Постанова № 74518435, 30.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/579/17 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/783/6058/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1Р.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого – Мікуш Ю.Р.,

суддів: Левика Я.А.,Павлишина О.Ф.

секретар Іванова О.О..

З участю: сторін по справі та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 22 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договром позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним ,-

в с т а н о в и л а :

Оскаржуваним рішенням первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 287 893 ( двісті вісімдесят сім тисяч вісімсот дев»яносто три) грн. 15 коп. заборгованості за договором позики від 08 грудня 2014 року, 3360( три тисячі триста шістдесят) грн. - 3 % річних та 17 987 ( сімнадцять тисяч дев»ятсот вісімдесят сім) грн. 66 коп. інфляційних нарахувань.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3092 грн. 27 коп. судового збору.

В решті первісного позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2. В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Процесуальні порушення полягали у тому, що суд не вирішив його заперечення на дії головуючого. Звертає увагу, що ухвала про обов’язкову явку позивача ОСОБА_3 для надання пояснень залишилася невиконаною. Посилається на те, що позовна заява підписана представником позивача ОСОБА_4, однак такі повноваження в договорі –дорученні від 28.12.2016 року відсутні, а відтак у суду не було підстав задовольняти позов особи, яка не мала повноважень на його подання. Судом не враховано того, що позивач ОСОБА_3 має непогашений кредит на суму 53000 доларів США, що додатково свідчить про те, що він не мав можливості позичати відповідачу кошти в сумі 287.893,15 грн. Суд належним чином не встановив фактичні обставини справи, зокрема , що в договорі позики від 08.12.2014 року і в договорі про внесення змін від 09.12.2014 року містяться різні суми . Належних доказів і підтверджень того, що позивачем передана, а відповідачем отримана вказана сума суду не представлено. Вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики недійсним, адже вказаний договір не був спрямований на настання реальних наслідків і мав формальний характер, оскільки кошти не передавались. Даний договір був укладений з метою інвестування ЗАТ «Планкмара» в підприємство «Капітал-центр» і отримання договору застави на майно як гарантію для подальшого надходження інвестицій . Ці обставини підтверджені перепискою між позивачем, відповідачем та керівником ЗАТ «Планкмара». Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення,яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

В запереченні на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 зазначає, що рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права є законним та обґрунтованим. Звертає увагу, що договір позики укладений у письмовій формі, що відповідає вимогам ст.1055 ЦК України. З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за договором позики від 08.12.2014 року між сторонами укладено договір застави , згідно з яким ОСОБА_2 передав в заставу ОСОБА_3 рухоме майно у вигляді деревообробного обладнання вартістю 306458 грн. Зазначає, що п.2 договору визначено, що грошові кошти передані відповідачу до підписання договору, а відтак підписуючи його, останній погодився з зазначеним фактом. Надані відповідачем документи з переписки електронною поштою, договори та розрахункові документи свідчать про взаємовідносини між підприємством, керівником якого він є та ЗАТ «Планкмара», однак беззаперечно не підтверджують того, що вказаний договір позики був укладений без отримання коштів, а відтак таке твердження відповідача є припущенням на якому не може грунтуватися рішення суду. Стверджує, що сам ОСОБА_3 надав суду письмові пояснення щодо предмета спору в яких підтвердив, що повністю підтримує позовні вимоги представника, що підтверджує його повноваження на подання позову. Щодо посилання скаржника на наявність заборгованості в банку на суму 53000 доларів США то такі є надуманими, оскільки його довіритель має заборгованість по кредиту в сумі 8928,97 швейцарських франків тіла кредиту та 5,28 відсотків, які є плановими, оскільки кредитний договір діє до 2027 року. Відтак вважає, що апеляційна скарга є необґрунтована, тому просить залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 08.12.2014 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі № 1476. Згідно з умовами вказаного договору позивач надав ОСОБА_2 300 000 грн. в термін до 01.01.2017 року. З метою забезпечення виконання відповідачем зобов»язання за договором позики грошових коштів 08.12.2014 року між сторонами укладено договір застави, згідно з яким ОСОБА_2 передав в заставу ОСОБА_3 рухоме майно у вигляді деревообробного обладнання вартістю 306 458 грн.

09.12.2014 року сторонами внесено зміни до п. 1 договору позики в частині зміни суми позики в розмірі 287893,25 грн., що було еквівалентом 15 000 євро (згідно курсу НБУ 19,192883 грн. за євро). Аналогічні зміни 09.12.2014 року було внесено сторонами і до п. 2 Договору застави від 08.12.2014 року.

Оспорюваний відповідачем ОСОБА_7 договір позики грошових коштів від 08.12.2014 року укладений в письмовій формі, що відповідає ст.1055 Цивільного Кодексу України, особами з повною цивільною дієздатністю, нотаріально посвідчений. Пунктом 2 вказаного договору визначено, що грошові кошти – предмет позики передані відповідачу до підписання договору. Відтак, підписавши договір відповідач погодився із зазначеним фактом.

Покликаючись на положення ст. ст.638, 204, 1046, 1049, 1050, 625 ЦК України, суд першої інстанції визнав частково обґрунтованими позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_3, а саме: в частині стягнення на його корись з відповідача ОСОБА_2 287893 грн. 15 коп. заборгованості за договором позики від 08 грудня 2014 року, 3360 грн – 3% річних та 17987 грн. 66 коп. інфляційних нарахувань.

Покликаючись на положення ст. ст.. 215, 1051 ЦК України та правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові в результаті перегляду рішень в порядку п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України в цивільних справах, зокрема, у справі № 6-63 цс 13 від 18 вересня 2013 року та на те, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 не надав суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про недійсність договору позики, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання такого договору недійсним.

Колегія суддів погоджується з правильністю встановлених судом першої інстанції обставин у справі та правильністю визначених відповідно до них правовідносин, з наступних мотивів.

Договір позики від 08.12.2014 року між позикодавцем та позичальником укладено з дотриманням вимог щодо письмової форми договору позики, встановлених ч. 1 ст.1047 ЦК України. У п. 2 нотаріально посвідченого договору позики зазначено, що грошові кошти, які є предметом цього договору, передані Позикодавцем та одержані Позичальником до підписання цього договору ( т. 1 а.с.4). Відтак, при укладенні договору позики були дотримані також вимоги ч. 2 ст. 1047 ЦК України. Згідно з правовою позицією висловленою Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У відповідності до положень першого речення другого абзацу ч. 1 ст. 1051 ЦК України та з врахуванням тієї обставини, що договір позики було укладено у письмовій формі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання безгрошовості договору позики, оспорюваного позивачем за зустрічним позовом та у відмові у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що аргументи викладені у апеляційній скарзі відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) належить відхилити з наступних мотивів.

Оскільки у відповідності до положень ч. 1 ст. 38 ЦПК України в редакції чинній до 15.12.2017 року сторона може брати участь у цивільній справі особисто або через представника, то той факт , що позивач за первісним позовом не брав безпосередньої участі у судових засіданнях, а діяв через свого представника, не є процесуальним порушенням.

Повноваження ОСОБА_4 – представника позивача за первісним позовом були посвідчені у відповідності до положень ч. 4 ст. 42 ЦПК України, в редакції чинній до 15.12.2017 року. У відповідності до ч. ч. 1 ст. 44 ЦПК України в редакції чинній до 15.12.2017 року, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності . У пункті 2.2.10 договору - доручення від 28 грудня 2016 року ( а.с. 16 ) зазначено, зокрема, що адвокат зобов»язується представляти права і законні інтереси клієнта в судах України згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені Цивільним процесуальним Кодексом України. Отже, у вищезазначеному договорі були відсутні застереження щодо того, що при представництві клієнта адвокат не має права підпису письмових документів, які він складає на виконання доручення. Відтак, первісна позовна заява підписана представником в межах повноважень, без їх перевищення.

Суд першої інстанції підставно не врахував доказів, поданих відповідачем за первісним позовом, щодо інформації про наявність у позивача за первісним позовом непогашеного кредиту та тверджень про те, що на момент підписання оспорюваного договору ОСОБА_3 був довіреною особою (представником) ЗАТ «Планкмара», і, нібито, виконував вказівки керівника щодо підписання оспорюваного договору, оскільки ці докази не містили інформації щодо предмета доказування тобто були неналежними у розумінні ст. 77 ЦПК України.

За змістом ч.1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів не приймає до уваги пояснення апелянта, що зміни до п. 1 письмового договору позики від 08.12.2014 року вчинені письмовим договором від 09.12.2014 року, тобто зміни до договору внесені в такій самій формі, що й договір від 08.12.2014 року, що відповідає вимогам ч.1 ст. 654 ЦК України, відтак доводи у апеляційної скарзі про незрозумілість для відповідача за первісним позовом зменшення суми позики, не могли слугувати підставою для визнання договору позики недійсним.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення первісного позову та відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Згідно ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, аргументи , викладені у апеляційній скарзі представника відповідача, законності оскаржуваного судового рішення не спростовують, тому з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, оскаржуване судове рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача без задоволення.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 391 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 22 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 04 червня 2018 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: А.Я.Левик

ОСОБА_8