Рішення № 74507541, 07.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.06.2018Справа № 910/1623/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Приватного підприємства "Авентин" (08325, Київська обл., Бориспільський район, село Щасливе, ВУЛИЦЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26; код ЄДРПОУ 36758943)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Золотий урожай"

(02099, місто Київ, вулиця Зрошувальна, будинок 5; код ЄДРПОУ 39537147)

про стягнення 250 949,12 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Авентин" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Золотий урожай" про стягнення 250 949,12 грн., а саме 234 123,48 грн. основного боргу, 12978,46 грн. пені, 1344,01 грн. процентів річних та 2503,17 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №АВ-20-16 від 26.01.2016 року в своєчасної та повної оплати поставленого товару, в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню, проценті річних та втрати від інфляції у зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 року позовну заяву Приватного підприємства "Авентин" залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

13.03.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/1623/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/1623/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року, яка надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, 5, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручена, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення Форми 20 та поштовим конвертом, в якому ухвала суду від 19.03.2018 у справі № 910/1623/18 була надіслана на адресу відповідача.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження ТОВ «Торгівельна компанія «Золотий урожай», яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/1623/18.

Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Золотий урожай» не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 26 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Золотий урожай» (покупець за договором, відповідач у справі) та Приватним підприємством «Авентин» (постачальник за договором, позивач у справі) був укладений Договір поставки № АВ-20-16 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах, визначених у цьому Договорі.

Згідно п.1.2 Договору конкретний перелік продукції, строки та умови постачання, згідно ІНКОТЕРМС-2010, ціна за одиницю продукції та загальна вартість партії продукції, встановлюється сторонами у Специфікаціях до нього Договору, які є його Невід'ємною частиною.

Поставка продукції здійснюється в строки, зазначені в специфікації до даного Договору урахування інших умов даного Договору (п.4.1 Договору).

Як визначено сторонами в п.4.5 Договору, приймання продукції здійснюється за кількістю - згідно видаткових накладних або акт прийому-передачі, за якістю - відповідно до паспорта (сертифіката) якості, наданого під час відвантажені продукції та шляхом співставлення фактичної якості продукції та якісних показників продукції, погоджених відповідними специфікаціями на продукцію.

Відповідно до п.п.4.3, 4.6 Договору передача продукції оформляється накладною та іншими необхідними документами, що визначені чинним законодавством України та даним Договором, видаткові накладні та/або акти прийому-передачі повинні бути підписані уповноважений особами обох сторін та скріплені круглими печатками сторін.

Перед отриманням продукції покупець зобов'язаний надати постачальнику належним чином оформлений оригінал довіреності на отримання ТМЦ (п.4.2 Договору).

У відповідності до п.4.7 Договору моментом переходу до покупця права власності на продукцію, яка постачається за цим Договором та відповідною специфікацією до цього Договору, є підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної під час приймання продукції у погодженому сторонами місці, що вказується у специфікаціях до даного договору. Датою поставки продукції є дата підписання представником покупця видаткової накладної або акту прийому-передачі продукції, в разі якщо покупець не проставляє дати фактичного отримання продукції, датою поставки вважатиметься дата складання відповідної видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної.

При цьому визначеному умовами Договору обов'язку постачальника поставити продукцію кореспондує передбачений п. 3.4 Договору обов'язок покупця сплатити вартість продукції відповідно до умов цього пункту.

Згідно п.3.2 - 3.4 Договору вартість продукції за цим Договором встановлюється сторонами в Специфікаціях та рахунках - фактурах до даного Договору; загальна вартість продукції згідно Договору дорівнює загальній фактичній вартості продукції, що поставлена постачальником покупцю за весь час дії цього Договору, та складає суму всіх видаткових накладних за цим Договором; покупець здійснює оплату продукції у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки продукції.

Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленої за Договором продукції, ніж передбачено у вказаному пункті 3.4 Договору, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п. 6.3 Договору у випадку прострочення покупцем здійснення остаточного розрахунку за продукцію покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п.10.1 Договору цей Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016 р., а в частині взаєморозрахунків - до їх повного здійснення. Якщо жодна зі сторін не повідомила іншу письмово про намір його розірвання за тиждень до закінчення вказаного строку, договір вважається автоматично пролонгованим на 1 (один) календарний рік.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця та засвідчений печатками сторін.

Також у відповідності до умов Договору сторонами узгоджені та підписані Специфікації № 10 від 14.08.2017 року, № 11 від 27.09.2017 року, № 12 від 29.09.2017 року, в яких сторонами визначений предмет (найменування продукції, її кількість) та сума замовлень, а також передбачено п.2.1, що замовник здійснює оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 100% від вартості продукції не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати виписки видаткової накладної.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору позивачем поставлено та передано у власність покупця - ТОВ «ТК «Золотий урожай», а останнім прийнято продукцію на загальну суму 287 755,56 грн., на підтвердження чого позивачем надані копії видаткових накладних № АВ-001712 від 04.09.2017 року на суму 61344,00 грн., № АВ-002065 від 30.10.2017 року на суму 19348,20 грн., № АСВ-002066 від 30.10.2017 року на суму 39686,76 грн., № АВ-002064 від 30.10.2017 року на суму 24748,20 грн., № АВ-002067 від 30.10.2017 року на суму 36297,36 грн., № АВ-002068 від 30.10.2017 року на суму 15478,56 грн., № АВ-002069 від 30.10.2017 року на суму 73494,00 грн., № АВ-002070 від 30.10.2017 року на суму 8329,32 грн., № АВ-002071 від 30.10.2017 року на суму 9029,16 грн.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару ТОВ «ТК «Золотий урожай» підтверджується засвідченим печаткою товариства підписом уповноважених представників товариства, а саме: Шукатка С.В., Смирнова Ю.С., Горбунцової Р.М., повноваження яких підтверджуються довіреностями № 1174 від 27.10.2017 року, № 1175 від 27.10.2017 року та № 1176 від 27.10.2017 року, строком дії до 05.11.2017 року, та Смирнова Ю.С., який діяв на підставі довіреності № 1002 від 04.09.2017 року строком дії до 13.09.2017 року.

Заперечень щодо факту поставки продукції за вказаними видатковими накладними ТОВ «ТК «Золотий урожай» суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки продукції у відповідності до умов Договору та Специфікацій до нього, а також наявності письмових претензій щодо поставленої продукції від покупця до суду не надходило.

За змістом п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та свідчать матеріали справи, останнім належним чином виконано зобов'язання за Договором в частині поставки передбаченої Договором продукції, яка прийнята покупцем, факт поставки підтверджується первинними документами (видатковими накладними), проте за отриману продукцію покупець здійснив тільки часткову оплату в сумі 53632,00 грн., що підтверджується відповідними виписками банку, отже борг з оплати поставленої продукції за вказаними видатковими накладними на час звернення з позовними вимогами до суду становить 234 123,48 грн.

При цьому заперечень щодо здійсненого позивачем зарахування сплачених грошових коштів від відповідача, зважаючи на здійснення оплат із зазначенням призначення платежів тільки з посиланням на Договір № АВ-20-16 від 26.01.2016 року, матеріали справи не містять.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманої покупцем продукції відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 234 123,48 грн., строк оплати якої настав, та яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленої за Договором продукції, позивачем на підставі п.6.3 Договору здійснено нарахування пені в сумі 12978,46 грн. за період з 05.10.2017 року по 05.02.2018 року, а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 1344,01 грн. процентів річних та 2503,17 грн. втрат від інфляції за період з 05.10.2017 року по 05.02.2018 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, обов'язок покупця прийняти поставлений йому товар обумовлено як нормами статей 655, 689, 712 Цивільного кодексу України, так і умовами укладеного між сторонами Договору.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Зокрема, обов'язок з оплати товару передбачений умовами розділу 3 Договору та умовами Специфікацій №№ 10, 11, 12 до нього.

Суд зазначає, відповідно до ч.1 ст.9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки продукції відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з її оплати, є, в даному випадку, видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість поставленої за Договором продукції.

Отже, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлену позивачем продукцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі сплавом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Також суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно чач. 1, 3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Отже, оскільки з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснивши поставку продукції покупцю за Договором, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленої продукції, сплативши тільки частину в сумі 53632,00 грн., а тому у відповідача виникло зобов'язання з оплати поставленої продукції в сумі 234 123,48 грн.

Факт наявності відповідача за спірним Договором у вказаній сумі додатково підтверджується наявною в матеріалах справи копією підписаного обома сторонами акту звірки взаємних розрахунків станом на 05.02.2018 року.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № АВ-20-16 від 26.01.2016 року та/або його окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 234 123,56 грн. основного боргу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату поставленої продукції не здійснив належним чином, а отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Окрім того, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості переданої за Договором продукції позивачем на підставі ст. 625 ЦК України позивачем здійснено нарахування 3% річних в сумі 1344,01 грн. за період з 05.10.2017 року по 05.02.2018 року та втрати від інфляції в сумі 2503,17 грн. за період жовтень - грудень 2017 року, а також на підставі 6.3 Договору позивачем здійснено нарахування пені в сумі 12978,46 грн. за період з 05.10.2017 року по 05.02.2018 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У відповідності до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Враховуючи вищевикладене, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленої за Договором продукції, встановлено, що вимоги позивача в частині 12978,46 грн. пені, 1344,01 грн. процентів річних та 2503,17 грн. втрат від інфляції відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 12978,46 грн. пені, 1344,01 грн. процентів річних та 2503,17 грн. втрат від інфляції.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Золотий урожай" (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, 5, код ЄДРПОУ 39537147) на користь Приватного підприємства "Авентин" (08325, Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 36758943) 234 123 (двісті тридцять чотири тисячі сто двадцять три) грн. 48 коп. - основного боргу, 12 978 (дванадцять тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 45 коп. - пені, 1 344 (одну тисячу триста сорок чотири) грн. 01 коп. - 3% річних, 2 503 (дві тисячі п'ятсот три) грн. 17 коп. - інфляційних втрат, 3 764 (три тисячі шістдесят чотири) грн. 23 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко