Постанова № 74503134, 31.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року

м. Харків

справа № 642/968/16-ц

провадження № 22-ц/790/869/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Коваленко І.П.,

суддів: Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.,

за участі секретаря: Дмитренко А.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Галина Іванівна про захист цивільного права громадянки ОСОБА_1 шляхом визнання договору дарування, укладеного замість договору довічного утримання під впливом обману, недійсним та визнання права власності на квартируза апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року (в складі судді Грінчук О.П.),

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року ОСОБА_1звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Галина Іванівна про захист цивільного права громадянки ОСОБА_1 шляхом визнання договору дарування, укладеного замість договору довічного утримання під впливом обману, недійсним та визнання права власності на квартиру, в якому просила визнати договір дарування квартири недійсним та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона є власницею однокімнатної квартири АДРЕСА_2. 20.12.2004 року у Другій Харківській нотаріальній конторі на випадок своєї смерті вона склала заповіт на свого онука ОСОБА_3 та заповідала останньому все своє майно. Враховуючи, що вона на той час була хворою людиною, відповідач, батько онука ОСОБА_2, почав переконувати її про необхідність догляду за нею та надання всілякої допомоги, як самотній жінці похилого віку. Вона не бажала отримувати допомогу від відповідача, але, зважаючи на її негативний стан здоров'я, похилий вік, самотність, в решті решт погодилась на надання необхідної допомоги по забезпеченню її життя в належному стані. Для оформлення правочину, а саме договору довічного утримання з її дозволу відповідач підготував всі необхідні документи.

26.04.2005 року нотаріус посвідчила між ними договір дарування квартири сину відповідача ОСОБА_3 Таким чином, відповідач обманними діями призвів її до помилки щодо обставин, які мають істотне значення, та до неправильного сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинули на її волевиявлення під час укладання договору дарування квартири замість договору довічного утримання.

Крім цього, позивачка та її представник вказували на те, що неправильним сприйняттям змісту правочину, слугував стан здоров'я позивачки та її вік. Вказували на потребу позивачки у догляді й сторонній допомозі на момент вчинення правочину. З моменту укладання спірного договору відповідач майже ніколи не з'являвся до ОСОБА_1 Позивач вказувала на відсутність волевиявлення на дарування квартири на момент оспорюваного правочину. Так, вона спочатку склала заповіт на онука - сина відповідача. Потім склала договір дарування, тоді як спірна квартира є єдиним її житлом, іншого майна в неї немає. Крім цього, позивачка та її представник вказують, що фактична передача спірної квартири не відбулась, позивачка фактично продовжує проживати в спірній квартирі після укладання договору дарування. На початку грудня 2015 року, коли онук ОСОБА_3 з метою провідати позивачку прибув до спірної квартири та повідомив про те, що з моменту його повноліття він має намір почати проживати у спірній квартирі. Саме з цього моменту позивачка дізналась про своє порушене право. Договір вона не читала, а тому вважала, що строки позовної давності не сплинули.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги уточнив та просив позов задовольнити з підстав викладених у заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення, посилаючись на те, що договори дарування укладалися сторонами вільним волевиявленням, усвідомлено та відповідала їх внутрішній волі. Крім цього, просив застосувати наслідки пропуску строків позовної давності.

Третя особа ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог заперечував, вказав на те, що його бабуся подарувала свою квартиру на день народження.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Г.І. в судове засідання не з'явилась надала суду заяву з проханням слухати справу у її відсутність. Вказала, що вимоги законодавства при посвідченні нею оспорюваного договору дарування були дотримані повністю.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Г.І. про визнання договору дарування, укладеного замість договору довічного утримання, недійсним - відмовлено.

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся на це рішення з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що позивачку ОСОБА_1 було навмисно введено в оману ОСОБА_2, щодо правової природи оспорюваного правочину, прав та обов'язків сторін, які мають істотне значення, оскільки вона вважала цей правочин Договором довічного утримання.

27 березня 2018 року до Апеляційного суду Харківської області надійшов відзив на апеляційну скаргу приватного нотаріуса Мороз Г.І., в якому останній вказує, що при посвідченні ним оспорюваного договору дарування вимоги законодавства були дотриманні повністю.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала доказів того, що на час укладання договору вона помилялися щодо вчинення нею правочину 26.04.2005р., доказів на підтвердження укладання нею договору дарування замість договору довічного утримання під впливом обману, визнання його недійсним, суду не надано.

З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 212 липня 1993 року ОСОБА_1 була власником однокімнатної квартири АДРЕСА_2, загальною площею 32.80 кв.м., жилою площею 16.90 кв.м.

26 квітня 2005 року був укладений договір за яким ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_6, що діяв за малолітнього сина ОСОБА_7 прийняв в дар вищевказану квартиру. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Г.І.

За пунктом 6 цього Договору, сторони визначили, що право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття. Представник обдаровуваного свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.

Згідно п.10 договору, цей договір складно та посвідчено в двох примірниках, перший - видається представнику обдаровуваного, а другий - залишається в справах приватного нотаріуса (а.с.11).

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно трапилась і що вона має істотне значення.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з мотивів, визначених ст. 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Обставин укладення і підписання оспорюваного договору дарування, зокрема роз'яснення нотаріусом правових наслідків укладеного правочину, зазначені в п.7,11 договору. (а.с.11.)

Оспорюваний позивачкою договір дарування був укладений 26 квітня 2005 року, такий договір відповідає вимогам законодавства встановленим для договорів даного виду.

Обдарована особа ОСОБА_7 є родичем ОСОБА_1, протягом майже одинадцяти років з дати укладення і до лютого 2016 року ОСОБА_1 не заперечувала законність укладення договору дарування від 26 квітня 2005 року.

Вказані обставини не спростовані і знайшли підтвердження допитаними районним судом свідками ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які повідомили суду, що позивачка подарувала своєму онуку на день народження спірну квартиру про, що вона повідомила за святковим столом і надала можливість прочитати договір дарування.

Вказані обставини не заперечувались і позивачкою, із зазначенням в позовній заяві та апеляційній скарзі, що на початку грудня 2015 року, коли ОСОБА_3 повідомив про те, що з моменту його повноліття (26 квітня 2017 року) він має намір почати проживати у спірній квартирі, що призвело до погіршення стосунків.

Вказані обставини, які виникли набагато пізніше дати укладення оспорюваного правочину, не можуть бути визнані підставою визнання останнього недійсним.

Доводи апелянта, що позивачка дізналась про укладення оспорюваного договору дарування лише у грудні 2015 року суперечать наявним у справі доказам, тому, колегія суддів вважає їх неспроможними та відхиляє.

Посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду України викладені у постановах від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14 та від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, колегією суддів не приймаються, оскільки у цій справі не встановлено наявності договірних умов вчинення обдарованою особою на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, що могло б бути визнано підставою для визнання договору дарування недійсним, а встановлені районним судом обставини свідчать про відсутність підстав, передбачених ст.. 229 ЦК України для визнання оспорюваного договору недійсним.

Посилання апелента на той факт, що її було навмисно введено в оману ОСОБА_2, при укладенні спірного договору, обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції і не приймаються колегією суддів, оскільки матеріали справи не місять жодних належних та допустимих доказів з цього приводу. Похилий вік, (на час укладання договору дарування позивачці було 66 років), хвороби та той факт, що спірна квартира є єдиним житлом ОСОБА_1 не є підставами для визнання правочину недійсним.

ОСОБА_1 на момент укладання договору дарування 26.04.2005 року була ознайомлена з усіма умовами, наслідками укладання договору дарування, про що їй роз'яснювала нотаріус, що їй було зрозуміло. Укладання договору дарування проводилось з ініціативи позивача, яка розуміла значення прав та обов'язків сторін за цим договором, що являється предметом договору дарування. Як зазначала позивачка, підставою для визнання договору дарування недійсними є не виконання відповідачем взятих на себе обов'язків щодо виконання договору довічного утримання, після того, як ОСОБА_3 повідомив, що має намір проживати у спірній квартирі.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо незастосування строків позовної давності виходячи з наступного.

Згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові в зв'язку із ненаданням позивачкою доказів на підтвердження заявлених вимог.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5- залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 05 червня 2018 року.

Головуючий - І.П. Коваленко

Судді - А.І. Овсяннікова

І.С.Сащенко