Постанова № 74508669, 04.06.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року Справа № 924/1048/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" на рішення господарського суду Хмельницької області від 21 лютого 2018 року в справі №924/1048/17 (головуючий суддя Танасюк О.Є., суддя Виноградова В.В., суддя Муха М.Є.)

час та місце ухвалення: 21 лютого 2018 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; вступна і резолютивна частина проголошена о 15:50 год; повний текст рішення складено 26 лютого 2018 року

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Землевпорядна компанія "Приват"

до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" (публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго")

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонду державного майна України

про стягнення 8 606 022 грн 12 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - ОСОБА_2.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Землевпорядна компанія "Приват" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Хмельницької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" (надалі - Відповідач) про стягнення 7 147 231 грн 86 коп. основного боргу, 918 566 грн 15 коп. неустойки, 430 959 грн 58 коп. інфляційних втрат та 109 264 грн 53 коп. річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що він виявив бажання взяти участь у відритих торгах на закупівлю послуг інженерних за кодом ДК 016:2010 71.12.1, оголошення про які було опубліковано в інформаційному бюлетені „Вісник Держаних закупівель №54 від 21 березня 2016 року. Вказує, що 05 травня 2016 року Відповідачем проведено розкриття пропозицій конкурсних торгів, а 03 червня 2016 року Позивач отримав повідомлення про акцепт пропозицій конкурсних торгів Позивача від 03 червня 2016 року за №07-01/Т-28-9, яке було опубліковане (номер бюлетеня 106 від 06 червня 2016 року).

Як зазначає Позивач, 14 червня 2016 року Позивач надав документальне підтвердження відповідності пропозиції вимогам, визначених статтею 17 Закону України "Про здійснення державних закупівель" для переможця торгів, листом від 13 червня 2016 року №1306/1.

Разом з тим, у вересні місяці 2016 року, як вказує Позивач, він звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовною заявою про визнання договору про закупівлю від 23 вересня 2016 року між Позивачем та Відповідачем укладеним, на умовах поданого Позивачем проекту цього договору.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року в справі №924/949/16 (залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 09 серпня 2017 року) позов було задоволено частково.

Однак, як зазначає Позивач у позовній заяві, станом на 19 жовтня 2017 року Відповідач жодним чином не виконав свій обов'язок щодо сплати грошових коштів в розмірі, передбаченому договором (передоплата, передбачена пунктом 2.2 ОСОБА_3), що й стало підставою для звернення Позивачем з відповідним позовом до суду, за захистом своїх порушених і охоронюваних законом інтересів.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 21 лютого 2018 року позов було задоволено частково: стягнено з Відповідача на користь Позивача 7 147 231 грн 86 коп. основного боргу, 903 880 грн 06 коп. неустойки, 430 959 грн 58 коп. інфляційних втрат, 109 264 грн 53 коп. річних та 128 870 грн 04 коп. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні щодо стягнення 14 686 грн 09 коп. неустойки було відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Відповідач своїх зобов'язань щодо здійснення передоплати в розмірі 50% від виконання робіт згідно календарного плану, не виконав, позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 7 147 231 грн 86 коп. підлягають до задоволення. Разом з тим, в оспорюваному рішенні суд вказав, що нарахування Позивача щодо стягнення 430 959 грн 58 коп. інфляційних втрат та 109 264 грн 53 коп. річних є правомірні та обгрунтовані, однак, перевіривши розрахунок стягнення 918 566 грн 15 коп. неустойки, суд прийшов до висновку, що нарахування 14 686 грн 09 коп. є не обгрунтованим, а тому в цій частині суд першої інстанції відмовив.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 3; а.с. 6-11), в якій, з підстав, висвітлених в ній, Відповідач просить скасувати оспорюване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що при задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з умов договору щодо зобов'язання Відповідача здійснити оплату авансу в розмірі 7 147 231 грн 86 коп. протягом 3 робочих днів. Однак, на переконання Відповідача, з аналізу пунктів договору вбачається, що оплата авансового платежу пов'язана саме з календарним планом, в якому умова оплати авансу "підводиться" лише до першого етапу виконання робіт - підготовчих робіт.

Разом з тим, Відповідач вказав, що задоволення позову в частині стягнення неустойки (пені), є надмірно великим, порівняно із сумою основного боргу, у зв'язку з тим, що Позивач, як вважає Відповідач, фактично не поніс збитків, оскільки ще не приступив до безпосереднього виконання робіт (надання послуг) по договору.

Крім того, на переконання Відповідача, місцевим господарським судом при розгляді даної справи було порушено ряд принципів здійснення судочинства, зокрема, принцип змагальності сторін, оскільки судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю уповноваженого представника у судове засідання, докази поважності причини було долучено до даного клопотання.

Водночас, при розгляді даної справи в суді першої інстанції, Відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення господарського суду м. Києва по справі №910/17541/17 за позовом Відповідача до Позивача про визнання недійсним нікчемний договір про закупівлю. В задоволенні даного клопотання Відповідача, місцевим господарським судом було відмовлено.

Ухвалою суду від 22 березня 2018 року (суддя-доповідач ОСОБА_4Г.), з підстав, висвітлених в ній, апеляційну скаргу Відповідача було залишено без руху (том 2; а.с. 2).

Водночас, Відповідачем 06 квітня 2018 року подано заяву, з відповідними доказами, які підтверджують, що ним усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 22 березня 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху (том 2; а.с. 23-25).

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року у справі №924/1048/17 у зв'язку із перебуванням у відпустці головуючого судді Петухова М.Г. та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 19, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторну автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Гудак А.В..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача (том 2; а.с. 27).

Суд констатує, що на виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 11 квітня 2018 року, Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу (том 2; а.с. 32-37), в якому Позивач, зокрема, вказав, що звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції у даній справі абсолютно вірно та обгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки по суті, спір у справі №910/17541/17 стосувався уже встановлених та досліджуваних преюдиціальних обставин, які неодноразово піддавались правовій оцінці у справі №924/949/16 судами усіх трьох інстанцій і очевидно, саме клопотання було спрямовано виключно на затягування прийняття рішення по суті.

Разом з тим, у даному відзиві Позивач також зазначив, що Відповідач вказав, що умова оплати "підводиться" лише до першого етапу виконання робіт - підготовчих робіт, а на справді, на думку Позивача, "підводиться" кінцевий строк надання послуг першого етапу. Водночас, на думку Позивача, Відповідач чітко розуміє та усвідомлює свій обов'язок сплати 7 147 231 грн 86 коп. основного боргу, оскільки він його навіть не заперечує. Крім того, як зазначає Позивач, твердження Відповідача щодо надмірно великого розміру неустойки порівняно із сумою основного боргу є хибними, з огляду на те, що насправді розмір неустойки до основного боргу складає 12-13%.

Таким чином, на думку Позивача, все в сукупності підтверджує тільки один безапеляційний факт - це бажання Відповідача не виконати свої договірні зобов'язання, які були встановлені та проаналізовані в судовому порядку, а бажання відмінити та уникнути положення пункту 6 частини 1 статті 129 та частини 1 статті 129-1 Конституції України про обов'язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Ухвалою суду від 26 квітня 2018 року (том 2; а.с. 54) дану справу було призначено до розгляду на 24 травня 2018 року на 14:10 год..

07 травня 2018 року від Позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі №910/17541/17 (том 2; а.с. 56-71). Дане клопотання обгрунтоване тим, що вищезазначена постанова має значення для розгляду даної справи, оскільки вона повністю спростовує всі заперечення, мотиви та доводи Відповідача, які він надавав по суті позовних вимог.

Суд констатує, що 18 травня 2018 року від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (том 2; а.с. 77-78). Дане клопотання Відповідач обгрунтовує тим, що у Відповідача відсутні будь-які договори на правову допомогу, що позбавляє його процесуальної можливості брати участь у розгляді даної справи. Разом з тим, Відповідач вказав, що станом на даний час тривають переговори з адвокатами, метою яких є укладення договору на правову допомогу. Відтак, у зв'язку з необхідністю Відповідача залучити представника (адвоката) для належного захисту інтересів юридичної особи по даній справі, Відповідач просить суд відкласти розгляд даної справи.

З урахуванням вищевказаного, ухвалою суду від 24 травня 2018 року (том 2; а.с. 127) клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи було задоволено, та разом з тим, від Відповідача було витребувано належним чином засвідчену копію протоколу Загальних зборів ПАТ "Хмельницькобленерго" від 26 квітня 2018 року за №27.

Суд констатує, що до початку судового засідання від 04 червня 2016 року від Відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (том 2; а.с. 129-130). Дане клопотання аргументоване тим, що станом на 04 червня 2018 року представник Відповідача (адвокат, з яким укладено відповідний договір) приймає участь в розгляді іншої справи, що є перешкодою у прийнятті участі у розгляді справи даної справи. Відтак, як вказує Відповідач, у зв'язку із необхідністю залучити представника (адвоката) для належного захисту інтересів юридичної особи по даній справі, Відповідач просить суд збільшити строк розгляду апеляційної скарги та відкласти розгляд даної справи.

З огляду на викладені вище обставини, уповноважений представник Відповідача в судове засідання від 04 червня 2018 року не прибув.

В судовому засіданні від 04 червня 2018 року представник Позивача заперечив щодо доводів, наведених в апеляційній скарзі, та з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, вважає її безпідставною, необгрунтованою та такою, що не відповідає вимогам норм статті 258 ГПК України. Відтак, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін. Разом з тим, представник Позивача заперечив щодо клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на його безпідставність та необгрунтованість.

В судовому засіданні від 04 червня 2018 року представник Третьої особи підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі Відповідача, просить суд її задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

В силу дії ГПК України, а саме частини 1 статті 273: апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Як вбачається з ухвали суду про відкриття апеляційного провадження, дана скарга була прийнята судом до провадження 11 квітня 2018 року, тобто з урахуванням вищевказаної норми процесу строк розгляду даної апеляційної скарги закінчується 11 червня 2018 року (з урахуванням того, що 10 червня 2018 року є вихідним днем).

Водночас, зміст вищевказаної норми процесу свідчить про те, що законодавець, приймаючи дану норму, вивів як обов'язкову умову здійснення розгляду справ апеляційних та касаційних скарг в строки їх розгляду (без перевищення даних строків) і в силу дії частини 2 статті 202 ГПК України, не надав суду можливості відкласти розгляд, у разі коли це призведе до порушення даного строку. Дане свідчить про неможливість задоволення клопотання Відповідача щодо збільшення строку розгляду апеляційної скарги.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати і те, що пунктом 2 частини 3 статті 202 ГПК України чітко передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи справи, зокрема, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Водночас, суд констатує, що ухвалою суду від 24 травня 2018 року (том 2; а.с. 127) було задоволено клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи для забезпечення Відповідачу його процесуального права щодо участі адвоката у судовому засіданні, для належного захисту інтересів Відповідача.

Проте Відповідач (вже нібито найнявши адвоката), не надав жодних доказів до клопотання а ні факту наймання адвоката (що б суд міг визначити його особу), а ні факту дійсності участі такого представника в якомусь іншому судовому засіданні. В сукупності ж, все вказане, на переконання колегії суду, вказує на не належне користування Відповідачем своїми процесуальними правами.

З огляду на усе вищенаведене, колегія апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на його безпідставність та необгрунтованість.

Водночас, суд констатує, що на виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 24 травня 2018 року, від Відповідача, лише в момент першого перебування колегії суддів у нарадчій кімнаті, надійшла належним чином засвідчена копія протоколу Загальних зборів ПАТ "Хмельницькобленерго" від 26 квітня 2018 року за №27 (том 2; а.с. 131-139).

Ознайомившись з наданим протоколом Загальних зборів ПАТ "Хмельницькобленерго" від 26 квітня 2018 року за №27, суд апеляційної інстанції констатує, що зі змісту даного протоколу, а саме з питання №9 (другий проект рішення; номер бюлетня за яким проводилось голосування 13), вбачається що Загальними зборами ПАТ "Хмельницькобленерго", було змінено найменування товариства з публічного акціонерного товариства на акціонерне товариство "Хмельницькобленерго". При цьому суд констатує, що а ні з даного рішення, а ні з нової редакції Статуту (том 2; а.с. 98-124) не вбачається будь-яких дій, що б вказували на подальше правонаступництво. В даному випадку вбачається, що Відповідачем лише змінено найменування.

В силу дії статті 52 ГПК України: у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Разом з тим, суд констатує, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

З урахуванням вищевказаного, колегія апеляційного господарського суду вбачає за доцільне в даній судовій постанові зазначити про зміну найменування ПАТ "Хмельницькобленерго" на акціонерне товариство "Хмельницькобленерго" та не вбачає підстав для застосування приписів статті 52 ГПК України.

Заслухавши представників Позивача та Третьої особи, дослідивши матеріали оскарження ухвали та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву Позивача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, рішенням господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року по справі №924/949/16 (том 1; а.с.11), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2017 року (том 1; а.с. 42) та постановою Вищого господарського суду України від 09 серпня 2017 року (том 1; а.с. 56), - частково було задоволено позов Позивача до Відповідача про визнання укладеним договору про закупівлю від 23 вересня 2016 року (надалі - Договір), на умовах поданого Позивачем проекту цього ОСОБА_3.

Відповідно до пункту 1.1 ОСОБА_3, Позивач зобов'язався виконати з дотриманням вимог законодавства проектно-вишукувальні роботи, комплекс земельно-кадастрових робіт з оформлення права користування земельними ділянками для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів електричних мереж Відповідача, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Згідно пункту 2.1 ОСОБА_3, загальна вартість робіт за цим ОСОБА_3 становить 14 294 463 грн 72 коп., у тому числі ПДВ в розмірі 2 382 410 грн 62 коп..

Пунктом 2.2 ОСОБА_3 передбачено, що Відповідач на протязі трьох робочих днів, починаючи з дня укладення ОСОБА_3, зобов'язується сплатити кошти (передплата 50% від виконання робіт згідно календарного плану) Позивачу в розмірі 7 147 231 грн 86 коп..

В силу дії пункту 2.3 ОСОБА_3, Відповідач протягом 180 банківських днів з дня отримання ним робіт згідно календарного плану та підписання акта приймання-передачі робіт зобов'язався здійснити повну оплату Позивачу робіт згідно календарного плану.

Суд констатує, що відповідно до пункту 2.4 ОСОБА_3, Позивач надає Відповідачу послуги, а Відповідач сплачує за наданні послуги за цінами та у термін, які зазначені у специфікації, що надається до цього ОСОБА_3 і є його невід'ємною частиною.

Згідно пункту 2.6 ОСОБА_3: розрахунки за надані послуги здійснюються з розрахункових рахунків Відповідача в два етапи: 1 етап - передплата 50% від виконання робіт згідно календарного плану; 2 етап - залишок коштів 50% на умовах відстрочки платежу на термін не менше 20 банківських днів після підписання акту виконання послуг; Відповідач здійснює оплату наданих послуг Позивачу на підставі виставленого рахунку-фактури згідно календарного плану виконання робіт.

Як вбачається зі змісту пункту 4.1 ОСОБА_3, початок робіт було встановлено з моменту укладення ОСОБА_3 та передачі вихідних даних Відповідачем, закінчення 30 червня 2019 року.

Згідно пункту 5.1 ОСОБА_3, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за ОСОБА_3 сторони несуть відповідальність згідно із законодавством та цим ОСОБА_3.

Відповідно до пункту 5.3 ОСОБА_3: у разі затримки сплати коштів замовником, замовник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно сплачених коштів за ОСОБА_3 за кожний день затримки.

Приписами пункту 9.7 ОСОБА_3 визначено, що даний Договір діє до 30 червня 2019 року, а у частині грошових зобов'язань - до повного виконання.

Згідно пункту 11 ОСОБА_3, невід'ємною частиною ОСОБА_3 є: додаток 1 - Технічне завдання на виконання робіт; додаток 2 - Календарний план; додаток 3 - Протокол погодження договірної ціни; додаток 4 - Кошторис на виконання робіт.

Як вбачається з листа від 13 березня 2017 року за №0313/2 (том 1; а.с. 64), Позивач звертався з ним до Відповідача, та повідомив, що Позивач розпочав роботи відповідно до пункту 4.1 ОСОБА_3, а також просив у разі наявності вихідних даних, передати їх для пришвидшення виконання робіт на належному рівні.

Разом з тим, Позивачем було виставлено Відповідачу рахунок-фактуру №130317/1 від 13 березня 2017 року на суму 7 147 231 грн 86 коп., що є передоплатою в розмірі 50% від виконання робіт, згідно ОСОБА_3.

Вищевказаний лист та рахунок-фактура були направлені Відповідачу цінним листом 15 березня 2017 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист.

В свою чергу, листом від 24 березня 2017 року за №2017-05-13-902 (том 1; а.с. 69) Відповідач повідомив Позивача про те, що рішення господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду, з огляду на що, як вважає Відповідач, рішення суду першої інстанції не набрало законної сили, Договір не є укладеним, а вимоги Позивача безпідставними.

Як встановлено вище у даному судовому рішенні, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2017 року рішення господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року по справі №924/949/16 залишено без змін.

Водночас, 12 квітня 2017 року Позивач повторно звернувся з листом за №0412/2 (том 1; а.с. 70) до Відповідача, в якому повідомив, що Позивач розпочав роботи по ОСОБА_3 та знову виставив Відповідачу для оплати рахунок-фактуру №120417/1 від 12 квітня 2017 року на суму 7 147 231 грн 86 коп..

Вказані лист та рахунок-фактура направлені Відповідачу цінним листом 12 квітня 2017 року, що підтверджується фіскальним чеком від 12 квітня 2017 року і описом вкладення у цінний лист (том 1; а.с. 74), та отримані Відповідачем 18 квітня 2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштової кореспонденції від 18 квітня 2017 року (том 1; а.с. 75).

Разом з тим, листом від 25 травня 2017 року за №0525/2 (том 1; а.с. 76) Позивач повідомив Відповідача, що він власними та залученими силами виконує роботи згідно пунктів 6.1.1, 6.1.2, 6.1.3, 6.2.1, 6.2.2, 6.2.3, 6.2.4 та 6.3.1 додатку 1 до ОСОБА_3, зокрема:

* аналіз наявних вихідних даних;

* підбір проектних, картографічних матеріалів, необхідних для виконання роботи (робота з архівними матеріалами);

* обстеження земельних ділянок в натурі (на місцевості);

* проектно-вишукувальні роботи;

* виконання (уточнення) розрахунків розмірів та площ земельних ділянок;

* складання каталогів координат меж земельних ділянок у вершинах кутів поворотів сторін (каталог координат меж земельних ділянок повинен бути виконаний в системі координат СК - 63 (УСК - 2000), при використанні спеціалізованого програмного забезпечення та складено у вигляді таблиць);

* оформлення кадастрових планів земельних ділянок у масштабі, який забезпечує чітке зображення всіх елементів і написів;

* підготовка графічних матеріалів з позначенням місця розташування земельних ділянок та їх орієнтованими розмірами;

* підготовка проектів клопотань замовника до відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями "Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою".

Також у вищевказаному листі, Позивач, посилаючись на великий обсяг робіт, стислі терміни та ситуацію, що склалася довкола виконання ОСОБА_3, запропонував Відповідачу виконати зобов'язання за ОСОБА_3 та сплатити кошти в розмірі 7 147 231 грн 86 коп. на підставі виставленого рахунку-фактури № 250517/1 від 25 травня 2017 року.

Вказані лист та рахунок-фактура направлені Відповідачу цінним листом 25 травня 2017 року, що підтверджується фіскальним чеком від 25 травня 2017 року, описом вкладення у цінний лист (том 1; а.с. 79) та отримані Відповідачем 09 червня 2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштової кореспонденції від 09 червня 2017 року (том 1; а.с. 80).

З огляду на прострочення Відповідачем виконання грошового зобов'язання за ОСОБА_3 (пункт 2.2 ОСОБА_3), 06 червня 2017 року Позивач звернувся з листом за №0616/2 (том 1; а.с. 81) до Відповідача, в якому, зважаючи на листи Позивача від 13 березня 2017 року за №0313/2, від 12 квітня 2017 року за №0412/2 та від 25 травня 2017 року №0525/2, Позивач просив Відповідача вирішити питання щодо погашення заборгованості у розмірі, передбаченому ОСОБА_3.

Зазначений лист з копіями листів від 13 березня 2017 року за №0313/2, від 12 квітня 2017 року за №0412/2 та від 25 травня 2017 року за №0525/2 направлені Відповідачу цінним листом 16 червня 2017 року, що підтверджується фіскальним чеком від 16 червня 2017 року та описом вкладення у цінний лист (том 1; а.с. 83).

Суд констатує, що після вищеописаних подій постановою Вищого господарського суду України від 09 серпня 2017 року було залишено без задоволення касаційну скаргу Відповідача, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2017 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року по справі №924/949/16 - без змін.

11 вересня 2017 року Позивач звернувся до Відповідача з претензією за №0911/2 (том 1; а.с. 84), в якій наголошував, що Договір вважається укладеним 11 квітня 2017 року, з дня набрання законної сили рішенням. Також у даній претензії Позивач (посилаючись на те, що станом на 11 вересня 2017 року Відповідач жодним чином не виконав свій обов'язок щодо сплати грошових коштів у розмірі, передбаченому ОСОБА_3) вимагав сплатити 7 147 231 грн 86 коп. передоплати та 742 333 грн 02 коп. неустойки.

Дана претензія була направлена Відповідачу цінним листом, що підтверджується фіскальним чеком від 11 вересня 2017 року, описом вкладення у цінний лист та отримана Відповідачем 19 вересня 2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштової кореспонденції від 19 вересня 2017 року (том 1; а.с. 87-88).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем було подано позов до Позивача про визнання недійсним нікчемний договір про закупівлю, за результатами розгляду даного спору господарським судом м. Києва прийнято рішення від 16 листопада 2017 року по справі №910/17541/17 яким у задоволенні позову відмовлено повністю (том 1; а.с. 146-150).

Зазначене судове рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2018 року та постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (том 2; а.с. 56-71).

Таким чином, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що на момент винесення даної постанови, існують набрані законної сили судові рішення між цими ж сторонами в господарських справах №924/949/16 та 910/17541/17.

Відповідно, обставини, встановлені у них (щодо укладення ОСОБА_3; щодо безпідставності доводів Відповідача про недійсність та нікчемність ОСОБА_3) не доказуються при розгляді даної справи, в силу дії частини 4 статті 75 ГПК України.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 ЦК України та статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вже вказувалось вище в даній судовій постанові, з матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року в справі №924/949/16 визнано укладеним з дня набрання законної сили рішенням Договір. Вказане рішення залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2017 року.

Водночас, в справі №924/949/16 суд касаційної інстанції не скасував і не змінив постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2017 року.

Водночас, як вказувалось вище, вказані рішення та постанова, залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 09 серпня 2017 року.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 109 ГПК України (в редакції до 14 грудня 2017 року включно): сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Аналіз вищевказаної норми ГПК України (в редакції до 14 грудня 2017 року включно) та інших норм даного процесуального кодексу, вказує на те, що рішення по справі (при його оскарженні), за загальним правилом, набирає законної сили з моменту винесення судового рішення апеляційною інстанцією і може набирати законної сили за судовим рішенням касаційного господарського суду, в разі залишення чи скасування судового рішення апеляційного господарського суду.

З урахуванням вказаного, суд констатує, що Договір є укладеним з 11 квітня 2017 року.

Зі змісту укладеного за судовим рішенням ОСОБА_3 слідує, що за своєю правовою природою це є договір про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається.

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами частини 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається зі змісту пункту 2.2 ОСОБА_3, Відповідач на протязі 3 робочих днів, починаючи з дня укладення договору, зобов'язався сплатити кошти (передплата 50% від виконання робіт згідно календарного плану) Позивачу у розмірі 7 147 231 грн 86 коп..

Крім того, обов'язок Відповідача провести передплату в розмірі 50% від виконання робіт згідно календарного плану, передбачено також в пункті 2.6 ОСОБА_3.

При цьому відповідно до пункту 2.1 ОСОБА_3, загальна вартість робіт за цим ОСОБА_3 становить 14 294 463 грн 72 коп., у тому числі ПДВ в розмірі 2 382 410 грн 62 коп..

Суд критично оцінює доводи апелянта щодо того, що нібито аналіз ОСОБА_3, і зокрема пункту 2.6, вказує на те, що авансовий платіж і його сплата поставлені лише в зв'язок з календарним планом і лише до першого етапу виконання робіт.

ОСОБА_3, та зокрема пунктів 2.1 та 2.6 ОСОБА_3, вказує на безумовність визначення в ОСОБА_3 строку цієї оплати на протязі трьох календарних днів з моменту його укладення та вказує на те, що за змістом цих умов сторони розуміли, що в разі неналежного виконання ними умов ОСОБА_3, ця оплата мала б бути здійснена до початку виконання даних робіт, при тому, передоплата передбачена в розмірі 50% від передбаченого виконання робіт згідно календарного плану, а не від фактично виконаних робіт (адже тоді дана сума не була б передоплатою, а була б платою за виконані роботи).

В той же час, суд констатує, що даний платіж і був би вчинений відповідно до визнаного судом вище, якби Відповідач виконував рішення суду по справі №924/949/16 (котре є обов'язковим) та укладений за ним Договір, а не подавав після того безпідставні позови, як ним вчинено по справі №910/17541/17 (що вбачається і з постанови Верховного Суду по цій справі).

Водночас, з огляду на все вищевстановлене в даній постанові апеляційного господарського суду, суд констатує, що відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи те, що Договір є укладеним за судовим рішенням з 11 квітня 2017 року, Відповідач зобов'язаний був провести передплату в розмірі 50% від вартості виконання робіт до 14 квітня 2017 року включно.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, Позивач неодноразово звертався до Відповідача з листами від 13 березня 2017 року за №0313/2, від 12 квітня 2017 року за №0412/2, від 25 травня 2017 року за №0525/2, від 06 червня 2017 року за №0616/2, в яких посилаючись на пункт 2.2 ОСОБА_3 просив сплатити кошти в розмірі 7 147 231 грн 86 коп., а також повідомляв про початок виконання робіт. Разом з листами Позивачем надсилалися рахунки-фактури на вказану суму, зокрема: №130317/1 від 13 березня 2017 року, №120417/1 від 12 квітня 2017 року, №250517/1 від 25 травня 2017 року.

Крім того, 11 вересня 2017 року Позивач звертався до Відповідача з претензією №0911/2, в якій вимагав сплатити 7 889 564 грн 88 коп., з яких: 7 147 231 грн 86 коп. відповідно до пункту 2.2 ОСОБА_3 (передплата 50% від виконання робіт) та 742 333 грн 02 коп. відповідно до пункту 5.3 ОСОБА_3 (неустойка).

Однак, суд констатує, що визначена в ОСОБА_3 сума передплати Відповідачем не сплачена (доказів її здійснення не надано і до суду апеляційної інстанції..

Як вбачається з листа Відповідача від 24 березня 2017 року за №2017-05-13-902, Відповідач посилався на те, що рішення господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду та не набрало законної сили, тому Договір не є укладеним, а вимоги позивача безпідставними.

Разом з тим, станом на момент розгляду даного спору в суді першої інстанції та апеляційної інстанції, рішення господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року по справі №924/949/16, яким визнано укладеним Договір між сторонами залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.

Разом з тим, суд ще раз констатує, що господарським судом м. Києва прийнято рішення від 16 листопада 2017 року по справі №910/17541/17, котрим у задоволенні позову Відповідача до Позивача про визнання недійсним нікчемного договору, було відмовлено повністю. Дане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2018 року та постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року.

Під час розгляду вказаної справи суди дійшли висновку, що стаття 41 Закону України "Про здійснення державних закупівель", на яку посилався Відповідач, в даному випадку не підлягає застосуванню, оскільки спірний правочин було укладено за рішенням суду. Також зазначено, що пропуск строку укладення ОСОБА_3 сталося у зв'язку із діями самого Відповідача, оскільки Позивач саме через не укладення договору Відповідачем звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів. Разом з тим, судом враховано, що під час розгляду справи №924/949/16, судами не було виявлено ознак нікчемності договору в силу статті 41 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Апеляційний господарський суд ще раз констатує, що з урахуванням вищевказаного, Договір є дійсним та в силу дії частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене та з урахуванням встановлених обставин справи, враховуючи те, що Відповідач своїх зобов'язань щодо здійснення передоплати в розмірі 50% від виконання робіт згідно календарного плану, не виконав, позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 7 147 231 грн 86 коп. є обґрунтованими. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє дану позовну вимогу Позивача.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

В той же час, суд критично оцінює доводи апелянта щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на те, що суд не задоволив клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи (з посиланням на статтю 202 ГПК України), оскільки дана справа відкладалася неодноразово і навіть після прийняття її в новому (останньому визначеному) складі суду, судом проведено два засідання (також справа слухалася і відкладалася судом в різних складах суду три з половиною місяці, що на переконання колегії апеляційного господарського суду, більш ніж достатньо часу було для подачі Відповідачем усіх можливих доводів та доказів). Більше того, критичність оцінки даних доводів вбачається і з дій Відповідача в суді апеляційної інстанції, де ним лише й подавалися такі клопотання (про відкладення розгляду справи).

Найбільш безпідставними є доводи апелянта щодо відсутності в нього фінансування на 2018 рік, як на підставу для відмови в задоволенні позову. В даному ж випадку колегія суду звертає увагу апелянта та Третьої особи на те, що згідно частини 4 статті 11 ГПК України: суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до не, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При цьому, суд звертає увагу апелянта та Третьої особи на те, що у справі "Войтенко проти України" (та в ряді інших справ) Європейський суд з прав людини висловив позицію про те, що відсутність бюджетних коштів не може виправдовувати таке упущення, як виконання на його користь судового рішення (при цьому суд констатує, що в нашій господарський справі Відповідач ухиляється від виконання судового рішення, за наслідками котрого і поданий цей позов).

Окрім основного боргу, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 918 566 грн 15 коп. неустойки за період з 15 квітня 2017 року по 17 жовтня 2017 року.

В силу дії частини 1 статті 230 ГК України, пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 549 ЦК України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3 ОСОБА_3 передбачено, що у разі затримки сплати коштів Відповідачем, Відповідач сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно сплачених коштів за ОСОБА_3 за кожний день затримки.

Як вбачається із розрахунку, Позивачем нараховано неустойку (пеню) в розмірі 918 566 грн 15 коп. за період з 15 квітня 2017 року по 17 жовтня 2017 року, тобто за 186 днів. При цьому, Позивач посилаючись на те, що 15-16 жовтня 2017 року були вихідними днями, останнім днем для нарахування пені визначає перший робочий день 17 жовтня 2017 року.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно частини 5 статті 232 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, закінчення строку переноситься на перший робочий день після вихідного, святкового або іншого неробочого дня у випадку вчинення певної дії.

Однак, в даному випадку шестимісячний строк застосовується не для вчинення певної дії, а для припинення дії, тобто нарахування штрафних санкцій, строк щодо якого обмежений частиною 6 статті 232 ГК України та не залежить від вихідних, святкових або інших неробочих днів.

Як було встановлено судом зобов'язання Відповідача по здійсненню передплати в розмірі 7 147 231 грн 86 коп. мало бути виконано до 14 квітня 2017 року включно. Таким чином, враховуючи положення частини 6 статті 232 ГК України, правомірним є нарахування неустойки (пені) за період з 15 квітня 2017р року по 14 жовтня 2017 року(183 дні прострочення).

При цьому, колегія суду критично оцінює доводи апелянта щодо можливості зменшення судом розміру неустойки, оскільки: її розмір не є надмірно великим, в порівнянні з боргом (складає всього 12, 65% від суми боргу); все вищевказане в даній судовій постанові (аналіз дій Відповідача) з урахуванням наявності в ньому 70, 01% акцій, що належать державі, вказує не наявність підстав для зменшення розміру пені, а на факт порушення Відповідачем принципів належного урядування та правової визначеності, а також опосередковано може вказувати на вчинення ним дій (збитків) державі, як його акціонеру.

Окрім того, суд констатує, що в ГПК України (в редакції з 15 грудня 2017 року) відсутня процесуальна норма, за котрою суд може вчиняти таку процесуальну дію (в старій редакції ГПК України існував пункт 3 частини 1 статті 83).

Враховуючи вищевикладене, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що вимоги щодо неустойки за ОСОБА_3, в розмірі 903 880 грн 06 коп. за період з 15 квітня 2017 року по 14 жовтня 2017 року є підставними, та відповідно, підлягають до задоволення. Відтак, суд відмовляє в задоволенні позову щодо стягнення неустойки в розмірі 14686 грн 09 коп. в зв'язку з безпідставністю даної вимоги.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а тому в цій частині суд апеляційної інстанції залишає без змін дане оспорюване рішення.

Разом з тим, окрім основного боргу та неустойки, Позивач просить стягнути з Відповідача 109 264 грн 53 коп. річних за період з 15 квітня 2017 року по 17 жовтня 2017 року та інфляційних втрат за період з квітня місяця по вересень місяць 2017 року в розмірі 430 959 грн 58 коп..

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховується, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Також судом береться до уваги, що інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Проаналізувавши наданий Позивачем розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, суд зробив перерахунок і дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума інфляційних, що становить в розмірі 430 959 грн 58 коп. є обгрунтована.

В той же час, оцінивши розрахунок річних, що здійснено Позивачем, та здійснивши їх перерахунок, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що заявлені до стягнення три відсотки річних в розмірі 109 264 грн 53 коп. також є обгрунтованими.

З огляду на все вищевказане у цій судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов в частині стягнення інфляційних в розмірі 430 959 грн 58 коп. та річних в розмірі 109 264 грн 53 коп..

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.

Підсумовуючи все вищевказане, суд констатує, що приписами статті 73 ГПК України визначено, що: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В силу дії статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно статті 76 ГПК України: належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В силу дії статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, апеляційний господарський суд, враховуючи предмет доказування в даній справі, констатує, що під час розгляду справи не було встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування оспорюваного рішення, а відтак, у Рівненського апеляційного господарського суду відсутні підстави для застосування частини 4 статті 269 ГПК України.

Водночас, апеляційний господарський суд, оцінюючи оспорюване судове рішення, з огляду на предмет доказування у цій справі, приходить до висновку, що місцевим господарським судом при винесенні даного рішення і оцінці доказів, що стосуються предмету спору, дане вчинено з додержанням норм матеріального права, що з огляду на все вищевказане, є підставою для залишення оспорюваного рішення без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, апеляційний господарський суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" на рішення господарського суду Хмельницької області від 21 лютого 2018 року в справі №924/1048/17 – залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 21 лютого 2018 року в справі №924/1048/17 – залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №924/1048/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 07 червня 2018 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Гудак А.В.