Постанова № 74523957, 06.06.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/312/17-ц Головуючий у 1-й інст. Стратович О. В.

Категорія 27 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Миніч Т.І.

суддів: Павицької Т.М.,

ОСОБА_1

секретаря

судового засідання ОСОБА_2

з участю представника позивача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 06 квітня 2018 року під головуванням судді Стратовича О.В.

у цивільній справі №287/312/17-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБан" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом. Просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 22.07.2011 року в загальному розмірі 43 688,44 грн. та судові витрати, понесені ним при поданні позову до суду. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_4 22 липня 2011 року було укладено кредитний договір № б/н, за яким останній було надано кредит у розмірі 900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте, свої зобов»язання за кредитним договором відповідачка не виконала.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 06 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

У поданій апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, посилання суду першої інстанції на пропуск строку позовної давності є безпідставним, оскільки судом неповно з’ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам. Зокрема зазначає, що відповідачка отримала платіжну карту, яка є лише спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів. На думку апелянта, строк дії карти не припиняє строку дії договору, а строк дії договору та строк дії карти не є тотожними поняттями. Крім того, відповідно до п.1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг, сторони домовились, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо жодна зі сторін не заявляє про його припинення, він автоматично пролонгується на такий же термін. Виходячи з наведених положень договору, він автоматично був пролонгований, оскільки жодна зі сторін не заявила про свій намір його розірвати та договір діє до даного часу. Проте, суд на це уваги не звернув.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного договору від 22.07.2011 року відповідач отримала кредит у розмірі 900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжку картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позичальник підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з запропонованими банком умовами та правилами, правилами користування платіжною карткою, тарифами складають між нею та банком кредитний договір, що засвідчила власноручним підписом у заяві (а.с.5). Договір є дійсним та жодною із сторін не оспорений.

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання за цим Договором банк виконав вчасно і повністю, надавши кредитні кошти відповідачці.

Проте, позичальник погоджені умови договору належним чином не виконувала. Цих обставин відповідачка не заперечує.

Вирішуючи спір та відмовляючи в позові за спливом строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що Банк пропустив строк звернення до суду, який обраховується з часу останнього платежу по кредиту 04.11.2012 року, а перебіг позовної давності починається з 03.12.2012 року (а.с.75-83) .

Проте, в повній мірі погодитися з висновками суду неможливо, оскільки вони зроблені передчасно, без належного з»ясування всіх обставин справи.

Так, відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачка заявила про застосування позовної давності (а.с.51-52).

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261ЦК України), а не закінчення строку дії договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14.

Із змісту наданої банком заяви про видачу кредиту, яка підписана позичальником, вбачається, що дата відкриття рахунку на ім'я відповідача та дата видачі платіжної картки - 22.07.2011 року, а строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки (а.с. 5).

Із наданої банком довідки про інформацію щодо видачі карток в межах цього ж кредитного договору вбачається, що відповідачці були видані дві картки: 22.07.2011 року з терміном дії до 07/2015 та 17.07.2012 року – до 01/16.

Матеріали справи свідчать про те, що банк звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитом 10 серпня 2017 року (а.с.1).

Зважаючи на викладене вище та враховуючи, що строк дії останньої картки закінчився у січні 2016 року, а з позовом банк звернувся 10.08.2017 року, то висновки суду першої інстанції про те, що строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачкою, щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом сплив, не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать матеріалам справи.

Разом з тим, позов заявлено в межах трирічного строку позовної давності і підстав для задоволення заяви відповідача щодо його спливу не було.

За наведених обставин апеляційний суд, виходячи з положень п.1 ч.1 ст.376 ЦПК, приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового – про часткове задоволення позову.

Визначаючи розмір заборгованості, суд звертає увагу на те, що розмір відсотків за користування кредитом, нарахований Банком, значно завищений, оскільки спосіб обрахування проводився таким чином, що за кожний наступний період відсотки нараховувалися на заборгованість із відсотками за попередній період.

У зв»язку із цим, розмір заборгованості за відсотками визначається судом в сумі 789,11 грн., пеня і комісія 1200 грн., при цьому заборгованість за основним кредитом становить 875,99 грн.

Крім того, вимоги Банку в частині стягнення штрафів є безпідставними, оскільки за положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Пропорційно до розміру задоволених вимог підлягають відшкодуванню витрати Банку по оплаті судового збору (ч.1 ст.141 ЦПК).

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 06 квітня 2018 року скасувати, ухваливши нове. Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" 2865,1 грн. заборгованості за кредитним договором та 400 грн. понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 07.06.2018 року.