Рішення № 74509970, 10.05.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 461/8791/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про скасування ухвали та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивачка) 15.12.2017 звернулася до Галицького районного суду м. Львова із позовною заявою до Львівської міської ради (далі - відповідач) з вимогами:

- скасувати ухвалу 4-ї сесії 7-го скликання Львівської міської ради № 956 від 15.09.2016 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки на вул. Райдужній (навпроти будинку № 18);

- зобов’язати Львівську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1000 га, яка знаходиться на вул. Райдужній, навпроти будинку № 18, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18.12.2017 адміністративну справу №461/8791/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про скасування ухвали надіслано за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду. За наслідками автоматизованого розподілу 16.01.2018 року справу № 461/8791/17 17.01.2018 передано на розгляд судді Москалю Р.М.

Ухвалою від 22.01.2018 суддя відкрив провадження у цій справі, призначив підготовче засідання. Цією ж ухвалою суддя визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновив ОСОБА_1 строк на звернення до суду з цим позовом. На пропозицію суду відповідач не надав доказів того, що позивачка пропустила строк звернення до суду без поважних причин.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка повідомила таке (а.с. 2-3):

відповідно до ухвали Львівської міської ради № 2414 від 30.05.2013, за її зверненням від 23.11.2011, ОСОБА_1 погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га на вул. Райдужній (навпроти будинку № 18) у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування. Пунктом другим цієї ухвали зобов’язано позивачку подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позивачка стверджує, що в червні 2015 року вона подала відповідачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на вул. Райдужній (навпроти будинку № 18) у м. Львові та матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевості) та тривалий час очікувала на розгляд цього питання Львівською міською радою.

15.09.2016 Львівська міська рада прийняла ухвалу № 956, якою відмовила ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки площею 0,1000 га, яка знаходиться на вул. Райдужній, навпроти будинку № 18, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.

Позивачка вважає це рішення органу місцевого самоврядування незаконним і таким, що порушує її законні права та інтереси.

Львівська міська рада позов не визнає. Представник відповідача подала відзив на позов (а.с. 57-58), просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Зазначила, що при винесенні на розгляд пленарного засідання 4-ї сесії 7-го скликання Львівської міської ради більшістю від загального складу голосів прийнято ухвалу, якою відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки на вул. Райдужній (навпроти будинку № 18).

Позивачка ознайомилася з відзивом відповідача та подала пояснення на відзив (а.с. 120-121). Зокрема, зазначила, що проект землеустрою, розроблений ліцензованою організацією, був погоджений з відповідними державними органами, які дали позитивний висновок щодо передачі земельної ділянки під житлове будівництво. Згаданій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4610136800:03:008:0106. Стверджує, що у відповідача не було підстав для відмови у погодженні цього проекту землеустрою.

Суд заслухав пояснення учасників справи, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив такі фактичні обставини справи і відповідні їм спірні правовідносини:

ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) є громадянкою України, що підтверджується її паспортом громадянина України (а.с. 89-90). ОСОБА_1 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. В цій квартирі зареєстровано ще 8 осіб: чоловік ОСОБА_4, сини: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, дочка ОСОБА_5, батько ОСОБА_8, мати ОСОБА_9, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім’ї і прописки відділу житлового господарства Сихівської райадміністрації (а.с. 149). Указом Президента України від 07.12.2017 № 409/2017 позивачці присвоєно почесне звання «Мати-героїня» (а.с. 123).

Управління Держкомзему у місті Львові 24.01.2011 видало ОСОБА_1 (на її звернення від 23.12.2010 № 40/01-14-Ш-12065) довідку № 40/01-14/413 про правовий статус земельної ділянки та повідомило, що згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка навпроти будинку по вул. Райдужна, 18 у м. Львові відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування, городи. За категорією земель ця земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (а.с. 92).

30.05.2013 Львівська міська рада розглянула звернення ОСОБА_1 від 23.11.2011 та прийняла ухвалу № 2414, якою погодила позивачці місце розташування земельної ділянки та надала дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га на вул. Райдужній (навпроти будинку № 18) у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування. Пунктом другим цієї ухвали ОСОБА_1 зобов’язано подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 91).

28.02.2014 ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Геобудстандарт» про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Райдужна (навпроти будинку № 18) (а.с. 88).

Проект землеустрою, розроблений ліцензованою організацією ТОВ «Геобудстандарт» (а.с. 82-113), погоджено відповідними державними органами:

- 28.01.2015 управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради надало висновок № 2401-3 вих.127, в якому з посиланням на ухвалу Львівської міської ради від 30.05.2013 № 2414, висновок управління архітектури про наявність містобудівельних обмежень від 24.10.2014 № 2401-3вих-2746, перелік обмежень відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області від 10.12.2014 № 40/01-14/6646, погодило позивачці матеріали відведення земельної ділянки площею 0,1000га у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку на вул. Райдужній (навпроти будинку № 18) у м. Львові (а.с. 114);

- 01.04.2015 відділ Держземагенства у м. Львові Головного управління Держземагенства у Львівській області надав свій висновок № 31-1323-0,3-4804/9-15АП, відповідно до якого погодив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 у власність площею 0,1000га для будівництва та обслуговування житлового будинку для за адресою: м. Львів, вул. Райдужна (навпроти будинку № 18) у м. Львові (а.с. 65-66).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4602182812015 від 14.05.2015, цій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4610136800:03:008:0106 (а.с. 67-69).

15.05.2015 позивачка подала Львівській міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на вул. Райдужній (навпроти будинку № 18) у м. Львові та матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевості) (а.с 10-43, 15, 64).

Депутатська комісія з питань землеустрою та постійна комісія з питань землеустрою заслухали проект ухвали щодо затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки площею 0,1000га (кадастровий номер 4610136800:03:008:0106) на вул. Райдужна (навпроти будинку № 18) у м. Львові у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, перевівши із земель, що не надані у власність або користування, до земель житлової та громадської забудови та вирішили (витяг з протоколу № 8 від 12.02.2016, а.с. 138,139):

- відмовити гр. ОСОБА_1 у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання цієї земельної ділянки у власність;

- рекомендували управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин рекомендувати скасувати першу ухвалу та виставити дану земельну ділянку на аукціон.

Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин на затвердження сесії Львівської міської ради підготувало два проекти ухвал:

- ухвалу про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Райдужна (навпроти будинку № 18) (а.с. 73);

- ухвалу про відмову гр. ОСОБА_1 у надання земельної ділянки на вул. Райдужна (навпроти будинку № 18) (а.с. 75).

Відповідно до протоколу пленарного засідання 4-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання від 15.09.2016, до порядку денного включено під номером 58 розгляд питання затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Райдужна (навпроти будинку № 18) у м. Львові. Зі змісту протоколу видно, що начальник управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин ОСОБА_10 повідомив депутатів, що на розгляд виносяться два альтернативні проекти ухвал (а.с. 165 звор., 61); мотиви внесення альтернативних проектів та зміст доповіді (якщо така була) в протоколі пленарного засідання сесії не зафіксовані, як і не зафіксовано обговорення депутатами цих проектів рішення органу місцевого самоврядування. Зафіксовано, що за наслідками голосування за проект ухвали про затвердження гр.ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Райдужна (навпроти будинку № 18) «за» проголосувало 2, «проти» - 3, «утрималось» – 2 депутати. За наслідками голосування за проект ухвали про відмову гр.ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки на вул. Райдужна (навпроти будинку № 18) «за» проголосувало 43, «проти» - 0, «утрималось» – 0 депутатів.

В тексті ухвали Львівської міської ради № 956 від 15.09.2016 вказано, що при її прийнятті Львівська міська рада як правовою підставою для прийняття цього рішення керувалася статтею 144 Конституції України, пп. 34, пункт 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 12, 40, 118, 121 Земельного кодексу України та відмовила ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки площею 0,1000 га, яка знаходиться на вул. Райдужній, навпроти будинку № 18, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку (а.с. 4).

При прийнятті рішення суд керується такими нормами права та міркуваннями:

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (надалі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Статтею 40 ЗК України визначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до п. б) ч. 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни … набувають права власності … земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами … здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин/ка України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею не більше 0.10 га із земель комунальної власності.

ОСОБА_11 є громадянкою України. Станом на дату звернення до Львівської міської ради позивачка є матір’ю п’ятьох дітей та проживає з сім’єю в складі дев’яти осіб (батьки, чоловік та п’ятеро дітей) в трикімнатній квартирі загальною площею 71 кв.м. За таких обставин суд вважає, що звернення ОСОБА_1 до місцевої влади про надання їй земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва є очевидно обґрунтованим та не містить ознак зловживання правом.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої статті 118 ЗК України).

Львівська міська рада розглянула звернення ОСОБА_1 та 30.05.2013:

- погодила місце розташування земельної ділянки;

- надала дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га на вул. Райдужній (навпроти будинку № 18) у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування;

- зобов’язала ОСОБА_1 подати у встановленому порядку на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України (частина восьма статті 118 цього Кодексу). Розроблений на замовлення ОСОБА_1 проект землеустрою погоджено у встановленому законом порядку, про що суд вже вказав у цьому рішенні вище.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев'ята статті 118 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частини десята та одинадцята статті 118 ЗК України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України вирішив, що:

- положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно зі статтею 151-1 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі – Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо організації і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою (пункт 9 частини першої статті 33 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно до статті 46 Закону № 280/97-ВР сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (частина 12 статті 46).

За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

ОСОБА_12 Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року в справі №526/233/16-ц висловила таку правова позицію щодо юрисдикції спорів фізичних осіб з органами місцевого самоврядування з приводу рішень в сфері регулювання земельних відносин:

рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень. Якщо ж особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Суд, застосовуючи наведені вище норми права, враховує ці правові висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду та керується такими міркуваннями:

у справі, яка розглядається, позивачка звернулася до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, який не було реалізовано в порядку, передбаченому частиною дев’ятою статті 118 ЗК України. При цьому ОСОБА_1 посилається на те, що її охоронюваний законом інтерес порушено внаслідок недотримання Львівською міською радою закону підчас розгляду питання про затвердження проекту землеустрою. Суд не встановив наявності існуючого речового права позивачки або інших осіб на цю земельну ділянку; така є вільною та належить до категорії комунальних земель, не наданих у власність чи користування.

Отже, Львівська міська рада під час прийняття рішення про відмову в затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління землями. Цей висновок суду має принципове значення в контексті двох аспектів.

По-перше, цей спір підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

По-друге, суд нагадує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом є однією із засад адміністративного судочинства. Законодавець врахував, що особа та суб’єкт владних повноважень зазвичай мають різні організаційні можливості та ресурси для представлення своєї позиції в суді. З метою вирівнювання процесуального становища учасників справи законодавець визначив, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цих справах суд не може витребовувати докази у позивача, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Обставини, за яких відбулося втручання в охоронюваний законом інтерес ОСОБА_1Т суд встановив та вважає такі очевидними. Зараз суд повинен оцінити доводи відповідача на підтвердження обставин, якими обґрунтовується правомірність оскаржуваного рішення про відмову надати ОСОБА_1 вільну земельну ділянку, враховуючи чинність рішення Львівської міської ради про надання згоди на розробку проекту відведення цієї ділянки.

Оцінюючи ухвалу Львівської міської ради № 956 від 15.09.2016 на відповідність переліченим вище критеріям, суд враховує таке. Оскаржуване рішення не містить фактичних підстав його прийняття, що могли б прояснити заявниці чи суду мотиви відмови у безоплатному наданні ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку. В тексті рішення міської ради просто перелічено норми права (Конституції України, ЗУ «Про місцеве самоврядування» та ЗК України), що регламентують повноваження міської ради у галузі земельних відносин, а також підстави та процедуру безоплатного отримання громадянами земельної ділянки у власність. Проте це рішення не містить згадки про факти чи норму права, що слугували підставою для його прийняття.

Суд дослідив надані відповідачем документи щодо процедури візування альтернативних проектів рішення щодо вирішення звернення ОСОБА_1 та з’ясував, що альтернативний проект рішення міської ради (про відмову у наданні ОСОБА_1 земельної ділянки) з’явився з огляду рішення комісії з питань землеустрою від 12.02.2016, котра рекомендувала управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин скасувати ухвалу про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення та виставити цю ділянку на аукціон. Суд констатує, що в цьому контексті комісія проявила непослідовність, причини якої відповідач суду не пояснив, - адже 16.04.2013 ця ж комісія погодила (а.с.147) ОСОБА_1 місце розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту відведення цієї ж земельної ділянки (за рахунок земель, що не надані у власність або користування).

Відповідач не надав суду доказів того, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення:

- Львівська міська рада анулювала рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення згаданої земельної ділянки;

- Львівська міська рада чи її виконавчі органи прийняли рішення про включення цієї земельної ділянки до переліку виставлених на аукціон тощо.

Більше того, як видно з долученого до матеріалів справи протоколу пленарного засідання, ці обставини взагалі не були предметом доповіді головуючого та обговорення депутатів; процедура прийняття рішення звелася до повідомлення головуючим про наявність альтернативних проектів рішення та голосування депутатів.

Суд також враховує, що рішення прийняте лише через рік після отримання від заявниці належно оформленого пакету документів.

Оцінюючи ці обставини в їх сукупності, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). В рішенні від 20.10.2011 по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), що набуло статусу остаточного 20.01.2012, ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування» в контексті мотивації органами місцевого самоврядування своїх рішень. Цей принцип зокрема «…передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб… Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси...».

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що ухвала № 956 від 15.09.2016 (з огляду на її зміст) є необґрунтованою, а процедура її прийняття не відповідає критеріям розсудливості, добросовісності та своєчасності. Оскільки оскаржуване рішення не містить мотивів його прийняття, суд не має можливості перевірити його на відповідність критерію пропорційності. В цьому контексті суд не вважає за можливе керуватися здогадками чи проміжними висновками комісії з питань землеустрою на стадії підготовки рішення, оскільки ці висновки є суперечливими та взагалі не обговорювалися 15.09.2016 на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради.

Поряд з тим, висновок суду про протиправність оскаржуваного рішення відповідача № 956 від 15.09.2016 не є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині спонукання Львівської міської ради прийняти конкретне рішення. Вирішуючи питання про обрання належного способу захисту порушеного інтересу позивачки та враховуючи свої попередні висновки та мотиви суд вважає, що Львівська міська рада повинна повторно розглянути подані ОСОБА_1 15.05.2015 документи (проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на вул. Райдужній (навпроти будинку № 18) у м. Львові). При повторному розгляді звернення ОСОБА_1 відповідачеві слід зважати на принцип «належного урядування» та прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб’єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що дійшов до висновку про часткове задоволення позову, тому понесені позивачкою витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 205, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

задовольнити позов частково.

Визнати протиправною та скасувати ухвалу четвертої сесії сьомого скликання Львівської міської ради № 956 від 15.09.2016 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки на вул. Райдужній (навпроти будинку №18)».

Зобов'язати Львівську міську раду (м. Львів, пл. Ринок, 1; ідентифікаційний код 04055896) повторно розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність громадянці ОСОБА_1 (79066, м. Львів, вул. Райдужна, 31; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) земельної ділянки площею 0,1000 га, яка знаходиться на вул. Райдужній, навпроти будинку № 18, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, та прийняти обґрунтоване рішення.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Львівської міської ради (м. Львів, пл. Ринок, 1; ідентифікаційний код 04055896) на користь ОСОБА_1 (79066, м. Львів, вул. Райдужна, 31; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 320 (триста двадцять) гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, що постановив рішення, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.05.2018.

Суддя Москаль Р.М.