Рішення № 74490787, 05.06.2018, Приазовський районний суд Запорізької області

Провадження № 2/325/261/2018

Справа № 325/606/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

05 червня 2018 року Приазовський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Пантилус О.П., за участю секретаря судового засідання Орманджи Ф.К., розглянувши в смт.Приазовське Запорізької області у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 селищної ради Приазовського району Запорізької області до ОСОБА_2 про повернення зайво виплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_1 селищна рада Приазовського району Запорізької області у своїх вимогах просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 (звільненого працівника) грошові кошти за невідпрацьовані дні відпустки у сумі 2165,80 гривень з підстав, передбачених ст.127 КЗпП України і ст.1212 ЦК України.

В обґрунтування вимог зазначено, що ОСОБА_2, працюючи на посаді директора Нововасилівського будинку культури, у 2017 році відбула у щорічну відпустку тривалістю 31 календарний день за робочий період - з 02 серпня 2017 року по 01 серпня 2018 року. За період відпустки їй нарахована заробітна плата 3649,63 гривень. Згідно розпорядження Нововасилівського селищного голови № 113 від 15.11.2017 року ОСОБА_2 звільнена із займаної посади у зв’язку з прогулом без поважних причин, на підставі ч.4 ст.40 КЗпП України. Внаслідок чого виникла необхідність у поверненні зайво виплачених коштів за відпустку в розмірі 2165,80 гривень за невідпрацьований робочий період з 04.11.2017 року по 01.08.2018 року. Про необхідність повернення зайво виплачених коштів зазначено в пункті 2 згаданого розпорядження №113. Позивач намагався ознайомити звільненого працівника із розпорядженням селищного голови про звільнення та повернення надмірно виплачених коштів, але поштові конверти поверталися без вручення. Позивачу стало відомо зі слів чоловіка ОСОБА_2 про те, що вона перебуває за межами України. Як на підставу заявлених вимог позивач послався на ст.1212 ЦК України, ст.22 Закону України «Про відпустки», ст..127 КЗпП України, врахував роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в п.24 постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

14 Травня 2018 року у цій справі відкрите провадження та вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача – ОСОБА_1 селищний голова ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в разі неявки відповідача, не заперечує проти заочного вирішення справи.

Згідно інформації ОСОБА_1 селищної ради (органу реєстрації) № 101/0111 від 11.05.2018 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

За вказаною адресою надіслана повістка про виклик до суду.

Відповідач в судове засідання не з’явилася, повістка повернута без вручення, із довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання та відміткою від 19.05.2018 року про відсутність адресата за місцем проживання.

Згідно вимог ч.8 ст.128 ЦПК України за таких обставин відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи.

Учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з’явилися в судове засідання без поважних причин (ч.3 ст.131 ЦПК України).

Згідно ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вимоги ст.210 ЦПК України про строки розгляду справи по суті, а також ст.223 ЦПК України, яка не передбачає відкладення судового розгляду справи у разі неявки без поважних причин повідомленого належним чином відповідача, обставини про те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з’явився в судове засідання без повідомлення про причини і не подав відзиву до суду, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, судом постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Відповідно до ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Директору Нововасилівського БК надано щорічну відпустку на 31 календарний день з 03.10.2017 року по 03.11.2017 року за період роботи з 02.08..2017р. по 01.08.2018р. (витяг із розпорядження Нововасилівського селищного голови № 89 від 26.09.2017р.).

Згідно записки-розрахунку та відомостей нарахування зарплати, директору БК Шрамченко ОСОБА_4 за період відпустки (31 день) нарахована заробітна плата в розмірі 3649,63 гривень.

Виплачено ОСОБА_2 заробітної плати за період відпустки 2901,46 гривень, за мінусом відрахувань податку та зборів, що підтверджується відомістю сум для зарахування на поточні/карткові рахунки у ВАТ «Ощадбанк» від 02.10.2017 року.

З 04 листопада 2017 року по 06 листопада 2017 року ОСОБА_2 знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати, згідно поданої заяви та розпорядження селищного голови № 105 від 03.11.2017р.

Відповідно до витягу з розпорядження селищного голови № 113 від 15 листопада 2017 року «Про звільнення з посади директора БК ОСОБА_2А.» директора Нововасилівського БК ОСОБА_2 звільнено з 15 листопада 2017 року за прогули без поважних причин, згідно п.4ст.40 КЗпП України. В другому пункті розпорядження вказано про необхідність до 31.01.2018 року повернути виплачену суму заробітної плати за невідпрацьований період з 07.11.2017 року по 01.08.2018 року у розмірі 2165,80 гривень, вказані реквізити розрахункового рахунку.

В розпорядженні наведені підстави для звільнення та повернення коштів – доповідні записки та акти про відсутність на роботі від 07, 08, 09, 10, 11 і 14 листопада 2017 року, повідомлення про вручення поштового відправлення від 15.11.2017 року і розрахунковий лист від 15.11.2017 року.

ОСОБА_1 селищною радою надіслане відповідачу повідомлення про необхідність отримання трудової книжки, розрахунковий лист від 15.11.2017р. і записка - розрахунок про суму, що підлягає поверненню – 2165,80 гривень. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 16 листопада 2017 року кореспонденція вручена чоловіку ОСОБА_2.

Тобто, між позивачем та відповідачем існували трудові відносини, які регулюються, зокрема, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про відпустки», а щодо повернення зайво виплачених коштів, також, главою 23 Цивільного кодексу України.

Позивач звернувся до суду 03 травня 2018 року з вимогами про стягнення зайво виплачених коштів в межах строку, передбаченого 233 КзПП України, якою встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення такої шкоди суд вважає день звільнення ОСОБА_2 – 15 листопада 2017 року.

В статті 127 КЗпП України вказано, що відрахування із заробітної плати можуть проводитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. За п.2 ч.2 цієї статті відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію.

В даному випадку судом встановлено, що працівник звільнений з підстав, передбачених п.4 статті 40 КЗпП України, у зв’язку з прогулом без поважних причин. Вказана підстава не віднесена Законом до таких, за якими відрахування не проводяться.

Стаття 1212 ЦК України зобов’язує особу, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно потерпілому.

Згідно ст..1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Судом встановлено, що нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_2 здійснена 02.10.2017 року у зв’язку з щорічною відпусткою строком на 31 день за відпрацьований період з 02.08.2017 року по 01.08.2018 року.

Але, відповідач не відпрацювала повністю вказаний період не з вини роботодавця, після закінчення відпустки на роботу не вийшла і звільнена за прогули без поважних причин.

За невідпрацьований період з 07.11.2017 року по 01.08.2018 року, згідно розрахунку позивача, сума виплат, що підлягають поверненню складає 2165,80 гривень.

Статтею 22 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Частинами 2 і 3 цієї статті Закону визначені випадки, в яких таке відрахування не провадиться. Серед цих випадків відсутнє звільнення особи за прогули без поважних причин.

Таким чином, законами передбачене повернення грошових коштів, які виплачені працівнику як заробітна плата в період щорічної відпустки у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, та отримання відповідачем таких коштів підтверджене позивачем наданими доказами, які досліджені судом.

Позивач в заяві вірно посилається на п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», де Пленум роз’яснив про такий же порядок застосування судами положень наведених вище законів в подібних спорах.

Відповідачем заперечення щодо позовних вимог не наведені, докази на їх підтвердження не надані.

При встановлених обставинах та з наведених підстав позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом стягнення із відповідача на користь позивача заявленої суми.

На підставі ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача судовий збір на користь позивача в розмірі 1762,00 гривень, сплата якого підтверджується платіжним дорученням № 12 від 17.04.2018 року.

Керуючись ст.ст. 2, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 селищної ради Приазовського району Запорізької області до ОСОБА_2 про повернення зайво виплачених коштів, задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 селищної ради (ідентифікаційний код 24911634, рахунок №35419007028860 в ГУДКСУ в Запорізькій області МФО 813015, юридична адреса: 72420, Запорізька область, Приазовський район, смт.Нововасилівка, вул..Кооперативна, 78) зайво виплачені кошти за невідпрацьовані дні відпустки в розмірі 2165 (дві тисячі сто шістдесят п’ять) гривень 80 коп.

Стягнути із ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 селищної ради (ідентифікаційний код 24911634, рахунок №35419007028860 в ГУДКСУ в Запорізькій області МФО 813015, юридична адреса: 72420, Запорізька область, Приазовський район, смт.Нововасилівка, вул..Кооперативна, 78) судові витрати в розмірі 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Запорізької області через Приазовський районний суд Запорізької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана на рішення суду протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя О.П. Пантилус