Рішення № 74512385, 04.06.2018, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/9662/17

Провадження № 2-а/234/12/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року м.Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Літовки В.В.

секретар Білоусова М.А.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.07.2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до УПФУ у м. Краматорську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії та просив визнати незаконними дії відповідача щодо припинення виплати йому пенсії з 01.02.2017 року; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому пенсію з 01.02.2017 року. В обґрунтування зазначив, що отримує пенсію за віком з 2007р. та з грудня 2015 року перебуває на обліку в УПФУ у м.Краматорську як одержувач пенсії за віком та є внутрішньо переміщеною особою. Відповідач протиправно припинив виплату йому пенсії з лютого 2017 року, посилаючись на результати звірки з управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради. Такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують його конституційні права.

В судове засідання позивач не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнала і суду показала, що виплата пенсії позивачу була припинена рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22.09.2016р. на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім’ї від 14.09.2017р. № 9416. До теперішнього часу позивач за поновленням виплати пенсії не звертався. В задоволенні позову просить відмовити.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є пенсіонером з 2007р., та з грудня 2015р. прийнятий на облік в управлінні ПФУ у м.Краматорську як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території.

Як вбачається з довідки від 03.12.2015 року № 1426/62157, позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка перемістилася з м. Донецька (територія тимчасово непідконтрольна українській владі, зареєстроване місце проживання), до м. Краматорськ (фактичне місце проживання – вул.Уральська, 15-2). – а.с.13.

Як встановлено судом, з лютого 2017р. відповідач припинив виплачувати пенсію позивачу посилаючись на результати звірки з управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради.

Спірним у даній справі є правомірність припинення відповідачем виплати пенсії позивачу з лютого 2017р.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до ст. 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3)у разі смерті пенсіонера;

4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5)в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з лютого 2017 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а інформація органів соціального захисту населення по пенсійній справі позивача з відміткою “переселенець не зареєстрований” не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону №1058.

Відповідно до положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки з квітня 2016 року позивачу не виплачується пенсія.

Оцінюючи спірні правовідносини суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, перевірка за місцем фактичного проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

При цьому суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність встановлених Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” підстав для припинення виплати пенсії позивачу з лютого 2017року.

На зазначений час не існувало підстав, передбачених чинним законодавством для відмови у виплаті пенсії, тому дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу є протиправними, доказів щодо правомірності своїх дій стосовно невиплати пенсії позивачу відповідачем не доведено.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Так, предметом даного позову є не розмір пенсії, а припинення її виплати.

З врахуванням вказаних норм Закону без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

На підставі вищенаведеного суд вважає, що посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення в суд з даним позовом є безпідставними та не мають законодавчого підґрунтя.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з лютого 2017 року є обгрунтованими, тому слід зобов’язати відповідача поновити виплату ОСОБА_2 з лютого 2017 року.

Частиною першою статті 94 КАС України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова особа чи службова особа.

Позивач при зверненні в суд з позовом судовий збір не оплачувала, оскільки, за його заявою, сплата судового збору була відстрочена до розгляду справи по суті. (а.с.6,17).

Таким чином, суд вважає, що з відповідача в доход держави слід стягнути судовий збір в сумі 640 грн.

Керуючись ст. ст. 2,5,9, 122, 241-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Краматорську Донецької області щодо припинення з 01 лютого 2017 року виплати пенсії за віком ОСОБА_2.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в місті Краматорську Донецької області поновити ОСОБА_2 нарахування та виплату пенсії за віком з 01 лютого 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області в доход держави в особі Державної судової адміністрації України ( 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 640 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя: