Рішення № 74515118, 06.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2018 р. Справа№805/1961/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про:

- про визнання неправомірним та скасування рішення № 1 від 03.01.2018 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах список № 1;

- зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах на підставі пункту “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, періоди його роботи з 20.05.1985 року по 26.12.1985 року, з 08.04.1986 року по 03.05.1986 року, з 14.08.1986 року по 29.11.1987 року, з 01.12.1987 року по 20.11.1989 року, з 13.02.1990 року по 05.08.1991 року, з 05.08.1991 року по 11.03.1997 року, з 11.03.1997 року по 04.07.2001 року, з 09.07.2001 року по 01.11.2004 року, з 01.11.2004 року по 06.02.2007 року, призначити та виплатити пенсію на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 11.10.2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

16.03.2018 року позивач направив позовну заяву, яка надійшла на адресу суду 21.03.2018 року з позовними вимогами до Управління Пенсійного фонду України у місті Красному Лимані Донецької області про визнання неправомірним та скасування рішення № 1 від 03.01.2018 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах список № 1 та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області зарахувати до стажу роботи період роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах на підставі пункту “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є внутрішньо переміщеною особою, у зв’язку з досягненням пенсійного віку звернувся до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за Списком №1 з документами на підтвердження права на нарахування пенсії на пільгових умовах. Рішенням №1 від 03.01.2018 року відмовлено у призначені пенсії на пільгових умовах: оскільки архівні документи підприємства знаходяться на непідконтрольній українські владі території та надані довідки на теперішній час неможливо підтвердити. Позивач з зазначеним не згоден, оскільки надав всі належні документи для підтвердження періоду роботи на підприємствах. Вважає, що відповідач таким чином порушує його право на отримання пенсії.

Відповідачем направлено відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що вимоги позивача суперечать чинному законодавству та не підлягають задоволенню. Позивач дійсно звернувся до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії, однак ним надано довідки від №90 від 14.09.2017 року та №178 від 07.08.2017 року, які неможливо перевірити, оскільки архівні документи підприємства, де працював позивач знаходяться у м. Донецьку, тобто на території непідконтрольній українській владі. За таких обставин рішенням відмовлено у призначені пенсії на пільгових умовах. З огляду на вищевказане вважає, що не порушив прав позивача та діяв в межах наданих йому законами та нормативними актами повноважень.

Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду: від 23.03.2018 року позовна заява залишена без руху; від 10.04.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження; від 07.05.2018 року здійснено перехід до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом учасників справи та витребувано документи; від 04.06.2018 року здійснено заміну відповідача з Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області на Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління пенсійного фонду України Донецької області.

Про дату, час та місце судового засідання, призначене на 04.06.2018 року сторони повідомлені належним чином, з заявами та клопотаннями до суду не зверталися.

На підставі частини дев’ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України 04.06.2018 року, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Згідно з частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв’язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП НОМЕР_1), громадянин України, відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки.

Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42172734), є суб’єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 року №384/2011 (далі за текстом – Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатне здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки.

Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області з заявою та відповідними документами про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1.(а.с.31-33)

Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області листом №118/Х-19-01-02 від 05.01.2018 року повідомила позивача про відсутність підстав для нарахування пільгового стажу з підстав неможливості підприємством, де працював позивач підтвердити відомості у довідках, оскільки архівні документи знаходяться у м. Донецьку.(а.с.72-73)

Аналогічну інформацію у відповідь на звернення позивача надало Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області у листі №455-Х-01 від 20.02.2018 року.(а.с.71)

На заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов’язкове страхування» від 11.10.2017 року №1980, Рішенням Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області №1 від 03.01.2018 року відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку, згідно п.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов’язкове страхування», у зв’язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.(а.с.74-75)

Підставою для відмови є не врахування довідок:

- №90 від 14.09.2017 року, що підтверджує період роботи з 08.04.1986 року по 03.05.1986 року, з 14.08.1986 року по 29.11.1987 року, з 13.02.1990 року по 05.08.1991 року та з 05.08.1991 року по 11.03.1997 року, видана Державним підприємством «Донецька вугільна енергетична компанія» оскільки на печатці довідки зазначено м. Донецьк, вул. Артема,63;

- №178 від 07.08.2017 року, що підтверджує період стажу з 11.03.1997 року по 04.07.2001 року, видана ВП Шахта «Жовтневий рудник» Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», оскільки на печатці довідки зазначено м. Донецьк, вул. Маршала Жукова,1.

На підтвердження довідки №90 від 14.09.2017 року, у зв’язку з тим, що Державним підприємством «Донецька вугільна енергетична компанія» здійснено перереєстрацію на підконтрольну українській владі територію, управлінням здійснено запит з проханням провести зустрічну перевірку, однак отримано відповідь, що проведення перевірки не можливо, оскільки архівні документи залишились у м. Донецьку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058), зокрема, у стаття 1 і 8 відповідно.

Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом № 1788.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом № 1058, пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України та у відповідності до статті 26 Закону № 1058, за наявності відповідного страхового стажу має право на отримання пенсії за віком.

Відповідно до статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Позивачу, відповідно до оскаржуваного рішення, відмовлено у зарахуванні періодів роботи з 08.04.1986 року по 03.05.1986 року, з 14.08.1986 року по 29.11.1987 року, з 13.02.1990 року по 05.08.1991 року, з 05.08.1991 року по 11.03.1997 року, з 11.03.1997 року по 04.07.2001 року.

Відповідно до наданої трудової книжки БТ-ІІ №1166317 від 25.05.1985 року

у період з 08.04.1986 року по 04.07.2001 року (період, за який не прийнято довідки про заробітну плату) наявні такі записи:

-запис №3 від 08.04.1986 року прийнято підземним гірником 3 розряду з повним робочим днем у шахті на час проходження виробничої практики, Наказ 274/к від 08.04.1986 року;

- запис №4 від 03.05.1986 року звільнено у зв’язку з закінченням виробничої практики, Наказ №351/к від 06.05.1986 року;

- запис №5 від 14.08.1986 року позивача прийнято на роботи гірничим майстром з повним робочим днем у шахті, Наказ №661/к від 14.08.1986 року;

- запис №6 від 29.11.1987 року звільнено у зв’язку з призовом до лав Радянської армії, Наказ№1283/к від 02.02.1981 року;

- запис №7 від 13.02.1990 року прийнято підземним гірником по ремонту гірських виробіток з повним робочим днем, Наказ №135/к від 09.02.1990року;

- запис №8 від 05.08.1991 року переведено підземний гірничим майстром з повним робочим днем, Наказ №711/к від 05.08.1991 року;

-запис №9 від 11.03.1997 року звільнено за переведенням до ш/у Октябрьке, Наказ№119/к від 11.03.1997 року;

-запис №10 від 11.03.1997 року прийнято гірничим майстром підземних робіт з повним робочим днем у шахті на ділянку шахтного транспорту, Наказ №300/К від 11.03.1997 року;

- запис № 11 від 01.03.1998 року призначено гірничим майстром ділянки конвеєрного транспорту підземним з повним робочим днем у шахті, Наказ №252/к від27.02.1998 року;

- запис №13 від 04.07.2011 року, звільнено з власним бажанням, Наказ №56/К від 05.07.2001 року (а.с.48-49)

Зазначені записи також містяться у довідках: № 90 від 14.09.2017 року видана Державним підприємством «Донецька вугільна енергетична компанія» та № 178 від 07.08.2017 року ВП Шахта «Жовтневий рудник» Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» (а.с.53,55)

Підставою для не зарахування довідок при визначені стажу слугував той факт, що Державне підприємство «Донецька вугільна енергетична компанія» здійснило реєстрацію на підконтрольній території України, однак не може підтвердити надану довідку, оскільки архівні документи знаходяться на непідконтрольній українській владі території, довідка видана ВП Шахта «Жовтневий рудник» Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» має на печатці позначку м. Донецьк, та не здійснило реєстрацію на підконтрольній території України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 року ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами».

Зазначена правова позиція викладена в постанові Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 року справа № 235/4894/17.

В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через перебування архівів підприємств на території непідконтрольній українській владі.

Крім того, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/theRepublicofMoldovaandRussia", "IlascuandOthersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про період роботи позивача на підприємствах, із відомостями, які підтверджуються довідками: № 90 від 14.09.2017 року та №178 від 07.08.2017 року.

В оскаржуваному рішенні визначено, що не зарахованні до пільгового стажу періоди роботи позивача з 08.04.1986 року по 03.05.1986 року, з 14.08.1986 року по 29.11.1987 року, з 13.02.1990 року по 05.08.1991 року, з 05.08.1991 року по 11.03.1997 року, з 11.03.1997 року по 04.07.2001 року, отже, суд вважає, що відповідачем протиправно неприйняті вищезазначені довідки під час вирішення питання щодо наявності пільгового стажу у позивача.

Суд зауважує, що оскільки позивачем разом з заявою про призначення пенсії до пенсійного фонду не були надані докази (довідки, накази тощо) стосовно періодів його роботи з 20.05.1985 року по 26.12.1985 року, з 01.12.1987 року по 20.11.1989 року, 09.07.2001 року по 06.02.2007 року, про зарахування яких просить позивач і вони не були досліджені відповідачем, отже, у суду відсутні правові підстави досліджувати докази та вирішувати питання щодо зазначених періодів роботи, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах на підставі пункту “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, періоди його роботи з 20.05.1985 року по 26.12.1985 року, з 01.12.1987 року по 20.11.1989 року, 09.07.2001 року по 01.11.2004 року, з 01.11.2004 року по 06.02.2007 року, задоволенню не підлягають.

Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву з врахуванням вищенаведених обставин.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані КонституцієюУкраїни та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб’єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності прийнятого спірного рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог яке полягає у визнанні протиправним та скасуванні рішення про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 83071) до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42172734, вул. Миру, 35, м. Бахмут, Донецька область, 84500) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області № 1 від 03.01.2018 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах список № 1.

Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління пенсійного фонду України Донецької області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 11.10.2017 року №1980 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 06.06.2018 року.

Суддя Христофоров А.Б.