Ухвала суду № 74499777, 05.06.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.06.2018 Справа №2-8708/11

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Позняка В.М.

з участю секретарів с/з ОСОБА_1, ОСОБА_2, представників стягувача (позивача) – ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника боржника (відповідача) – ОСОБА_5, представника Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі скаргу Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» про визнання дій неправомірними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,-

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся в суд із скаргою на дії державного виконавця, просить визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №37330240 від 30 січня 2017 року та скасувати постанову головного державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області від 30.01.2017 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-8708 виданого 01.03.2013 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області. Скарга мотивована тим, що незважаючи на те, що у виконавчому листі №2-8708, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області зазначена сума боргу, яка підлягає стягненню доларах, в процесі примусового виконання вказаного виконавчого листа, фактично стягнувши тільки частини боргу – 1257,05 доларів, державний виконавець закрив виконавче провадження.

Начальник Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції надав відзив на скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні вимог представника ПАТ «Державний ощадний банк України». Зазначає, що скаржником пропущено строк оскарження постанови. Вважає, що оскаржувана постанова є законною, оскільки в ній визначено суму боргу, яка підлягає сплаті в гривнях в розмірі 51332,44 грн., тоді як ОСОБА_7 сплачено 66374,09 грн. Тобто наявна переплата. Крім того, просить звернути увагу, що державний виконавець не наділений повноваженнями змінювати суму боргу, яка наведена та розрахована в рішенні суду.

В судовому засіданні представники ПАТ «Державний ощадний банк України» скаргу підтримали» з підстав викладених в ній. Зазначили, що не пропустили строк оскарження постанови, так як ознайомилися із її змістом тільки 11 квітня 2018 року в приміщенні суду під час розгляду іншої справи. Вважають, що державний виконавець безпідставно взяв до уваги зазначений в виконавчому провадженні тільки гривневий еквівалент суми боргу на час винесення судом рішення, яка визначена, відповідно до рішення суду, саме в доларах США.

В судовому засіданні представник відповідача (боржника) ОСОБА_7 – ОСОБА_5 проти задоволення скарги заперечив, вважає постанову державного виконавця законною та обґрунтованою, так як в рішенні суду зазначено гривневий еквівалент, який його довірителька повністю сплатила, в Україні грошовою одиницею є саме гривня.

В судовому засіданні представник Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області проти задоволення скарги заперечив, вважає що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою.

Відповідно до пункту один частини першої ст. 449 ЦПК України, частини п’ятої ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду 15 квітня 2018 року із скаргою на постанову державного виконавця винесену 30.01.2017 року, вказуючи на те, що про оскаржувану постанову представнику банку стало відомо в судовому засіданні під час розгляду іншої справи 11 квітня 2018 року.

Як видно із наданих суду матеріалів виконавчого провадження ВП №37330240, у вказаних матеріалах відсутні докази отримання ПАТ «Державний ощадний банк України» постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.01.2017 року.

Судом встановлено, що на виконанні головного державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції перебувало виконавче провадження ВП №37330240 з виконання виконавчого листа №2-8708 виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 01 березня 2013 року про стягнення з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – ТОУ ПАТ «Ощадбанк» пеню за несвоєчасну сплату кредиту та пеню за несвоєчасну сплату процентів за період з 01 листопада 2010 року по 01 листопада 2011 року в сумі 6358,59 доларів США, що еквівалентно 650824,20 грн. а також 508,24 грн. судових витрат.

Постановою головного державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області від 30 січня 2017 року вказане виконавче провадження закінчено на підставі п.9 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв’язку із погашенням боргу.

Тому, суд вважає, що скаржником не пропущено строк оскарження.

Як видно із розрахунку державного виконавця, виносячи постанову, яка оскаржується, та закриваючи виконавче провадження, він виходив із наявної суми боргу в гривнях – 51332,44 грн.

Однак із таким висновком погодитися не можна, виходячи із наступних причин.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, в редакції, діючій на час винесення оскаржуваної постанови, судове рішення є обов’язковим до виконання.

Частиною першою статті 18 ЦПК України, яка діяла на час винесення оскаржуваної постанови, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», діючого на час винесення оскаржуваної постанови, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту один частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, є документами, на підставі яких державна виконавча служба здійснює примусове виконання.

При цьому у статті 11 зазначеного Закону визначено, що виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов’язання, виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов’язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, судове рішення не може змінювати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, а отже, сума, що підлягає стягненню за виконавчим листом, обчислюється в іноземній валюті, яка конвертується в національну валюту на день здійснення платежу.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні богу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» який діє з 05.10.2016 та статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» (який діяв до 05.10.2016).

Отже, державний виконавець зобов’язаний керуватися положеннями діючого на час вчинення виконавчих дій Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, за частиною третьою ст. 49 якого передбачено, що у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов’язання, що існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов’язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов’язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17.

Визначаючи зміст повноважень суду під час розгляду скарг на дії державного виконавця суд першої інстанції зобов'язаний керуватися положеннями частини другої статті 451 ЦПК України, відповідно до якої у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення.

Таким чином, суд приходить до переконання, що під час виконавчого провадження виконання зобов’язання за судовим рішенням у національній валюті, а не у валюті кредиту, без прив’язки до офіційного курсу валют НБУ на дату платежу зумовило невиконання судового рішення в повному обсязі, а постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є неправомірною та підлягає скасуванню, а виконавче провадження – поновленню.

Що стосується доводів виконавчої служби, що державний виконавець не наділений правом змінювати суму заборгованості, визначену рішенням суду, вважаю такі доводи безпідставними, оскільки у виконавчому документів сума стягнення вказана в доларах США, Зазначення в виконавчому документі еквівалента в гривнях на момент винесення рішення суду не є розрахунком заборгованості за рішенням суду.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524, 533 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 17, 21, 53 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 259, 260, 261, 352, 353, 447, 448, 449, 450, 451 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Скаргу Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» про визнання дій неправомірними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження – задовольнити.

Визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №37330240 від 30 січня 2017 року.

Скасувати постанову головного державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області від 30.01.2017 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-8708 виданого 01.03.2013 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня її вручення.

Повний текст ухвали складений 06 червня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_8