Постанова № 74520377, 22.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/606/18 Справа № 175/29/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 47

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року м. Дніпро 22 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Куценко Т.Р.

суддів – Демченко Е.Л., Максюти Ж.І.

при секретарі – Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5, Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області про витребування майна із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5, Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області про витребування майна із чужого незаконного володіння /а.с. 2-5/.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року позовні вимоги задоволено /а.с. 169-171/.

Витребувано земельну ділянку загальною площею 0,1204 га, кадастровий номер 1221486200:05:006:0388, що розташована за адресою: вул. Паркова, 33, с.Новоолександрівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область, із незаконного володіння ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, яка проживає у Дніпропетровській області, Дніпропетровському районі, с.Новоолександрівка, вул. Берези, буд.23, та повернути її відповідно у власність ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2, що зареєстрована у м.Дніпропетровськ, вул. 152-ї ДивізіїАДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: НАІ 114822/р.№370 від 14.04.2016р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5.

Скасовано державну реєстрацію права власності із записом № 14293295 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведену за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29386439 від 23.04.2016р., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, стосовно земельної ділянки площею 0,1204 га, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Новоолександрівка, вул. Паркова, земельна ділянка 33, кадастровий номер 1221486200:05:006:0388, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 909434412214.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог /а.с. 173-176/.

Апеляційна скарга мотивована тим, що обставина недобросовісності покупця не була доведена у суді, та не знайшла свого відображення в рішенні суду. Крім того, в момент вчинення правочину ОСОБА_4 надала паспорт, в якому були відсутні відмітки щодо перебування неї у шлюбі і ця обставина була досліджена нотаріусом.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу сторони не скористались.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції в яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду - скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3, перебував у зареєстровану шлюбі з ОСОБА_4 з 25 липня 2001 року по 15 січня 2015 року (при цьому вони проживали разом та вели спільне господарство з 25 липня 2001 року по червень 2012 року).

Позивач та ОСОБА_4, перебуваючи у шлюбі, придбали на ім'я ОСОБА_4 майно, в тому числі земельну ділянку загальною площею 0,1204 га, кадастровий номер 1221486200:05:006:0388, що розташована за адресою: вул. Паркова, 33, с. Новоолександрівка, Дніпропетровський район, Дніпропетровської області за договором купівлі-продажу № 1690 від 07 вересня 2005 року.

Вказана земельна ділянка є об'єктом права спільної сумісної власності та є предметом судового розгляду у справі щодо поділу майна подружжя від 18 вересня 2014 року (провадження по справі зупинено для проведення експертизи вартості спільного майна подружжя ) за позовом ОСОБА_4, відповідно до позовної заяви якої вказується, що спірна земельна ділянка придбана під час шлюбу і є спільною сумісною власністю.

Згідно ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2015 року шлюб між сторонами розірвано /а.с. 9-10/.

Відповідно до ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

14 квітня 2016 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2, який був засвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, в результаті чого право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 /а.с.15-18/.

Відповідно до ч.1 ст.67 Сімейного кодексу України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Згідно ст.70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст.369 Цивільного кодексу України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що на час укладання договору-купівлі продажу земельна ділянка була об'єктом права спільної сумісної власності, а отже ОСОБА_4 порушено ст.369 ЦК України.

Судова колегія не погоджується з таким висновком суду, вважає, що він не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_3 просив визнати договір купівлі-продажу від 14 квітня 2016 року недійсним з тих підстав, що він укладений без його згоди, як співвласника.

Між тим, за змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відповідно до ст. 16 ЦК, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Обравши способом захисту визнання правочину недійсними, позивач у силу ст. 10 ЦПК зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Оскільки у матеріалах справи не міститься достатніх та належних доказів на підтвердження того, що сторони оспорюваного ним правочину діяли недобросовісно, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення заявленого позову.

Крім того, у разі не згоди одного із подружжя із діями щодо відчуження іншим спільного майна, сторона, права якої порушено такою угодою має право звернутися до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя і вимагати стягнення компенсації за продане майно.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя. Судом визнано в порядку розподілу майна подружжя за ОСОБА_4 право власності, зокрема, на земельну ділянку загальною площею 0,1204 га, кадастровий номер 1221486200:05:006:0388, що розташована за адресою: вул. Паркова, 33, с. Новоолександрівка, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область.

Отже, вимога про витребування спірної земельної ділянки з володіння особи, яка добросовісно набула право власності, в межах розгляду цієї справи, є недоцільною.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року – скасувати.

ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л.Демченко

ОСОБА_6