Вирок № 74501106, 04.06.2018, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/13801/16-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючої- судді ОСОБА_1,

за участі секретаря Іванової І.Г.,

прокурорів Лужняка Ю.Г., Стражника О.В., Кучерявого П.Й.,

потерпілого ОСОБА_2,

представника потерпілого- адвоката ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

обвинуваченого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому кримінальне провадження 1-кп/686/97/18 на підставі обвинувального акта по обвинуваченню

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, на утриманні 2-є неповнолітніх дітей, колишнього військовослужбовця військової частини А 2278, пенсіонера військової служби, майора, інваліда ІІ групи, раніше не судимого,

відданого до суду за ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 426 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5, займаючи посаду начальника відділу зберігання військової частини А2287 /м. Хмельницький/- 137 центр матеріально технічного забезпечення, протягом грудня 2015 року - березня 2016 року повторно вчинив шахрайські дії щодо підпорядкованого йому старшого солдата ОСОБА_2

Злочин вчинений за слідуючих обставин.

Так, взнавши на початку грудня 2015 року від військовослужбовців відділу зберігання військової частини А2287 /м. Хмельницький/ прапорщиків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що старший солдат ОСОБА_2 вчинив крадіжку військового авіаційного майна з приміщення акумуляторно-заправочної станції відділу зберігання військової частини А2287 та встановивши цей факт, обвинувачений вирішив цим скористатись. Цього ж дня ОСОБА_5, використовуючи своє службове становище, діючи умисно, з метою незаконного збагачення, запропонував ОСОБА_2 передати безпосередньо йому 3000 доларів США в рахунок добровільного відшкодування шкоди за викрадене майно, хоча такими повноваженнями наділений не був і права безпосередньо отримувати кошти за заподіяну військовій частині шкоду не мав. При цьому, реалізовуючи свій намір на заволодіння шляхом обману коштами потерпілого та використовуючи інформацію про вчинену ОСОБА_2 крадіжку, обвинувачений заставив потерпілого прийняти на відповідальне зберігання все втрачене військове майно на суму 174998 грн. 40 коп., яке перебувало на обліку у завідуючих сховищ прапорщиків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, зазначивши, що у випадку прийняття ним цього майна добровільно передані ОСОБА_2 кошти будуть обвинуваченим спрямовані на погашення нестачі, яка утворилась внаслідок вчиненої ним крадіжки, хоча наміру спрямувати ці кошти для погашення нестачі ОСОБА_5 не мав, а хотів їх привласнити.

Будучи введеним підсудним в оману, ОСОБА_2 погодився на його пропозицію та в зазначений вище період неодноразово передавав ОСОБА_5 кошти в рахунок відшкодування шкоди за викрадене майно, які останній в касу бухгалтерії військової частини для погашення нестачі за викрадене майно не вносив, їх привласнював.

Так, у першій половині дня середини грудня потерпілий, перебуваючи на території військової частини А2287, що знаходиться по вулиці Красовського, 31/1 в м. Хмельницькому, в рахунок відшкодування шкоди за викрадене майно передав обвинуваченому кошти в розмірі 2000 грн., які останній в касу бухгалтерії військової частини не вніс, їх привласнив.

В середині того ж місяця в першій половині дня потерпілий через банкомат, що знаходиться по вул. Ціолковського, 19 в м. Хмельницькому, отримав з належного йому банківського рахунку і тут же повторно передав обвинуваченому з тією ж метою кошти в розмірі 3800 грн., які ОСОБА_5 також в рахунок відшкодування шкоди не вніс, їх привласнив.

16 січня 2016 року в першій половині дня ОСОБА_2, перебуваючи разом з обвинуваченим біля магазину «Принцип 31» по вул. Купріна в м. Хмельницькому, через банкомат отримав з належного йому банківського рахунку і тут же з метою добровільного відшкодування шкоди за викрадене майно передав ОСОБА_5 кошти в розмірі 7000 грн., які останній в касу бухгалтерії військової частини не вніс, їх привласнив.

19 лютого о 15 годині 30 хвилин потерпілий, перебуваючи біля відділення ПрАТ «Приватбанк» по вул. Купріна в м. Хмельницькому, через банкомат отримав з належного йому банківського рахунку і знов з тією ж самою метою передав ОСОБА_5 кошти в розмірі 4700 грн., які останній в рахунок відшкодування шкоди не спрямував, їх привласнив.

Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на незаконне заволодіння коштами потерпілого, 12 березня 2016 року ОСОБА_5 повідомив останньому номер карткового рахунку 5168742062127133, власником якого була ОСОБА_8, і на який необхідно було перерахувати в рахунок відшкодування шкоди 400 доларів США, попередньо обмінявши їх на гривню. Будучи введеним обвинуваченим в оману, 14 березня о 14 годині 49 хвилин ОСОБА_2 через банківський термінал, що знаходиться по вулиці Інститутській, 4 в м. Хмельницькому, на вищезазначений обвинуваченим картковий рахунок з метою відшкодування шкоди за викрадене майно перерахував 10440 грн., про підтвердження цієї операції пред»явив ОСОБА_5 відповідну квитанцію, однак дані кошти в рахунок відшкодування шкоди також спрямовані не були.

Всього, ОСОБА_2 в рахунок відшкодування шкоди за викрадене майно передав ОСОБА_5 коштів в розмірі 27940 гривень, які обвинуваченим на це спрямовані не були, були привласнені і використані на власний розсуд. Потерпілому шахрайськими діями ОСОБА_5 була заподіяна матеріальна шкода на зазначену вище суму.

ОСОБА_9 того, ОСОБА_5, перебуваючи з березня 2014 року по квітень 2016 року на посаді начальника відділу зберігання військової частини А2287 /м.Хмельницький/- 137 центр матеріально технічного забезпечення, являючись військовою службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, маючи військове звання майор, допустив бездіяльність військової влади.

Так, ст. 19 Конституції України передбачено, що посадові особи органів державної влади зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних сил України військовослужбовець зобов»язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов»язок, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов»язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Ст.ст. 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України також передбачено, що командир / начальник/ зобов»язаний суворо додержуватися у своїй службовій діяльності законів України, Статутів, відповідати за стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та матеріальних засобів, за всебічне забезпечення військової частини, за додержання принципів соціальної справедливості, зобов»язаний негайно доповідати старшому командиру про кримінальне чи корупційне правопорушення, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а також негайно повідомляти про це відповідному прокурору, начальнику відповідного органу Військової служби правопорядку Збройних сил України, вести роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігати надзвичайним подіям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти та усувати їх причини. Не залишати поза увагою жодного дисциплінарного чи кримінального правопорушення.

Майор ОСОБА_10, являючись за посадою та званням начальником для старшого солдата ОСОБА_2, всупереч вимог вищезазначених ОСОБА_11, порушуючи встановлений порядок здійснення військовими командирами своїх функцій, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, діючи умисно, всупереч інтересам служби, отримавши в середині грудня 2015 року інформацію щодо вчинення підлеглим йому військовослужбовцем – старшим солдатом ОСОБА_2 кримінального правопорушення, а саме викрадення військового авіаційного майна з приміщення АЗС відділу зберігання військової частини А2287 /м.Хмельницький/, що розташований за адресою : м. Хмельницький, вул. Красовського, 31/1, не повідомив про виявлене кримінальне правопорушення в установленому порядку правоохоронним органам та вищестоящому командиру, тобто не направив до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого ОСОБА_2, який вчинив кримінальне правопорушення.

Вина обвинуваченого у вчиненні злочинів стверджується сукупністю зібраних по справі доказів.

Так, сам ОСОБА_10, будучи допитаним в судовому засіданні, підтвердив, що з березня 2014 року працював на посаді начальника відділу зберігання військової частини А2287 /м.Хмельницький/- 137 центр матеріально технічного забезпечення. Сама військова частина розташована в місті Вінниці, а відділ зберігання, який він очолював, знаходився в м. Хмельницькому. В підпорядкуванні обвинуваченого перебував особовий склад, для якого він був начальником за посадою та званням. На нього, як на військовослужбовця та начальника, розповсюджувались вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, також командиром Центру-військової частини А2287 за ним, як начальником відділу, були закріплені функціональні обов»язки, пов»язані із забезпеченням роботи відділу зберігання та його особового складу. Він також відповідав за рух та зберігання закріпленого за відділом майна. В кінці 2015 року йому почали доповідати, що у відділі вчиняються крадіжки військового майна. Поскільки в цей період була проведена інвентаризація майна, його нестачі встановлено не було, ніяких мір з приводу отриманої інформації він не приймав. У грудні 2015 року був виявлений факт крадіжки військового майна з приміщення акумуляторно-заправочної станції, йому про це доповіли прапорщики ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також вони разом виявили сліди цієї крадіжки. Поскільки в період її вчинення в частині чергував старший солдат ОСОБА_2, підозра впала на нього. Вони почали шукати ОСОБА_2, виявили його в госпіталі, у нього була пошкоджена рука. ОСОБА_2 зразу зізнався у вчиненні злочину, підтвердив, що з приміщення АЗС військової частини викрав три авіаційні блоки, при проникненні в яке під час крадіжки поранив руку, а викрадене майно за допомогою таксі вивіз в гараж, де його розібрав та продав. Обвинувачений усвідомлював, що підпорядкований йому військовослужбовець вчинив злочин, однак про це повідомлення в правоохоронні органи та рапорт вищестоящому керівнику не направив, на місце злочину правоохоронні органи не викликав, сам провів його розслідування. Так, ОСОБА_2 з госпіталя був доставлений у військову частину, де в присутності інших працівників з ним був проведений слідчий експеримент, під час якого солдат показав і розповів, як викрав та вивозив блоки. По факту вчиненої крадіжки у ОСОБА_2 було відібрано пояснення. У частину були викликані його родичі- дружина та тітка, яким обвинувачений також розповів про вчинену ОСОБА_2 крадіжку. ОСОБА_10 запропонував ОСОБА_2 добровільно відшкодувати шкоду, заподіяну злочином, і при цьому передав останньому все майно, яке числилось за ОСОБА_6 та ОСОБА_7, і яке також було викрадено, вважаючи, що це майно теж викрав ОСОБА_2. Останній підписав накладну про отримання цього майна та погодився добровільно відшкодовувати шкоду. Про необхідність відшкодування ОСОБА_2 збитків ОСОБА_10 неодноразово наголошував при шикуванні всього особового складу, ОСОБА_2 на це погоджувався. Йому пропонувалось складати і зберігати для цього кошти в кабінеті бухгалтера, однак збитки ОСОБА_2 відшкодовані не були.

Із показань в суді потерпілого ОСОБА_2 видно, що з 2013 року за контрактом він є військовослужбовцем військової частини А2287. Сама військова частина знаходиться у місті Вінниці, а він проходить службу у званні старшого солдата, на посаді стрільця взводу охорони у відділі зберігання військової частини в місті Хмельницькому. Його начальником є майор ОСОБА_10, якому він підпорядковується за посадою та за званням.

Під час чергового несення служби в середині грудня 2015 року потерпілий проник у приміщення акумуляторно-заправочної станції відділу зберігання, звідки вчинив крадіжку трьох авіаційних блоків, які вивіз за територію частини, розібрав та продав за 800 грн.

Про вчинений ним злочин дізнались прапорщики ОСОБА_12 та ОСОБА_7, які про це доповіли начальнику відділу- майору ОСОБА_5 В цей період потерпілий перебував у госпіталі, куди за ним приїхав обвинувачений разом з ОСОБА_12 та ОСОБА_7, вони доставили його по місцю служби. Обвинувачений нікому про крадіжку блоків не повідомляв, правоохоронні органи не викликав, сам почав проводити його розслідування, відібрав у ОСОБА_2 пояснення з приводу вчиненої крадіжки, заставив показати, як він її вчиняв. Запропонував потерпілому добровільно відшкодувати заподіяні крадіжкою майна збитки. Обвинувачений вважав, що потерпілий вчиняв не одну крадіжку, тому запропонував йому взяти на себе все відсутнє в частині майно, яке документально числиться за прапорщиками ОСОБА_12 та ОСОБА_7. Вважаючи на те, що, якщо потерпілий це не зробить, обвинувачений не погодиться приймати від нього добровільне відшкодування збитків, ОСОБА_2 погодився прийняти на себе це майно і підписав накладну на нього. Щоб перекрити нестачу всього майна, обвинувачений запропонував йому передати 3000 доларів США, це чули дружина та тітка ОСОБА_2, яких ОСОБА_5 запросив у військову частину, повідомив їм про вчинену потерпілим крадіжку та в їх присутності запропонував ОСОБА_2 добровільно відшкодувати вартість викраденого майна.

Усвідомлюючи необхідність погашення завданої злочином матеріальної шкоди, потерпілий погодився це робити. Так, в середині грудня 2015 року він отримав в банку кредит в розмірі 2000 грн. і тоді ж на території військової частини по вулиці Красовського, 31/1 в м. Хмельницькому в рахунок відшкодування шкоди через ОСОБА_12 передав ці кошти обвинуваченому.

В середині грудня 2015 року в першій половині дня до нього зателефонував обвинувачений, запропонував під»їхати до будинку, де він проживає, що ОСОБА_2 зробив. Там його чекали ОСОБА_5 і ОСОБА_12, вони всі троє автомобілем під»їхали до банкомату, що знаходиться по вулиці Ціолковського, 19 в м. Хмельницькому, де потерпілий зняв з свого банківського рахунку кошти в розмірі 3800 грн., які там же передав обвинуваченому в рахунок відшкодування завданої крадіжкою майна шкоди.

Для подальшого добровільного відшкодування збитків потерпілий з обвинуваченим 16 січня 2016 року автомобілем під’їхали в район продовольчого ринку «Дубово» в м. Хмельницькому, зупинились по вулиці Купріна біля магазину «Принцип №31», де через банкомат ОСОБА_2 знов зняв з свого банківського рахунку кошти в розмірі 7100 грн., з яких там же в автомобілі 7000 грн. передав ОСОБА_5 в рахунок погашення нестачі, що утворилась внаслідок викрадення потерпілим майна.

Також 19 лютого 2016 року потерпілий біля відділення ПрАТ «Приватбанк» по вулиці Купріна в м. Хмельницькому через банкомат зняв з банківського рахунку 4700 грн., які передав обвинуваченому в рахунок відшкодування шкоди.

В березні 2016 року, взнавши, що у ОСОБА_2 є валюта, обвинувачений покликав його до себе в службовий кабінет, запропонував обміняти 400 доларів США на гривню і переказати їх в рахунок відшкодування шкоди 14 березня 2016 року на належну ОСОБА_8 банківську картку, номер 5168742062127133 якої та її прізвище були записані на порожній упаковці від електричної лампочки. Отримавши від ОСОБА_5 зазначені реквізити, потерпілий в банку обміняв долари на гривню і 14 березня 2016 року о 14 годині 49 хвилин через банківський термінал по вулиці Інститутській, 4 в м. Хмельницькому перерахував в рахунок відшкодування шкоди кошти в розмірі 10440 грн. на банківську картку за указаним обвинуваченим номером, про що зразу же повідомив ОСОБА_5, пред»явивши йому відповідну квитанцію про проведену операцію.

В березні 2016 року в рахунок відшкодування завданої злочином шкоди потерпілий зняв з свого банківського рахунку 6800 грн., які для цього приніс в бухгалтерію відділу зберігання, однак в цей час приїхали працівники поліції, у нього ці гроші вилучили. Під час проведення цієї операції потерпілий взнав, що обвинувачений його обманув, матеріали розслідування вчиненої ОСОБА_2 крадіжки знищив, отримані з грудня 2015 року по березень 2016 року від нього кошти в рахунок погашення нестачі внаслідок викрадення майна ОСОБА_5 в бухгалтерію військової частини не вносив, шкоду не відшкодовував, а кошти привласнював.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суду пояснили, що в грудні 2015 року виявили крадіжку військового майна з приміщення акумуляторно-заправочної станції відділу зберігання військової частини А2287 /м.Хмельницький/, встановили, що цю крадіжку вчинив старший солдат ОСОБА_2, про що доповіли командиру – майору ОСОБА_5 Потерпілий визнав цей факт і показав, як викрадав військове майно. Обвинувачений правоохоронні органи на місце злочину не викликав, рапорт про це вищестоящому командиру не писав, сам розслідував цю крадіжку, про неї повідомив особовому складу під час шикування. ОСОБА_2 було запропоновано добровільно відшкодувати вартість викраденого майна. Було припущення, що ОСОБА_2 вчинив не одну крадіжку, йому було передано по накладній все відсутнє майно, Потерпілий погодився добровільно відшкодовувати його вартість, що періодично і робив. Потім з»ясувалось, що нестача погашена не була.

Факт вчинення старшим солдатом ОСОБА_2 крадіжки військового майна в суді підтвердили допитані в якості свідків військовослужбовці відділу зберігання військової частини А2287 /м.Хмельницький/ ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21, пояснивши, що про цей факт взнали при шикуванні від начальника відділу майора ОСОБА_5, ОСОБА_2 в їх присутності визнав цю крадіжку. Правоохоронні органи при цьому не викликались, в присутності свідків потерпілому обвинувачений запропонував вносити кошти для погашення нестачі, що утворилась внаслідок викрадення майна. ОСОБА_2 на це погодився, збирав кошти, однак шкода відшкодована не була.

ОСОБА_9 того, свідки ОСОБА_15, ОСОБА_20 та ОСОБА_16 суду пояснили, що в їх присутності ОСОБА_5 сам розслідував цей злочин, під час чого ОСОБА_2 показував та розповідав, як вчинив крадіжку авіаційних блоків, при цьому ОСОБА_16 зазначив, що проведене обвинуваченим розслідування ніде не фіксувалось, правоохоронні органи про це не повідомлялись та на місце злочину не викликались. Свідок ОСОБА_15 підтвердив, що 14 березня 2016 року підвозив останнього в банк для зняття коштів в рахунок погашення нестачі майна. Свідок ОСОБА_18 також пояснив, що бачив, як 16 січня 2016 року потерпілий знімав через банкомат кошти для їх внесення в рахунок відшкодування шкоди, а ОСОБА_19 зазначив, що 14 березня 2016 року обвинувачений розшукував ОСОБА_2 та через свідка пропонував йому зняти кошти з належного банківського рахунку для погашення нестачі майна.

Із показань в суді свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_23, які відповідно є дружиною та тіткою потерпілого ОСОБА_2 видно, що в грудні 2015 року начальник Бігоса- майор ОСОБА_5 не випускав його з території військової частини, а їх викликав до себе в службовий кабінет, де повідомив, що ОСОБА_2 вчинив крадіжку військового майна і в цьому зізнався. При цьому обвинувачений показував перелік викраденого майна, пропонував передати йому в рахунок відшкодування шкоди за це майно 3000 доларів США, таких коштів у ОСОБА_2 не було, однак він погодився погашати збитки частинами.

ОСОБА_9 цього, свідок ОСОБА_22 підтвердила, що чоловік неодноразово передавав ОСОБА_5 кошти в рахунок відшкодування шкоди. Для цього в грудні 2015 року він уклав кредитний договір, по якому отримав 2000 грн., які передав обвинуваченому. Тоді ж він зняв з зарплатної карточки понад 3000 грн., які також передав ОСОБА_5. Їй відомо, що в січні, лютому чоловік теж знімав кошти з банківської карточки та передавав їх обвинуваченому. Всього ОСОБА_22 передав ОСОБА_5 в рахунок відшкодування шкоди понад 20000 грн. Потім з»ясувалось, що обвинувачений обманув чоловіка, передані кошти в рахунок відшкодування шкоди внесені не були.

Судом в якості свідка допитана ОСОБА_24, яка веде діловодство у відділі зберігання, начальником якого був майор ОСОБА_25, і яка пояснила, що взимку 2015 року на шикуванні перед особовим складом відділу обвинувачений вивів старшого солдата ОСОБА_2, звинуватив його у вчиненні крадіжки військового майна, яку останній визнав. Тоді ж ОСОБА_25 запропонував йому добровільно вносити кошти за викрадене майно, на що ОСОБА_2 погодився. Про виявлений злочин обвинувачений рапорт вищестоящому начальству та в правоохоронні органи не передавав, ніяких офіційних дій, без яких неможливо було би вносити кошти в рахунок відшкодування шкоди, не проводив.

Із показань в суді свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_27 видно, що обвинувачений скрив від вищестоящого керівництва порушення, допущені підпорядкованим йому військовослужбовцем, про незаконність таких дій ОСОБА_25 ними йому наголошувалось.

Командир військової частини А2287 ОСОБА_28 та його заступник ОСОБА_29, які були допитані судом в якості свідків, підтвердили, що обвинувачений був начальником розташованого в місті Хмельницькому відділу, який входить в склад військової частини А2287, що знаходиться в місті Вінниці. В підпорядкуванні ОСОБА_25 знаходився особовий склад, щодо якого він був наділений організаційно-розпорядчими обов»язками, та в його управлінні знаходилось військове майно, щодо якого обвинувачений був наділений адміністративно-господарськими функціями. ОСОБА_25 був обізнаний про свої обов»язки, як керівника відділу, і йому був відомий порядок доповіді про надзвичайні події у відділі, в тому числі, про вчинені кримінальні правопорушення. Про те, що підпорядкований обвинуваченому військовослужбовець вчинив крадіжку військового майна і в зв»язку з цим у відділі існує його нестача, ОСОБА_25 ні свідків, ні правоохоронні органи не повідомляв, розслідування з цього приводу не проводилось, накази не видавались, нестача не погашалась. Про цей факт лише стало відомо в березні 2016 року після затримання ОСОБА_25 за підозрою у вчиненні злочинів. ОСОБА_9 того, свідок ОСОБА_28 зазначив, що в кінці 2015 року в телефонній з ним бесіді обвинувачений обмовився про проблеми з солдатом-контрактником, однак при цьому конкретні проблеми не озвучив, а те, що останній вчинив крадіжку військового майна, взагалі скрив і рапорта не направив.

Про те, що обвинувачений скрив вчинення підпорядкованим йому військовослужбовцем крадіжки військового майна, за що був затриманий правоохоронними органами, в суді підтвердив допитаний в якості свідка заступник командира військової частини А2287 ОСОБА_30, пояснивши при цьому, що ОСОБА_25, як начальник відділу був обізнаний про свої обов»язки у випадку виявлення злочину, однак цих обов»язків не виконав. Взагалі, обвинувачений не мав права сам проводити розслідування скоєної у його відділі крадіжки майна та скривати її вчинення.

Свідок ОСОБА_31, яка є касиром військової частини А2287, суду пояснила, що обвинувачений не був наділений повноваженнями отримувати відшкодування шкоди за нестачу майна. Існуючим порядком передбачено, що при виявленні нестачі майна про це повинен бути виданий відповідний наказ, потім поданий рапорт про добровільне її погашення, після чого кошти вносяться в касу військової частини і видається ордер про їх внесення. З відділу зберігання військової частини, яким керував майор ОСОБА_25, ніяких повідомлень, наказів, рапортів про нестачу майна та її погашення не надходило, кошти не вносились.

Із показань в суді свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_33 видно, що до них в неофіційному порядку до ОСОБА_32 взимку, а до ОСОБА_33 –весною 2016 року звертався обвинувачений з пропозицією перекрити відсутнє військове майно та надав перелік такого майна. Поскільки це звернення було незаконним, причини відсутності майна невідомі та скриті, ОСОБА_25 було відмовлено в допомозі.

Свідки ОСОБА_34 та ОСОБА_35- працівники фінансово-економічної служби військової частини А2287, також суду підтвердили, що їм не було відомо про нестачу майна у відділі забезпечення, яким керував ОСОБА_25, таких повідомлень останній не надавав та ніякі кошти ні від ОСОБА_2, ні з його відділу в рахунок відшкодування збитків не надходили.

Із показань свідка ОСОБА_36- бухгалтера військової частини видно, що, дійсно, в грудні 2015 року була виготовлена накладна по відділу забезпечення про передачу матеріальних цінностей на значну суму коштів з одних матеріально-відповідальних осіб на іншу, якою, як потім вияснилось був ОСОБА_2 Про те, що це було пов»язано із вчиненою ним крадіжкою військового майна, відомо не було. При цьому при відвідуванні бухгалтерії ОСОБА_2 був пригнічений та заляканий.

Судом оглянуті 2 накладні Х/32 від 23 грудня 2015 року про передачу ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ОСОБА_2 матеріальних цінностей на 174998 грн.40 коп.

Сам обвинувачений в суді підтвердив, що це майно ОСОБА_2 фактично передано не було, а складання накладних було пов»язано із вчиненою потерпілим крадіжкою майна, його згодою добровільно відшкодовувати його вартість та офіційним неповідомленням про злочин вищестоящого керівництва та правоохоронних органів.

Об»єктивно вина обвинуваченого підтверджується копією кредитного договора №10/00981 від 16 грудня 2015 року, із якого вбачається, що 16 грудня 2015 року ОСОБА_2 отримав позику в розмірі 2000 грн., а також випискою ПАТ КБ «Приватбанк» про рух коштів по належній ОСОБА_2 картці, даними якої підтверджується зняття потерпілим з рахунку коштів : 16.01.2016 р.- 7100 грн., 19.02.2016 р.- 4700 грн.

Як пояснив в суді потерпілий, позику в розмірі 2000 грн. він оформив, а кошти 16 січня та 19 лютого 2016 року знімав з банківського рахунку для передачі обвинуваченому в рахунок відшкодування шкоди за викрадене майно.

Шахрайські дії обвинуваченого також об»єктивно підтверджуються даними з номером рахунку ОСОБА_8, які містяться на порожній упаковці від електричної лампочки, квитанціями про перерахування на зазначений рахунок 14 березня 2016 року 10440 грн., попередньо поміняних з 400 доларів США на гривні, даними відеозаписів про перерахування цих коштів ОСОБА_2.

Як пояснив в суді потерпілий, дані операції він провів за вказівкою обвинуваченого, який надав йому зазначені вище реквізити.

Про перерахування невідомим їй ОСОБА_2 коштів в розмірі 10440 грн. на належний їй рахунок № 5168742062127133 в суді підтвердила свідок ОСОБА_37

Факт вчинення ОСОБА_2 крадіжки майна військової частини об»єктивно підтверджується матеріалами оглянутого в суді кримінального провадження та вироком щодо нього, із якого вбачається, що потерпілий в середині грудня 2015 року, дійсно, таємно викрав з приміщення акумуляторно-заправочної станції військової частини А2287 три авіаційні блоки, вартістю 11560 грн.74 коп.

Злочинні дії обвинуваченого також підтверджуються даними матеріалів неодноразово проведених інвентарізацій майна відділу забезпечення.

Про причетність обвинуваченого до вчинених злочинів свідчать дані аудіо та відеозаписів його зустрічей та розмов з ОСОБА_2 та іншими підпорядкованими військовослужбовцями, зафіксовані в протоколах про результати негласних слідчих розшукових дій, із яких вбачається, що в розмовах ОСОБА_25 підтверджує про неповідомлення віщестоящого начальства та правоохоронні органи про вчинену ОСОБА_2 крадіжку, пропонує йому передавати кошти в рахунок відшкодування шкоди, йде мова про конкретні суми коштів, зняття яких ОСОБА_2 обвинувачений контролює в телефонних розмовах, а також про вимогу ОСОБА_25 про перерахування ОСОБА_8 10440 грн.

Підстав для визнання зазначеного доказу недопустимим немає, так як він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Дані про витриманий встановленим КПК України порядок його отримання відкриті стороні захисту зразу же з моменту, коли їх отримала сторона обвинувачення.

Таким чином, суд находить вину обвинуваченого доказаною повністю, та він повинен нести відповідальність згідно вимог закона.

Твердження обвинуваченого про те, що він повідомив вищестояще керівництво про вчинений потерпілим злочин, а також про те, що ніяких коштів від ОСОБА_2 він не отримував, спростовуються сукупністю вищенаведених доказів по справі : показаннями потерпілого про передачу коштів ОСОБА_25, не вірити яким у суда немає підстав, поскільки вони узгоджуються з іншими доказами по справі – виписками з банку про зняття потерпілим коштів з рахунку, квитанціями про перерахування коштів ОСОБА_8, даними розмов обвинуваченого з потерпілим, отриманих внаслідок аудіо- відео контролю особи, показаннями свідків ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_24 про неповідомлення обвинуваченого про вчинений ОСОБА_2 злочин, а також матеріалами кримінального провадження щодо ОСОБА_2, із якого вбачається, що дані про вчинену останнім крадіжку були оприлюднені лише 16 березня 2016 року після затримання ОСОБА_25. Невизнання обвинуваченим своєї вини суд розцінює, як намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинені злочини.

Показання свідка ОСОБА_16 про те, що він чув, як обвинувачений комусь, але кому конкретно не знає, доповідав про крадіжку є надуманими, поскільки спростовуються показаннями вищезазначених командирів військової частини про приховання ОСОБА_25 даного злочину. Показання свідка ОСОБА_38 суд оцінює в сукупністю з іншими наведеними доказами по справі.

Дії обвинуваченого органами досудового слідства кваліфіковані :

за ч.3 ст. 368 КК України, як одержання службовою особою неправомірної вигоди з використанням наданої їй влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, та за ч. 3 ст. 426 КК України, як ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, вчинене в умовах особливого періоду.

За статтею 368 КК України кримінальна відповідальність настає за одержання службовою особою неправомірної вигоди, під якою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють надають або одержують без законних на те підстав, а за ч. 3 цієї статті- поєднане з її вимаганням.

В судовому засіданні не здобуто достатніх достовірних доказів того, що кошти, які потерпілий передавав обвинуваченому, є неправомірною вигодою і останній їх вимагав. Таких доказів не надали і органи досудового розслідування.

Так, сам обвинувачений в суді заперечував, що вимагав і отримував від потерпілого неправомірну вигоду, з останнім лише йшла мова про погашення розміру нестачі.

Із показань потерпілого ОСОБА_39 також видно, що розмова про виплату коштів велась після вчинення ним крадіжки військового майна та нестачі, яка утворилась із-за цієї крадіжки, яку обвинувачений пропонував погасити в добровільному порядку. Кошти він передавав ОСОБА_25 в рахунок добровільного відшкодування шкоди за викрадене майно, хабарем він це не вважав і ОСОБА_25 його з нього не вимагав. Останній його обманув, отримані кошти в рахунок відшкодування шкоди не спрямував, їх привласнив.

Про те, що обвинувачений вів з потерпілим мову лише про добровільну сплату шкоди, заподіяної злочином,в суді підтвердили свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_24, ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_22 та ОСОБА_23, пояснивши, що при цьому про хабар мова не йшла і ОСОБА_25 його не вимагав, це ж стверджується даними розмов обвинуваченого з потерпілим та іншими особами, отриманими внаслідок аудіо- відео контролю особи.

Складаючи обвинувальний акт, сторона обвинувачення також частково погодилась в ньому, що кошти обвинувачений отримував від потерпілого в рахунок відшкодування заподіяної злочином шкоди.

В даному випадку обвинувачений, скориставшись тим, що потерпілий вчинив крадіжку майна, своїми діями вводив в оману потерпілого, який вважав, що ОСОБА_25 діє правомірно, спрямовує надані йому кошти для погашення шкоди, яка утворилась у ОСОБА_22 внаслідок вчинення ним крадіжки, і передавав йому для цього кошти, якими обвинувачений заволодівав шляхом обману.

Дії ОСОБА_25 по епізоду заволодіння коштами потерпілого слід перекваліфікувати з ч. 3 ст. 368 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України, як повторне заволодіння чужим майном шляхом обману.

ОСОБА_9 того, доводи сторони обвинувачення, що ОСОБА_25 вчинив бездіяльність службової влади в умовах особливого періоду, не грунтуються на законі та наявних в матеріалах провадження доказах.

Відповідно до ст. 1 ОСОБА_11 України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з ст. 1 ОСОБА_11 України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ та організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов»язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17 березня 2014 року Виконуючим обов»язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» № 303/2014, який затверджено ОСОБА_11 України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ. Згідно з п. 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною ОСОБА_6 України. ОСОБА_11 України від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ набрав чинності з дня його опублікування 18 березня 2014 року. Відповідно до п. 3 зазначеного Указу мобілізація проводилась протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні відповідно до абз. 11 ст. 1 ОСОБА_11 України «Про оборону України» та абз. 4 ст. 1 ОСОБА_11 України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» настав особливий період, тривалість якого пов»язується з тривалістю мобілізації, строк якої встановлено п. 3 Указу, тобто 45 діб.

Отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу в.о. Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 становила 45 діб: з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року.

Указом Виконуючого обов»язки Президента України від 6 травня 2014року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено ОСОБА_11 України № 1240-VІІ від 06.05.2014 року, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом. ОСОБА_11 України № 1240-VІІ набрав чинності 7 травня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу в.о. Президента України від 6 травня 2014 року № 454/2014 становила 45 діб: з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року.

Указом Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014, який затверджено ОСОБА_11 України від 22 липня 2014 року № 1595-VІІ, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом. ОСОБА_11 України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 24 липня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 становила 45 діб: з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15, який затверджено ОСОБА_11 України від 15.01.2015 року № 113-VІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. ОСОБА_11 України від 15.01.2015 року № 113-VІІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 20 січня 2015 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 становила 210 діб: з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Отже, з моменту видання Президентом України першого Указу «Про часткову мобілізацію», у державі розпочався особливий період.

З вищевикладеного вбачається, що особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, сторона обвинувачення будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження продовження особливого періоду в Україні після 22 серпня 2015 року до суду не надала.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Оскільки ж законом чітко не визначено порядку припинення особливого періоду, то ОСОБА_25 не може ставитись у вину вчинення злочину у вказаний період.

Поскільки обвинувачений, являючись військовою службовою особою, не направив до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, тобто ОСОБА_25 вчинив бездіяльність військової влади, його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 426 КК України.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, його стан здоров»я та обставини, що пом»якшують та обтяжують покарання.

Суд враховує, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, є інвалідом 2 групи, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, що пом»якшує покарання.

Обставин, як обтяжують покарання, судом не встановлено.

Згідно ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

За змістом кримінального закону ступінь тяжкості вчиненого злочину передбачає не тільки врахування самої кваліфікації тяжкості злочинів, визначеної ст. 12 КК України, а й включно з цим індивідуальних особливостей вчиненого злочинного діяння.

Враховуючи наведене, судом також враховується тяжкість вчиненого, конкретні дії обвинуваченого, обстановку, при якій були вчинені злочини, індивідуальні особливості вчинених злочинних діянь, ставлення обвинуваченого до скоєного, а також те, що злочин вчинено військовослужбовцем командного складу відносно підлеглого військовослужбовця з використанням свого службового становища, що в значній мірі підриває авторитет Збройних сил України у військовослужбовців та в суспільстві. За таких обставин суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Підстав для застосування більш м»якого покарання суд не находить.

Таке покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_11 «Про амністію у 2016 році» обвинувачений згоди не дав.

Долю речових доказів слід вирішити на підставі ст. 100 КПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 368-370,373-376 КПК України, суд

З А С У Д И В :

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 426 КК України, та призначити покарання :

за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців,

за ч. 1 ст. 426 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік 2 місяці.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно покарання призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та визначити 1 рік 6 місяців позбавлення волі.

Строк покарання засудженому обраховувати з моменту фактичного затримання з метою доставки до місця відбування покарання.

Зарахувати в строк відбуття покарання час перебування під вартою з 14 березня по 17 березня 2016 року включно.

Речові докази – диски з аудіо та відеозаписами, клаптик паперу з рукописним текстом «Я ОСОБА_40 даю на зберігання ОСОБА_24 10500 грн.» зберігати при справі,

книгу інвентаризаційного опису №2015, що знаходиться в кімнаті зберігання речових доказів військової прокуратури Хмельницького гарнізону, повернути військовій частині А2287 м. Вінниця,

кошти в розмірі 6900 грн., що знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів військової прокуратури Хмельницького гарнізону, повернути ОСОБА_40,

кошти в розмірі 10440 грн., що знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів військової прокуратури Хмельницького гарнізону, передати за належністю, а банківську картку №5168742062127133 знищити.

На вирок може бути подана апеляція до Апеляційного суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

С У Д Д Я :