Рішення № 74515338, 31.05.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/6501/17

2/212/447/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді: Ваврушак Н.М., з участю секретаря судового засідання: Плотнікової Т.Б. представника позивача: ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заробітної плати у вигляді невиплаченої при звільненні вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

в жовтні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про стягнення заробітної плати у вигляді невиплаченої при звільненні вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.10.2017 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

В позовній заяві позивач зазначила, що вона з 09.02.1998 року по 15.10.2010р. працювала на Криворізькому Центральному гірничо–збагачувальному комбінаті, правонаступником якого є відповідач. Наказом по підприємству ВАТ «ЦГЗК» від 15.10.2010р. за № 332 вона була звільнена з підприємства за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію. Позивач зазначає, що в жовтні 2017 року вона дізналась, що при її звільненні з підприємства у зв’язку із виходом на пенсію відповідно до положень п.6.1 ОСОБА_4 угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008р. відповідач був зобов’язаний виплатити їй вихідну допомогу в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, оскільки вона пропрацювала на підприємстві відповідача більш ніж 12 років і була звільнена за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію. 11.07.2017р. вона отримала від Генерального директора ОСОБА_5 «ЦГЗК» довідку про розмір її зарплати, та копію ОСОБА_6 договору підприємства, який діяв у 2010 році.

Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_5 «ЦГЗК» на момент її звільнення зобов’язаний був виплатити їй дві середньомісячні заробітні плати, що складає 1646 гривень 06 копійок, однак в добровільному порядку зробити зазначене відмовляється. В зв’язку з порушенням строку виплати вихідної допомоги вона вважає, що підприємство повинно виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку вихідної допомоги з 01.11.2010 р. по 30.06.2014. у розмірі 77737,19 гривень (з розрахунку 10,63 грн. середньо – годинна зарплата помножена 7313 робочі години).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1,який діє на підставі довіреності, уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на підставі викладені в ньому.

Представник ОСОБА_5 «ЦГЗК», ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності наданої підприємством, проти позову заперечувала та суду пояснила, що вимоги позивача безпідставні. ОСОБА_6 договором встановлено, що одноразову допомогу виплачувати працівникам, що досягли пенсійного віку, а саме жінкам віком 55 років, позивач звільнилась з підприємства в зв’язку з виходом на пенсію у віці 51 рік, таким чином підстав для отримання одноразової допомоги, які визначені п.7.10 ОСОБА_6 договору не було. Крім того, позивач звільнилась 15.10.2010 року, а до суду звернулась у жовтні місяці 2017 року, таким чином пропустила строк позовної давності, оскільки стягнення одноразової допомоги працівникам, які виходять на пенсію, не є оплатою праці, а тому до зазначеної вимоги повинна бути застосована позовна давність встановлена в три місяці, як це передбачено ст. 233 КЗпП України. Крім того, вважає, що підприємство ОСОБА_5 «ЦГЗК» не є стороною ОСОБА_4 угоди гірничо–металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, а тому виконувати вказану Угоду не зобов’язані.

Вислухавши в судовому засіданні учасників процесу, проаналізувавши обставини справи, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно трудової книжки позивач з 09.02.1998 року по 15.10.2010р. працювала на Криворізькому Центральному гірничо–збагачувальному комбінаті, правонаступником якого є ОСОБА_5 «Центральний гірничо–збагачувальний комбінат».

Відповідно до наказу №332 від 15.10.2010р. ОСОБА_3 звільнена з роботи за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію, за ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки.

Згідно довідки наданої ОСОБА_5 «ЦГЗК» №981 від 11.07.2017р. встановлено, що середньомісячна заробітна плата за останні два місці перед звільненням склала 1646,06 гривень, а середнього динна – 10,63 гривень.

ОСОБА_4 Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008рр. встановлено (п.1.13), що Угода набирає чинності з 1 січня 2007р. і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Угода була підписана Головою Центрального комітету профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України та власниками підприємств, включаючи генерального директора ТОВ «Метінвест холдінг» ОСОБА_7, до складу холдингу входить ОСОБА_5 «ЦГЗК».

Відповідно до роз’яснення Центрального комітету профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості від 13.07.2017 року №03/250, ОСОБА_4 угода гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки поширюється на ПАТ «Центральний-металургійний комплекс України», вказаний документ підписано головою Центрального комітету профспілки ОСОБА_8.

Пунктом 6.1 ОСОБА_4 Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки розділу 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» передбачено, що власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов’язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі роботи від 7,5 до 15 років – середньомісячної заробітної плати.

ОСОБА_6 договору ПАТ «ЦГЗК» на 2010-2011 рік, наданого Відповідачем пунктом 7.10 встановлено виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від непреривного стажу роботи на комбінаті: від 7,5 до 15 років –середньомісячної заробітної плати працівника.

Вимоги до власників підприємства працівників, передбачені ОСОБА_4 Угодою гірничо-металургійного комплексу та ОСОБА_6 договором підприємства, в частині Соціальних гарантій (соціального захисту), які були чинні на час звільнення позивача із підприємства різняться. ОСОБА_4 угодою передбачена виплата при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу, таж норма передбачена і ОСОБА_6 договором, але ОСОБА_6 договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умова ОСОБА_4 угоди, а саме: звужує коло осіб яким необхідно виплачувати вихідну при з звільненні та позбавляє права позивача на отримання вихідної допомоги при виході на пенсію.

Суд вважає, що слід керуватися ОСОБА_4 угодою, оскільки статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N 3356-XII передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і їх забороняється включати до договорів і угод.

Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої

(міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

За змістом зазначених норм умови, які встановлені в ОСОБА_4 угоді є гарантіями соціального захисту працівників підприємства й безпосереднє застосування таких умов є обов’язковим для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії Угоди.

Недосягнення позивачем на момент звільнення встановленого пенсійного віку для жінок –55-ти років, в даному випадку, немає правового значення.

ОСОБА_4 угода не передбачає вибіркового права застосування нею норм або проявів дискримінації за будь якою ознакою стосовно окремих працівників. ОСОБА_9 договору не можуть суперечити ОСОБА_4 угоді.

Суд вважає, що позивач має право на нарахування вихідної допомоги виходячи із посадового окладу який, згідно наданої ОСОБА_5 «ЦГЗК» довідки №981 від 11.07.2017., на момент звільнення позивача, становив 1646 гривень 06 копійки. При стажі роботи позивача на підприємстві ОСОБА_5 «ЦГЗК» у відповідача більше 12 років, та у відповідності до п. 6.1 ОСОБА_4 угоди на 2007-2008рр., позивачу належало виплатити середньомісячну заробітні плати що складає - 1646 гривень 06 копійок.

Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», передбачено, у разі якщо працівникові не були виплачені належні йому суми при звільнені, суд на підставі ст.117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а не при проведенні його до розгляду справи, по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому його вини.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності своєї вини.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до увагу спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Оскільки відповідачем заперечується необхідність виплати позивачу суми вихідної допомоги, суд застосовує принцип співмірності між заявленою сумою та сумою невиплаченої вихідної допомоги, а тому вважає необхідним зменшити невиплачену суму середнього заробітку до 21270 гривень 63 копійок, тобто за відпрацьовані - 2001 годину, що буде відповідати принципам виваженості, розумності та справедливості.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 07.03.2018 р. у справі № 456/2853/11-ц.

В задоволенні іншої частині позовних вимог необхідно відмовити.

Посилання представника відповідача про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності відповідно до ст.233 КЗпПУкраїни не є обґрунтованими, оскільки позивач дізнався про порушене його право в травні 2017 року, а судом не було встановлено, та відповідачем не доведено, що позивач раніше ніж за три місяця до звернення до суду знав про порушене її право.

Окрім того, ч.1 ст.233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці – щодо вирішення інших трудових спорів.

Однак, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, у системному зв'язку із положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Враховуючи, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена позивачу у зв'язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат на які працівник має право згідно з умовами колективного договору при звільненні на пенсію, суд приходить до висновку, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком в силу ч.2 ст.233 КЗпП України, тому доводи представника відповідача про застосування до вимог позивача про стягнення вихідної допомоги наслідків пропуску ним строків позовної давності є безпідставними.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути судовий збір на користь держави, оскільки позивач при зверненні до суду був звільнений від його сплати.

Керуючись ст. ст. 10, 76, 83, 95, 133, 141, 259, 265 – 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (ЄДРПОУ 00190977) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1):

- невиплачену одноразову допомогу при виході на пенсію в розмірі 1646,06 гривень (одна тисяча шістсот сорок шість грн. 06 коп.);

- середній заробіток за час затримки розрахунку, у розмірі 21270,63 гривень (двадцять одна тисяча двісті сімдесят грн. 63 коп.)

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (ЄДРПОУ 00190977) на користь держави судовий збір в розмірі 640,00 гривень (шістсот сорок грн. 00 коп.)

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Н. М. Ваврушак