Рішення № 74507536, 06.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.06.2018Справа № 910/1646/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»

до 1. Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший столичний хлібозавод»

про стягнення 36 202, 19 грн.

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - відповідач-1) збитків в сумі 27 031,42 грн. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший столичний хлібозавод» (далі - відповідач-2) збитків в сумі 9 170,77 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2018 відкрито провадження у справі № 910/1646/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву від 28.02.2018, відповідно до змісту якого відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки розмір страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,5238) складає 26 743,15 грн., які були сплачені ним позивачу на підставі платіжного доручення № 3833 від 21.02.2018.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача-2, зазначену в той час в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою про відкриття провадження у справі, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.04.2017 року між позивачем (Страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Пласт» (Страхувальник, Вигодонабувач) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 500/17-Т/К/05 від 13.04.2017 (далі - Договір) щодо автомобіля «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно з п.п. 7, 22.2 Договору страховими ризиками є, зокрема, «Збитки внаслідок ДТП» - будь-яке пошкодження або знищення ТЗ, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.

Відповідно до п. 15 місцем дії Договору (територія страхування) є Україна.

Пунктом 27.10. Договору передбачено, що при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (Кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, з врахуванням умов, зазначених в п. 17.3. цього Договору, а також вартість ремонтних робіт. Кошторис збитків складається Страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на підставі рахунків з СТО (згідно з умовами п.п. 17.1., 17.2. Договору).

Згідно з п. 17.3. Договору розмір збитків визначається без урахування зносу.

За умовами п.п. 17.2. 27.11. Договору при пошкодженні ТЗ розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в Кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої в розділі 12 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми «На базі авторизованої СТО», тобто страхове відшкодування для відновлення пошкодженого ТЗ, визначене згідно з п. 27.10. Договору, здійснюється на рахунок авторизованої СТО. Авторизована СТО - СТО, яка уповноважена здійснювати ремонт та обслуговування ТЗ певної марки згідно вимогам заводу - виробника за цінами офіційного дилера на основі відповідних документів (угод з дилером, тощо).

З матеріалів справи вбачається, що 09.08.2017 року близько 14 год. 39 хв. по вулиці Казанській, 18 в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, через те, що останній не врахував дорожньої обстановки, недотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 20.09.2017 у справі № 756/11131/17 (провадження № 3/756/5937/17) ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

За Полісом серії АК № 6303474 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність власника автомобіля «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована у ПрАТ «УПСК» на строк з 20.04.2017 по 19.11.2017 із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 100 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Згідно з Довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 3017227342157307 автомобіль «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження задньої лівої частини та бокової лівої частини.

Зі змісту Звіту № 14491 від 09.08.2017 вбачається, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 27 031, 42 грн.

Відповідно до Рахунку № ІВР0004325 від 22.08.2017, складеного ТОВ «Інтерциклон», вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 33 892,19 грн.

Відповідно до Рахунку № ВДиС-0034803 від 21.08.2017, складеного ТОВ «ВіДі Автострада» вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 2 310,00 грн.

На підставі п. 27.1. Договору позивачем було складено та затверджено Страховий акт № 006.00834217-1 від 23.08.2017, згідно з яким вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 36 202,19 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 899642 позивачем сплачено на рахунок ТОВ «Інтерциклон» 33 892,19 грн. з призначенням платежу: «Страх. виплата АЛЬФА-ПЛАСТ ТОВ, Акт №006.00834217-1, від 28.08.2017р. зг. рах. №ІВР0004325 від 22.08.2017р. в т.ч.ПДВ.».

Згідно з платіжним дорученням № 899643 позивачем сплачено на рахунок ТОВ «ВіДі Автострада» 2 310,00 грн. із призначенням платежу «Страх. виплата АЛЬФА-ПЛАСТ ТОВ, Акт №006.00834217-1, від 28.08.2017р. зг. рах. №ВДиС-0034803 від 21.08.2017р. в т.ч.ПДВ.».

Оскільки згідно з положеннями статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір виплати страхового відшкодування визначається з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача-1 збитків в сумі 27 031,42 грн., а різницю в сумі 9 170,77 грн. просить стягнути з відповідача-2 на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України, як роботодавця винної у ДТП особи та власника транспортного засобу «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, на якому скоєно ДТП, застрахована відповідачем-1.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим випадком згідно з статтею 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, наведені норми матеріального права передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

В свою чергу, положення ч. 22.1 ст. 22 та ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в т.ч. визначають, які саме витрати у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються страховиком цивільної відповідальності.

Отже, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідач-1 як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків, або на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України особа, з якою винна у ДТП особа перебуває у трудових відносинах.

Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача-1 у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.

Одночасно, суд зазначає, що стаття 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" хоча і передбачає необхідність врахування зносу, але не визначає порядку його розрахунку.

Частинами 1 та 6 статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення."

Згідно із Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, під фізичним зносом КТЗ (його складників) розуміється утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

09.08.2017 року Суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертно-асистуюча компанія «Довіра» (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 307/16, виданий Фондом Державного майна України 15.04.2016) на замовлення позивача було складено Звіт № 14491, відповідно до змісту якого вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,5068) складає 27 031, 42 грн.

За таких обставин, оскільки згідно з виставленими СТО Рахунками № ІВР0004325 від 22.08.2017 та № ВДиС-0034803 від 21.08.2017 загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 36 202, 19 грн., то на відповідача-1 покладається обов'язок відшкодувати позивачу вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в сумі 27 031, 42 грн.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідач-1 частково відшкодував позивачу страхове відшкодування в сумі 26 743, 15 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3833 від 21.02.2018 року.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Закриваючи провадження у справі, суд повинен чітко викласти застосовану ним норму процесуального закону з посиланням на підпункт, пункт, частину статті тощо, та встановити обставини справи, що підтверджують правомірність закриття провадження у справі.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

За таких обставин, враховуючи те, що заборгованість в сумі 26 743, 15 грн. була погашена відповідачем-1 після звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що на момент розгляду даної справи предмет спору в частині стягнення 26 743, 15 грн. припинив своє існування в силу погашення вказаної суми боргу після подачі позову до суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з відповідача-1 26 743, 15 грн.

Що стосується різниці в сумі 288, 27 грн., то вона підлягає стягненню з відповідача-1 на користь позивача.

При цьому, що стосується заперечень відповідача-1, викладених у відзиві на позовну заяву від 28.02.2018, суд зазначає наступне.

Так, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач-1 посилаючись на положення статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказує на те, що витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу підлягають відшкодуванню з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 0, 5238, на підтвердження чого надав Розрахунок, складений Аварійним комісаром Корж А.І. (Свідоцтво № 1568).

Оцінюючи згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України наданий відповідачем Розрахунок коефіцієнту фізичного зносу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.1. Методики технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки.

Проте, відповідачем не було надано суду доказів здійснення суб'єктом оціночної діяльності перед складенням Розрахунку огляду пошкодженого транспортного засобу Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, зокрема, акту огляду вказаного автомобіля.

Крім того, вказаний Розрахунок не містить інформації, яка відповідно до пункту 4.4 Методики повинна бути відображена у звіті суб'єкта оціночної діяльності (зокрема, дані про час та місце проведення огляду КТЗ оцінювачем (експертом); відомості про осіб, які брали участь в огляді об'єкта оцінки, якщо їх участь обумовлена призначенням оцінки або договором про виконання оцінки; результати візуального огляду щодо відповідності (невідповідності) номерів кузова, шасі, інших складових частин записам у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу (технічному паспорті) або в інших документах, тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що наданий відповідачем Розрахунок не є належним та допустимим доказом визначення розміру коефіцієнта фізичного зносу автомобіля «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 (Ез = 0,5238).

При цьому, як зазначалось вище, позивачем було долучено до матеріалів справи Звіт № 14491 віл 09.08.2017 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до вказаного Звіту, складеного суб'єктом оціночної діяльності на підставі ремонтної калькуляції № 14491 від 23.08.2017 (система Audatex), вартість відновлювального ремонту автомобіля Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (Ез = 0,5068), становить 27 031, 42 грн.

Вказаний Звіт відповідає вимогам, які ставляться до звіту, складеного за результатами проведення оцінки, був складений суб'єктом оціночної діяльності після проведення візуального огляду пошкодженого транспортного засобу (копія акту огляду транспортного засобу Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, долучена позивачем до матеріалів справи разом зі звітом).

Відтак, суд дійшов висновку, що єдиним належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, у даному випадку є Звіт № 14491 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, на підставі ремонтної калькуляції № 14491 (система Audatex), та відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (Ез = 0,5068), становить 27 031, 42 грн.

Разом з цим, що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача-2 різниці сплаченого страхового відшкодування в сумі 9 170, 77 грн., суд зазначає наступне.

Так, обґрунтовуючи заявлені до відповідача-2 позовні вимоги позивач посилається на те, що ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди знаходився при виконанні службових обов'язків (водій, доставка хліба на спеціалізованому автомобілі), у зв'язку з чим на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України відповідач-2 як роботодавець та власник автомобіля «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Тобто не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом під час виконання нею своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею не укладено цивільно-правовий договір.

Таким чином відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків.

При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Таким чином, для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 Цивільного кодексу України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Частина 2 статті 164 Господарського процесуального кодексу України покладає на позивача обов'язок додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, частина 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

Проте, звертаючись до суду з даним позовом позивачем всупереч вимог частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано жодного належного та допустимого доказу (наказу про прийняття на роботу, подорожнього листку тощо) в підтвердження того, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем-2 та завдав шкоду під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Так само, не було надано позивачем і клопотання про витребування цих доказів в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання позивача на те, що факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем-2 встановлено довідкою поліції Ф-2, суд до уваги не приймає, оскільки така довідка не є допустимим доказом в розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджує факт трудових відносин між винною у ДТП особою та відповідачем-2 та завдання шкоди саме під час виконання нею своїх службових обов'язків.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 збитків в сумі 9 170, 77 грн. у зв'язку з недоведеністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» відшкодування збитків в розмірі 26 743 (двадцять шість тисяч сімсот сорок три) грн. 15 коп. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

2. В іншій частині позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 40; код ЄДРПОУ 20602681) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (01000, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок 154; код ЄДРПОУ 33908322) 288 (двісті вісімдесят вісім) грн. 27 коп. страхового відшкодування та 14 (чотирнадцять) грн. 03 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший столичний хлібозавод» про стягнення 9 170,77 грн.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 06.06.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова