Рішення № 74510443, 14.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 травня 2018 року 12:20 № 826/17765/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін від позивача - Лой І.П., від відповідача - Кравченко Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомприватного акціонерного товариства «Дослідно-експериментальний завод №20 цивільної авіації»доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Дослідно-експериментальний завод №20 цивільної авіації» (далі - позивач/ ПрАТ «ДЕЗ №20 ЦА») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі- відповідач/ГУ ДФС у м. Києві), в якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.12.2017 №00009561402, №00009571402, №2319140302.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ПрАТ «ДЕЗ №20 ЦА» податкового законодавства, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Перевіркою встановлено порушення ПрАТ «ДЕЗ №20 ЦА»:

1. пп. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 57948 грн., в тому числі за 2014 рік на суму 57948 грн.

2.п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 236387 грн., в тому числі по періодам:

за січень 2016 року в сумі 7044 грн.;

за лютий 2016 року в сумі 7044 грн.;

за березень 2016 року в сумі 7044 грн.;

за квітень 2016 року в сумі 7044 грн.;

за травень 2016 року в сумі 7044 грн.;

за червень 2016 року в сумі 7044 грн.;

за липень 2016 року в сумі 7044 грн.;

за серпень 2016 року в сумі 7044 грн.;

за вересень 2016 року в сумі 7044 грн.;

за жовтень 2016 року в сумі 7044 грн.;

за листопад 2016 року в сумі 7044 грн.;

за грудень 2016 року в сумі 158903 грн.

3. п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, несвоєчасна реєстрація податкових накладних та розрахунків коригування до них в єдиному реєстрі податкових накладних.

4. пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266, пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266, пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266, пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266, пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266, пп. 266.9.1 п. 266.9 ст. 266, пп. «б» 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов'язання по сплаті до бюджету податку на нерухоме майно , відмінне від земельної ділянки за 2015 рік на загальну суму 46310, 14 грн.

5. пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266, пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено не подання декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

За наслідками перевірки ГУ ДФС у м. Києві складено акт від 27.11.2017 №503/26-15-14-02-03/01128498 (далі - акт перевірки) та прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.12.2017:

- №00009571402, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 72435,00 грн., з яких 57948,00 грн. - за податковим зобов'язанням та 14487,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №00009561402, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 295484,00 грн., з яких 236387 грн. - за податковим зобов'язанням та 59097 - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №2319140302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в розмірі 57887,68 грн., з яких 46310,14 грн. нараховано за податковим зобов'язанням та 11577,54 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

1. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.12.2017 №00009571402, №00009561402.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Аналізуючи вказані норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами з урахуванням умов спірних правовідносин.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки щодо порушення ПрАТ «ДЕЗ №20 ЦА» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій з його контрагентами: ТОВ «Промбудторг ЮА» (попередня назва «Велбуд»), ТОВ «Нафтопостач Мозирського НПЗ» (попередня назва «Світ електроніки») та ТОВ «Профільтех».

Так, фінансово-господарські операції між позивачем (замовник) та ТОВ «Велбуд» (підрядник) ґрунтувались на договорах підряду:

1. договір підряду від 20.01.2014 №2014/2х, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов'язання по заміні трубопроводів зливових стоків корпусу В вип.№2 на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94-А.

2. договір підряду від 08.04.2014 №2014/8х, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов'язання по заміні трубопроводів зливових стоків корпусу В вип. №1,3,4 на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94-А.

3. договір підряду від 27.05.2014 №2014/9х, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов'язання по заміні внутрішньої труби водопостачання корпусу «В» на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94-А.

4. договір підряду від 12.06.2014 №2014/10х, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов'язання по ремонту покрівлі корпусів «Б», «Л», «Г» та навісу біля корпусу «Ж» на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94-А.

5. договір підряду від 03.07.2014 №2014/11х, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов'язання по ремонту приміщення термічного корпусу на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94-А.

6. договір підряду від 07.07.2014 №2014/12х, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов'язання по ремонту приміщень на 3-му поверсі будівлі літера «ж» на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94-А.

7. договір підряду від 01.09.2014 №2014/14х, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов'язання по ремонту системи опалення на третьому поверсі корпусу «Ж» на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94-А.

8. договір підряду від 01.09.2014 №2014/15х, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов'язання по ремонту системи водопостачання столярного цеху корпусу «А» на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94-А.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі господарських відносин, позивачем надано до матеріалів справи копії договірної ціни, банківські виписки з розрахункового рахунку позивача актів приймання виконаних робіт.

Ділова доцільних вказаних робіт та їх використання в господарській діяльності позивача обґрунтована тим, що одним із видів діяльності останнього є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого майна, яке і було об'єктом виконання вищевказаних підрядних робіт.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвом про право власності серії САА від 13.07.2004, згідно якого позивач є власником майнового комплексу площею 29087 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94А, договорами оренди нежитлових приміщень та первинною документацією до них, а саме: від 01.07.2014 №201447/16А, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_3, від 08.07.2014 №2014/14А, укладеного між позивачем та ПП «Юлана».

Відносини між позивачем та ТОВ «Світ електроніки» ґрунтувались на усних домовленостях.

Так, 28.04.2014 ТОВ «Світ Електроніки» було виставлено позивачу рахунок №Сч00000855 на оплату вартості батареї до ДБЖ Logicpower 12В 7Ач. В розмірі 160 грн. з ПДВ, яка відповідно до виписки з банківського рахунку позивача та податкової накладної від 28.04.2014 №175 оплачена останнім.

Факт отримання ТМЦ підтверджується видатковою накладною від 29.04.2014 №Рк-А000659.

Як вбачається з пояснень позивача, придбана батарея Logicpower є джерелом безперебійного живлення та використана для експлуатації комп'ютерів, які знаходяться на балансі позивача.

Водночас, за змістом акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність вказаних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Світ електроніки», ТОВ «Велбуд», вказані висновки ГУ ДФС у м. Києві ґрунтуються на аналізі контролюючим органом податкової інформації згідно ІС «Податковий блок» щодо вказаних контрагентів та на матеріалах досудових розслідувань, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Так, ГУ ДФС у м. Києві посилається на те, що ТОВ «Велбуд» подано останню декларацію з податку на додану вартість за вересень 2014 року, відсутня інформація про наявність основних фондів.

В свою чергу, стосовно ТОВ «Світ електроніки» контролюючий орган зауважує, що подано останню декларацію з податку на додану вартість за червень, відсутня інформація про наявність основних фондів, внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Ознайомившись із такими доводами контролюючого органу, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

В той же час, відсутність у контрагента позивача задекларованих матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Також не заслуговує на увагу посилання відповідача на досудове розслідування в кримінальному провадженні №32016120010000026 та №32016100080000002 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України, оскільки, за змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Таким чином, саме по собі внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань не може бути підставою для висновків про фіктивність тих чи інших господарських операцій.

При цьому суд керується пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України (фіктивне підприємництво) відповідачем не надано, а договори, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Разом з цим, між позивачем та ТОВ «Профільтех» був укладений договір поставки від 26.06.2015 №442 про придбання профілю для гіпсокартону та профнастил.

Виконання вказаного договору підтверджується випискою по банківському рахунку позивача, видатковою накладною, податковими накладними та товарно-транспортною накладною.

Однак, згідно акту перевірки, ГУ ДФС у м. Києві зазначає, що в ході проведення перевірки встановлено списання частини профілів, у наслідок використання в господарській діяльності, проте 20.11.2017 проведено обстеження власних приміщень ПрАТ «ДЕЗ №20 ЦА», внаслідок якого не встановлена наявність профілей та профнастилу на складі.

Вказане спростовується наявним в матеріалах справи договором зберігання від 03.07.2017 №03/07/17, укладеним між позивачем та ТОВ «Інвест-Менеджмент Корпорейшн», актом передачі на зберігання майна за договором від 03.07.2017 №03/07/17.

Слід зазначити, що досліджені під час розгляду справи первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом оформлені відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", всі господарські операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача та доводять наявність змін в активах позивача під час вчинення господарської операції.

Податкові накладні, виписані контрагентами позивача, відображені в акті перевірки та містять усі передбачені законом реквізити, тобто, відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, що є підставою для віднесення позивачем сум ПДВ, сплачених у складі вартості товарів, отриманих від його контрагенту до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Суд зазначає, що відповідач, згідно акту перевірки, не заперечує того факту, що внаслідок цих операцій змінився майновий стан позивача, також контролюючий орган не наводить жодних доводів щодо неналежного оформлення первинних документів.

При цьому, суд враховує, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися.

Щодо посилань відповідача, що у 2016 році ПрАТ «ДЕЗ №20 ЦА» до складу договірної вартості наданих послуг (надання в оренду приміщень) не включено в повному обсязі будь-які суми коштів, вартість матеріальних та нематеріальних активів, які складають їх фактичну вартість , а отже здійснило операції з постачання робіт (послуг) за ціною, що нижча за звичайну, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою самою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, яка діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 188.1 ст.188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Суд акцентує увагу, ГУ ДФС у м. Києві стверджуючи, що по деяким орендна плата у 2016 році не відповідає ринковим цінам, контролюючий орган посилається лише на інтернет-джерела.

Водночас, актом перевірки не встановлені та документально не обґрунтовані суттєві обставини фінансово-господарської діяльності позивача, що стосуються здійснення господарських операцій з надання в оренду приміщень, у тому числі не співставлені умови оренди, індивідуальні ознаки об'єктів оренди, наявність або відсутність однакових ознак об'єктів оренди приміщень, строків оренди. Висновки акту перевірки обґрунтовані лише припущенням про ідентичність послуг.

2. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.12.2017 №2319140302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно , відмінне від земельної ділянки, сплаченого юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2015 рік.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи» (далі по тексту - Закон № 71-VIII), яким було внесено зміни до Податкового кодексу України (надалі - ПК України) та введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

На виконання вимог Закону № 71-VIII 28.01.2015 Київська міська рада прийняла рішення №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5639», яким затверджено положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, яке опубліковано у газеті «Хрещатик» (випуск №20) 06.03.2015.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, пунктом 8.1 статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно зі статтею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Пунктом 10.1 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4. пункту 12.2 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності.

Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Оскільки відповідне рішення прийняте місцевою радою 28 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом №71-VIII змін щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Враховуючи вищевикладене, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року (справа № 813/3803/16).

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 15.12.2017 №00009561402, №00009571402, №2319140302 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Дослідно-експериментальний завод № 20 цивільної авіації" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 15.12.2017р. №00009571402, 00009561402, 2319140302.

3. Витрати по сплаті судового збору в сумі 6387 грн. відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь Приватного акціонерного товариства "Дослідно-експериментальний завод № 20 цивільної авіації".

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 01.06.2018.

Суддя С.К. Каракашьян