Постанова № 74512486, 06.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 817/1657/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"06" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Шевчук С.М.

ОСОБА_1,

за участю секретаря Єфремової О.С.,

представника апелянта ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "29" січня 2018 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Спіріт Захід" до Головного управління ДФС у Волинській області про зобов'язання вчинення дій , -

суддя в 1-й інстанції - Щербаков В.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м.Рівне,

дата складання повного тексту не зазначено,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Спіріт Захід" (далі – ПП "Спіріт Захід") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області) про зобов'язання вчинення дій щодо зарахування податкового зобов'язання за платіжним дорученням від 17.05.2016 №593 в сумі 38935,00грн. в рахунок сплати акцизного податку за квітень 2016 року, та щодо врахування вказаної суми акцизного податку в інтегрованій картці платника податків - ПП "Спіріт Захід".

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю неврахування контролюючим органом податкових зобов’язань ПП "Спіріт Захід" за платіжними дорученнями від 17.05.2016 №593 в сумі 38935,00грн., у тому числі і в інтегрованій картці платника податків.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року позов задоволено.

Зобов'язано Головне управління ДФС у Волинській області (Київський майдан, 4, м.Луцьк, Волинська область, 43010; ідентифікаційний код 39400859) вчинити дії щодо зарахування податкових зобов'язань Приватного підприємства "Спіріт Захід" (вул.Київська, буд.98, м.Рівне, 33027; ідентифікаційний код 40124594) за платіжним дорученням від 17.05.2016 №593 в сумі 38935,00грн. (тридцять вісім тисяч дев'ятсот тридцять п'ять гривень) в рахунок сплати акцизного податку за квітень 2016 року.

Зобов'язано Головне управління ДФС у Волинській області (Київський майдан, 4, м.Луцьк, Волинська область, 43010; ідентифікаційний код 39400859) вчинити дії щодо врахування в інтегрованій картці платника податків - Приватного підприємства "Спіріт Захід" (вул.Київська, буд.98, м.Рівне, 33027; ідентифікаційний код 40124594), сплату акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами, сплаченого згідно з платіжним дорученням від 17.05.2016 №593 в сумі 38935,00грн. (тридцять вісім тисяч дев'ятсот тридцять п'ять гривень).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.

Відповідно до положень ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "Спіріт Захід" зареєстроване як юридична особа 17.11.2015, код ЄДРПОУ 40124584; взяте на облік як платник податків 17.11.2015; основний вид діяльності за КВЕД: оптова торгівля напоями (а.с.6).

У травні 2016 року ПП "Спіріт Захід" було подано до Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області декларацію акцизного податку за квітень 2016 року.

Суми, задекларованого акцизного податку, що підлягають сплаті до бюджету, позивач сплатив повністю, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями від 17.05.2016 №593 в сумі 38935,00 грн. 27.05.2016 позивачем було надіслано контролюючому органу лист про те, що акцизний податок за платіжним дорученням від 17.05.2016 №593 в сумі 38935,00 грн. сплачений вчасно, а на розрахунковому рахунку підприємства було достатньо коштів для оплати податку за вказаним платіжним дорученням.

Судовими рішеннями у справах № 817/1044/16 та № 817/184/17, які набрали законної сили, було встановлено, що позивачем належно виконано податковий обов’язок з перерахування акцизного податку за квітень 2016 року за платіжним дорученням від 17.05.2016 №593 в сумі 38935,00 грн.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Контролюючим органом, за результатами розгляду вказаних справ не зараховано ПП "Спіріт Захід" податкові зобов’язання за вказаним платіжним дорученням в рахунок сплати акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами за квітень 2016 року, а також не врахували у інтегрованій картці обліку акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами наявну оплату цього податку з боку ПП "Спіріт Захід" .

01.01.2017 набув чинності Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні” від 21.12.2016 №1797-VIII, згідно зі ст.19-1 та ст.19-3 якого оперативний облік у картках особових рахунків передано ГУ ДФС у Волинській області.

ГУ ДФС у Волинській області також не було взято до уваги те, що позивач сплатив акцизний податок за квітень 2016 року повністю та не враховано судові рішення у справах № 817/1044/16 та № 817/184/17.

Зазначене слугувало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги належать до задоволення, оскільки позивач належно виконав податковий обов’язок з перерахування акцизного податку за квітень 2016 року та у строк, встановлений податковим законодавством.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Ст. 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України визначено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 223 ПК України визначає порядок складення та подання декларації з акцизного податку.

Так, згідно з п.223.1 ст.223 ПК України базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю.

Відповідно до п.223.2 ст.223 ПК України платник податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених або переобладнаних на митній території України; імпортер алкогольних напоїв та тютюнових виробів; суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів; оптовий постачальник електричної енергії подає щомісяця не пізніше 20 числа наступного періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 року банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж зазначені, строки виконання доручень клієнтів.

Як визначено пунктом 22.4 статті 22 цього Закону, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

За приписами п.129.6 ст.129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Наведені законодавчі приписи дають підстави для висновку про те, що конституційний обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу.

При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.

Тобто за наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

Така правова позиція викладена, зокрема, у Постанові Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №К/9901/36002/18.

Згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у Постанові від 13.02.2018 року у справі № К/9901/3492/17, не зарахування до бюджету сплачених платником податку грошових зобов'язань з вини банку не є підставою для органів ДФС не виконувати свого обов'язку щодо забезпечення контролю за достовірністю та повнотою відображення інформації в інтегрованій картці платника податків.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач належно виконав податковий обов'язок зі перерахування акцизного податку за квітень 2016 року.

Посилання відповідача на рішення Правління Національного банку України від 15 грудня 2016 року № 489-рш «Про регламент роботи системи електронних платежів Національного банку України та порядок роботи банківської системи України в період завершення звітного року» та Постанову Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних" від 20 травня 2016 року №8, якою ПАТ "Фідобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних не заслуговують на увагу, оскільки судовими рішеннями у справах № 817/1044/16 та № 817/184/17, які набрали законної сили, було встановлено, що позивачем належно виконано податковий обов’язок з перерахування акцизного податку за квітень 2016 року.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість, такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

З огляду на зазначене, обставини, встановлені судовими рішеннями в адміністративних справах № 817/1044/16 та № 817/184/17 мають преюдиційне значення в даній справі.

Частинами 1,2 статті 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, при розгляді цієї справи обов'язковими для суду і не доказуються обставини, встановлені в адміністративних справах щодо виконання ПП "Спіріт Захід" податкового зобов'язання з акцизного податку за квітень 2016 року.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, (далі - Конвенція) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі "ОСОБА_12 проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Кореску v. Slovakia), п. 50; "Anheuser-Busch Inc. проти Португалії" (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "ОСОБА_13 Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що незарахування позивачу податкових зобов’язань на вказану суму, згідно з зазначеним платіжним дорученням, та не врахування у картках обліку по акцизному податку наявної оплати цього податку з боку платника податків призводить до обліку за позивачем податкового боргу на таку суму, що має наслідком необхідність повторно сплатити таку ж суму, тобто фактично є подвійним оподаткуванням заявленої у податковій декларації з акцизного податку за квітень 2016 року суми.

За наведених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що зобов’язання відповідача зарахувати позивачу податкові зобов’язання за платіжним дорученням від 17.05.2016 №593 в сумі 38935,00грн. в рахунок сплати акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами за квітень 2016 року буде належним способом відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "29" січня 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: С.М. Шевчук

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "06" червня 2018 р.