Рішення № 74491097, 08.05.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/384/18, cправа № 361/7309/14-ц

08.05.2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«08» травня 2018 року м.Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого – судді Василишина В.О.,

при секретарях: Харченко Т.В., Деменковій Ю.І., Телепі Т.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – ОСОБА_2,

третя особа – ОСОБА_3;

за участю: представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4, представника відповідача

ОСОБА_2 – ОСОБА_5;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих дорожньо-транспортною пригодою, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3, про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих дорожньо-транспортною пригодою,

в с т а н о в и в:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому з урахуванням уточнень просить стягнути із ОСОБА_2 на свою користь завдану матеріальну шкоду у розмірі – 115 886 грн. 20 коп., моральну шкоду у розмірі – 5 000 грн. 00 коп. та сплачений судовий збір.

В обґрунтування позову зазначається, що 09 травня 2014 року о 20-00 годині ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «Деу Нексія», реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить позивачу на праві власності, й рухаючись по вулиці Фурмана, 8 у селі Гоголів Броварського району Київської області, у напрямку хутора Зоря, зі швидкістю близько 50 км/год, порушив вимоги пунктів 2.1, 2.3 «б» та 12.1 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням та здійснив дорожньо-транспортну пригоду.

Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на

4 роки з іспитовим строком 2 роки.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав значні механічні ушкодження. Відповідно до звіту № 738 про оцінку автомобіля від 25 липня 2014 року величина матеріальних збитків, завданих автомобілю марки «Деу Нексія», реєстраційний номер НОМЕР_1, становить – 90 011 грн. 70 коп., витрати на проведення вказаної експертизи складають – 1 000 грн. 00 коп. Згідно із актуалізацією звіту № 738 про оцінку автомобіля станом на 24 вересня 2015 року вартість матеріального збитку складає 114 886 грн. 20 коп.

Крім того, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач зазнав моральної шкоди, так як втратив можливість працювати приватним перевізником, оскільки до теперішнього часу автомобіль не відремонтовано. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 5 000 грн. 00 коп.

Не погоджуючись із основним позовом про відшкодування матеріальних та моральних збитків, відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому з урахуванням уточнень просив: - стягнути із ОСОБА_1 на свою користь матеріальну шкоду у розмірі

– 97 970 грн. 38 коп., моральну шкоду у розмірі – 35 000 грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі – 1 180 грн. 92 коп.

Вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що 09 травня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода під час якої відповідач, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, не маючи посвідчення водія, керував автомобілем марки «Деу Нексія», реєстраційний номер

АІ 2669 СТ, що належить ОСОБА_1 на праві власності, допустив порушення Правил дорожнього руху. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди відповідач та пасажири, які знаходилися у автомобілі «Деу Нексія», реєстраційний номер НОМЕР_1, зазнали значних тілесних ушкоджень. Крім того, у результаті ДТП також було пошкоджено і вищевказаний транспортний засіб.

Відповідач зазначав, що за кермо автомобіля сів за наказом самого позивача, при цьому мав намір підвезти пасажирів до домівок, проте потрапив у дорожньо-транспортну пригоду.

Вважає, що саме ОСОБА_1, який також був у стані алкогольного сп’яніння, є винним у ДТП, оскільки така ситуація сталася за його грубої недбалості. При цьому його вина є похідною, він сам фактично є потерпілим у дорожньо-транспортній пригоді, а тому ОСОБА_1 повинен відшкодувати йому матеріальну шкоду.

Завдана моральна шкода полягає у тому, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відповідач зазнав тяжких тілесних ушкоджень, став особою із інвалідність другої групи, втратив роботу та дохід.

Дана справа слухається судом повторно.

Так, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого

2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 червня

2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі – 80 420 грн. 20 коп. та 347 грн. судового збору; відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 02 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді даної справи у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 первісні позовні вимоги підтримали, заперечили проти зустрічного позову. Додали, що ОСОБА_2 самоправно заволодів належним позивачу транспортним засобом, порушив Правила дорожнього руху та спричинив ДТП. Позивачу було відомо, що відповідач перебував у стані алкогольного сп’яніння. Правовстановлюючих документів на автомобіль позивач відповідачу не передавав. Вина ОСОБА_2 встановлена вироком суду. Будь-яких тілесних ушкоджень позивач відповідачу не завдавав, а тому і не повинен відшкодовувати матеріальну та моральну шкоду.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнав, підтримав зустрічні позовні вимоги, просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 первісні позовні вимоги не визнав, підтримав зустрічний позов з урахуванням уточнень. Пояснив, що 09 травня 2014 року ОСОБА_1 порушив Правила дорожнього руху, так перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, наказав ОСОБА_2 сісти за кермо належного йому автомобіля та розвезти по домівках дівчат. Бажання керувати транспортним засобом ОСОБА_2 не мав, як і посвідчення водія. Вважає, що саме ОСОБА_1 повинен нести відповідальність за шкоду завдану своєму транспортному засобу та ОСОБА_2

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку. Причини неявки суду не повідомлені.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, заперечення відповідача та його представника, покази свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 09 травня 2014 року о 20 год. 00 хв. ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «Деу Нексія», реєстраційний номер

АІ 2669 СТ, власником якого є ОСОБА_1, без достатніх правових підстав, не маючи посвідчення водія, рухаючись по вулиці Фурмана, 8 у селі Гоголів Броварського району Київської області, порушив пункти 2.1, 2.3 «б», 12.1 Правил дорожнього руху, не впорався з керуванням автомобілем та вчинив дорожньо-транспортну пригоду. У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ОСОБА_2, а також пасажири отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Деу Нексія», реєстраційний номер АІ 2669 СТ.

Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком

на 4 роки з іспитовим строком 2 роки.

Згідно із частиною шостою статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до звіту № 738 та актуалізації вказаного звіту про оцінку автомобіля

«Деу Нексія», реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість майнового збитку, завданого автомобілю, становить 114 886 грн. 20 коп. Вартість складання звіту матеріального збитку

– 1 000 грн. 00 коп. Загальна сума матеріальної шкоди складає - 115 886 грн. 20 коп.

У рахунок відшкодування матеріальних витрат відповідачем заявлено вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі - 97 970 грн. 00 коп., що витрачені на лікування та харчування. На підтвердження понесених матеріальних витрат відповідачем надано копії фіскальних та товарних чеків, видаткових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що з 22 жовтня 2014 року ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності, праця можлива у створених умовах.

Заявляючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 посилається на ті обставини, що за кермо автомобіля він сів за наказом ОСОБА_1, який також перебував у стані алкогольного сп’яніння.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що 09 травня

2014 року він, позивач, відповідач та інші особи святкували ОСОБА_6 перемоги, під час цього всі вживали спиртні напої. Після поїхали до автозаправки, на території якої виникла суперечка. ОСОБА_1 у наказовій формі двічі сказав ОСОБА_2 відвезти присутніх дівчат додому та повернутися. ОСОБА_2 не хотів сідати за кермо, так як у нього не було посвідчення водія і він перебував у стані алкогольного сп’яніння. ОСОБА_2 не справився із керуванням автомобіля зіткнувся із парканом, після із сараєм.

З вироку Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2014 року вбачається, що ОСОБА_2 визнав свою вину у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. При цьому у поясненнях даних у судовому засіданні останній пояснив, що за кермо автомобіля сів саме за наказом ОСОБА_1

Вирішуючи питання щодо первісних позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд приходить до висновку про відмову у їх задоволенні. При винесенні даного рішення судом враховується, що ОСОБА_1, будучи власником транспортного засобу, передав право керування відповідачу, який знаходився у стані алкогольного сп’яніння, про що позивачу було достеменно відомо, оскільки вони спільно тривалий час проводили дозвілля. Перебуваючи у дружних стосунках із відповідачем, позивач не міг не знати про відсутність у нього посвідчення водія, тобто наявності правової підстави для керування транспортними засобами. Разом з тим, не зважаючи на дані обставини, ОСОБА_1, розуміючи наслідки своїх дій, передав керування автомобілем ОСОБА_2 Посилання позивача на ті обставини, що відповідач самоправно здійснив керування його автомобілем не заслуговують на увагу суду, так як доказів, які б свідчили, що відповідач незаконно заволодів транспортним засобом, позивач до суду не надав. З цих підстав до органів поліції ОСОБА_1 не звертався. Крім того, як вбачається із вироку суду, у відповідача під час ДТП не було посвідчення водія, тобто у той момент на руках у ОСОБА_2 було свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. У зв’язку із викладеним, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 добровільно передав керування транспортним засобом відповідачу, який перебував у стані алкогольного сп’яніння та не мав достатньої правової підстави для керування автомобілем. У даному випадку, суд не може вважати такі дії позивача грубою необережністю, оскільки він у повній мірі сприяв у завданні шкоди належному йому рухомому майну.

Щодо зустрічних позовних вимог, то судом враховується, що відповідач на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у стані алкогольного сп’яніння, права на керування транспортними засобами – посвідчення водія не мав. Разом з тим, здійснив рух на автомобілі, власником якого є позивач та спричинив ДТП. Обставин, які б свідчили, що позивач примушував відповідача сісти за кермо транспортного засобу, свого підтвердження у судовому засіданні не знайшли. При цьому судом також враховується, що сторони не перебували у певних відносинах (підпорядкування), які б зобов’язували відповідача виконувати накази й розпорядження позивача. ОСОБА_2 у повній мірі, розумів всі перелічені обставини. Разом з тим, своїми неправомірними діями, що виразилися у порушенні Правил дорожнього руху, завдав собі та іншим особам шкоду. Вина відповідача у цій частині є доведеною. На переконання суду, відповідач не має права на відшкодування шкоди від позивача, оскільки безпосередньої вини останнього у завданні шкоди саме здоров’ю ОСОБА_2 не має, тому вимоги щодо її відшкодування також є необґрунтованими.

Відповідно до положень статті 1166 ЦК України підставою для відшкодування особою майнової шкоди є склад цивільного правопорушення, а саме: а) протиправна поведінка; б) шкода; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина особи, яка завдавала шкоди.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року: розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

У пункті 8 вищевказаної постанови Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що шкода, завдана кількома особами, відшкодовується кожною з них у частці, завданій нею (у порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК).

Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як роз'яснив Пленум Верховного ОСОБА_3 України у постанові від 31 березня 1995 року

№ 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З урахуванням зібраних у справі доказів та встановлених у судовому засіданні обставин, правові підстави для відшкодування сторонам моральної шкоди відсутні.

Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що ні позивач, ні відповідач не мають права на відшкодування шкоди один від одного, оскільки поведінка кожного із них є протиправною. При винесенні даного рішення суд також враховує, що наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому, правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності. У даному випадку шкода майну та здоров’ю, завдана спільними діями позивача та відповідача (взаємне завдання шкоди), тому на думку суду справедливим буде покладення відповідальності на кожного із них: на позивача - в розмірі шкоди завданої майну, на відповідача - у розмірі шкоди, завданої здоров’ю.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих дорожньо-транспортною пригодою – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих дорожньо-транспортною пригодою – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин