Постанова № 74511959, 06.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/8787/17 Суддя (судді) першої інстанції: Усатова І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

позивача - ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 19 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м.Києві про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Солом'янського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м.Києві в якому просив визнати протиправним рішення відповідача № 20974/07 від 05 квітня 2017 року щодо відмови у призначенні йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку; зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 8 років, відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 20 лютого 2017 року та нарахувати і сплатити дану пенсію за весь строк її неотримання; стягнути з Правобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві на його користь 5000 грн. (п'ять тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 19 лютого 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2018 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році 2-ї категорії, що підтверджується посвідченням серії А № НОМЕР_1.

20 лютого 2017 року він звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Управління ПФУ листом від 05 квітня 2017 року № 20974/07 відмовило ОСОБА_2 в призначенні такої пенсії, оскільки період, який можливо зарахувати до стажу що дає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, становить один день ( 13 вересня 1987 року), що недостатньо для призначення даного виду пенсії.

Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача звернувся до суду з даним позовом.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За правилами абзацу другого пункту 1 частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів надаються пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 10 років; які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів - на 8 років.

Згідно з абзацом сьомим підпункту «ґ» пункту 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII).

Отже, законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який не обмежується лише довідкою форми № 122, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами.

Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Такі документи, як довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, відповідно до статті 15 Закону № 796-XII є лише підставою для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Судом встановлено, що позивачем до Управління ПФУ було подано вичерпний перелік документів передбачений законодавством, а саме: копію посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС серії А № НОМЕР_1 (перереєстроване); копію військового квитка серії "НЮ" №6494557, копію архівної довідки №147 від 30 листопада 1992 року виданої Воєнторгом 418 Головного управління торгівлі Міністерства оборони СРСР, копію довідки №219 від 06 квітня 1993 року виданої Воєнторгом 418 Головного управління торгівлі Міністерства оборони СРСР, копію архівної довідки №179/4222 від 05 травня 2016 року.

Дослідивши зміст вказаних документів, колегія суддів встановила наступне:

- в архівній довідці № 147 від 30 листопада 1992 року зазначено, що ОСОБА_2 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при військовій частині 960 відділ військової торгівлі. Виконував роботи в с. Терехів та м. Чорнобиль 7, 10-13, 15-20, 22-27, 29-30 червня, 1-2, 7, 8, 11, 13, 14, 16-18, 28, 30-31 липня, 4, 5, 7, 10, 26 серпня, 2, 5, 8, 13, 16, 19, 23, 24, 26, 29 вересня 1987, отримав сумарну кількість радіації 3, 65 р/ч;

- у довідці № 219 від 06 квітня 1993 року вказано, що ОСОБА_2 вибув в с. Терехів для виконання службових обов'язків в зоні «ОК» червень - 5, 6,7, 10, 11, 12, 15-20, 22-27, 29, 30, липень - 1, 2, 7, 8, 11, 13, 14, 16, 17, 18, 28, 30, 31, серпень - 4, 5, 7 10, 19, 24, 26, вересень 2, 5, 8, 13, 16, 18, 23, 24, 26, 29.

- з архівної довідки б/н слідує, що ОСОБА_2 у період з 02 червня 1987 року по 04 жовтня 1987 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в даній довідці також зазначені дні виїзду в зони: с. Терехи - 5, 6, 7, 10, 11, 12, 13, 15, 16, 17, 18, 19, 20 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30 червня, 1, 2, 7, 8, 11, 13, 14, 16, 17, 18, 28, 30, 31 липня, 4, 5, 7, 10, 19, 26 серпня, 2, 5, 8, 16, 23, 19, 24, 26, 29 вересня, м. Чорнобиль - 13 вересня.

Отже, вказані вище документи, а також записи у трудовій книжці серії АТ-ІІІ № 8803082 від 04 жовтня 1982 року та копія військового квитка серії НЮ №6494557 від 25 серпня 1983 року, підтверджують безпосередню участь ОСОБА_2 у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС в період з 02 червня 1987 року по 04 жовтня 1987 року, а тому відмова пенсійного органу у призначенні йому пенсії за віком на підставі ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є необґрунтованою.

До того ж, колегія суддів зазначає, що рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 10 квітня 2018 року встановлено факт, що ОСОБА_2 працював на територіях радіоактивного забруднення при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в м. Чорнобиль 13.09.1987 та в с. Терехів Чорнобильського району Київської області 05-07, 10-13, 15-20, 22-27, 29-30 червня, 01-02, 7-8, 11, 13-14, 16-18, 28, 30-31 липня, 04-05, 07, 10, 19, 24, 26 серпня та 02, 05, 08, 16, 18-19, 23-24, 26, 29 вересня 1987 року.

Посилання ж відповідача на розбіжності у довідках в написанні с. Терехів та с. Терехи є необґрунтованими, оскільки Терехів (стара назва - Терехи) - це колишнє село в Україні, яке було виселено через наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Дане село знаходиться в Іванівському районі Київської області і до аварії на ЧАЕС входило до складу Чорнобильського району.

Відповідно до постанови Кабінету Української РСР №106 від 23.07.1991 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», населені пункти м. Чорнобиль та с. Терехів Чорнобильського району Київської області відносяться до зони відчуження та зони радіоактивного забруднення.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту цієї норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

За змістом ч. 1 ст. 73 і 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправними дій відповідача стосується виключно меж застосування пенсійного законодавства, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 19 лютого 2018 року підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 19 лютого 2018 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним рішення Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м.Києві № 20974/07 від 05 квітня 2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та зобов'язання призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 8 років, відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 20 лютого 2017 року, та прийняти в цій частині нову постанову якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м.Києві № 20974/07 від 05 квітня 2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України у м.Києві призначити ОСОБА_2 пенсію за віком на пільгових умовах за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з 20 лютого 2017 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлений 06.06.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев