Рішення № 74523402, 23.05.2018, Баранівський районний суд Житомирської області

Баранівський районний суд Житомирської області

Справа № 273/379/16-ц

Провадження № 2/273/2/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

23 травня 2018 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Васильчук О. В. при секретарі судових засідань ОСОБА_1, з участю позивача-відповідача ОСОБА_2, відповідача-позивача ОСОБА_3, представника відповідача- позивача ОСОБА_4, , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Баранівка справу за первісним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та позбавлення права користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом представника позивача ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_5, закритого акціонерного товариства «Баранівський завод «Случ», треті особи Баранівська міська рада Житомирської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус ОСОБА_8, служба у справах дітей Баранівської районної державної адміністрації Житомирської області, Новоград- Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської області, Фонд Держмайна у Житомирській області, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,-

В С Т А Н О В И В :

22 березня 2016 року ОСОБА_5 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням шляхом виселення.

На обґрунтування свої позовних вимог ОСОБА_5 зазначив, що він, відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі – продажу від 20.12.2012 року, купив у ЗАТ «Баранівський завод «Случ» квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстрував 14.11.2013 року. Оскільки в квартирі проживають відповідачі, він, будучи законним власником нерухомого майна, не може користуватися належним йому житловим приміщенням.

14 червня 2016 року ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, звернулась в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_5,

ЗАТ «Баранівський завод «Случ», треті особи: Баранівська міська рада Житомирської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус ОСОБА_8, служба у справах дітей Баранівської РДА Житомирської області, Новоград-Волинське міжміське БТІ, Регіональне відділення Фонду державного майна по Житомирській області, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 від 20.12.2012 року, укладеним між ЗАТ «Баранівський завод «Случ» та ОСОБА_5.

Зустрічний позов обґрунтовано наступним. ЗАТ «Баранівський завод «Случ» продав квартиру в гуртожитку, на яку не мав зареєстрованого права власності як на окремий виділений в натурі об’єкт нерухомого майна, а нотаріус посвідчив договір всупереч п.1.1 гл.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Мінюсту від 22.02.2012 № 296/5 та зареєстрованого Мінюстом 22 лютого 2012 р. за № 282/20595. Договір купівлі – продажу від 20.12.2012 року укладений під час дії законного мораторію (заборони) на продаж гуртожитків, встановлений ч.3 прикінцевих положень ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який набрав чинності 1 січня 2009 року, який діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб. На час укладення оспорюваного договору купівлі – продажу в квартирі №5 була зареєстрована неповнолітня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, але оспорюваний договір посвідчений без витребування довідки міграційної служби та попередньої згоди органу опіки та піклування, що є порушенням п.1.8-1.9 гл.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

02.08.2016 року ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області справи за первісним і зустрічним позовами об’єднано в одне провадження.

В судове засідання позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5, будучи належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення (т.2 а.с. 247) не явився, причину неявки суду не повідомив.

Відповідач за зустрічним позовом -ЗАТ «Баранівський завод «Случ» заперечень проти зустрічного позову про визнання недійсним договору купівлі – продажу від 20.12.2012 року до суду не надав, повідомлявся про розгляд справи відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України.

Третя особа по справі - Регіональне відділення Фонду державного майна по Житомирській області просило, розглядати дану справу без представника Фонду, у листі від 04.07.2016 року №05/2339, надало пояснення про те, що приватизація цілісного майнового комплексу орендного підприємства ЗАТ «Баранівський завод «Случ» проводилася відповідно до ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств» шляхом викупу об’єкта оренди організацією орендарів. Відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів №15, складеного на момент приватизації інвентаризаційною комісією, створеною згідно з наказом по підприємству від 28.06.1993 року №57, станом на 01.07.1993 року на балансі підприємства обліковувався гуртожиток по вулиці Комсомольській у м. Баранівка, 1957 року введення в експлуатацію. Відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства ЗАТ «Баранівський завод «Случ», затвердженого наказом регіонального відділення Фонду від 28.07.1993 року №ФО-11, з вартості майна, що підлягало приватизації, вартість спірного гуртожитку не виключалася. До переліку нерухомого майна, приватизованого у складі цілісного майнового комплексу ЗАТ «Баранівський завод «Случ», виданого регіональним відділення Фонду для підприємства 31.07.2001 року за № 04/2579, увійшла будівля гуртожитку, розташована за адресою: м.Баранівка, вул.Комсомольська, 2 (інвентарний номер об’єкта 01060). Враховуючи викладені обставини, просить суд прийняти законне та обґрунтоване рішення ( т1. а.с.62-63).

Третя особа по справі - служба у справах дітей Баранівської РДА Житомирської області листом від 29.07.2016 року № 389 повідомила суд, що до служби у справах дітей до 01.02.2015 року, до досягнення повноліття ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ніхто не звертався із заявою про надання дозволу на продаж спірної квартири (т.1 а.с.29), наданий час діти ОСОБА_3 є повнолітніми і можуть самостійно захищати свої права. Просила слухати справу без присутності представника Служби у справах дітей

Третя особа по справі - Новоград-Волинське міжміське БТІ надіслало до суду листа від 28.03.2018 року № 191 про розгляд справи без присутності представника Бюро (т.2 а.с.236), заперечень проти зустрічного позову не надало, при розгляді справи покладаються на розгляд суду.

Третя особа по справі - Баранівська міська рада Житомирської області надіслала до суду клопотання від 23.05.2017 року № 778 про розгляд справи без присутності представника Ради, просили суд ухвалити законне та обґрунтоване рішення по даній справі (т.2 а.с.45).

Відповідачі за первісним позовом та треті особи за зустрічним позовом:ОСОБА_6, ОСОБА_7, належним чином повідомлені в судове засідання не явилися, про що свідчять розписки, які знаходяться в матеріалах справи (т.2 а.с.241-242)

Треті особи по справі за зустрічним позовом: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, будучи належним чином повідомлені в судове засідання не явилися, причин неявки суду не повідомили, заперечень проти зустрічного позову не надали.

Третя особа по справі за зустрічним позовом - приватний нотаріус ОСОБА_8 подав до суду письмові заперечення проти зустрічного позову, вважає, що зустрічний позов необґрунтований та не підлягає до задоволення, оскільки позивач за зустрічним позовом не надав доказів того, що будівля гуртожитку по вулиці Комсомольській у м.Баранівка підпадає під дію мораторію згідно з ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», позивачем не надано доказів законного проживання в квартирі №5 неповнолітньої ОСОБА_6, на надано ордера на вселення сім’ї ОСОБА_3 у спірну квартиру. Рішенням Баранівського районного суду від 13.10.2008 року по справі №2-412/2008 встановлено, що ОСОБА_12 із сім’єю проживала к кімнаті №3 вказаного гуртожитку. На думку нотаріуса, договір купівлі – продажу спірної квартири посвідчений відповідно до закону, з використанням витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Згідно з пунктом 4 договору купівлі – продажу, посвідченим 20.12.2012 року за реєстром №3612, продавець гарантує, що прав щодо нерухомого майна у третіх осіб немає. При посвідченні договору сумнівів з приводу наданих документів не виникло, а за достовірність наданих нотаріусу документів і гарантій несуть сторони правочину. Просив у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, вислухавши пояснення представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2, який підтримав позовні вимоги за первісним позовом та просив задовольнити первісний позов в задоволенні зустрічного позову відмовити за його безпідставністю, представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4, яка підтримала зустрічний позов та заперечила проти первісного позову, просила у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний задовольнити, судбезпосередньо дослідивши в судовому засіданні надані сторонами і третіми особами документи, письмові пояснення, заперечення, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов слідуючих висновків.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

Судом встановлено, що до переліку нерухомого майна, приватизованого у складі цілісного майнового комплексу ЗАТ «Баранівський завод «Случ», виданого регіональним відділення Фонду для підприємства 31.07.2001 року за № 04/2579, увійшла будівля гуртожитку, розташована за адресою: м.Баранівка, вул.Комсомольська, 2 (інвентарний номер об’єкта 01060) (т.1, а.с.30)

23.10.2001 року підприємством було виділено гуртожиток зі складу цілісного майнового комплексу в окремий об’єкт нерухомого майна, про що отримано право- встановлювальний документ - Свідоцтво про право власності на будівлю гуртожитку №327 від 23.10.2001 року, видане виконкомом Баранівської міської ради, згідно з яким ЗАТ «Баранівський завод «Случ» на праві колективної власності належить будівля гуртожитку за адресою: вул.Комсомольська, 2 у м.Баранівка, загальною площею 389,6 кв.м, жилою площею 245,1 кв.м. Право власності на будівлю гуртожитку зареєстроване в Новоград – Волинському МБТІ (т.1, а.с.31,97)

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 08.04.2014 року по справі №273/2000/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про примусове виселення без надання іншого жилого приміщення встановлено, що в квартирі АДРЕСА_3, власником якої став 14.11.2013 року ОСОБА_5, на законних підставах проживає та зареєстрована з 30.01.1996 року ОСОБА_3, до складу сім'ї якої входять її діти - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які також проживають в зазначеній квартирі (т.1 а.с.34-36). Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, вказане рішення має преюдиційне значення щодо встановлення факту законного проживання ОСОБА_3 та її дітей (членів сім’ї) ОСОБА_6, ОСОБА_7 у спірній квартирі.

Рішенням Баранівського районного суду від 13.10.2008 року №2-412/2008 встановлено, що, проживаючи в кв.№5 з народження, ОСОБА_3 за рішенням керівництва підприємства зайняла кв.№3 та проживає у кв.5,3 разом із сім’єю, у т.ч. з дочкою ОСОБА_6 (т.1 а.с.32-33).

Згідно з довідки №186 від 15.02.2018 року, виданою сектором реєстрації місця проживання фізичних осіб Баранівської міської ради, копією паспорта ОСОБА_3, остання з 29.03.1990 року по теперішній час зареєстрована за адресою: вул. Калинова (Комсомольська) 2 кв.5 у м.Баранівка (т.1 а.с.139, т.2 а.с.207).

Згідно з довідкою Баранівського РЕМ від 26.02.2018 року №135, ОСОБА_3 зареєстрована як споживач електроенергії за адресою: вул. Калинова ( Комсомольська), 2 кв.5, особовий рахунок 121-0033, заборгованість за спожиту електричну енергію відсутня (т.2 а.с.205).

Згідно з довідкою Новоград – Волинського БТІ від 22.08.2016 року №114, ОСОБА_3 не мала у власності нерухомого майна станом на 31.12.2012 року (т.1 а.с. 143).

Відповідно до копії паспорта ОСОБА_7, довідки сектора реєстрації місця проживання фізичних осіб реєстраційної служби Баранівської міської ради від 15.02.2018 року, останній він з 07.04.2007 року і по теперішній час зареєстрованаий за адресою: вул. Калинова (Комсомольська), 2 кв.5 у м.Баранівка (т.1 а.с.140, т.2 а.с.206).

Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 20.12.2012 року – день продажу квартири №5, остання була неповнолітньою (т.1 а.с.141).

20.12.2012 року ЗАТ «Баранівський завод «Случ» продало квартиру №5, яка розташована у будівлі приватизованого гуртожитку за адресою: вул.Комсомольська, 2 у м.Баранівка. Відповідно до договору купівлі – продажу від 20.12.2012 року, ЗАТ «Баранівський завод «Случ» передає у власність (продає), а ОСОБА_5 приймає у власність (купляє) квартиру АДРЕСА_4. Договір посвідчений приватним нотаріусом Баранівського районного округу ОСОБА_8 20.12.2012 року за реєстром №3612. Згідно з пунктом 4 зазначеного договору купівлі – продажу, продавець гарантує, що прав щодо нерухомого майна у третіх осіб немає (т.1 , а.с. 6).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14.11.2013 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на придбану квартиру в реєстрі речових прав на нерухоме майно( т.1 , а.с.8).

Відповідно до матеріалів справи та письмових заперечень приватного нотаріуса ОСОБА_8, для посвідчення договору купівлі – продажу квартири №5, яка знаходиться у будівлі гуртожитку по вул.Комсомольській, 2 у м.Баранівка, продавець ЗАТ «Баранівський завод «Случ» надав нотаріусу витяг з реєстру прав власності №36186950 від 09.11.2012 року, виданий Новоград – Волинським МБТІ, на нерухоме майно – будівлю гуртожитку, реєстраційний номер об’єкта – 21548539, в якому є примітка, що витяг надано для відчуження квартири №5 ( т.1, а.с.31).

Судом встановлено, що для посвідчення договору купівлі – продажу від 20.12.2012 року нотаріусу не було надано належних документів на відчужуваний об’єкт нерухомого майна: правовстановлювального документу на квартиру №5 (свідоцтва про право власності, договору купівлі - продажу на квартиру №5 тощо) та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно – квартиру №5, а також встановлено, що на дату продажу вказана квартира не мала статусу окремого об’єкту цивільних прав. При посвідченні правочину нотаріус не витребував від продавця ЗАТ «Баранівський завод «Случ» жодного документу для перевірки гарантій продавця про відсутність прав третіх осіб та неповнолітніх дітей щодо відчужуваного нерухомого майна. Посвідчуючи спірний правочин, нотаріус виходив з того, що на квартиру №5 дія мораторію, встановленого ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», не поширюється.

Допитаний в судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_5, який з’явився на виклик до суду, після винесення судом ухвали про обов’язкову участь позивача в судовому засіданні для дачі особистих пояснень, зазначив, що купити спірну квартиру №5 йому запропонував директор ЗАТ "Баранівський завод" «Случ» ОСОБА_13, До укладення договору купівлі-продажу він не бачив дану квартиру і йому не було відомо, що там проживає відповідачка-позивачка та її діти. Особисто з ОСОБА_3С, не розмовляв, до квартири доступу не має, оскільки ключів від квартири він не отримував від «продавця» ЗАТ "Баранівський завод" завод «Случ».

Суд критично оцінює доводи приватного нотаріуса ОСОБА_8 з приводу законності його дій при посвідчені спірного договору, оскільки ці доводи суперечать обставинам справи, а також вимогам закону і спростовуються сукупністю і достатністю належних та допустимих доказів, що містяться в матеріалах справи, безпосередньо досліджених в судовому засіданні, якими підтверджується, що на гуртожиток по вулиці Комсомольській у місті Баранівка, належний на праві власності ЗАТ «Баранівський завод «Случ», станом на 20.12.2012 року поширювалася дія мораторію (заборони) на продаж гуртожитків, на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб, встановлений ч.3 прикінцевих положень ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Крім того, є неправомірним посвідчення нотаріусом договору купівлі - продажу частини внутрішнього об'єму будівлі гуртожитку - окремої квартири - без вирішення питання щодо технічної можливості виділу в натурі цієї частки з об'єкта нерухомого майна – будівлі гуртожитку - й набуття нею статусу об'єкта цивільних прав у встановленому законом порядку.

Належними та допустимими доказами підтверджено, що договором – купівлі – продажу від 20.12.2012 року порушені житлові права мешканців гуртожитку ОСОБА_3 та її дітей: ОСОБА_6 (неповнолітньої станом на 120.12.2012 року) і ОСОБА_7, оскільки спірний договір посвідчено під час дії мораторію на продаж гуртожитків і без згоди органу опіки та піклування.

За змістом статті 16 ЦК України, власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами 3,4 статті 334 ЦК України, в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною першою ст.182 ЦК України в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року,передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі,обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.2 ст.331, ч.4 ст.334 ЦК України, ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Виходячи із системного аналізу норм права, закріплених у статтях 177,179,181,182,186,188,190 ЦК України, які надають дефініцію речі як об'єкта цивільних прав, поняття нерухомої речі, визначення належності речі до подільної й неподільної залежно від можливості поділу або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; суд приходить до висновку про те, що об'єктом купівлі - продажу може бути нерухоме майно, яке є об'єктом цивільних прав - будівля гуртожитку, частина будівлі гуртожитку, але не спірна квартира, яка не набула статусу об'єкта нерухомості в передбаченому законом порядку.

Аналогічна правова позиція сформульована у Постанові ВСУ від 18.09.2013 року по справі №6-76 цс13. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного суду. Відповідно до п.7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України, висновки Верховного Суду України повинні враховуватися судами так само, як і висновки Верховного суду.

Згідно з п.3 статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред’явлена тільки особами, визначеними у ЦК України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 224 ЦК України визначені правові наслідки вчинення правочину без дозволу

органу опіки та піклування, зокрема, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та

піклування є нікчемним.

Згідно зі ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 12 Закону Укравїни «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» встановлено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Відповідно до ст. 15 цього Закону, до груп ризику щодо втрати житла або права на його використання належать мешканці гуртожитків, для яких таке житло є єдиним місцем проживання. З метою запобігання бездомності осіб із груп ризику місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують: виконання законодавства щодо збереження та захисту житлових та майнових прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, мешканців гуртожитків.

Частиною 3 Прикінцевих положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», який набрав чинності 1 січня 2009 року, встановлено мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом строку реалізації державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, але не менше одинадцяти років з дня опублікування цього Закону. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Відповідно до пунктів 3,4 частини 1 Закону України «Про забезпечення пунктів 3,4 частини 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об’єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей). Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про нотаріат», порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Частиною 1 ст.55 Закону України «про нотаріат» в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року, встановлено, що угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.

Відповідно до пункту 1.1 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Згідно з пункту 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.

Відповідно до пункту 1.7 глави 2 порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року, крім правовстановлюючого документа на житловий будинок, квартиру садибу та інше нерухоме майно, якщо воно підлягає реєстрації, долучається витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Пунктами 1.9.-1.10 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,

в редакції, чинній станом на 20.12.2012 року, встановлено, що з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім’ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання. У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією, поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 ст.8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем ( рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia, заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд відмовляє в задоволенні первісного позову про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та позбавлення права користування житловим приміщенням та задовольняє зустрічний позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Задовольняючи зустрічний позов та відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд виходить із доведеності вимог за зустрічним позовом та безпідставності первісного позову, а також з того, що задоволення зустрічного позову повністю виключає можливість задоволення первісного.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 263-266,268 ЦПК України, ст.ст. 202-210 ЦК України, Законом України" Про забезпечення реалізації житлових прав машканців гуртожитків" -суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні первісного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та позбавлення права користування житловим приміщенням відмовити.

Зустрічний позов представника позивача ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , закритого акціонерного товариства «Баранівський завод «Случ» , треті особи Баранівська міська рада Житомирської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус ОСОБА_8, служба у справах дітей Баранівської районної державної адміністрації Житомирської області, Новоград- Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської області, Фонд Держмайна у Житомирській області, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири задовольнити

Визнати недійсним договір купівлі -продажу квартири №5 по вул. Комсомольській, 2-авід 20.12.2012 року, укладений між ЗАТ " Баранівський завод "Случ" та ОСОБА_5.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Житомрської області через Баранівський районний суд Житомирської області. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення суду виготовлено 05.06.2018 року.

Суддя: О.В. Васильчук