач є суб’єктом набуття права власності на житловий будинок, з підстав прийняття спадщини за заповітом в порядку п.1 ч.1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963р.

З урахуванням викладених позивачем та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на спадкове майно.

Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 200, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 524, 529, 531, 548, 549 ЦК Української РСР 1963р., ст. ст. 15, 328, п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003р., суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право власності на :

-житловий будинок із надвірними спорудами та господарськими будівлями № 67, розташований по вул. Бессарабська, с. Лиманське, Ренійського району, Одеської області, який в цілому складається із: житлового будинку літ. А, загальною площею 69,50 кв. м., житловою площею 48,40 кв. м., підсобною площею 21,10 кв. м., прибудови літ. а, тамбуру літ. а1, літньої кухні літ. Б, погребу літ. б, сараю літ. В,Г,Ж,З, вбиральні літ. Д, навісу літ. Е, огорожі 1-4, спорудження 5,

після смерті ОСОБА_3, померлого 17.11.2002 року.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області через Ренійський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І.Д. Бошков