Постанова № 74510848, 06.06.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року справа №805/1626/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гайдара А.В., Сухарька М.Г., при секретарі судового засідання Борисові А.А., за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника військової частини А2738 - ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (повний текст складено 06 червня 2017 року в м. Слов’янськ) у справі № 805/1626/17-а (суддя І інстанції – Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, ОСОБА_4 частини В1719, ОСОБА_4 частини А2738 про визнання дій протиправними та зобов’язання звільнити з військової служби,-

В С Т А Н О В И В:

10 квітня 2017 року ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1), ОСОБА_4 частини В1719 (далі - відповідач 2), ОСОБА_4 частини А2738 (далі - відповідач 3) у якому просив суд: - визнати відмову командування військової частини В 1719 Міністерства оборони України, яка знаходиться за адресою: вулиця Паркова, 2, смт Нікольське, Нікольський район, Донецька область, 87000 та відмову командування військової частини А 2738 Міністерства оборони України, яка знаходиться за адресою: вулиця Гагаріна, 56, місто Кам’янець-Подільський, Хмельницька область, 32300 звільнити ОСОБА_3 з військової служби в зв'язку із закінченням контракту з 22.07.2016 року - протиправною; - зобов'язати командування ОСОБА_4 частини В 1719 Міністерства оборони України, командування ОСОБА_4 частини А 2738 Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_3 з військової служби в зв'язку із закінченням строку контракту з 22.07.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.07.2013 року ним підписано контракт строком на 3 роки з відповідачем-1 в особі командира військової частини А0608 про проходження військової служби у Збройних Силах України. 07.01.2015 року позивача переведено для подальшого проходження служби до ОСОБА_4 частини А1719, де він проходить службу по теперішній час. Відповідно до п. 4 контракту позивач 07.06.2016 року та 23.08.2016 року звертався до ОСОБА_4 частини А1719 з рапортом про небажання укладати новий контракт та звільнення у зв’язку з закінченням строку дії контракту, укладеного 22.07.2013 року. Проте відповіддю військової частини А2738 позивачу відмовлено у його звільненні на підставі дії особливого періоду, який настав під час дії укладеного ним контракту та закінчиться під час оголошення демобілізації. Позивач вважає таку відмову незаконною, оскільки Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу” передбачено строк проходження військової служби за контрактом для осіб рядового складу – 3 роки. Також позивач вказує на те, що даним законом передбачена можливість продовження строку дії контракту на проходження військової служби понад встановлений строк в особливому порядку: виключно у разі настання особливого періоду при певних умовах. Вказує на те, що особливий період відповідно до Указів Президента України на час укладання контракту, на час звернення до відповідача і на час звернення до суду з даним позовом в Україні не діяв. Новий контракт позивач не укладав, а отже вважає, що відсутні підстави для застосування до нього обмежень передбачених Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу”. Таким чином, просив задовольнити позовні вимоги.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі № 805/1626/17-а у задоволенні позову – відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходв з того, що у зв'язку з оголошенням мобілізації і настанням особливого періоду, військовослужбовці Збройних Сил України не звільняються та продовжують проходити військову службу понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації. Судом також визнано, що відмовляючи позивачу у припиненні дії контракту позивача, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому права позивача не порушено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржене рішення суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій прийняті із порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до порушення його конституційного права на працю, яку він має право вільно обирати або на яку вільно погоджуватися. Зазначає, що судами не правильно застосовано положення статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII.

Також позивач зазначає, що на час закінчення контракту у військовослужбовця ОСОБА_3, на 22 липня 2016 року, в Україні не оголошувалась (не проводилась) мобілізація і не діяв воєнний стан.

Відповідачем ОСОБА_4 частиною А2738 на адресу суду надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу зилишити без задоволення, а судове рішення без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечував представник відповідача ОСОБА_4 частини А2738, наголошуючи на законності прийнятого судом рішення.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої встановлено, що 22.07.2013 року між ОСОБА_3 та Командиром ОСОБА_4 частини А0680 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Пунктом 3 даного контракту передбачено, що він є строковим та укладений відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.

Відповідно до наказу командира військової частини А0680 від 22.07.2013 року №153, зокрема, позивача прийнято на військову службу за контрактом та зараховано до списків особового складу військової частини.

07.06.2016 року позивач звернувся до командира батальйону з рапортом про звільнення його зі Збройних Сил України у зв’язку із закінченням терміну дії контракту.

Наказом командира військової частини польова пошта В1719 від 22.07.2016 року №210 відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”, зокрема, молодшому сержанту ОСОБА_3 продовжено військову службу понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації, а також на строк, необхідний для визначення придатності до проходження військової служби за станом здоров’я та прийняття рішення щодо укладання нового контракту.

Листом від 04.10.2016 року за №2466 ОСОБА_4 частиною А2738 на рапорт ОСОБА_3 надано відповідь, в якій вказано на відсутність у командування військової частини достатніх правових підстав для звільнення військовослужбовців у запас. Також в даному листі позивачу вказано на те, що особливий період проходження військової служби настав з моменту прийняття рішення про мобілізацію та діє до моменту оголошення демобілізації.

Відповідно до довідки Польової пошти В1719 військової частини Міністерства Оборони України від 06.03.2017 року №1160 позивач в період з 07.01.2015 року і по теперішній час безпосередньо приймає участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням про продовження дії контракту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з положень і законодавства, зокрема: Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ), Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153), в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

За змістом статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року “Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

17.03.2014 року Президентом України прийнято Указ “Про часткову мобілізацію”, який затверджено Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію” від 17.03.2014 року № 1126-VІІ.

Згідно пункту 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України “Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію” від 17.03.2014 року № 1126-VІІ набрав чинності з дня його опублікування – 18.03.2014 року.

Відповідно до пунктів 3-5 частини 1 статті 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Згідно з положеннями пункту 2 частин 9 статті 23 Закону № 2232-XII у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Положеннями пунктів 1 - 3 частини 8 статті 26 Закону № 2232-XII визначено обставини звільнення військовослужбовців, зокрема, під час особливого періоду, під час воєнного стану та після прийняття рішення про демобілізації.

Крім того, особливості проходження військової служби, в особливий період встановлені розділом XIV Положення № 1153.

Відповідно до підпункту 2 підпункту 252 Положення № 1153 у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду військовослужбовці Збройних Сил України звільненню не підлягають та продовжують проходити військову службу понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення у відставку військовослужбовців, визнаних за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та в запас за підставами, що відповідають підставам звільнення, визначеним частиною восьмою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особливий період настав з 18.03.2014 року, а тому строк дії контракту про проходження ОСОБА_3 військової служби у Збройних Силах України закінчився саме під час настання особливого періоду.

За таких обставин, беручи до уваги те, що особливий період настав з 18.03.2014 року, тобто під час дії контракту позивача, а законодавець пов'язує продовження дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації не з часом дії особливого періоду, а з моментом його настання, то дія контракту позивача продовжується понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації.

Судом першої інстанції зазначено, що законодавцем на даний час встановлено певний порядок звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, передумовою якого є обов’язок військовослужбовця вислужити не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, але не пізніше 06.01.2018 року.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідачів звільнити ОСОБА_3 з військової служби в зв'язку із закінченням строку контракту з 22.07.2016 року та про правомірність відмови командування військових частин звільнити ОСОБА_3 з військової служби в зв'язку із закінченням контракту з 22.07.2016 року.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на Укази Президент України про звільнення військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації в запас, а саме: - за № 115/2016 від 25 березня 2016 року; - за № 411/2016 від 26 вересня 2016 року з огляду на те, що зазначені акти не є Указами Президент України про демобілізацію, як помилково вважає це позивач.

За таких обставин, суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та задоволення вимог апеляційної скарги.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі № 805/1626/17-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі № 805/1626/17-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 06 червня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.А. Блохін

Судді А.В. Гайдар

ОСОБА_5