Ухвала суду № 74515406, 07.06.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

"07" червня 2018 р. справа № 809/580/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чуприни О.В., розглянувши в письмовому провадженні клопотання Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки у 2013 і 2014 роках в кількості 51 доби та зобов'язання до вчинення дій щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 25 357,20 гривень, індексації невиплаченої грошової компенсації в сумі 31 478,04 гривень і середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05.11.2015 по 01.04.2018 в сумі 249 279,46 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також – ОСОБА_1О.) 02.04.2018 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (надалі, також – Ліквідаційна комісія УМВС України в Івано-Франківській області) про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки у 2013 і 2014 роках в кількості 51 доби та зобов'язання до вчинення дій щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 15 102,73 гривень, індексації невиплаченої грошової компенсації в сумі 31 478,04 гривень і середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05.11.2015 по 01.04.2018 в сумі 249 279,46 гривень.

Ухвалою суду від 05.04.2018 вказану позовну заяву залишено без руху, у зв’язку з невідповідністю адміністративного позову вимогам, встановлених пунктами 5, 8, 11 частини 5 статті 160 і частинами 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також – КАС України).

На виконання даної ухвали, позивачем 23.04.2018 усунуто недоліки адміністративного позову, в тому числі подано уточнену позовну заяву, згідно якої просив визнати протиправними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки у 2013 і 2014 роках в кількості 51 доби та стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 25 357,20 гривень, індексацію невиплаченої грошової компенсації в сумі 31 478,04 гривень і середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05.11.2015 по 01.04.2018 в сумі 249 279,46 гривень (а.с. 28-34).

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 25.04.2018 на підставі статей 260-261 КАС України відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

10.05.2018 від представника Ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області до суду надійшло письмове клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв’язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду (а.с. 52-53).

Вказане клопотання відповідач обґрунтовує тим, що для встановлення початку перебігу строку звернення позивача до суду з вимогою про невиплату грошового забезпечення та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальним є юридично значимі обставини, а саме: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Вказує на те, що вимога позивача щодо виплати належних йому сум при звільненні є трудовим спором і відповідно являється публічно-правовим спором, пов’язаним із проходженням та звільненням з публічної служби. За змістом частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо проходження і звільнення громадян з публічної служби встановлюється місячний строк. При зверненні позивача до суду із заявою про вирішення спору щодо невиплати грошового забезпечення та стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в силу вимог коментованої статті процесуального закону перебіг строку розпочинається з дня, коли позивач дізнався, або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, не виплатив (як вважає позивач), усі належні йому суми при звільненні. Враховуючи те, що розрахунок з позивачем проведений при його звільненні і позивач ознайомлений з наказом про звільнення №628 о/с від 05.11.2015, який не був оскаржений останнім, а також те, що позивач самостійно звертався у 2015 році про проведення з ним повного розрахунку із виплатою грошової компенсації за невикористані відпустки, а тому позивачу було відомо про дані обставини. Вважає, що ОСОБА_1 пропустив 1-місячний та 6-місячний строк звернення до суду та просив даний позов залишити без розгляду.

Суд, розглянувши клопотання (наведені в ньому доводи) Ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 з підстав недотримання строків звернення до адміністративного суду, виходить з таких підстав та мотивів.

Згідно статті 19 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року за №565-XII (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

У відповідності до приписів пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року за №114 (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (надалі, також – КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 2-1 КЗпП України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору

У частині другій статті 2 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року за №108/95-ВР передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 6 статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, суд вважає, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція висловлена Конституційним судом України у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно якого судом зроблено наступний правовий висновок: "В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. "

Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд в постанові від 04 травня 2018 року у справі №808/858/16 (провадження №К/9901/13508/18.

Таким чином, ОСОБА_1, звертаючись до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки у 2013 і 2014 роках в кількості 51 доби та зобов'язання до вчинення дій щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 25 357,20 гривень, індексації невиплаченої грошової компенсації в сумі 31 478,04 гривень і середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05.11.2015 по 01.04.2018 в сумі 249 279,46 гривень, дотримав строк звернення до адміністративного суду, визначений Законом.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що в задоволенні клопотання Ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області про залишення позовної заяви без розгляду від 10.05.2018, слід відмовити.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 122, 243, 248, 256-257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні клопотання Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області від 10.05.2018 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки у 2013 і 2014 роках в кількості 51 доби та зобов'язання до вчинення дій щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 25 357,20 гривень, індексації невиплаченої грошової компенсації в сумі 31 478,04 гривень і середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05.11.2015 по 01.04.2018 в сумі 249 279,46 гривень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвалу, окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги.

Суддя /підпис/ ОСОБА_3