Рішення № 74509442, 07.06.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2018 р. справа № 809/580/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки у 2013 і 2014 роках в кількості 51 доби та зобов'язання до вчинення дій щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 25 357,20 гривень, індексації невиплаченої грошової компенсації в сумі 31 478,04 гривень і середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05.11.2015 по 01.04.2018 в сумі 249 279,46 гривень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також – ОСОБА_1О.) 02.04.2018 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (надалі, також – Ліквідаційна комісія УМВС України в Івано-Франківській області) про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки у 2013 і 2014 роках в кількості 51 доби та зобов'язання до вчинення дій щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 15 102,73 гривень, індексації невиплаченої грошової компенсації в сумі 31 478,04 гривень і середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05.11.2015 по 01.04.2018 в сумі 249 279,46 гривень.

Ухвалою суду від 05.04.2018 вказану позовну заяву залишено без руху, у зв’язку з невідповідністю адміністративного позову вимогам, встановлених пунктами 5, 8, 11 частини 5 статті 160 і частинами 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 22-25).

На виконання даної ухвали, позивачем 23.04.2018 усунуто недоліки адміністративного позову, в тому числі подано уточнену позовну заяву, згідно якої ОСОБА_1 просив визнати протиправними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки у 2013 і 2014 роках в кількості 51 доби та стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 25 357,20 гривень, індексацію невиплаченої грошової компенсації в сумі 31 478,04 гривень і середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05.11.2015 по 01.04.2018 в сумі 249 279,46 гривень (а.с. 28-34).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення статті 24 Закону України "Про відпустки" за №54/96-ВР від 15.11.1996, статті 83 Кодексу законів про працю України не виплачено позивачу при звільненні (05.11.2015) грошову компенсацію за невикористані відпустки в 2013 і 2014 роках в кількості 51 доби. На переконання позивача, невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини власника або уповноваженого ним органу у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпПУ). Також, враховуючи те, що відповідачем не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, позивач вважає необхідним нарахування та виплату індексації сум невиплачених коштів на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-ХІІ від 03.07.1991, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв’язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ від 19.10.2000, Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за №159 та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078. З урахуванням наведеного, позивач вважає дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані відпустки у 2013-2014 роках протиправними, і просить суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 25 357,20 гривень, індексацію невиплаченої грошової компенсації в сумі 31 478,04 гривень і середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05.11.2015 по 01.04.2018 в сумі 249 279,46 гривень.

На підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також – КАС України) ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін (а.с. 1-3).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву із відповідними письмовими доказами, які надійшли на адресу суду 10.05.2018 (а.с. 58-86). В даному відзиві відповідач не погоджується з доводами ОСОБА_1, викладеними у позовній заяві, оскільки вони ґрунтуються на нормах загального законодавства, а саме: Законі України "Про відпустки" та Кодексі законів про працю України. Однак, посилання позивача на дане законодавство відповідач вважає помилковим та хибним, так як дані правовідносини врегульовані спеціальними нормами Закону України "Про міліцію", який був чинний на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ та Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 за №114. Посилаючись на пункт 56 даного Положення, відповідач зазначив, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ виплачується грошова компенсація за невикористану відпустку тільки в році звільнення. Також вказав, на невірне визначення позивачем суми грошової компенсації за невикористані відпустки, що суперечить пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України №100. Крім того, зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо нарахування індексації на суми невиплачених коштів за невикористані відпустки, не підлягають до задоволенні, оскільки спірні суми компенсації носять разовий характер і не можуть підлягати індексації, як це передбачено пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078. Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час фактичного розрахунку, то відповідач вважає її безпідставною, так як Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області здійснено повний розрахунок з позивачем при звільненні та компенсовано усі належні позивачу до сплати суми, в тому числі компенсації за 14 діб невикористаної відпустки в 2015 році (році звільнення). З наведених підстав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

10.05.2018 від представника Ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області на адресу суду, через канцелярію, надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв’язку з пропущенням ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду (а.с. 52-53).

Позивачем, 15.05.2018, до суду подано заперечення на клопотання представника Ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області про залишення позовної заяви без розгляду та відповідь на відзив. Заперечуючи доводи відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, у зв’язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду, позивач вказав, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогою про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком. Також, позивач заперечив доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норм спеціального законодавства, оскільки приписи пункту 56 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 за №114 суперечать приписам статті 24 Закону України "Про відпустки", який є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили і у відповідності до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України повинен застосовуватись при вирішенні даних правовідносин. З приводу індексації невиплачених сум, позивач зазначив, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є частиною заробітної плати, а отже підлягає індексації відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078. Також, враховуючи те, що спеціальним законодавством не передбачено можливості виплати компенсації за порушення строків розрахунку із звільненим працівником, то повинні застосовуватись положення статті 117 Кодексу законів про працю України. Просив позовні вимоги, зазначені в уточненій позовній заяві, задовольнити в повному обсязі (а.с. 88-91, 92-93).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.06.2018 відмовлено в задоволенні клопотання представника Ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Розгляд справи здійснено судом в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 КАС України без проведення судового засідання та повідомлення і виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, на підставі положення частин 2, 8 статті 262 КАС України, розглянувши матеріали адміністративної справи, відзив на адміністративний позов, відповідь на відзив, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Встановлено, що ОСОБА_1, 28.12.1992 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (надалі, також – УМВС України в області) (а.с. 11, 75).

05.11.2015, позивач, згідно наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області №628 о/с звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за пунктом 64 "б" (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом.

Із змісту даного наказу слідує, що полковника міліції ОСОБА_1, начальника штабу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області звільнено з органів внутрішніх справ з 05.11.2015 з виплатою компенсації за 14 діб невикористаної відпустки за 2015 рік. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні, для виплати надбавки за вислугу років, для виплати одноразової допомоги при звільненні та для призначення пенсії становить – 29 років 03 місяці 04 дні, у пільговому обчисленні – 31 рік 02 місяці 23 дні (а.с. 12).

24.12.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки за 2013 і 2014 роки, посилаючись на статтю 24 Закону України "Про відпустки" та статтю 83 Кодексу законів про працю України, якими визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (а.с. 13-14).

Відповідач, листом від 11.01.2016 за №12/Є-1 повідомив позивача про те, що внесеними змінами до наказу УМВС України в області від 06.11.2015 за №628 о/с буде зазначено виплату компенсації за невикористані дні відпусток у 2013 і 2014 роках у кількості 51 доби (а.с. 15).

У зв’язку з тим, що відповідачем не були внесені зміни до даного наказу, а також не проведено виплату компенсації за невикористані дні відпусток у 2013 і 2014 роках, позивач повторно 24.01.2018 звернувся із заявою щодо виплати такої компенсації, на яку відповідач листом від 20.02.2018 за №43/108/26-2018 надав наступну відповідь. Зокрема, Ліквідаційна комісія УМВС України в Івано-Франківській області повідомила позивача про відсутність підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпусток у 2013 і 2014 роках, оскільки питання щодо відшкодування невикористаних відпусток особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ врегульовано нормами спеціального законодавства, зокрема, пунктом 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яким чітко визначено відшкодування виключно невикористаної відпустки в році звільнення, що і було виконано відповідачем при звільненні позивача. Наказ про звільнення з публічної служби, позивачем не оскаржувався (а.с. 16).

Не погоджуючись з такими діями Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток у 2013 і 2014 роках в кількості 51 доби, позивач оскаржив їх до суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2013, 2014 та 2015 роках надавались наступні відпустки:

- згідно наказу №287 о/с від 23.07.2013 – полковнику міліції ОСОБА_1, заступнику начальника управління – начальнику відділу інспекції з особового складу УКЗ надано частину чергової відпустки за 2013 рік з 25 липня по 30 липня 2013 року, з виїздом до Житомирської області (а.с. 41);

- згідно наказу №351 о/с від 06.10.2013 – полковнику міліції ОСОБА_1, заступнику начальника управління – начальнику відділу інспекції з особового складу УКЗ надано частину чергової відпустки за 2013 рік та приєднано невикористану частину відпустки за 2012 рік з 03 вересня по 27 жовтня 2013 року, з виїздом до Житомирської області (а.с. 63);

- згідно наказу №409 о/с від 16.10.2013 – полковника міліції ОСОБА_1, заступника начальника управління – начальника відділу інспекції з особового складу УКЗ з 14 жовтня 2013 року відкликано з чергової відпустки, у зв’язку із службовою необхідністю (а.с. 43);

- згідно наказу №462 о/с від 29.08.2014 – полковнику міліції ОСОБА_1, начальнику штабу, надано частину відпустки за 2013 рік з 26 серпня по 09 вересня 2014 року, з виїздом до м. Одеса (а.с. 44);

- згідно наказу №482 о/с від 15.09.2014 внесено зміни до наказу №462 о/с від 29.08.2014 "Про надання відпусток в апараті УМВС" та викладено в наступній редакції: надати частину відпустки за 2013 рік полковнику міліції ОСОБА_1, начальнику штабу з 26 серпня по 09 вересня 2014 року, з виїздом до м. Одеса (а.с. 40);

- згідно наказу №81 о/с від 18.02.2015 – полковнику міліції ОСОБА_1, начальнику штабу надано невикористану відпустку за 2014 рік з 07 лютого по 24 березня 2015 року (а.с. 45);

- згідно наказу №92 о/с від 20.02.2015 – полковника міліції ОСОБА_1, начальника штабу з 07 лютого по 24 березня 2015 року відкликано з чергової відпустки, у зв’язку із службовою необхідністю (а.с. 46).

Відповідно до довідки УМВС України в області №133 від 08.05.2018 частина невикористаних відпусток ОСОБА_1 за 2013-2014 роки складає 51 доба (за 2013 рік – 9 діб, за 2014 рік – 42 доби) (а.с. 74).

В матеріалах справи також наявні довідки про доходи ОСОБА_1, видані Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області при розгляді даної справи, а саме:

- №Є-2з від 23.04.2018, згідно якої загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2015 року по 31 жовтня 2015 року за винятком аліментів становила 27 323,88 гривень (а.с. 38);

- №Є-3з від 23.04.2018, згідно якої загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2014 року по 31 жовтня 2015 року за винятком аліментів становила 143 553,88 гривень (а.с. 39);

- №335 від 07.05.2018, згідно якої загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2014 року по 31 січня 2015 року за винятком аліментів становила 107 216,01 гривень (а.с. 72);

- №334 від 07.05.2018, згідно якої загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 липня 2012 року по 30 червня 2013 року за винятком аліментів становила 88 316,22 гривень (а.с. 73).

Крім того, відповідачем на виконання ухвали суду від 25.04.2018 надано довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (а.с. 69-71).

Так, згідно довідки про розрахунок середньомісячного грошового забезпечення за два місяці перед звільненням ОСОБА_1, сума грошового забезпечення, яке враховано при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення становить 17 521,12 гривень, розмір середньоденного грошового забезпечення, яке має бути враховано при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення – 398,21 гривень, середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді – 22,0, в результаті середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 8 760,56 гривень (а.с. 70).

Відповідно до довідки про розрахунок середньомісячного грошового забезпечення за період з 01.11.2014 по 31.10.2015 сума грошового забезпечення, яке враховано при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення становить 104 891,00 гривень, розмір середньоденного грошового забезпечення, яке має бути враховано при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення – 295,47 гривень, середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді – 29,58, в результаті середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 8 740,92 гривень (а.с. 71).

Згідно довідки про нарахування грошового забезпечення за період з 01.11.2015 по 05.11.2015 полковника міліції ОСОБА_1, розмір грошового забезпечення, яке нараховане позивачу за жовтень-листопад 2015 року становив 137 352,07 гривень (а.с. 69).

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

У даній справі такою датою є день звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ – 5 листопада 2015 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом статті 4 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року за №565-ХІІ (надалі, також – Закон №565-ХІІ) правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

Частиною першою статті 18 Закону №565-ХІІ визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання відпусток особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ врегульоване розділом VI Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 за №114 (надалі, також – Положення №114).

Так, згідно пункту 49 Положення №114 встановлено, що особам рядового начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах, і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

Пунктом 56 даного Положення №114 встановлено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо виплати компенсації за невикористані дні (доби) відпусток за 2013 і 2014 роки, вказує на те, що приписи абзацу 2 пункту 56 Положення №114 суперечать статті 24 Закону України "Про відпустки" і статті 83 Кодексу законів про працю України, які, на переконання ОСОБА_1, є нормативно-правовими актом вищої юридичної сили і у відповідності до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України повинні застосовуватись при вирішенні спірних правовідносин.

Суд вважає такі доводи позивача помилковими, виходячи з наступного.

Так, частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Зазначене положення дублюється у частині 1 статті 83 Кодексу законів про працю України, зокрема, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно вимог частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Виходячи з аналізу даної процесуальної норми, суд зазначає, що застосуванню підлягає правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України саме у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту.

Тобто визначальним при такому застосуванні є "невідповідність" певного правового акту відповідному правовому акту вищої юридичної сили.

На переконання суду юридичний зміст "невідповідності" слід розуміти таким чином, коли певна правова норма не чітко, не зрозуміло визначає і врегульовує конкретні правовідносини, для врегулювання яких дозволено застосовувати інші правові норми, які при цьому мають відмінне тлумачення як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

Необхідно наголосити, що суд не наділений повноваженнями розширювати або змінювати зміст норм матеріального права у тих правовідносинах, які врегульовані конкретними нормами чинного законодавства, і щодо яких відсутні підстави неоднозначного тлумачення у їх застосуванні.

Суд вважає, що абзац 2 пункту 56 Положення №114 чітко і зрозуміло визначає:

- суб’єктний склад правовідносин – співробітник органів внутрішніх справ і відповідний орган внутрішніх справ, в якого перебуває на службі такий працівник міліції;

- об’єкт правого врегулювання – грошова компенсація за невикористану відпустку при звільненні;

- особливі умови правого врегулювання – можливість отримання грошової компенсації виключно за невикористанні доби відпустки у році звільнення.

Відтак, абзац 2 пункту 56 Положення №114 не є невідповідністю статті 24 Закону України "Про відпустки" і статті 83 Кодексу законів про працю України, а являється спеціальною нормою, яка визначає спеціальні умови та порядок надання відпусток особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі відповідні особливі правила грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку.

Дійсно такими правилами грошову компенсацію обмежено виключно добами відпустки, невикористаної співробітником органів внутрішніх справ саме в році звільнення.

А тому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином, суд зазначає, що питання щодо виплати особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ грошової компенсації за невикористану відпустку врегульовані нормами спеціального законодавства, а саме пунктом 56 Положення №114, який передбачає виплату грошової компенсації за невикористану відпустку саме в році звільнення, що в свою чергу виключає потребу в застосуванні норм права, які мають загальний характер по відношенню до Положення №114.

Як встановлено судом, Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області на час звільнення (05.11.2015) проведено повний розрахунок з позивачем, в тому числі виплачено грошову компенсацію за невикористану ним в 2015 році відпустку (14 діб). Дана обставина не заперечується позивачем.

Крім того, наказ про звільнення №628 о/с від 05.11.2015, в якому чітко визначено виплату компенсацію за 14 діб невикористаної відпустки за 2015 рік, позивачем не оскаржувався, в тому числі щодо правильності обчислення і включення до такого наказу конкретної кількості діб невикористаної відпустки, що передували звільненню. Таких позовних вимог в даній справі ОСОБА_1 не заявив.

Також, ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на постанову Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року у справі №21-413а14, в якій Верховним судом України при усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення №114, статті 24 Закону України "Про відпустки", з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року за №2011-ХІІ (далі, також – Закон №2011-ХІІ), зазначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

З даного приводу, суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 1статті 3 Закону №2011-ХІІ його сфера дії поширюється зокрема на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі, також - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.

З даного приводу слід відзначити, що абзацом 1 статті 1 Закону України "Про службу безпеки України", статтею 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", Указом Президента України №1020/2007 від 25 жовтня 2007 року "Про Перелік посад, що можуть бути заміщені військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення в державних органах, установах і організаціях, та граничних військових звань за цими посадами" визначено поняття правоохоронних органів спеціального призначення і перелік окремих посад, що можуть входити до їх складу (станом на 05.11.2015).

Як слідує із послужного списку №т-656740, наявного в матеріалах адміністративної справи, ОСОБА_1 у 2013 і 2014 роках проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника управління – начальника відділу інспекції з особового складу УКЗ та начальника штабу відповідно. В складі будь-якого правоохоронного органу спеціального призначення не перебував.

Таким чином, посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є безпідставним, оскільки його сфера дії не поширюється на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Крім того, в постанові від 14 жовтня 2014 року у справі №21-413а14 Верховний Суд України сформував відповідний правовий висновок щодо обставин справи про грошову компенсації за невикористану відпустку саме у році звільнення.

Позивач у відзиві на адміністративний позов просить суд застосувати також правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 28.03.2018 у справі №823/630/16 (провадження №К9901/11807/18). Втім суд зазначає, що обставини і висновки даної постанови стосуються спору з приводу поширення вимог статей 116, 117 КЗпП України на спірні правовідносини, з чим суд у даній справі цілком погодився, про що зазначив в ухвалі суду від 07.06.2018 про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропущення строку звернення до суду.

Дані постанови Верхового Суду України від 14 жовтня 2014 року і Верховного Суду від 28 березня 2018 року не містять правових висновків щодо особливостей застосування абзацу 2 пункт 56 Положення №114 в частині її невідповідності статті 24 Закону України "Про відпустки", статті 83 Кодексу законів про працю України, а також щодо права співробітника органів внутрішніх справ окрім грошової компенсації за невикористані дні (доби) відпустки у році звільнення, - на компенсацію за усі відповідні дні (доби) невикористаних відпусток, не використаних не у році звільнення.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справі №805/5097/15-а (провадження №К/9901/3804/18) і від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18) переглядаючи судові рішення в касаційному порядку сформував висновок про право співробітника органів внутрішніх справ на грошову компенсацію за невикористану відпустки у році звільнення.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку саме в році звільнення (2015 рік) ОСОБА_1О, є правомірними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Беручи до уваги те, що суд не встановив протиправності дій відповідача в частині виплати грошової компенсації позивача за не використану відпустку при його звільненні, то відсутні правові підстави вирішувати решту позовних вимог ОСОБА_1

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 25 357,20 гривень, індексації невиплачених сум невикористаної відпустки в сумі 31 478,04 гривень і середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05.11.2015 по 01.04.2018 в сумі 249 279,46 гривень задоволенню не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1, адреса: вул. Січових Стрільців, 50, корпус А, с. Сопів, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78217, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1.

Відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Академіка Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, ідентифікаційний код юридичної особи 08592193.

Суддя /підпис/ ОСОБА_2В