Рішення № 74507947, 06.06.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" червня 2018 р. Справа № 918/255/18

Господарський суд Рівненської області в складі судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" Рівненської області про стягнення в сумі 94 178, 81 грн,

Представнки сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради Рівненської області Відповідач), в якому просить, посилаючись на ст. ст. 11-16, 258, 525- 526, 530, 611, 625, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 216-217, 231, 264-265 ГК України стягнути з відповідача 87 947,05 грн пені, 5 272,11 грн 3 % річних та 959, 65 грн інфляційних за поставлений природній газ за договором № 3013/15-БО-28 від 25.11.2014 року купівлі - продажу природного газу.

Ухвалою суду від 24.04.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 16.05.2018 року.

10.05.2018 року через відділ канцелярії та документообігу суду відповідач подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає.

В судовому засіданні 16.05.2018 року оголошено перерву до 05.06.2018 року.

Ухвалою суду від 16.05.2018 року виправлено описку, допущену в ухвалі Господарського суду Рівненської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 24.04.2018 року, виправивши у вступній частині ухвали предмет спору з "про стягнення в сумі 91 178, 81 грн" на "про стягнення в сумі 94 178, 81 грн".

В судове засідання 05.06.2018 року позивач не з'явився, на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, в якому останній підтрумує позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

При цьому, суд вважає, що до матеріалів справи залучено всі необхідні докази для вирішення спору по суті.Інших додаткових доказів судом у сторін не витребовувалось, а явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату та можливість її розгляду по суті у судовому засіданні 05.06.2018 року.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).

У судовому засіданні 05.06.2018 року судом було прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи документів поданим учасниками процесу всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) та ОСОБА_1 підприємством "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" Рівненської області (далі - відповідач) укладено договір №3013/15-БО-28 купівлі - продажу природного газу (далі - договір).

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 4 821 850,42 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, які залучені до матеріалів справи.

Відповідно до п.6.1. договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначено позивачем, оплату за природній газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконував зобов'язання у строк, визначений договором, чим на думку позивача, порушив умови п. 6.1. договору.

Розмір нарахованої пені за неналежне виконання зобов'язання складає - 87 947,05 грн, 3% річних - 5 272, 11 грн та 959,65 грн - інфляційних процесів.

Таким чином, позивачем нараховано 17 090,36 грн боргу згідно розрахунку, який залучено до матеріалів справи (а.с.48-51).

Так, згідно вимог ст. 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з вимогами ч.2 ст.193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2. договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Разом з цим, як встановлено судом і це вбачається із доданого до матеріалів справи розрахунку, відповідачем сплачено 4 821 850,42 грн, згідно з договором а фактично поставлений газ, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Суд звертає увагу позивача, що у відповідності до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі Закон) на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Станом на 30.11.2016 року - день набрання чинності законом, комунальне підприємство "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради не мало перед позивачем основного боргу за спожитий природний газ, згідно з договором № 3013/15-БО-28.

Відтак, на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач за поставлений природний газ розрахувався повністю.

Так, законом, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 цього закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст. 3 закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 року № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Відповідно до п. 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Водночас ч.3 ст. 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016 року), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч.3.ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів ч.3.ст.7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у межах своєї компетенції).

Отже, на підставі викладеного, суд встановив, що нарахована позивачем пеня, 3% річних та інфляційні не підлягають стягненню з відповідача в силу імперативних приписів ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд у своїй постанові № 927/1152/16 від 07.02.2018 року

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, даний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючичь ст.ст. 129, 237-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 07.06.2018року.

Суддя Церковна Н.Ф.