Постанова № 74508493, 04.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2018 р. Справа№ 910/20874/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

секретар судового засідання Шмиговська А.М.

представники сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Холдінг»

на рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 р.

у справі №910/20874/17 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Холдінг»

до 1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Локаста»

про визнання права

ВСТАНОВИВ :

Товариство с обмеженою відповідальністю «Імперія Холдінг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та Товариства с обмеженою відповідальністю «Локаста» про визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Холдінг» вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Локаста» сплати суми боргу в розмірі 250082217,02 грн. за договором № Л15017И від 22.01.2015 р., що виплачений Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» відповідно до договору поруки та про визнання відсутнім права вимагати у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором № Л15017И від 22.01.2015 р. стягнення суми заборгованості у розмірі 250082217,02 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Локаста», який був сплачений Товариством с обмеженою відповідальністю «Імперія Холдінг».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 були укладені кредитні договори, в забезпечення виконання між відповідачем-1 та позивачем укладено договір поруки. Позивач, як поручитель, виконав обов'язок відповідача-2 перед відповідачем-1 за кредитними договорами, а саме погасив заборгованість, у зв'язку з чим до нього перейшло право вимоги до відповідача-2. Проте, відповідачі не визнають факт виконання позивачем зобов'язання та факт переходу до позивача права вимоги до відповідача-2. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.03.2018 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що оскільки позивачем належними та допустимими доказами факта порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів не доведено, вимоги позивача про визнання права вимагати від ТОВ «Локаста» сплати суми боргу за кредитними договорами та визнання відсутнім у ПАТ Комерційного банку «ПриватБанк» права вимагати від ТОВ «Локаста» сплати суми боргу за кредитними договорами є безпідставними та задоволенню не підлягають. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за кредитним договором у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є неправомірним, необґрунтованим, прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, позов задовольнити. Вважає, що право позивача вимагати від відповідача-2 сплати суми боргу за кредитними договорами підтверджено укладеним договором поруки та фактичною сплатою коштів по даному договору замість відповідача-2 та ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Представники сторін були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Судова кореспонденція була направлена сторонам у справі на адреси, що містяться в матеріалах справи та в апеляційній скарзі.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 273 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників відповідачів, оскільки відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

17.11.2016 р. між ТОВ «Імперія Холдінг» (поручитель) та ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» (кредитор) укладено договір поруки № 4Л 15017И/П, умовами якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Локаста» (боржник) своїх зобов'язань за: кредитним договором від 22.01.2015 р. № 4Л15015И (далі кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1; кредитним договором від 22.01.2015 р. № 4Л15017И (далі кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2.

Пунктом 2 вказаного договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений (п. 3 договору).

Згідно п. 4 договору, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору).

Сторони дійшли згоди, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (п. 6 договору).

Відповідно до п. 7 договору вказано, що у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк». Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті якого «Призначення платежу» зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 договору).

Пунктом 9 даного договору передбачено, що у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.

Згідно п. 10 договору, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п.11 договору).

Приписами ст. 2 ГПК України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відтак, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь ПАТ Комерційного банку «ПриватБанк» коштів у розмірі 250082217,02 грн. в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Локаста» за кредитними договорами позивачем не надано, як і не надано доказів повернення відповідачем-1 зазначених коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки.

Крім того, аргументи викладені у позовній заяві та в апеляційній скарзі не містять посилань на належні та допустимі докази переходу прав та обов'язків кредитора до позивача у повному обсязі, і одночасно з цим на докази, які б вказували на обсяг прав, що виникли чи припинились у будь-яких осіб внаслідок дій позивача.

Матеріали справи не містять документального підтвердження того, що позивач звертався до відповідача-2 з вимогою сплатити грошові кошти у сумі 250082217,02 грн., а останній відмовився від цього, а також доказів того, що Банк звертався до ТОВ «Локаста» з вимогою виконати умови кредитного договору та/або до ТОВ «Імперія Холдінг» з вимогою виконати умови договору поруки.

Щодо факту укладення та дійсності договору поруки від 17.11.2016 р., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

З поданого до суду примірника тексту договору поруки, а саме п. 17 вбачається, що цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа 10.03.2016 р., укладеної сторонами.

Проте, в матеріалах справи відсутнє свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів; атестату відповідності виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, тощо. Крім того, представлений примірник договору поруки без проведення засвідчення (перевірки) ЕЦП в електронному документі і немає висновку АЦСК у письмовій формі, який містить підписи представників АЦСК і завірений печаткою.

Крім того, документального підтвердження наявності повноважень у ОСОБА_2, що діяв на підставі довіреності № 20-К-Н-О від 06.01.2016 р. на підписання договору поруки, суду також не надано.

Так, ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відтак, виходячи із аналізу вказаних статей, обґрунтованим є висновок, що чинне законодавство прирівнює електронні договори до паперових і допускає можливість підписання їх електронним підписом відповідно до спеціального закону.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», у ст. 5 якого визначено, що електронний документ як документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Обов'язковим реквізитом електронного документа визначено електронний підпис (ст. 6 вказаного Закону).

Відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний підпис - це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.

Тобто, під електронним підписом розуміються різні способи підписання електронного документа: текстовий підпис в електронному документі, цифрове зображення рукописного підпису, секретний код, пароль тощо.

Відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», особа, що бажає використовувати електронний цифровий підпис, має отримати посилений сертифікат ключа електронного цифрового підпису в українському акредитованому центрі сертифікації ключів.

Таким чином, електронною формою договору за чинним законодавством України не може визнаватись звичайне електронне повідомлення чи електронний файл. Обов'язковим реквізитом електронного документа має бути електронний цифровий підпис.

Використання інших видів електронних підписів, крім електронного цифрового, здійснюється у разі наявності у сторін про це попередньої домовленості (стаття 6 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, в укладеному сторонами договорі мають міститись зразки електронного підпису.

За відсутності такого договору використання інших електронних підписів, крім електронного цифрового, матиме наслідком невизнання договору електронним документом і суди, у такому разі, позбавлені можливості розглядати договір як доказ у справі.

Системний аналіз чинного законодавства України підтверджує можливість використання різних видів електронного підпису. Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено застосування в бухгалтерському обліку первинних документів в електронному вигляді за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2.3).

Відповідно до п. 2.4. вказаного Положення, серед обов'язкових реквізитів первинного документа визначено особистий чи електронний підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, це може бути як електронний цифровий підпис, так і інші види підпису.

Слід зазначити, що не є підтвердженням укладення правочину за відсутності належним чином оформленого оригіналу в електронній формі або на паперовому носії та відповідно посвідченої копії для долучення до матеріалів справи.

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Отже, з наданого в матеріали справи примірника договору поруки не вбачається можливості ідентифікувати підписувача та підтвердити цілісність вкладеного файлу. Відповідно не можливо встановити хто саме укладав цей електронний документ.

Статтями 5, 7 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що для обміну офіційними електронними документами між відправником та отримувачем повинен бути укладений договір для засвідчення чинності відкритого ключа сертифікатом ключа, сформованим центром сертифікації ключів, а також використовувати електронний цифровий підпис без сертифіката ключа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

З матеріалів справи не вбачається укладення такого договору сторонами у справі, як не вбачається і у самому договорі поруки реквізитів визначених у вищезазначених приписах Закону.

З урахуванням викладеного, в даному випадку відсутні правові підстави для прийняття як належного доказу виникнення правовідносин поруки примірника договору поруки представленого позивачем, оскільки такий електронний документ не має і не мав юридичної сили і статусу офіційного документа.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що у відповідності до договору поруки, виконав обов'язок боржника - відповідача-2 перед ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк», здійснив погашення заборгованості в сумі 250082217,02 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 8 від 18.11.2016 р.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Згідно платіжного доручення № 8 від 18.11.2016 р. відповідачу-1 було перераховано кошти в сумі 250082217,02 грн. з призначенням платежу - виконання зобов'язань за кредитним договором № 4Л15017И від 22.01.2015 р. згідно договору поруки № 4Л15017И/П від 17.11.2016 р.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач повинен довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за кредитними договорами, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, за кредитними договорами.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що 18.11.2016 р. заборгованість ТОВ «Локаста» перед ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором станом на день сплати становила саме 250082217,02 грн.

В свою чергу, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Зі змісту договору поруки неможливо встановити суму заборгованості за кредитними договорами.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Одним із способів захисту прав та охоронюваних інтересів, згідно ст. 20 ГК України, є визнання наявності або відсутності прав.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача 2 можуть бути предметом дослідження та доказування у разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт порушення або невизнання відповідачами його прав та охоронюваних законом інтересів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є неправомірним, необґрунтованим, прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Холдінг» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 р. у справі №910/20874/17 залишити без змін.

Справу №910/20874/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, що передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець

Повний текст постанови суду складено 07.06.2018 р.