Рішення № 74510049, 07.06.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

07 червня 2018 р. № 814/747/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, Миколаїв, 54058 доДепартаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради органу реєстрації, вул. Адміральська, 20,Миколаїв,54001 треті особиСлужба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, вул. Чигрина, 9,Миколаїв,54020 провизнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської міської ради з вимогами про визнання бездіяльності відповідача, зобов’язати відповідача зареєструвати місце проживання її малолітньої дитини ОСОБА_2, 07.01.18 народження, за адресою: АДРЕСА_2.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що відповідач відмовив їй у реєстрації місця проживання її малолітньої дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 з тих підстав, що під час подання заяви про реєстрацію не було надано згоду батька дитини, що передбачено п.18 Правил реєстрації місце проживання, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.16 №207. Натомість, позивачка не може отримати згоду батька дитини, оскільки її колишній чоловік не визнає себе батьком цієї дитини та має намір оспорювати батьківство. Батько дитини з позивачкою не спілкується, надавати будь-яку згоду на реєстрацію дитини відмовляється. Отримати цю згоду позивачка ніяким чином не може. Згідно зі ст.3 Конвенції «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ч.4 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Частиною 1 ст.160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідач позов не визнав, подав відзив, в якому просив в задоволенні відмовити. Своє позицію аргументував тим, що відповідно до п.18 Правил реєстрації місце проживання, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Оскільки такої згоди не було надано позивачкою, у проведенні реєстрації було відмовлено.

Третя особа, Служба у справах дітей адміністрації Заводського районі Миколаївської міської ради, просила суд розглянути справу та прийняття рішення з урахуванням інтересів дитини.

В судовому засіданні 07.05.18 позивачка, представники відповідача та третьої особи підтримали свої позиції, викладені у процесуальних заявах.

Суд розгляну справу 07.06.18 в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 21.11.15 по 25.05.17 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3

25.05.17 рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірваний.

10.01.18 ОСОБА_1 народила доньку – ОСОБА_2

Відповідно до ч.2 ст.122 Сімейного кодексу України, оскільки після припинення шлюбу між подружжям, пройшло менше 10 місяців, батьком ОСОБА_2 був записаний – ОСОБА_3

19.03.18 ОСОБА_1 звернулась до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради з заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 разом з матерію за адресою: АДРЕСА_2.

19.03.18 державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради відмовлено у проведенні реєстрації місця проживання малолітньої дитини з тих підстав, що не надано письмову згоду іншого законного представника.

22.03.18 Служба у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради на звернення ОСОБА_1 повідомила, що до служби було запрошено ОСОБА_3, який заявив, що він не вважає себе біологічним батьком дитини ОСОБА_2, тому не буде надавати дозвіл на реєстрацію місця проживання цієї дитини, а також має намір звертатися до суду з позовом про скасування свого батьківства. Рекомендовано звернутися до відділу реєстрації за участю обох батьків або до суду з позовом про визнання батьківства, чоловіком, який вважає себе біологічним батьком дитини.

Відповідно до ч.1 ст.160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч.1 ст.161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до п.18 Правил реєстрації місця проживання, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Відповідно до п.11 Правил, орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо особа не подала необхідних документів або інформації.

Таким чином, можливо погодитися з відповідачем, що формально він правомірно відмовив позивачці у реєстрації місця проживання її малолітньої дитини, оскільки нею не було надано письмову згоду батька дитини або рішення про встановлення місця проживання, як це прямо передбачено п.18 Правил.

Разом з цим, відповідно до Правил, передбачені варіанти реєстрації місце проживання малолітньої дитини, в якої батьки зареєстровані за різним адресами, лише на підставі двох документів: або 1) письмової згоди другого з батьків або 2) рішення про встановлення місце проживання дитини.

При цьому, варто зазначити, що рішення про встановлення місце проживання дитини, відповідно до ст.161 Сімейного кодексу України встановлюються рішенням органу опіку або судом, лише в разі спору між батьками про те, з ким буде проживати дитина.

Передумовою ухваленню рішення про встановлення місця проживання дитини, є взаємовиключні вимоги батьків про проживання дитини саме з одним з них.

Без наявності такого спору, діюче законодавство та судова практика в порядку цивільного судочинства, не допускає ухвалення рішення про встановлення місця проживання дитини.

Щодо зазначеної ситуація, то враховуючи, що батько дитини не висуває претензій про проживання дитини з ним, а взагалі заперечує факт свого батьківства, фактично відсутній спір у розуміння ст.161 СК України, що унеможливлює отримання позивачкою рішення компетентного органу про встановлення місця проживання дитини.

Обидва документа, передбачені п.18 Правил, можливо надати лише за умови, якщо обидва з батьків дотримуються своїх обов’язків щодо виховання та розвитку дитини та бажають реалізовувати права щодо особистого виховання дитини.

Законодавцем взагалі не передбачено варіантів вирішення проблеми реєстрації малолітньої дитини, у разі якщо другий із батьків, взагалі не бажає брати будь-яку участь у вихованні та розвитку дитини, як у випадку по цій справі.

У такому випадку факт реєстрації місця проживання малолітньої дитини стає неможливим.

Разом з тим, відсутність реєстрація місця проживання дитини тягне для неї несприятливі наслідки у вигляді відсутності належного обліку з боку медичних, освітніх та соціальних служб, складнощі щодо отримання соціальних виплат, обов’язкового щеплення, прийняття до дошкільного навчального закладу та іншого.

Констатуючи прогалину у законодавстві щодо можливості реєстрації місця проживання малолітньої дитини, у разі якщо один із батьків не бажає брати будь-якої участі у її виховання, не бажає надавати згоду на її реєстрацію за місцем проживання з другим із батьків, а також не висуває вимог щодо проживання дитини з нею, суд виходить з того, що відповідно до ч.6 ст.7 КАС України, за відсутності такого закону, суд повинен виходити із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відсутність у законодавстві України регулювання порядку реєстрації місця проживання малолітньої дитини, за адресою одного з батьків, у разі якщо других з батьків не бажає брати будь-якої участі у вихованні дитини, порушує права безпосередньої цієї дитини.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що будь-якого іншого способу здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої дитини не передбачено діючим законодавством, керуючись ч.6 ст.7 КАС України, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.3 Конвенції про права дитини, виходячи з інтересів дитини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині, зобов’язати відповідача зареєструвати місце проживання її малолітньої дитини ОСОБА_2, 07.01.18 народження, за адресою: АДРЕСА_2.

В частині визнання протиправної бездіяльності відповідача під час проведення реєстрація місця проживання ОСОБА_2 – відмовити, оскільки дії відповідача відповідали формальним вимогам діючого законодавства.

Зазначене судове рішення ухвалюються не з підстав протиправності рішень чи дій відповідача, а з підстав неможливості поновлення прав позивачки, в інший спосіб ніж через судове рішення.

Позов задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,Миколаїв,54058 НОМЕР_1) до Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради органу реєстрації (вул. Адміральська, 20,Миколаїв,54001 ) задовольнити частково.

2. Зобов’язати Департамент надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_2.

3. В задоволенні позову про визнання протиправної бездіяльності Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради під час реєстрації місця проживання ОСОБА_2 – відмовити.

4. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя В. В. Біоносенко