Рішення № 74521067, 30.05.2018, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

30.05.2018

Справа № 497/1623/17

Провадження № 2/497/60/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2018 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання – Бекметова Х.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Болград за відсутністю сторін цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

27.10.2017 року представник позивача ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (далі - Позивач)звернувся до суду з вищевказаним позовом про стягнення з ОСОБА_1 (далі - Відповідач) заборгованості за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов і правил надання продукту кредитних карт №б/н від 23.12.2016р. в сумі 49625,90грн. та судових витрат - в розмірі сплаченого позивачем судового збору - 1600грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що Відповідач добровільно не виконує зобов'язань за вказаним кредитним договором, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат.

Представники Відповідача та Позивача, на вимогу нової редакції ЦПК України, своєчасно надали суду письмові відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь та докази, - тобто, усі пояснення щодо предмету та підстав позову, висловивши, таким чином, своє ставлення - юридичну позицію щодо них та до думки сторін і доказів.

На клопотання Відповідача суд ухвалою витребував оригінал кредитної справи - первинні документи, що мали підтвердити предмет і підставу позову, проте ухвала не була виконана, згідно пояснень, наданих суду Позивачем, - у зв'язку з неможливістю (а.с.102).

Представник Позивача, крім цього, надав суду заяву, якою підтримав позовні вимоги, просив суд розглянути справу за його відсутністю, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач та його представник ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, надавши суду заяви про розгляд справи за їхньою відсутністю, та просили у задоволенні позову відмовити у зв'язку з відсутністю у Відповідача боргу перед Позивачем, надавши суду письмові пояснення, якими вважають, що позивач, крім того, не довів позовні вимоги належними та достатніми доказами.

Вивчивши позовні вимоги, дослідивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно матеріалів, наданих суду, між Позивачем та Відповідачем 23.12.2016 року була укладена Генеральна угода б/н про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов і правил надання продукту кредитних карт (далі - ОСОБА_3), відповідно до якого Позивач надав Відповідачу кредит в розмірі 42139,19грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

На твердження представника Позивача, у порушення зазначених норм закону та умов договору, Відповідач зобов'язання за вказаною ОСОБА_3 не виконав і не виконує. Представник Позивача стверджує, що Відповідач не виконує своїх зобов’язань за договором зі своєчасного повернення коштів, внаслідок чого станом на 17.10.2017 року в неї виникла заборгованість перед Позивачем в розмірі 49625,90грн., з яких: 38984,05 грн. - заборгованість за кредитом; 6047,55 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3349,80 грн. - нараховано пені, 1244,50 грн. - штраф відповідно до пункту 2.2. Генеральної угоди , надавши суду певні докази на підтвердження своїх доводів.

Представник Відповідача, заперечуючи вимоги позову в повному обсязі, стверджує про відсутність заборгованості у Відповідача перед Позивачем, а також стверджуючи, що Позивачем не надано суду доказів існування заборгованості за належно оформленою угодою, пояснюючи, що Генеральна угода, на яку посилається Позивач як на підставу вимог позову, не є належним доказом отримання Відповідачем кредиту, оскільки є лише угодою щодо реструктуризації кредитного договору №SAMDN50ОТС001758079 від 06.011.2009р., умови якого Відповідачем вже виконані, оскільки при підписанні вказаної Генеральної угоди Відповідач сплатила залишок заборгованості за кредитним договором від 06.011.2009р., на підставі якого ОСОБА_3 була укладена, і думала що укладає угоду про закриття боргу виконанням, оскільки внесла на погашення кредиту на рахунок Банку в цей день 2170,86грн., що для неї є дуже значною сумою.

Крім того, представник Відповідача стверджує, що згідно Генеральної угоди від 23.12.2016р. б/н, на яку посилається Позивач у позові, Відповідач отримав кредитні кошти - що не відповідає дійсності, і це підтверджується відсутністю доказів на підтвердження цього факту - відповідного фінансового документу про отримання Відповідачем цих кредитних коштів за цією угодою, яка до того ж оформлена з чисельними порушеннями, тому не може бути належним доказом при розгляді справи судом.

Так, представник Відповідача зазначає, що позивачем не надано доказів отримання позичальником під підпис Пам`ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, що у сукупності з Заявою, свідчило би про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг (зразок пам’ятки, яка б мала бути підписана відповідачем надана представником Відповідача разом з відзивом для дослідження, а.с.59-61); що пам’ятка клієнта є складовою та невід’ємною частиною банківського договору, відсутність якої, наприклад, потягло відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», під час розгляду ВСУ справи №6-1295цс15 (постанова від 07.10.2015р.).

Також представник Відповідача, посилаючись на п.2.1. ОСОБА_3, згідно якого "позичальнику надається строковий кредит у розмірі – 42139,19грн. "на потребительские цели" та зробивши висновок, що в ОСОБА_3 йдеться саме про споживчий кредит, нагадує, що п.11 ч.1ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування» який набув чинності 15.11.2016 року, зазначено: споживчий кредит (кредит) - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Тому, на думку Відповідача, посилання Позивача у відповіді на відзив, що між фінансовою послугою і фінансовим кредитом є відмінності і що у зв'язку з цим на дані правовідносини дія ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не розповсюджується, - є помилковим, оскільки, п.3 ст.1 саме цього Закону надається визначення фінансового кредиту а саме: фінансовий кредит - це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент; а відповідно ч.1, 3 ст.2 зазначеного Закону, він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Положення цього Закону не поширюються на: діяльність в Україні фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, та діяльність Державного казначейства України і державних цільових фондів.

Крім того, на думку представника Відповідача, його доводи щодо неналежності доказу у виді документу, підписаного з порушенням Законодавства щодо ЕП (ЕЦП) Позивачем не спростовано. Так, можливості використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, регламентовано лише у випадках, встановлених законом, та іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, в якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, тому доводи представника Позивача щодо можливості використання факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання без цього узгодження та посилання при цьому на Наказ «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», є ігноруванням того, що Відповідач свою позицію щодо неналежного доказу за ЕП (ЕЦП) аргументує посиланням на іншу правову норму - на ч.3 ст.207 ЦК України, яка є нормативно-правовим актом більш вищої юридичної сили, ніж Наказ; до того ж, ОСОБА_3, як договір, не є документом бухгалтерського обліку. Представник Відповідача додатково посилається на судову практику щодо можливості використання ЕЦП при укладанні договорів лише за письмовою згодою сторін, та яка має містити зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, - на правовий висновок ВССУ від 16 грудня 2015 року, справа № 6-29702ск15. В зазначеній Ухвалі, зокрема, зазначено, що «Використання факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису, - врегульоване ч.3ст.207 ЦК України та допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, в якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів; "...сторонам для легалізації підпису факсиміле особи у спірному договорі та додатках до нього належало укласти спеціальну письмову угоду, в якій мав бути пункт про можливість застосування такого способу нанесення підпису та його оригінальний рукописний зразок, така угода мала бути підписана особисто сторонами". При цьому, відповідно ст.4 ЗУ «Про електронно-цифровий підпис», Електронний цифровий підпис - призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами-суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Лише в такому випадку використання електронного цифрового підпису, стверджує представник Відповідача, не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі. До того ж, відповідно п.14 розділу ІІ Постанови НБУ № 78 «Положення про застосування електронного підпису в банківській системі України», також зазначено, що Використання простого ЕЦП та простого ЕП здійснюється на підставі договору між банком і клієнтом, який укладається в письмовій формі (у вигляді паперового документа з накладанням власноручних підписів сторін або як електронний документ з накладанням ЕЦП сторін, прирівняних до власноручного підпису) після проведення ідентифікації та верифікації клієнта відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Договір має містити умови та порядок (процедуру) визнання суб'єктами електронної взаємодії правочинів у вигляді електронних документів із використанням простого ЕЦП або простого ЕП відповідно.

Крім того, п.16 розділу ІІІ Постанови НБУ №78 вказано, що Банки України під час електронної взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності використовують ЕЦП, прирівняний до власноручного підпису, якщо інше не передбачено законодавством України. В пункті 13 розділу ІІ цього Положення зазначені види ЕП, що застосовуються у банківській системі України: 1) ЕЦП, прирівняний до власноручного підпису; 2) ЕЦП юридичної особи; 3) ЕЦП НБУ; 4) простий ЕЦП; 5) простий ЕП.

З чого впливає, що Договір реструктуризації, як підстава позовних вимог, укладений з порушенням вимог нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо надання фінансових послуг, - як за формою так і за своїм змістом укладений з порушенням порядку укладання договорів з використанням електронно-цифрового підпису, оскільки був підписаний сторонами ЕП без укладання про це додаткової угоди, - не є належним доказом, оскільки не встановлює фактичних обставин і у зв'язку з чисельними порушеннями Законодавства при його укладанні, не є дійсним.

Також представник Відповідача посилається у своїх запереченнях та поясненнях на відсутність взаємозв'язку між кредитним договором та ОСОБА_3, як договором реструктуризації, який Позивач називає "Генеральною угодою", стверджуючи, що у змісті договору реструктуризації, в якому зазначено, що підставою його укладання є заборгованість за кредитним Договором 1, спростовується факт того, що Генеральна ОСОБА_3 (договір реструктуризації) є самостійним договором, що підтверджує заборгованість Відповідача перед Позивачем за кредитним договором.

Крім того, представник Позивача звертає увагу, що за умови визначення в договорі реструктуризації, що гроші видано на споживчі цілі (п.11ч.1ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування»), що Позивачем не доведено і факту відкриття рахунку, і факту видачи та отримання Відповідачем кредитних коштів за цією ОСОБА_3, та, враховуючи невиконання Позивачем рішення суду щодо надання оригіналу кредитної справи, а також відсутності підтвердження укладеної у розумінні ч.3.ст.207 ЦК України відповідної письмової угоди сторін про можливість використання електронно-цифрового підпису, недоведеності позивачем факту отримання відповідачем грошових коштів за ОСОБА_3, ненаданням на підтвердження позовних вимог розрахунку заборгованості та виписок, обумовлює недоведеним факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем та підстав для стягнення з нього недоведеної заборгованості.

Неналежність доказів та відсутність достатніх доказів обґрунтовано Відповідачем також посиланням на рішення Апеляційного суду м.Києва (справа №755/10267/16-ц (рішення набуло законної сили 22.03.2017р.), з посиланням зокрема, на правові висновки Верховного суду України, що викладені при розгляді справи №6-240цс14, в Постанові ВГСУ від 09 листопада 2017 року у справі №910/361/14, - щодо неспроможності Генеральної ОСОБА_3 бути основним доказом за позовом - як за своєю метою так і за структурою і порядком її укладання, тому наявні всі підстави для відмови у позовних вимогах в повному обсязі.

Відповідно до ч.4ст.81 ЦПК України, в разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. В разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вищевказаних норм, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можна вважати складовою частиною ОСОБА_3 між сторонами, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови мав на увазі та зрозумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Крім того, представник Відповідача у поясненнях стверджує, що Позивачем не надано суду достатніх доказів щодо факту відкриття рахунку та розміру встановленого кредитного ліміту на кредитну картку Відповідача саме за ОСОБА_3, оскільки насправді ці події - отримання Відповідачем картки і встановлення на неї кредитного ліміту та отримання коштів і їх повернення частинами на погашення заборгованості, - відбувалися ще у 2009році під час укладання кредитного договору №SAMDN50ОТС001758079 від 06.011.2009р. між Позивачем і Відповідачем, дія якого станом на теперішній час припинена шляхом виконання Відповідачем своїх зобов'язань, тому, укладанням ОСОБА_3 з порушенням встановлених чинним законодавством вимог, є порушенням прав Відповідача як споживача і не породжує відповідних боргових правовідносин стосовно нових умов кредитування, з якими Відповідач, окрім того, що не був ознайомлений належним чином, ще й не отримував взагалі за ним коштів, про що йдеться у позові.

До того ж, представник відповідача звертає увагу на те, що Позивачем суду не надано розрахунку заборгованості та рух коштів за рахунком по ОСОБА_3, тому на дату виникнення правовідносин між сторонами за неправомірною ОСОБА_3 встановити розмір заборгованості Відповідача, про який йдеться у позові, - неможливо, а зазначені у позові відомості щодо наявності у Відповідача заборгованості перед Позивачем, є лише твердженням зацікавленої сторони - Позивача, і, оскільки Відповідач заперечує наявність в ного будь-якої заборгованості перед Позивачем, вимога Позову про її стягнення задоволенню не підлягає.

Суд, дослідивши надані докази, встановив, що 06.01.2009р. Відповідач заповнила анкету-заяву б/н про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.5). З наданої суду копії заяви не вбачається, яку саме кредитку картку мала намір отримати Відповідач.

Згідно інформації, що викладена у вказаній заяві Відповідача, вона висловила свою згоду з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, при цьому позичальник ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому виді.

Відповідно до ч.1ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним в разі, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що Заява разом з Пам`яткою Клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг.

Відповідно до ст.81 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, які разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника Відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження.

Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі № 6-16цс15, безпосередньо пов`язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, однак він підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору. Аналогічна позиція була висловлена Верховного Суду України у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі №6-757цс15.

Крім того, у правовій позиції, викладеній ВСУ у справі № 6-240цс14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначено, що «Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції, яка передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися». Тобто, ВСУ у своєму правовому висновку зазначив, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то в такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом у справі, оскільки вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору.

Оцінюючи позовні вимоги з позиції належності обраного Позивачем способу захисту, суд визнає, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі №6-32цс13).

Крім того, підпунктами 3.1.1., 3.1.3 п.3 Розділу ІІ Умов та Правил надання банківських послуг, що долучені до матеріалів позовної заяви, визначено, що строк дії Картки, зазначений на лицьовій стороні Картки (місяць та рік). По закінченню строку її дії продовжується банком на новий строк (шляхом надання Клієнту Картки з новим строком дії), якщо раніше не надійшла письмова заява Тримача про закриття Картрахунку.

В той же час, суду не надано доказів того, що відповідна Картка, передбачена умовами Заяви від06.01.2009р., була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей того, що підтверджують тип, номер та строк дії Картки, що є істотними умовами договору а також доказами зарахування кредитних коштів на картку, розміру отриманого Відповідачем кредиту та заборгованості по ньому, оскільки матеріали справи також не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості Відповідача за кредитним договором від 06.01.2009р. №SAMDN50ОТС001758079 у зазначеному представником Позивача розмірі станом на час укладання ОСОБА_3, враховуючи, що за твердженням Позивача, доданий до матеріалів справи Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з різними пільговими періодами, - фактично не містить відомостей про отримання вказаних документів позичальником, як і його ознайомлення з вказаними Витягом та Прикладами використання кредитних коштів під підпис, а з анкети-заяви, та з зазначеного витягу неможливо зрозуміти, яка саме картка була видана відповідачу.

Так, суду не надано відомостей щодо строку дії картки, позивачем не надано доказів на перевиготовлення кредитної картки та переукладання договору, який діяв, згідно наданих суду відомостей, до моменту закінчення дії картки; а видача відповідачу нової картки не є пролонгацією кредитного договору.

Також, Позивачем не надано суду доказів відкриття на ім`я Відповідача рахунку і його номеру.

Суд роз'яснював ухвалою Позивачу, що він має право надати відповідні пояснення по суті спору і доведеності перед судом своєї правової позиції, а також докази на підтвердження вимог позову, що, в даному випадку, міг би бути належний розрахунок заборгованості по кредитному договору №SAMDN50ОТС001758079 від 06.01.2009р. та причини реструктуризації.

Реструктуризація кредитної заборгованості - це внесення змін до договору з боржником щодо оплати та термінів. Можлива дана процедура тільки при серйозній заборгованості (більше 6 місяців) і рішення про її проведення ухвалюється індивідуально.

Згідно тлумачного словника Української мови ОСОБА_4, "Генеральний" (-а), (-е) - це. «Вищий, головний», а «реструктуризація» - зміна структури.

В наданій Позивачем ОСОБА_3 йдеться про те, що вона укладається з метою створення сприятливих умов для виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №SAMDN50ОТС001758079 від 06.01.2009р., проте в позові йдеться фактично про укладання нової кредитної угоди, про яку насправді сторони не домовлялися.

Так, усі докази та пояснення, надані суду Позивачем, надані на доведення укладання між Позивачем та Відповідачем 23.12.2016р. ОСОБА_3 про реструктуризацію, яка має назву Генеральна, а значить, є головною, проте мова в її тексті йде про надання Позивачем Відповідачу кредиту в розмірі чомусь 42130 ще й 9 гривень, та й ще чомусь саме 19 копійок! - без обґрунтування такої суми, - шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, без зазначення номеру картки та доказів на підтвердження зазначених фактів.

Фактично ж, з наданих Позивачем матеріалів вбачається, що між сторонами з січня 2009 року існують кредитні правовідносини, які реструктуризовано ОСОБА_3 від 23.12.2016року, проте належних доказів заборгованості по цих фактах Відповідача перед Позивачем суду не надано поряд з тим, що Відповідач наявність заборгованості взагалі заперечує.

До того ж, представник відповідача правильно звертає увагу на те, що Позивачем суду надано розрахунок заборгованості за період, починаючи з 23.12.2016 року, тому на дату виникнення правовідносин між сторонами - 06.01.2009 року встановити розмір заборгованості Відповідача за кредитним договором №SAMDN50ОТС001758079 від 06.01.2009р. неможливо, а наданий розрахунок не відображає усіх відомостей на підтвердження заборгованості на момент реструктуризації, а є лише калькуляцією зацікавленої сторони - Позивача, і, оскільки Відповідач заперечує наявність в ного будь-якої заборгованості перед Позивачем, вимога Позову про її стягнення задоволенню не підлягає.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст.81ч.5,6,83ч.1 ЦПК України). А положеннями ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч.2ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За наслідками судового розгляду, і досліджених судом доказів, суд, відповідно до ст.89 ЦПК України, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів і їх сукупності.

Доводи представника Відповідача, надані на спростування позовних вимог, є обґрунтованими і логічними, узгоджуються з наданими суду матеріалами та відомостями, з ними складно не погодитися за всіма фактами предмету та підстав позову.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні ним правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного вищевказаного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, їх безпідставність, а відтак - про наявність обґрунтованих відповідачем підстав для відмови у задоволенні вищевказаного позову з мотивів недоведення наявності кредитних зобов'язань Відповідача перед Позивачем та, тим більш, заборгованості за ними та їх реструктуризації.

У зв'язку з тим, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-81, 83, 95, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – залишити без задоволення в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

В разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 30.05.2018 року.

Суддя А.В.Кравцова