Постанова № 74518429, 01.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/4230/17 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л.

Провадження № 22-ц/783/838/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 55

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого – Павлишина О.Ф.,

суддів – Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретар Бохонко Е.Р.,

розглянувши за відсутності учасників справи у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2018 року, ухваленого судом у складі судді Бориславського Ю.Л., у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути із ЛМКП «Львівтеплоенерго» недораховану заробітну плату за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2017 р. в сумі 118431 грн. 33 коп. та стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» витрати на правову допомогу. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що з 14.02.2007 р. по 06.04.2017 р. працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго». 14.02.2007 р. був прийнятий на посаду електрослюсаря з ремонту електричного устаткування електростанцій третього розряду в електричний цех, 01.09.2007 р. переведений на Теплоцентраль-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго» зі збереженням посади та умов оплати праці, 19.11.2007 р. переведений на посаду майстра виробничої дільниці першої групи цього ж цеху, 06.04.2017 р. звільнений за угодою сторін згідно п.1. ст.36 КЗпП України. Окрім цього, позивач наголошував, що починаючи із січня 2010 року та по дату звільнення ЛМКП «Львівтеплоенерго» порушувало законодавство про працю, що призвело до недорахування та недоплати за вищевказаний період заробітної плати. Так, при нарахуванні заробітної плати позивачу відповідач недотримувався умов Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 та 2012-2013 роки; Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2010-2012 роки; Регіональної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднанням роботодавців та профспілковими об'єднанням Львівської області на 2010-2011 роки; Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднання роботодавців та профспілковими об'єднанням Львівської області на 2012-2014 роки, згідно з якими мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника І розряду встановлюється у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, а також, застосовується коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт до встановленої галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду (групи кваліфікації), який, для позивача, становив у період 2012-2014рр. 1,59 (як для працівників зайнятих на роботах по ремонту, налагодженню, обслуговуванню електроенергетичного, санітарно-технічного та іншого устаткування ТЕЦ) та відповідно 2,34 (згідно додатку №6 тарифної частини Регіональної угоди коефіцієнт співвідношень розмірів посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців до тарифної ставки робітника 1-го розряду для майстра виробничої дільниці 2 групи ТЕЦ). Натомість, відповідачем самостійно встановлювався розмір мінімальної заробітної плати та мінімальної тарифної ставки робітника І розряду з суттєвим заниженням розміру мінімальної заробітної плати, що призвело до ненарахування та, відповідно, виплати в повному розмірі заробітної плати за спірний період. Враховуючи наведене, позивач просив стягнути на його користь недораховану заробітну плату за період з 01.01.2010р. по 31.03.2017р. в сумі 118431 грн. 33 коп.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено повністю. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» /05506460/, що знаходиться у м. Львові, вул. Д. Апостола, 1 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, /ІПН 3082324933/, який зареєстрований на ІНФОРМАЦІЯ_2, недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2017 р. у розмірі 118 431 (сто вісімнадцять тисяч чотириста тридцять одну) гривню 33 копійки. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», що знаходиться у м. Львові, вул. Д. Апостола, 1 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, /ІПН 3082324933/, який зареєстрований на ІНФОРМАЦІЯ_2 2500.00 /дві тисячі п’ятсот/ гривень витрат на правову допомогу. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь держави судовий збір в розмірі 640.00 (шістсот сорок) гривень.

Рішення суду оскаржило Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго».

В апеляційній скарзі стверджує, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, судом неправильно визначено правовідносини сторін. Зазначає, що застосування коефіцієнту співвідношення тарифної ставки є прерогативою роботодавця, а не працівника та посилається на те, що позивач у разі незгоди із застосовуваним до його посади коефіцієнтом мав можливість протягом трьох місяців звернутись до суду із відновленням порушеного, на його думку, права. Стверджує, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо правомірності застосування коефіцієнту співвідношення тарифної ставки робітника 1 розряду основної професії в розмірі 1,59 і не наведено підстав для його поновлення. Звертає увагу на те, що перевірками діяльності підприємства щодо оплати праці, які здійснювались контролюючими органами порушень в частині застосування коефіцієнту співвідношення тарифної ставки робітника 1 розряду основної професії не виявлено. Посилається на те, що судом не встановлено період застосування формули розрахунку місячної тарифної ставки робітника 1 розряду за підгалузями та видами робіт та формулу розрахунку місячного посадового окладу керівників, професіоналів, фахівців, з врахуванням положень Регіональної угоди на 2010-2011 роки та Територіальної угоди на 2012-2014 роки. Стверджує, що судом також не встановлено правомірність заміни позивачем базового коефіцієнта Z для розрахунку посадових окладів керівників ЛМКП «Львівтеплоенерго» та правомірність проведення перерахунку заробітної плати за період з липня 2015 року, з врахуванням неоспорюваного позивачем факту, що в ЛМКП «Львівтеплоенерго» рівень мінімальної заробітної плати відповідав чинному законодавству. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 стверджує про її необґрунтованість та посилається на те, що факт порушення відповідачем по справі законодавства про оплату праці встановлено Де6ржавною фінансовою інспекцією праці у Львівській області, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10.09.2015 року в справі №464/543/15. Також заперечує посилання в апеляційній скарзі на некоректність розрахунку заборгованості і зазначає, що такий розрахунок проведено відповідно до колективного договору, згідно з яким відповідач погодився враховувати положення генеральної, галузевої, регіональної і міської угод, а також положення Закону України «Про Державний бюджет України». В зв»язку з цим, оскільки такими угодами було передбачено застосування коефіцієнти 1,59, 2,34, і постанова №40-12 від 22.11.2012 року спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету, якою визначено формулу розрахунку місячних посадових окладів, суперечить тарифній частині Територіальної угоди на 2012 – 2014 роки, вважає неправильним наведений відповідачем розрахунок заборгованості. Крім того, вважає безпідставним посилання в апеляційній скарзі на акт перевірки від 08.10.2013 року, як на доказ правильності проведеного нарахування заробітної плати, оскільки такий доказ суду першої інстанції не було подано, і не обґрунтовано неможливість подання з причин, що не залежали від відповідача.

Оскільки відповідно до положень ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, за відсутності обставин, що унеможливлюють розгляд справи в порядку спрощеного провадження, та ціну позову, яка є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму, розгляд справи проводиться судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з таких підстав.

Судом встановлено такі обставини.

Позивач по справі ОСОБА_2 працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго» з 14.02.2007 року до 06.04.2017 року.

14.02.2007 року прийнятий на посаду електрослюсаря з ремонту електричного устаткування електростанцій третього розряду в електричний цех.

01.09.2007 року переведений на Теплоцентраль-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго» зі збереженням посади та умов оплати праці.

19.11.2007 року переведений на посаду майстра виробничої дільниці першої групи цього ж цеху.

06.04.2017 року звільнений за угодою сторін згідно п.1. ст.36 КЗпП України.

Відповідно до статті 96 КЗпП України, основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Згідно з положеннями ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Згідно зі ст.6 цього ж Закону, основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників –залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Частиною третьою цієї статті передбачено, що тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для п ідприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Статтями 21, 22 Закону України «Про оплату праці», встановлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Суб»єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Правові засади напрацювання, укладення та виконання колективних договорів і угод подано в Законі України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 року.

Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 року угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин. А угодами на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема, щодо: нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі); встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості; трудових відносин; умов і охорони праці; житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку; умов зростання фондів оплати праці; встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Галузева угода не може погіршувати становище трудящих порівняно з генеральною угодою. Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

За змістом частини першої статті 9 Законі України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 року положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов»язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Відповідно до п. 16.2 Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012-2013 роки, прийнятого конференцією трудового колективу ЛМКП «Львівтеплоенерго» 05.04.2012 року, розміри тарифних ставок і схеми посадових окладів працівників встановлюються з урахуванням мінімальних гарантій, визначених галузевою (регіональною угодою).

Відповідно до п. 1.1.3 Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об’єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2010-2012 роки, мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника I розряду - у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Додатком №1 до Тарифної частини Регіональної угоди на 2010-2011 роки між Львівською обласною державною адміністрацією, об’єднанням роботодавців та профспілковими об’єднаннями Львівської області на 2010-2011 роки встановлено коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт до встановленого галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду (групи кваліфікації). Для працівників, зайнятих на роботах по ремонту, налагодженню, обслуговуванню електроенергетичного, санітарно-технічного та іншого устаткування ТЕЦ, даний коефіцієнт становить 1,59.

Колективним договором ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 роки встановлено коефіцієнти співвідношень до тарифної ставки робітників першого розряду, такий коефіцієнт майстрів виробничої дільниці 2 групи становить 2,34.

Аналогічний коефіцієнт майстрів виробничої дільниці 2 групи передбачено і додатком №6 до тарифної частини Міської угоди (угода між виконавчим комітетом Львівської міської ради, Об’єднанням профспілок Львівщини та Львівським обласним об’єднанням організацій роботодавців на 2012-2013 роки), цим же додатком визначено таку формулу розрахунку місячних посадових окладів для майстрів виробничої дільниці 2 групи - мінімальна заробітна плата х 1,2 х 1,59 х 2,34.

Угода між виконавчим комітетом Львівської міської ради, Об’єднанням профспілок Львівщини та Львівським обласним об’єднанням організацій роботодавців на 2012-2013 роки встановлює гарантії для працівників і є обов’язковою для ЛМКП «Львівтеплоенерго», тарифна частина, яка регулює питання оплати праці є її невід’ємною частиною.

Відповідач неправомірно зменшував встановлений Законом розмір мінімальної заробітної плати.

Недотримання вищевказаних договорів встановлено перевірками інспекції з питань праці щодо стану додержання ЛМКП «Львівтеплоенерго» вимог законодавства про працю встановлено порушення щодо встановлених мінімальних годинних ставок робітників виробничих розділів у розмірі меншому, ніж встановлений Галузевою угодою за 2010-2012 роки. В ході ревізії також виявлено, що в порушення умов додатку №1 Територільної угоди на 2012-2014 роки при визначенні базового коефіцієнту для працівників зайнятих обслуговуванням, налагодженням та ремонтом устаткування ТЕЦ не враховано базовий коефіцієнт в розмірі 1,59 .

Порушення прав працівників на оплату праці у належному розмірі також встановлено постановою Залізничного районного суду м. Львова від 14.11.2013 року, якою директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Галузевої угоди за 2010-2012 роки.

За таких обставин суд дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що передбачені законодавством підстави для виплати позивачу заробітної плати в розмірі меншому, ніж встановлена законом та територіальною і регіональними угодами за відповідний період, відсутні, а тому наявні підстави для стягнення недоплаченої відповідачем заробітної плати на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності, є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Посилання в апеляційній скарзі, що перевірками діяльності підприємства щодо оплати праці, які здійснювались контролюючими органами порушень в частині застосування коефіцієнту співвідношення тарифної ставки робітника 1 розряду основної професії не виявлено, що судом не встановлено період застосування формули розрахунку місячної тарифної ставки робітника 1 розряду за підгалузями та видами робіт та формулу розрахунку місячного посадового окладу керівників, професіоналів, фахівців, з врахуванням положень Регіональної угоди на 2010-2011 роки та Територіальної угоди на 2012-2014 роки, і, що судом також не встановлено правомірність заміни позивачем базового коефіцієнта Z для розрахунку посадових окладів керівників ЛМКП «Львівтеплоенерго» та правомірність проведення перерахунку заробітної плати за період з липня 2015 року, з врахуванням неоспорюваного позивачем факту, що в ЛМКП «Львівтеплоенерго» рівень мінімальної заробітної плати відповідав чинному законодавству не можуть прийматись до уваги в зв»язку з такими обставинами.

Так, відповідачем по справі фактично визнається заборгованість по заробітній платі в сумі 48257 грн. (т.1, а.с.220-224)

Однак, з вказаного розрахунку вбачається, що всупереч умовам Територіальної угоди на 2012-2014 роки, відповідачем по справі застосовано коефіцієнт 1.37 замість 1,59, як визначено цією угодою.

Також судом першої інстанції правильно не взято до уваги посилання відповідача на формулу розрахунку місячних посадових окладів, визначену постановою №40-12 від 22.11.2012 року спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету, оскільки така суперечить положенням Територіальної угоди.

Крім того, позивачем по справі в розрахунку застосовано рівень мінімальної заробітної плати, який відповідав чинному законодавству (т.1, а.с.13-17).

А відтак, оскільки в апеляційній скарзі не наведено правових доводів на спростування висновків суду щодо розрахунку суми заборгованості, колегія суддів вважає, що вказані доводи є безпідставними.

Також колегією суддів не може прийматись до уваги посилання в апеляційній скарзі на акт перевірки Територіальною інспекцією з питань праці у Львівській області від 08.10.2013 року, оскільки приймати його як доказ відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України за відсутності доказів неможливості подання до суду першої інстанції з причин, що об»єктивно не залежали від відповідача по справі, немає підстав.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень ст.389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 01 червня 2018 року.

Головуючий: Павлишин О.Ф.

Судді: Мікуш Ю.Р.

ОСОБА_4