Постанова № 74511840, 06.06.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року справа №805/441/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гайдара А.В., Сухарька М.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року (повний текст складено 20 лютого 2018 року в м. Слов’янськ) у справі № 805/441/18-а (суддя І інстанції – Толстолуцька М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, –

В С Т А Н О В И В:

17 січня 2018 року Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі – відповідач, Міноборони), в якому просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги та зобов’язати призначити та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що з 10 травня 1987 року по 02 січня 1989 року він проходив службу в військовій частині, яка приймала участь у бойових діях в Республіці Афганістан. У період проходження служби отримав осколкове поранення голови та правої ноги, контузію головного мозку та з 16 травня 2017 року йому присвоєно ІІІ групу інвалідності, у зв’язку з пораненнями, пов’язаними з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, на підставі чого він має право на виплату відповідачем одноразової грошової допомоги. Проте, до теперішнього часу таку допомогу не отримує. Листом від 08 грудня 2017 року відповідач фактично відмовив у виплаті відповідної одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що інвалідність була встановлена понад тримісячний термін з дня звільнення.

Вважаючи таку відповідь незаконною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 805/441/18-а позов задоволено частково. Зобов’язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду ІІІ групи, яка настала внаслідок поранення, пов'язаного з проходженням ним військової служби, в порядку визначеному чинним законодавством. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржене рішення суду скасувати, та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що Порядком № 975 передбачено виплату одноразової грошової допомоги, лише у випадку коли особі, у якої інвалідність настала, внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов’язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначеної причини, то враховуючи, що інвалідність позивача настала внаслідок поранення, яке пов’язане з виконанням обов’язків військової служби ( а не під час виконання обов’язків військової служби) відсутні належні причини та підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову строкову службу з 10 травня 1987 року по 02 січня 1989 року в військовій частині № 71184, яка приймала участь у бойових діях в Республіці Афганістан, що підтверджується копією військового квитка позивача серія НУ № 9436074 та довідкою Кальміусько-Нікольського об’єднаного військового комісаріату Міністерства оборони України від 26 жовтня 2016 року № 13/32 /арк. справи 13-14, 18/

Згідно з висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 22 листопада 2016 року № 2749/ж встановлено, що у 1988 оці під час бойових дій у Афганістані ОСОБА_1 отримав осколкові поранення голови та правої ноги. При огляді спеціалістом виявлено лінійний рубець довжиною 2.8 см в тім’яній ділянці зліва, білого кольору, м’який, рухомий; подібних властивостей рубці лінійної та подовженої форми, розташовані в лівій скроневій ділянці переходом на ліву вушну раковину довжиною 1,7 см., по передній поверхні правового стегна в нижній третині розмірами 4*0,8 см., на підставі чого був зроблений висновок, що описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитись внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1988 році /арк. справи 15/.

Центральною військово-лікарською комісією по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (надалі – ЦВЛК) підтверджено, що поранення, контузія та захворювання, так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії /арк. справи 16/.

16 травня 2017 року комісією МСЕК позивачу з 12.05.2017 року встановлена третя група інвалідності, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК /арк. справи 17/.

17 травня 2017 року позивач отримав посвідчення інваліда війни третьої групи серії Є № 041478, що підтверджується копією вказаного посвідчення /арк. справи 12/.

17 жовтня 2017 року позивач звернувся до Донецького обласного комісаріату, із заявою про виплату одноразової грошової допомоги. До зазначеної заяви заявником було надані документи, а саме: копії паспорту, військового квитка, ідентифікаційного коду, довідки учасника бойових дій, висновку спеціаліста судово-медичної експертизи, висновку ЦВЛК, довідки МСЕК, посвідчення інваліда 3 групи, розрахункового номеру одержувача /арк. справи 8/.

Листом від 27 жовтня 2017 року вих. № СЗ/792 Донецький обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України повідомив позивача про те, що ним були надані не всі документи, необхідні для призначення одноразової грошової допомоги, передбачені пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (надалі – Порядок № 975) та на повернув документи на доопрацювання підставі зазначеного /арк. справи 9/.

Вважаючи зазначено відмову у прийняті документів незаконною, позивач письмово звернувся до Міністра оборони України та просив надати розпорядження на виконання Порядку № 975 та здійснити виплату належну одноразову грошову допомогу; про відповідь та прийняте рішення просив письмово повідомити на його адресу, у строк, передбачений законодавством України. До зазначеної заяви позивачем були надані такі документи: копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія посвідчення інваліді війни, копія військового квитка, копія висновку СМЕ № 2749/ж від 22.11.2016, витяг з протоколу засідання ЦВЛК від 29.11.2016, копія довідки з Донецького військового комісаріату, копія висновку МСЕК від 16.05.2017 року, копія заяви до військкомату, копія відмови Донецького військового комісаріату /арк. справи 10/.

За результатами розгляду вищезазначеного звернення, Департамент фінансів Міністерства оборони України листом від 08 грудня2017 року вих. № 248/3/6/4199 повідомив позивача, що на виконання вимог Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, згідно якої військовослужбовцям строкової служби виплата одноразової грошової допомоги здійснювалась у разі поранення (контузії, травми або каліцтва без встановлення групи інвалідності), заподіяного в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби (зборів).

Крім того, зазначив, що позивач звільнений зі строкової служби у 1989 році, а інвалідність внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби первинно отримав у 2017 році, тобто понад тримісячний термін з дня звільнення.

Суд першої інстанції визнав надану відповідь, як фактичну відмову позивачеві у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв’язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії без прийняття відповідного рішення в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (надалі – Закон № 2011-ХІІ).

Преамбулою зазначеного закону встановлено, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дія Закону № 2011-ХІІ поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ).

Сатттею 4 Закону № 2011-ХІІ визначено, що забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - є гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно вимогами пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною другою статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності подає уповноваженому органу зазначений у пункті 11 Порядку № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Такими документа відповідно пункту 11 Порядку № 975 є: заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем разом із заявою для призначення одноразової грошової допомоги були надані: копії паспорту, військового квитка, ідентифікаційного коду, довідки учасника бойових дій, висновку спеціаліста судово-медичної експертизи, висновку ЦВЛК, довідки МСЕК, посвідчення інваліда 3 групи, розрахункового номеру одержувача.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що при зверненні до відповідача із заявою для виплати одноразової грошової допомоги, позивачем були надані всі необхідні документи, визначені чинним законодавством.

Суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача щодо неможливості підтвердження причини та обставин ушкодження здоров’я витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, а також висновком судово-медичного експерта, з огляду на наступне.

Суд першої інстан6ції зазначив, що зазначений висновок був зроблений спеціалістом як на підставі обставин справи, встановленими зі слів позивача, так і на підставі огляду спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, лікаря судово-медичного експерта (описова частина висновку), що дає достатні підстави вважати зазначений документ таким, що підтверджує обставини поранення позивача.

Крім того, нормами пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402 (надалі – Положення № 402) визначені формулювання, в яких приймаються постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв.

Зокрема, у разі якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення приймається постанова, визначена підпунктом “в” пункту 21.5 Положення № 402: “Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби”.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Витягу із протоколу засідання ЦВЛК № 4915 від 29 листопада 2016 року відносно позивача винесена постанова: “Поранення, контузія та захворювання, ТАК пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії” /арк. справи 16/.

Такий висновок відповідає формулюванню підпункту “б” пункту 21.5 Положення № 402 та встановлюється, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії.

Аналізуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що подані позивачем документи підтверджують обставини поранення, окрім того вони не пов’язані із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або вчиненням дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Згідно вимог пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Оскільки позивачеві встановлено інвалідність ІІІ грипи після звільнення з військової служби, але внаслідок захворювання (поранення та контузії), пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби, суд першої інстанції дійшов висновку, що він має право на отримання відповідної одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975.

Аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України у рішенні від 18 листопада 2014 року (№ 21-114а14).

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до норм статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин першої, п’ятої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до вимог частини другої зазначеної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Нормами статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов’язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов’язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Згідно норм пункту 13 зазначеного Порядку керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Одноразова грошова допомога, відповідно до пункту 14 Порядку № 975, виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.

Згідно з положеннями пункту 15 – рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Судом першої інстанції встановлено, що рішення з питання призначення позивачу одноразової грошової допомоги уповноваженим на те органом не приймалося. З аналізу норм законодавства вбачається, що прийняття рішення про виплату чи про відмову у виплаті одноразової допомоги є виключною компетенцією Міністерства оборони України.

При цьому, враховуючи те, що документи ОСОБА_1 разом із висновком до Міністерства оборони України не направлялися, позовні вимоги в частині визнання дій Міністерства оборони України протиправними щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги задоволенню не підлягають.

Верховний Суд України у своїй постанові від 18.03.2014 року у справі № 21-11а14, прийнятій у подібних правовідносинах, зазначив, що у разі якщо звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідачем не розглянуто, та відповідного рішення не прийнято, то суд повинен зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів, людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За таких обставин, враховуючи відсутність рішення відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають судовому захисту, шляхом зобов’язання Міністерства оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІІ групи, яка настала внаслідок поранення, пов'язаного з проходженням ним військової служби, відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Позивачем рішення суду не оскаржувалось.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв’язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 805/441/18-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 805/441/18-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 06 червня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.А. Блохін

Судді А.В. Гайдар

ОСОБА_2