Рішення № 74489408, 31.05.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/14084/17 2/335/471/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 р. Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Шалагінової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Войтович Г.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107Б, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Запоріжвогнетрив» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 02.08.2017 він працював на посаді начальника зміни пресової дільниці ПрАТ «Запоріжвогнетрив». 20.10.2017 згідно із наказом відповідача № 547к позивача було звільнено з посади згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул, вчинений 12.10.2017.

Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки його не було ознайомлено із наказом про звільнення, копія наказу позивачу не видавалась. Відповідач не врахував, що позивач не був допущений до свого робочого місця охороною підприємства, а тому не можна розцінювати вказані обставини як прогул.

Крім того, 29.09.2017 позивач перебував на лікарняному, з’явився у цей день на територію підприємства здати лист непрацездатності для оплати, але був затриманий працівниками охорони, які в нього вилучили перепустку на завод, з приводу чого позивачем було викликано поліцію. 10.10.2017, 11.10.2017, 12.10.2017 позивач приходив на роботу, але охороною підприємства не допускався, що також можуть підтвердити працівники поліції та свідки.

14.10.2017 позивач був допущений до роботи і відпрацював чотири зміни (14, 15, 18 та 19 жовтня).

З наведених підстав вважає накладене на нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення незаконним, у зв’язку із чим просить поновити його на посаді начальника зміни помольно-пресової ділянки високоглиноземистого виробництва алюмосилікатного цеху ПрАТ «Запоріжвогнетрив», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.11.2017 відкрито провадження у даній справі та справу призначено до судового засідання (а.с. 11).

15.12.2017 набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03.10.2017, за яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) викладено у новій редакції.

Відповідно до пп. 9 п. 1 Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.01.2018 розгляд справи було продовжено за правилами ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017, в порядку спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи у судове засідання, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи (а.с. 52).

18.01.2018 надійшли письмові заперечення (відзив) ПрАТ «Запоріжвогнетрив» проти позову, за змістом яких відповідно до табелю обліку робочого часу за вересень, жовтень 2017 р. позивач з 02.09.2017 по 18.09.2017 працював, з 20.09.2017 по 22.09.2017 знаходився на лікарняному, з 24.09.2017 по 26.09.2017 працював, з 28.09.2017 по 08.10.2017 знаходився на лікарняному. 09.10.2017 позивач повідомив безпосереднього керівника,що 10.10.2017 він виходить на роботу за графіком. 10.10.2017 позивач прийшов на центральну прохідну підприємства, де охоронцями в нього були виявлені ознаки сп’яніння, та було запропоновано пройти медичне обстеження, на що позивач відмовився та покинув прохідну. 12.10.2017 позивач був відсутній на роботі, документів, що підтверджують причини неявки на роботу позивач не надав. Таким чином, позивачем було здійснено прогул без поважних причин. 14.10.2017 позивачу було запропоновано надати письмові пояснення щодо відсутності на роботі, на що він відмовився, підтвердженням чого є акт про відмову від надання пояснень. 17.10.2017 надійшла службова записка від керівника структурного підрозділу з підтвердженням, що позивач не є членом профспілки. 20.10.2017 наказом № 547к позивача було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, здійснений 12.10.2017. Вказує, що відповідачем було дотримано процедуру звільнення, у день звільнення проведено повний розрахунок. 30.10.2017 Головне управління Держпраці у Запорізькій області провело інспекційне відвідування за зверненням позивача та порушень в діях відповідача не встановило. Просить у позові відмовити повністю (а.с. 21–25).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2018 залишено без задоволення клопотання представника позивача про витребування даних про членство позивача у профспілці, частково задоволено клопотання представника позивача про витребування довідки про середній заробіток, внаслідок чого у відповідача витребувано довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за два календарних місяці перед звільненням відповідно до Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995.

Довідка про середній заробіток ОСОБА_1 надана в судове засідання 31.05.2018.

Крім того, в судовому засіданні 28.02.2018 судом на місці постановлено ухвалу про задоволення заяви представника позивача про виклик свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Разом із тим, в судовому засіданні, яке відбулось 31.05.2018 позивач відмовився від допиту даних свідків, у зв’язку із чим судом було змінено обсяг дослідження доказів.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.03.2018 задоволено заяву представника позивача про забезпечення доказів та витребувано в Головному управлінні Держпраці у Запорізькій області належним чином засвідчені копії матеріалів, зібраних за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 за вхідним № С-1442 від 12.10.2017.

Витребувані докази надійшли до суду 25.04.2018.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з підстав, викладених в письмових запереченнях (відзиві).

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Відповідно до копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 02.08.2017 прийнято на роботу у ПрАТ «Запоріжвогнетрив» начальником зміни пресової дільниці шамотного виробництва алюмосилікатного цеху, 22.08.2017 позивача переведено начальником зміни помольно-пресової дільниці високоглиноземного виробництва алюмосилікатного цеху (а.с. 8).

Наказом ПрАТ «Запоріжвогнетрив» від 20.10.2017 № 547К позивача ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул без поважної причини (а.с. 8). З копії наказу випливає, що прогул було вчинено позивачем 12.10.2017 (а.с. 5).

Позивач не погоджується із вказаним наказом, вважає звільнення незаконним з підстав порушення порядку накладання дисциплінарного стягнення, а також з підстав неврахування поважності причини відсутності на робочому місці, а саме, що його не пропустила на завод охорона підприємства.

Відповідно до вимог ст. 139 КЗпП України, працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно ст. 142 КЗпП України, трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

За порушення трудової дисципліни, відповідно до 147 КЗпП України, до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Вже за одноразове здійснення прогулу, власник має право розірвати трудовий договір. Важливим при цьому є тільки поважність причин. Право обрання виду дисциплінарного стягнення, з урахуванням вимог ст. 149 КЗпП України, належить власнику.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 р. роз’яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до п. 24 даної постанови при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

За змістом ст. ст. 40, 41 КЗпП України підставами для звільнення працівника згідно, зокрема, з п. 4 ст. 40 КЗпП України є його відповідні винні дії, вчинення яких передувало виданню наказу (розпорядження) про припинення трудового договору.

Як випливає з матеріалів цивільної справи, прогул, що слугував підставою звільнення позивача, було вчинено 12.10.2017. Зазначена обставина підтверджується доповідною начальника помольно-пресової дільниці АЦ ПВІ ОСОБА_7 від 12.10.2017 (а.с. 31), табелем обліку робочого часу пресової дільниці АЦ ПВІ за жовтень 2017 р.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження поважності причини відсутності позивача на робочому місці 12.10.2017.

Доводи позивача про те, що його не було допущено охороною підприємства на роботу, що і є поважною причиною відсутності на робочому місці, на увагу не заслуговують, оскільки жодними доказами, крім власних пояснень позивача, не підтверджуються.

Звернення до поліції з приводу не допуску позивача на територію заводу мали місце вже після звільнення позивача 22 та 23 жовтня 2017 р., що підтверджено відповідними рапортами та листом УПП в Запорізькій області від 23.03.2018 № 25-а.з/41/32/03-2018.

Відповідно до вимог частин першої–четвертої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 4 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено обов’язок учасників справи подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Разом із тим, позивачем не надано доказів поважності причин відсутності на робочому місці 12.10.2017 як безпосередньому роботодавцю під час вирішення питання щодо його звільнення, так і суду під час розгляду справи. Натомість, позивач та його представник, користуючись своїми процесуальними правами, відмовились від допиту раніше заявлених ними свідків. Тому, зазначений позивачем факт його не допуску на завод охороною 12.10.2017 залишився не підтвердженим жодними належними та допустимими доказами.

В цьому контексті суд вважає такими, що не мають значення для вирішення питання законності звільнення посилання позивача на вилучення в нього перепустки працівниками охорони, оскільки в судовому засіданні встановлено, що пропуск на територію заводу можливий і за тимчасовою перепусткою. Крім того, дані посилання спростовуються пояснювальними записками охоронців, за якими 29.09.2017 позивач самостійно залишив перепустку на прохідній, яка була у подальшому передана начальнику караулу.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

У матеріалах справи відсутні письмові пояснення ОСОБА_1 по суті прогулу, які би передували звільненню позивача за прогул.

Згідно з актом від 14.10.2017, позивачеві було запропоновано надати письмові пояснення за фактом прогулів 10.10.2017 та 12.10.2017, на що останній відмовився (а.с. 33).

Також, не заслуговують на увагу і доводи позивача, що його не було ознайомлено із наказом про звільнення, оскільки відповідно до акту від 20.10.2017 позивачеві надавався наказ на ознайомлення та вручення, однак позивач, ознайомившись із наказом, відмовився від його отримання (а.с. 34). Також, актом від 20.10.2017 засвідчено відмову позивача від підписання про ознайомлення із наказом про звільнення (а.с. 35).

20.10.2017 позивачеві також було надіслано повідомлення за № 14/3235 про необхідність явки до ПрАТ «Запоріжвогнетрив» та отримання трудової книжки (а.с. 27-28).

Суд також звертає увагу, що проведеною Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області перевіркою за зверненням ОСОБА_1 з приводу порушення його трудових прав не було встановлено з боку ПрАТ «Запоріжвогнетрив» порушень вимог закону при звільненні позивача (лист від 10.11.2017 № 08/02.8-05/7187).

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України є законним, та таким, що здійснено у відповідності до встановленої законодавством процедури, у зв’язку із чим вимоги позивача про його поновлення на роботі не підлягають задоволенню.

Відсутність підстав для поновлення позивача на роботі обумовлюють і безпідставність похідних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

На підставі статті 141 ЦПК України, а також враховуючи, що позивач в силу вимог закону звільнений від сплати судового збору, судові витрати стягненню не підлягають.

На підставі ст.ст. 19, 89, 141, 244–245, 259, 264, 265, 272–273, 274–279, 280–283, 289, пп. 9 п. 1 Перехідних положень ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини рішення постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 31 травня 2018 р.

Повне судове рішення складене 5 червня 2018 р.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.В. Шалагінова