Постанова № 74503105, 29.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 року

м. Харків

Справа № 631/594/17

Провадження № 22ц/790/97/18

Апеляційний суд Харківської області в складі:

Головуючого - Бровченко І.О.,

суддів - Пилипчук О.М., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Афоніна К.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 27 січня 2017 року у складі судді Токмакової А.П. за позовом ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Комунальне підприємство «Нововодолазьке архітектурно-інвентаризаційне бюро», Нововодолазька державна нотаріальна контора Харківської області, приватний нотаріус Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкова Любов Анатоліївна, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, поновлення порушеного права, витребування майна із чужого незаконного володіння, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_3, Станичненська сільська рада Нововодолазького району Харківської області, Комунальне підприємство «Нововодолазьке архітектурно-інвентаризаційне бюро», Нововодолазька державна нотаріальна контора Харківської області, приватний нотаріус Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкова Любов Анатоліївна, про визнання права власності та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про встановлення факту членства в колгоспному дворі ОСОБА_5, поновлення термінів на визнання недійсними та визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що її матері - ОСОБА_6 належав на праві власності житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 Нововодолазького району Харківської області, на підставі запису у погосподарській книзі за НОМЕР_1 виконкому Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області.

15 червня 1981 року ОСОБА_6 померла. Після смерті матері позивач, як спадкоємець за заповітом, отримала свідоцтво про право на спадщину, яке ніким не оспорювалося, та набула право власності на спірне домоволодіння. Після смерті матері вона дозволила братові - ОСОБА_5 разом із його сім'єю проживати у вказаному будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер, у спірному будинку залишилася проживати його дружина - ОСОБА_3

У квітні 2009 року позивачка дізналася, що рішенням Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 09 січня 2004 року № 4 без будь-яких правовстановлюючих документів ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності від 18 лютого 2004 року на будинок за адресою: АДРЕСА_1 Нововодолазького району Харківської області, яке зареєстроване у Нововодолазькому БТІ.

Після смерті ОСОБА_5 право власності на спірний будинок було оформлено на його дружину ОСОБА_3, шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину.

03 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу спірного житлового будинку.

У зв'язку з викладеним позивачка просила визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області 18 лютого 2004 року на ім'я ОСОБА_5; поновити її порушене право власності на будинок шляхом витребування його із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 і виселення відповідачки з усіма проживаючими з нею особами без надання іншого жилого приміщення, передавши їй цей будинок.

У травні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, до придбала вказаний житловий будинок на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного 03 жовтня 2008 року між нею та ОСОБА_3, який не визнаний в установленому порядку недійсним та зареєстрований у БТІ. Просила визнати за нею право власності на спірний будинок.

21 травня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання заповіту, посвідченого Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, складеного ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1, недійсним та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_1, виданого 13 липня 1983 року нотаріусом Змієвською Т.М. Нововодолазької державної нотаріальної контори.

ОСОБА_2 посилалась на те, що заповіт та свідоцтво про право на спадщину є недійсними, оскільки порушують її права власника на будинок із надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 Нововодолазького району Харківської області.

Так, із тексту заповіту вбачається, що ОСОБА_6 заповідає ОСОБА_1 все майно, яке буде належати і належне їй на день смерті. У свідоцтві про право ОСОБА_8 на спадщину від 13 лиши 1983 року таким спадковим майном зазначено будинок із надвірними будівлями і сараєм у с. Станичне Нововодолазького району Харківської області, розташованого на землях колгоспу ім. Дзержинського, площею 48 кв. м, побудований згідно із записом НОМЕР_1 в погосподарській книзі у 1966 році, а в позовних заявах на даний час ОСОБА_1 зазначає, що вона отримала у 1983 році у спадщину житловий будинок, який зараз належить ОСОБА_2 та який згідно з документами Станичненської сільської ради Харківської області побудований в 1970 році та має площу 86 кв. м. Отже, мова йде про різні будинки.

Крім того, заповіт від імені ОСОБА_6 видано з порушенням вимог закону та п. 77 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних сільських рад народних депутатів трудящих від 19 січня 1976 року № 1/5. оскільки ОСОБА_6 була неграмотною.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 28 серпня 2014 року справи за вказаними позовними заявами об'єднано в одне провадження.

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 лютого 2004 року на ім'я ОСОБА_5, видане Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, на підставі рішення виконавчого комітету Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 09 січня 2004 року № 4.

Ухвалено витребувати у ОСОБА_2 належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину будинок з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1 Нововодолазького району Харківської області, та надати його ОСОБА_1 для володіння, користування, а також розпорядження своїм майном.

Виселено ОСОБА_2 з усіма проживаючими з нею особами з вищевказаного будинку без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Станичненська сільська рада Нововодолазького району Харківської області, КП «Нововодолазьке архітектурно-інвентаризаційне бюро», Нововодолазька державна нотаріальна контора Харківської області, приватний нотаріус Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкова Л.А., про визнання права власності відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Станичненської сільської рази Нововодолазького району Харківської області про встановлення факту членства в колгоспному дворі ОСОБА_5, поновлення термінів на визнання недійсними та визнання недійсними заповіту, а також свідоцтва про право на спадщину відмовлено.

Додатковим рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 27 лютого 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат. Також доповнено рішення суду: позовні вимоги ОСОБА_2 в частині встановлення факту того, що ОСОБА_5 був членом колгоспного двору с. Станичне Нововодолазького району Харківської області, розташованого на землях колгоспу ім. Дзержинського, не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2015 року рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 жовтня 2014 року та додаткове рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 27 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, КП «Нововодолазьке архітектурно-інвентаризаційне бюро», Нововодолазька державна нотаріальна контора Харківської області, приватний нотаріус Нововодолазького районного нотаріального округу Крючкова Л.А., про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, поновлення порушеного права, витребування майна із чужого незаконного володіння і виселення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним заповіт, посвідчений Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області 16 серпня 1978 року, складений від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_1

Визнано недійсним свідоцтво про право ОСОБА_1 на спадщину за заповітом на житловий будинок житловою площею 48 кв.м з надвірними будівлями у с. Станичне Нововодолазького району Харківської області після смерті ОСОБА_6, виданого Нововодолазькою державною нотаріальною конторою Харківської області 13 липня 1983 року, зареєстроване в реєстрі за № 950.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2015 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 задоволено частково, рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 жовтня 2014 року, додаткове рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 27 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08.12.2015 року визначено підсудність даної цивільної справи Валківському районному суду Харківської області.

11 січня 2016 року цивільна справа надійшла до Валківського районного суду Харківської області та призначена в судове засідання.

За клопотанням представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_10 ухвалою суду від 28.04.2016 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Орган опіки і піклування Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області.

18 серпня 2016 року ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги, просила визнати за нею право власності на житловий будинок № 6 з верандою, загальною площею 86 кв.м., з надвірними будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1 Нововодолажського району Харківської області, як добросовісним набувачем.

Вважає, що з урахуванням положень п.25 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» має бути визнана добросовісним набувачем, оскільки при вчиненні правочину не знала і не могла знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна. Правочин, на підставі якого ОСОБА_2 набула у володіння спірне майно, відповідає всім ознакам дійсності правочину, зокрема, на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за відчужувачем, будь-які записи про судовий спір відносно цього майна були відсутні.

Посилаючись на ст.347 ЦК України, вважає, що ОСОБА_1 фактично відмовилася від своєї власності, т.я. не зареєструвала право власності на житловий будинок, не сплачувала належні платежі та збори, не обробляла земельну ділянку та не стежила за його технічним станом.

Договір купівлі-продажу житлового будинку було укладено нотаріально з дотриманням усіх вимог закону, підстав сумніватися не було, тому підстав у ОСОБА_1 на витребування будинку згідно ст.388 ЦК України - немає.

В судовому засіданні сторони та їх представники підтримали позовні вимоги, просили її задовольнити. Представники третіх осіб просили розгляд справи проводити за їх відсутності.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 27 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3, Комунальне підприємство «Нововодолазьке архітектурно-інвентаризаційне бюро», Нововодолазька державна нотаріальна контора Харківської області, приватний нотаріус Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкова Л.А., про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, поновлення порушеного права, витребування майна із чужого незаконного володіння і виселення відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право ОСОБА_1 на спадщину за заповітом на житловий будинок житловою площею 48 кв.м. з надвірними будівлями в селі Станичне Нововодолазького району Харківської області після смерті ОСОБА_6, виданого Нововодолазькою державною нотаріальною конторою Харківської області 13 липня 1983 року, зареєстрованого в реєстрі за № 950. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, задовольнити її позовні вимоги та відмовити у задоволені позовів ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи. Зазначає, що померлий ОСОБА_5 не був останнім членом колгоспного двору, отже після смерті ОСОБА_6 спадщина на майно колгоспного двору (спірне домоволодіння) не відкривалась. Документів, які б свідчили про те, на якій правовій підставі було прийнято рішення Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області від 09 січня 2004 року про визнання за ОСОБА_5 права власності на спірне домоволодіння матеріали справи не містять. ОСОБА_5 не прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6

Вислухавши суддю доповідача, пояснення з'явивших осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що згідно Примірного статуту сільськогосподарської артілі 1935 р. колгоспним двором вважалося сімейно-трудове об'єднання осіб, які спільно проживали і вели спільне господарство. Неодмінною умовою його існування було членство в колгоспі хоча б одного члена сім'ї, навіть пенсіонера. Статус колгоспного двору надавав сім'ї право на одержання у користування 0,60 га земельної ділянки. Колгоспному двору, згідно зі ст. 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) дозволялося мати у власності «підсобне господарство» на присадибній земельній ділянці, наданій йому в користування, будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент, відповідно до статуту колгоспу. Крім цього, власністю колгоспного двору ставали трудові доходи членів колгоспного двору від участі у громадському господарстві колгоспу, передані ними у власність двору, а також інше майно, передане ними у спільну власність двору. До спільної власності належали також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані за спільні кошти. При цьому термін «підсобне господарство» трактувався як комплекс господарських будівель. Будь-яке майно, навіть одяг, придбаний за спільні кошти, вважалося спільною власністю, а отже, конкретній особі передавалося лише в користування або було одночасно предметом користування кількох осіб.

Майно, не передане у власність двору, було власністю конкретного його члена, спільною власністю кількох членів або спільною власністю подружжя.

Житловий будинок, господарські споруди, худоба могли бути лише спільною власністю колгоспного двору, тобто, його виключною власністю.

Частка члена колгоспного двору у майні двору визначалася у трьох випадках: при виході з нього (без утворення нового двору), при поділі двору та при зверненні стягнення за особистим зобов'язанням члена двору.

За ст. 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), частки кожного з членів двору, незалежно від віку та працездатності, вважалися рівними. І лише частка працездатного члена сім'ї могла бути зменшена або у її виділенні могло бути відмовлено у зв'язку з нетривалим перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Колгоспний двір міг бути поділений лише за рішенням сільської ради та у разі наділення колгоспом окремою земельною ділянкою тих, хто бажає відокремитися.

За імперативною нормою ст. 126 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку у майні двору, якщо він не менше трьох років поспіль не брав своєю працею та коштами участі у веденні спільного господарства двору, крім випадків призову на строкову військову службу, навчання або хвороби.

Відповідно до ст.563 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається; воно відкривалося лише тоді, коли помирав останній член двору. Але спадкування особистого майна кожного члена двору здійснювалося у загальному порядку.

Згідно ст. 17 Закону України «Про власність», що набув чинності 15 квітня 1991 р., спільною сумісною власністю є майно, придбане в результаті спільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

У цьому Законі не тільки не було згадки про колгоспний двір, а й, що головне, особа не могла уже стати співвласником на тій лише підставі, що є членом сім'ї. Одночасно були встановлені єдині правила щодо виникнення права на спадкування. Це означало, що смерть кожної людини є підставою для відкриття спадщини, незалежно від жодних обставин.

Законом України «Про власність» була ліквідована різниця правового режиму майна у «колгоспному дворі» та в «робітничому дворі», встановлено єдиний правовий режим майна, незалежно від місця проживання чи місця праці особи.

З огляду на те, що цей Закон набув чинності 15 квітня 1991 р., його дія не поширилася на майно, яке було придбане раніше. Це означає, що на таке майно і далі поширюється правовий режим майна колгоспного двору - спільна сумісна власність усіх його членів. Ця обставина і сьогодні має братися до уваги при відчуженні цього майна, а також при його спадкуванні.

Спірний житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в по АДРЕСА_1 Нововодолазького району Харківської області відноситься до колгоспного типу двору, що підтверджується записом по господарській книзі виконавчого комітету Станичненської сільської ради народних депутатів за НОМЕР_1. Будинок дерев'яний, обложений цеглою, критий шифером, загальний розмір жилої площі 48 кв.м. До цього будинку примикають господарські будівлі: сарай. Всі будівлі розташовані на землі, площею 0,46 га, закріпленій за колгоспом ім. Дзержинського (т.1 а.с.206).

З матеріалів справи вбачається і не оспорюється сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, що після смерті ОСОБА_6 в колгоспному дворі, до майна якого входило спільне домоволодіння, залишився проживати її син - ОСОБА_5, який працював в колгоспі механізатором. Інші діти ОСОБА_6, в тому числі і ОСОБА_1, в зазначеному домоволодінні на той час вже не проживали, отже єдиним членом колгоспного двору залишався ОСОБА_5, який доглядав тяжко хвору матір.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердила, що ОСОБА_5 повернувся на постійне проживання в с. Станичне приблизно в 1978 році, до цього батьки проживали самі. Вказала, що вона не заперечувала, щоб ОСОБА_5 разом з сім'єю проживав в житловому будинку, коли доглядав хвору матір, так і після її смерті.

ОСОБА_3 - дружина ОСОБА_5 в заяві, посвідченій секретарем Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області 01.09.2016 року та зареєстрованій у реєстрі за № 116, повідомила, що чоловік почав будувати будинок, ще коли проживав в м. Єнакієво Донецької області, звідки привозив будматеріали. ОСОБА_1 на той час вчилася в інституті та буда на утриманні брата, не мала ні матеріальної, ні фізичної можливості брати участь у будівництві. Про заповіт ніхто не знав. На той час чоловік працював в колгоспі, оскільки приїхав доглядати матір, коли її паралізувало, для чого довелось звільнитись з роботи. За всі роки ОСОБА_1 не приїжджала до брата, не спілкувалася, на похорон не приїхала, хоча була повідомлена. Зазначає, що житловий будинок продано на законних підставах, ОСОБА_2 є законопослушним набувачем домоволодіння.

В надісланій до суду 30.08.2016 року заяві ОСОБА_11 - донька рідного брата ОСОБА_1 і ОСОБА_5 вказує, що проживає в м. Донецьку, але кожного року приїжджала разом з батьком ОСОБА_12 в с. Станичне, щоб провідати своїх родичів та взяти сільгосппродукцію. Після смерті бабусі ОСОБА_6, їздили до батькового брата ОСОБА_5, який залишався проживати у будинку, обробляв земельну ділянку, допомагав їм сільгосппродуктами харчування. На її думку, будь-яких змін за час проживання ОСОБА_5 житловий будинок не зазнав, через відсутність коштів всі приміщення були в занедбаному стані. (т.5 а.с.85)

ОСОБА_13 - рідна сестра ОСОБА_1 і ОСОБА_5 в надісланій до суду заяві-поясненнях 08.07.2016 року вказує, що в 1986 році допомагала братові в облаштуванні житлового будинку в с. Станичне.

Згідно виписки із Книги обліку реєстрації місця проживання (стр.119-120) остання дата прописки постійного місця проживання ОСОБА_5 в с. Станичне значиться 07.07.1987 року. ОСОБА_5 на той час вже був пенсіонером. (т.5 а.с.118 )

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК Української PCP (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

У відповідності до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» - положення ст.ст. 17,18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15.04.1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулювали власність цього двору, зокрема, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це права, вважається працездатні члени двору, які не менше 3-х років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Згідно із ч. 2 ст. 123 ЦК УPCP (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 2 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», та в підпункті «г» пункту 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах права приватної власності», правила ст. 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена та поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх оцінка в сукупності свідчать про те, що після смерті 15.06.1981 року голови колгоспного двору ОСОБА_6 член її сім'ї - син ОСОБА_5 не втратив права на частку у майні колгоспного двору, оскільки станом на 15.04.1991 року проживав в житловому будинку, утримував його надвірні будівлі, покращував їх становище, вів підсобне господарство, обробляв земельну ділянку, збільшивши її розміри, тому як останній член цього двору має право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1 Нововодолазького району Харківської області, в зв'язку з чим правомірно переоформив своє право в передбаченому законом порядку.

Відповідно до Інструкції про порядок видачі довідок-характеристик на житлові будинки (домоволодіння) для надання до державної нотаріальної контори, затвердженої Міністерством житлово-комунального господарства УРСР за погодженням з Мінюстом УРСР 07.10.1977 року, вказані довідки-характеристики на житлові будинки (домоволодіння) для надання до державної нотаріальної контори під час вчинення правочину видається бюро технічної інвентаризації на вимогу власника житлового будинку (домоволодіння) або голови колгоспного двору.

Для оформлення свідоцтва про право на спадщину така довідка-характеристика видається на вимогу спадкоємців. Підставами, які підтверджують право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння) є документи, зазначені в Інструкції про порядок реєстрації будинків і домоволодінь в містах, селищах міського типу УРСР і зареєстровані в бюро технічної інвентаризації.

Видачі довідки-характеристики обов'язково передує обстеження земельної ділянки для уточнення її розміру, а також обстеження розміщеного на ній житлового будинку (домоволодіння) з метою встановлення його фактичного складу, розміру, стану та вартості.

П.4 Інструкції передбачає, що якщо у фактичного володільця житлового будинку немає документів, що підтверджують право власності, і будинок (домоволодіння) не зареєстровано в реєстровій книзі бюро технічної інвентаризації, довідка-характеристика не видається.

Не дивлячись на перераховані норми законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, 13 липня 1983 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвською Т.М. видано свідоцтво про право на спадщину, згідно якого ОСОБА_1, яке мешкає в АДРЕСА_2 (інші дані відсутні), є спадкоємцем зазначеного в посвідченому Станичненською сільською радою 16.08.1979 року заповіті ОСОБА_14 майна, а саме: дерев'яного, обкладеного цеглою житлового будинку житловою площею 48 кв.м. з надвірними будівлями, розташованого в с. Станичне Нововодолазького району Харківської області на землях колгоспу ім. Дзержинського. (т.1 а.с.204).

ОСОБА_6 померла 15.06.1981 року.

Хоча сам заповіт, посвідчений секретарем Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області 16.08.1979 року за р. № 67, не конкретизує спадкове майно, а лише містить загальноприйнятий перелік: жилий будинок з допоміжними господарськими надвірними будівлями, і все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати заповідачу на день смерті і на що вона за законом матиме право.

Отже, нотаріус, приймаючи від позивачки заповіт, складений і посвідчений з порушенням діючого законодавства та видаючи на його підставі свідоцтво про право власності за заповітом, порушила вимоги ч.1 п.26 ст.28 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР № 45/5 від 31.10.1975 року, яка передбачає, що державні нотаріуси не приймають для здійснення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства. В даному випадку нотаріус була зобов'язана та мала можливість перевірити заповіт, складений ОСОБА_6, та інші документи на предмет їх відповідності діючому законодавству.

У відповідності до ст. 28 Закону УРСР «Про державний нотаріат» 1975 року державні нотаріуси та інші посадові особи,які здійснюють нотаріальні дії відмовляють в здійсненні нотаріальної дії, якщо здійснення такої дії суперечить закону.

Крім того, в зв'язку з тим, що будинок належав до колгоспного типу двору та за життя власника не був оформлений на робочий тип двору, правовстановлюючий документ на це нерухоме майно не може бути видано через смерть його власника. В зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на будинок, неможливістю перевести колгоспний двір до іншої категорії з видачею свідоцтва про право власності на будинок як на об'єкт права приватної власності громадянина та неможливістю зареєструвати нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав, оформити спадщину нотаріальна контора не може.

Згідно роз'яснень Міністерства юстиції України № 19-32/319 від 21.02.2005 року у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку. В даному випадку звернутися з заявою про реєстрацію прав власності на нерухоме майно за померлою особою мають право її спадкоємці.

09.01.2004 року виконавчим комітетом Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області за наслідками розгляду матеріалів Нововодолазького МБТІ постановлено рішення про видачу свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1, Нововодолазького району Харківської області.

18.02.2004 року Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області видано свідоцтво про право приватної власності ОСОБА_5 на домоволодіння на земельній ділянці за вказаною вище адресою. Будинок має загальну площу 86 кв.м., житлову - 39,7 кв.м., на земельній ділянці також знаходиться веранда «а», гараж «Г», сарай «г», сарай «Д», льох «Б», санвузол «Е», колодязь, ворота «N», паркан «N1».

13.01.2008 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвською Т.М. видано свідоцтво про право ОСОБА_15 на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме на житловий будинок літ. А-1 загальною площею 86 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м. з надвірними будівлями, розташованого на земельній ділянці площею 9600 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 Нововодолазького району Харківської області.

03.10.2008 року приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Крючковою Л.А. посвідчено укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вказаного вище житлового будинку з надвірними будівлями.

22.10.2008 року набуте за вказаним договором купівлі-продажу право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно зареєстровано Нововодолазьким МКП БТІ.

Приватний нотаріус Нововодолазького районного нотаріального округу Крючкова Л.А. в листі 771/01-16 від 30.08.2016 року повідомила, що 03.10.2008 року за реєстровим № 3540 нотаріусом було посвідчено договір купівлі продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в с. Станичне Нововодолазького району Харківської області, АДРЕСА_1, сторонами за яким були: продавець ОСОБА_3, покупець - ОСОБА_2. Право власності Продавця на вищезгаданий житловий будинок було належним чином підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 18.01.2008 року Державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Змієвською Т.М. за реєстровим № 24, зареєстрованим у Нововодолазькому МКПТІ 19.02.2008 року в книзі № 3 за реєстровим № 145 та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим цим же МКПТІ 30.09.2008 року за № 20415050.

Як зазначає нотаріус, за даними Єдиних реєстрів Інформаційної системи Мін'юсту України нотаріусом було проведено перевірку наявності заборон, арештів та податкової застави на майно Продавця і встановлено відсутність будь-яких заборон, арештів та податкової застави на даний житловий будинок.

Підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії, тобто посвідчення договору купівлі-продажу, у нотаріуса не було. (т.5 а.с.91).

Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 виходив з того, що ОСОБА_5 був останнім членом колгоспного двору після смерті ОСОБА_6 Надані докази свідчать про правомірність прийнятого виконкомом Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області рішення від 09.01.2004 року про право власності ОСОБА_5 на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 Нововодолазького району Харківської області, право власності на який в подальшому набула в передбаченому законом порядку ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_5 не був членом колгоспного двору, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області № 47 від 12.07.1983 року, в якій зазначено, що ОСОБА_6, яка померла 15.06.1981 року є останнім членом колгоспного двору, висновків суду не спростовують.

У відповідності до Інструкції про порядок ведення по господарських книг сільської ради № 1/5 виконком не відслідковував, не збирав, не володів інформацією про членство в колгоспі та в колгоспному дворі. Такою інформацією володіли і розпоряджалися колгоспи. Додатком № 32 до Інструкції № 1/5 закріплено зразок довідки про право власності колгоспного (одноосібного двору) на житловий будинок у зв'язку з переходом права власності на будинок бо його частину. Зразок довідки передбачає обов'язковий підпис на довідці голови колгоспу та печатки колгоспу. Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, відносились до суспільної групи робочих або службовців залежно від займаної посади. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 з 05.07.1979 року по 15.11.1981 року був прийнятий на посаду бригадира тракторної бригади колгоспу ім. Дзержинського Нововодолажського району. З показів свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 вбачається, що ОСОБА_5 був прийнятий у члени колгоспу. Робота у колгоспі підтверджується копією трудової книжки. Таким чином член сім'ї колгоспниці ОСОБА_6, її син, колгоспник ОСОБА_5, став членом колгоспного двору своєї матері з того часу, як 5 червня 1979 року прийшов працювати в колгосп ім. Дзержинського Нововодолазького району Харківської області, був прийнятий в члени колгоспу, став проживати в будинку матері як член її сім'ї , своєю працею і коштами приймати участь у веденні спільного господарства сім'ї і двору. З цього часу він набув всі обов'язки і права члена колгоспного двору, передбачені ЦК України в редакції 1963 року та Примірним Статутом колгоспу. Той факт, що господарство ОСОБА_6 відносилось до соціальної групи колгоспників, а вона була головою колгоспного двору підтверджується записами в по господарських книгах Станичненської сільської ради № 1 за 1980-1982 роки, особистий рахунок НОМЕР_1.

Інші доводи апеляційної скарги процесуальне рішення суду, прийняте по суті розглянутого ним питання не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного його вирішення. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про постановлення районним судом рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у відповідності з обставинами справи, наданими сторонами доказами та, відповідно, про відсутність підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 27 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді -