Рішення № 74535217, 05.06.2018, Березанський районний суд Миколаївської області

05.06.2018 Справа № 469/477/16-ц

2/469/10/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2018 року Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючої судді - Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Якубець С.В.

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 – не з’явилась

представник позивачки ОСОБА_2 - не з’явилась

представник відповідача ОСОБА_3 - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Березанка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання кредитного договору недійсним,-

в с т а н о в и в :

Позивачка 17 травня 2016 року звернулась до суду з даним позовом, в подальшому уточненим заявою від 05 грудня 2016 року (а.с.96), посилаючись на те, що у 2013 році їй вперше стало відомо, що 08 червня 2006 року вона начебто уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір у формі заяви на відкриття карткового рахунку в смт.Березанка Миколаївської області та отримала кредитну картку, на рахунку якої знаходились грошові кошти в сумі 10000 грн.

Однак насправді такого кредитного договору позивачка не укладала, ніяких документів не підписувала, кредитної картки та грошових коштів по ній не отримувала.

10 листопада 2014 року позивачка звернулась до Миколаївського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» з відповідною письмовою заявою про проведення розслідування, однак в цьому їй фактично було відмовлено, а у подальшому працівники відповідача неодноразово вимагали від неї сплати неіснуючого боргу.

Крім цього, 01 серпня 2013 року позивачка також звернулась до Березанського РВ УМВС України в Миколаївській області з відповідною заявою, по якій відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013160150000581 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

Здійснюється також досудове розслідування кримінального провадження, у якому встановлено, що в період з 2005-2007 років управляючий відділенням «Березанське Центральне» Миколаївського РУ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_4, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою привласнення та заволодіння чужим майном, шляхом підробки документів та введення у автоматизовану систему «Приват-48» завідомо неправдивої інформації, зловживаючи своїм службовим становищем, оформив на мешканців Березанського району Миколаївської області, без отримання від них згоди, 484 кредитних картки на загальну суму 124244,25 грн.

За таких обставин, враховуючи, що такий кредитний договір вона з відповідачем не укладала та не мала такого наміру, позивачка просила суд визнати недійсним договір про надання банківських послуг (кредитний договір) від 08 червня 2006 року у формі заяви на відкриття карткового рахунку, укладений з ПАТ КБ «ПриватБанк».

18 травня 2016 року позовну заяву залишено без руху у зв’язку з її невідповідністю вимогам ст.119 ЦПК України (в редакції 2004 року).

26 травня 2016 року ухвалою судді позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним, стягнення моральної та матеріальної шкоди в частині вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди повернуто позивачці за її заявою; у частині вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним відкрито провадження у справі; відстрочено позивачці сплату судового збору до ухвалення судом рішення у справі.

28 липня 2016 року ухвалою суду за заявою представника позивача ОСОБА_2 витребувано з відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" оригінал кредитного договору від 08 червня 2006 року, укладеного між відповідачкою та позивачем.

Ухвалою суду від 28 липня 2016 року за клопотанням представника позивачки ОСОБА_2 призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено.

14 листопада 2016 року у зв’язку з надходженням до суду повідомлення експерта про неможливість виконання дослідження провадження у справі відновлено.

Ухвалою суду від 05 грудня 2016 року, з урахуванням заяви позивачки ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, судом призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено.

11 травня 2017 року після надходження до суду висновку експерта про неможливість надання відповіді на поставлене судом питання провадження у справі відновлено.

29 червня 2017 року за клопотанням представника позивачки ОСОБА_2 судом призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено.

21 лютого 2018 року після отримання судом висновку судового експерта провадження у справі відновлено, призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого ЦПК України (у редакції 2017 року) на 05 червня 2018 року, встановлено строк для подання відповідачем до суду відзиву на позов, відповіді позивача на відзив та заперечень відповідача на відповідь позивача.

У судове засідання позивачка та її представник не з’явилися, представник позивача надала заяву про розгляд справи за їх відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву суду не надав.

У запереченнях від 26 липня 2016 року, поданих за правилами ЦПК 2004 року, просив суд відмовити у позові, посилаючись на безпідставність і необґрунтованість позовних вимог, а також просив суд застосувати строк позовної давності.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд встановив такі обставини.

Заява від 08 червня 2006 року, підписана від імені ОСОБА_1 (а.с.5), містить відомості про укладення сторонами кредитного договору, відповідно до умов якого ПАТ КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 10000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку № 5457082908286904 зі сплатою відсотків за користування кредитом (а.с.5).

Відповідачем неодноразово направлялися позивачці листи з повідомленням про наявність заборгованості за кредитним договором №б/н від 08 червня 2006 року перед банком та вимогою терміново погасити вказану заборгованість за станом на 10 листопада 2015 року, 17 липня 2013 року, 31 березня 2016 року (а.с.7-8, 30).

Відповідно до ОСОБА_4 з кримінального провадження №12012160080000035 від 07.12.2012 року, в період з 2005-2007 років управляючий відділенням «Березанське Центральне» Миколаївського РУ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_4, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою привласнення та заволодіння чужим майном, шляхом підробки документів та введення у автоматизовану систему «Приват-48» завідомо неправдивої інформації, зловживаючи своїм службовим становищем, оформив на мешканців Березанського району Миколаївської області, без отримання від них згоди, 484 кредитних картки на загальну суму 124244,25 грн. (а.с.9).

Згідно з Витягом з кримінального провадження №12013160150000581 від 02.08.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, за заявою позивачки ОСОБА_1 до ЄРДР внесено дані про те, що з 2006 року працівники відповідача безпідставно вимагають від неї погашення кредиту в сумі 10000 грн., які вона не отримувала (а.с.10).

Відповідно до Виписки по особовому рахунку № 545457082908286904 на ім"я ОСОБА_5, ідентифікаційний код та дата якої співпадають з даними позивачки (а.с.48-57), за нею рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 17167,62 грн.

Загальні норми визнання цивільно-правового договору укладеним наводяться в ч 1 ст.638 ЦК України, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.

Статтею 640 ЦК України встановлені додаткові критерії, за якими договір може визнаватись укладеним. Тобто, крім вимог про узгодження сторонами істотних умов, висуваються вимоги до форми договорів або щодо виконання певних умов (дій), які становлять сам зміст цих договорів. У першому випадку йдеться про консенсуальні договори, у другому про реальні.

Так, відповідно до ч.2 ст.640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

В абзаці третьому п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно зазначено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Зазначене свідчить про те, що вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суди в кожному конкретному випадку повинні з’ясовувати момент укладення договору.

Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Тобто, до відносин за кредитним договором застосовуються положення, що регулюють договір позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики, а отже і кредитний договір, вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

З огляду на вказані положення закону договір позики, а отже і кредитний договір, є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошових коштів не породжує обов’язку позичальника повернути грошові кошти.

Такої ж правової позиції щодо визначення моменту укладення договору дотримується Верховний Суд України в постанові від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК, має враховуватись судами загальної юрисдикції під час застосування норм права.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами фактично виникло боргове зобовязання, оскільки, як убачається з виписки про рух коштів за картковим рахунком позивачки, банком фактично були перераховані кошти на рахунок, протягом періоду з 2006 року по лютий 2009 року кошти знімалися та поверталися на рахунок. Крім того, позивачкою надано листи банку, в яких він вимагає повернути отримані кошти за картковим рахунком.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України правочин є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч.1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 3, 5 та 6 ст.203 ЦК. У разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв’язку з невідповідністю його вимогам частин 3 і 5 ст.203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з висновком експерта №17-758 від 07 лютого 2018 року з додатками (а.с.1-9), підпис від імені ОСОБА_1 у заяві про відкриття карткового рахунку від 08 червня 2006 року, виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.

Встановлене свідчить про відсутність волевиявлення позивачки на укладення кредитного договору і, як наслідок, про відсутність досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов такого договору. Також матеріали справи не містять доказів вчинення позивачкою дій, спрямованих на виникнення правовідносин з ПАТ КБ «Приватбанк» щодо укладення кредитного договору.

Вказані вище обставини є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Заява відповідача про необхідність застосування строків позовної давності не заслуговує на увагу з таких підстав.

Згідно зі ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до ч.3 та 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріалами справи встановлено, що спірний кредитний договір було укладено 08 червня 2006 року.

Повідомлення про необхідність погашення заборгованості за станом на 10 листопада 2015 року, 17 липня 2013 року, 31 березня 2016 року (а.с.7-8, 30), виходчи з їх змісту, не могли бути отримані позивачкою раніше 17 липня 2013 року.

10 листопада 2014 року звернулась до відповідача з вимогою про надання їй копії договору та заяви, на підставі якої було укладено договір, а також копії її паспорта для звернення до правоохоронних органів, а 02 серпня 2013 року позивачка звернулась до правоохоронних органів з заявою про безпідставне вимагання від неї працівниками позивача погашення кредиту в сумі 10 000 грн., який вона не отримувала.

Кримінальне розслідування за цією заявою ще триває і особи, які здійснили ці дії, не встановлені.

З аналізу зазначених вище обставин можна дійти висновку про те, що фактично позивачка дізналася про порушення своїх прав з липня 2013 року, коли особа, яка фактично уклала від її імені кредитний договір перестала виконувати обов’язки по поверненню кредитних коштів, а позивачці від банку стали надходити повідомлення про необхідність погашення заборгованості. Незвернення позивачки до суду раніше обумовлено відсутністю у неї даних про конкретних осіб, які вчинили відносно неї шахрайство та не встановлення їх органами досудового розслідування.

До суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним позивачка звернулась 17 травня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір в розмірі 704,80 грн. в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання кредитного договору недійсним задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір про надання банківських послуг (кредитний договір) у формі заяви на відкриття карткового рахунку від 08 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк “ПриватБанк”, адреса: м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50, р/рахунок 29092829003111, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, в дохід держави судовий збір в сумі 704,80 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Миколаївської області.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: