Рішення № 74488772, 06.06.2018, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/44/18

Номер рядка звіту 39

номер провадження 2/279/630/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2018 р.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого судді Невмержицької О.А., з секретарем Хомутовською М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Коростень цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення моральної шкоди завданої внаслідок вчинення протиправних дій посадовими особами відповідача та стягнення витрат за отриману юридичну допомогу,

В С Т А Н О В И В : Позивач звернулась до суду з даним позовом до відповідача та просить стягнути на її користь завдану їй моральну шкоду в розмірі 100000 гривень, понесені судові витрати – за правову допомогу в розмірі 4000 гривень і сплачений судовий збір в розмірі 1000,04 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Коростенського міськрайонного суду від 11.08.2017 року визнано незаконним її звільнення з посади інженера І категорії з безпеки руху поїздів та автотранспорту Коростенської дільниці регіональної філії "Південно-Західна залізниця" на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням штату працівників і поновлено на даній посаді. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 27632 грн.. Вважає, що внаслідок таких протиправних дій відповідача їй було завдано моральної шкоди, яка виразилась в порушенні трудових прав, душевних стражданнях, втрати нормальних життєвих зв’язків, докладання зусиль для організації свого життя із-за відсутності коштів – законного заробітку. Після звільнення вона отримала тяжкий нервовий стрес, психічну травму, внаслідок чого стан її здоров’я значно погіршився, тому вона вимушена була проходити лікування, зокрема: в період з 23.05.2017 року по 29.05.2017 року в стаціонарі Коростенської МЦЛ. Крім того, незважаючи на те, що рішення в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню, на посаді її було поновлено майже через місяць – 31.08.2017 року, а з наказом ознайомлено лише – 08.09.2017 року. Прибувши на роботу 11.09.2017 року вона відчула приниження перед трудовим колективом, оскільки не була допущена до робочого місця, не змогла виконувати свої трудові обов’язки, змушена була провести весь день та наступний робочий день в коридорі дирекції, відчуваючи при цьому образу, приниження ділової репутації, честі та гідності, оскільки керівник структурного підрозділу повідомив, що її посади не існує і попросив звільнити кабінет, наказавши, при цьому підлеглим, не пускати її до кабінету. Після таких протиправних дій їй стало погано і вона змушена була звернутися за медичною допомогою, тому в період з 12.09.2017 року по 21.09.2017 року проходила стаціонарне лікування в Коростенській ЦМЛ, встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба 2-го ступеня з гіпертонічним кризом, депресивний стан, вестибулопатичні розлади. При цьому, 09.11.2017 року, допустивши ті самі порушення в процедурі звільнення, що й першого разу, її знову було звільнено з роботи згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Ухвалою суду від 04.01.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідачем подано відзив на позовну заяву та заяву про відмову у позові, оскільки на думку останнього, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду. Позивачем відповідь на відзив подано не було.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з підстав зазначених в позові та просили їх задовольнити. При цьому, позивач зазначила, що зверталась за допомогою до ОСОБА_3, оскільки вона юрист на підприємстві та зобов’язана була їй хоча б роз’яснити, що їй робити у зв’язку із ситуацією, що склалася. У відповідь вона побачила усмішку та відповідь, що вона не знає і сказала, що якось все вирішиться. Належним робочим місцем та відповідними умовами для виконання трудових обов’язків вона забезпечена не була, співробітники до неї не заходили та майже не спілкувалися, оскільки керівництво їм це заборонило. У зв’язку із незаконним звільненням вона отримала нервовий стрес, приниження, була позбавлена належних їй засобів до існування – законного заробітку, хворіла та двічі лікувалася з діагнозом - гіпертонічних криз, була позбавлена можливості належно утримувати свою малолітню дитину. На даний час вона продовжує лікуватися та постійно приймає ліки, які коштують недешево, потребує додаткового обстеження.

Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позов не визнали, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та пояснили, що підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу немає, позов не обґрунтований, не доведений належними доказами та є надуманим, також позивачем пропущено строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України. Просили у задоволені позову відмовити.

Вказали, що 21.08.2017 року їм надійшло рішення суду та звернення ОСОБА_1 щодо поновлення її на посаді, яку вона займала до звільнення. Посада, на яку було поновлено позивача, було ліквідовано, тому для вирішення даного питання і для забезпечення виконання рішення суду, керівництво регіональної філії направило лист на адресу голови правління ПАТ «Укрзалізниця» щодо погодження змін до штатного розпису апарату управління регіональної філії «ПЗЗ». Керівництво, листом від 30.08.2017 року погодило внесення змін та введення зазначеної посади до додаткового штату. В подальшому, філією було внесено зміни до штатного розпису з 30.08.2017 року та 31.08.2017 року підготовлено наказ про поновлення позивача на роботі за рішенням суду, проведено виплату належних коштів. З даним наказом позивач ознайомилась лише 08.09.2017 року, незважаючи на те, що вона викликалась кадровою службою для ознайомлення з наказом листами від 31.08.2017 року та 04.09.2017 року. Для створення належних умов праці та забезпеченням позивача її робочим місцем 11.09.2017 року на адресу начальника Коростенської дирекції залізничних перевезень було направлено телеграфну вказівку, що свідчить про оперативне вжиття всіх належних для поновлення на роботі позивача заходів. З медичних документів позивача вбачається, що вона хворіє багато років, лікується стаціонарно та амбулаторно, її хвороба є хронічною і не пов’язана зі звільненням.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 дала показання про те, що ОСОБА_1 приниженою себе не відчувала, посміхалася, спілкувалася з колегами. Вона бачила її в кабінеті юристконсульта ОСОБА_5, де вони пили чай, спілкувалися і з правових питань, та в коридорі вона не сиділа. Безпосередньо до неї позивач за консультацією не зверталась і відповідних письмових заяв від неї не надходило. Відношення до позивача колег було нормальне, ніхто погано до неї не відносився.

Свідок ОСОБА_6 свідчила про те, що вона працює у відділі кадрів. ОСОБА_1 була поновлена на роботі в Коростенській дільниці регіональної філії "ПЗЗ" за рішенням суду, однак не відразу. Адміністрація приймала відповідні рішення та вживала всі належні заходи для її поновлення. Посада, на яку її поновлено, було ліквідовано, тому для вирішення даного питання філія направляла лист на адресу голови правління ПАТ «Укрзалізниця» щодо погодження змін до штатного розпису апарату управління регіональної філії «ПЗЗ». 30.08.2017 року було погоджено внесення змін та введення зазначеної посади до штату філії, потім внесено зміни до штатного розпису з 30.08.2017 року, підготовлено наказ про поновлення позивача на роботі, забезпечена робочим місцем. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомилась лише 08.09.2017 року, незважаючи на те, що вона неодноразово викликалась кадровою службою для ознайомлення з наказом. В телефонній розмові відмовилась з’явитись до кадрів, сказавши, що буде чекати письмового листа. У зв’язку з цим, повідомлялась письмово, зокрема листами від 31.08.2017 року та 04.09.2017 року. Прийшовши до відділу кадрів вона проявляла невдоволення, хоча відношення працівників до неї було, як завжди, ніхто її не ображав і не принижував.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона працює начальником відділу кадрів. Всі питання пов’язані із поновленням ОСОБА_1 вирішувались одразу після надходження її заяви та рішення суду до відділу кадрів. Ввели до штату посаду, підготували наказ та в телефонному режимі повідомили ОСОБА_1, яка відмовилась з’явитись до кадрів. Тому, в той же день на її адресу направили поштою лист. З наказом вона ознайомилась лише 08.09.2017 року. Відношення до неї працівників було нормальне, на всі звернення реагували миттєво, намагались її заспокоїти, оскільки вона була дуже емоційна та нервувала.

Свідок ОСОБА_8 свідчив про те, що ОСОБА_1 прийшла до нього та повідомила, що вона прийшла на роботу, оскільки її поновили на посаді інженера з безпеки руху поїздів, показала розпорядження Південно-Західної залізниці. Оскільки, на той час вони були переведені до ПАТ "Українська залізниця" департаменту безпеки руху, він повідомив, що не може допустити її до виконання трудових обов’язків, бо розпорядження повинно бути від вказаної ним особи, а також її посади вже не існує. Ставлення до ОСОБА_1 було нормальне, він її не ображав, не принижував та нікого проти неї не налаштовував. Оскільки в кабінеті знаходяться документи він попросив її залишити кабінет, бо вважав, що ОСОБА_1, як бувший працівник повинна це розуміти.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що йому відомо, що ОСОБА_1 була поновлена на роботі, однак більше нічого з даного приводу не знає.

Свідок ОСОБА_10 (чоловік позивача) пояснив, що його дружина після її звільнення з роботи перенесла нервовий стрес, часто хворіє та постійно перебуває на лікуванні. Після перенесеного стресу вона перебуває на обліку, як гіпертонік, хоча раніше гіпертонічного кризу у неї не було. Вона відчувала себе приниженою, непотрібною, хоча пропрацювала у відповідача біля сімнадцяти років. Всі ці обставини відобразилися і на сім`ї, та їх малолітній дитині.

Вислухавши пояснення сторін, показання свідків та проаналізувавши їх в сукупності з дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що рішенням Коростенського міськрайонного суду від 11.08.2017 року у справі №279/1916/17 визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади інженера І категорії з безпеки руху поїздів та автотранспорту Коростенської дільниці регіональної філії "Південно-Західна залізниця" на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників. Поновлено її на посаді інженера І категорії з безпеки руху поїздів та автотранспорту Коростенської дільниці регіональної філії "Південно-Західна залізниця", стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 27632 гривень. Вирішено питання про стягнення судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 18.10.2017 року вищевказане рішення суду залишено без змін. На час розгляду справи вказане судове рішення є чинним.

Статтею 233 КЗпП України визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк позовної давності.

Таким чином, суд вважає, що позивачем строк звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди пов’язаної із незаконним звільненням пропущено не було, тому посилання відповідача щодо пропуску позивачем строків позовної давності є безпідставним.

Згідно положень ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, заява ОСОБА_1 від 16.08.2017 року щодо поновлення її на роботі з копією рішення суду надійшла до відповідача 21.08.2017 року. У даній заяві вона просила повідомити її письмово про день та час явки для ознайомлення із наказом.

29.08.2017 року керівництво регіональної філії направило лист на адресу голови правління ПАТ «Укрзалізниця» щодо погодження змін до штатного розпису апарату управління регіональної філії «Південна-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», оскільки посаду на яку поновили позивача було ліквідовано. Листом від 30.08.2017 року було погоджено внесення відповідних змін та введення необхідної посади до додаткового штату. В подальшому, філією було внесено зміни до штатного розпису з 30.08.2017 року.

Наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера 1 категорії з безпеки руху поїздів і автотранспорту Коростенської дільниці з безпеки руху поїздів і автотранспорту було видано 31.08.2017 року.

Листом начальника кадрової служби регіональної філії «ПЗЗ» від 31.08.2017 року та 04.09.2017 року ОСОБА_1 повідомлялась щодо її поновлення та запрошувалась з’явитись до відділу кадрів для ознайомленням із наказом. Отримала лист ОСОБА_1 - 07.09.2017 року, а з наказом ознайомилась - 08.09.2017 року.

Для створення належних умов праці та забезпеченням позивача її робочим місцем 11.09.2017 року на адресу начальника Коростенської дирекції залізничних перевезень було направлено телеграфну вказівку.

Зазначене судом, із врахуванням наданих в судовому засіданні пояснень сторін та свідків, свідчить про те, що відповідачем вживались належні заходи для поновлення на роботі позивача та створення належних умов праці, однак лише після відповідних звернень ОСОБА_1, з приводу вчинення таких дій.

Згідно даних трудової книжки позивача та листа Коростенського МЦЗ від 24.10.2017 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в Коростенському міському центрі зайнятості, як безробітна з 04.05.2017 року по 08.09.2017 року, з виплатою допомоги по безробіттю. Знята з обліку у зв’язку із поновленням на роботі за рішенням суду. 09.11.2017 року, ОСОБА_1 (повторно) звільнена з роботи у зв’язку зі скороченням штату, згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до медичних документів, наданих позивачем, зокрема: виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, вбачається, що ОСОБА_1 проходила стаціонарне лікування в Коростенській центральній міській лікарні з 23.05.2017 року по 29.05.2017 року та з 12.09.2017 року по 21.09.2017 року. Встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба 2-го ступеня з гіпертонічним кризом, депресивний стан, вестибулопатичні розлади.

Як зазначено лікарем, ОСОБА_1 хворіє багато років, лікується стаціонарно та амбулаторно, погіршення стану здоров’я пов’язує із стресовою ситуацією на роботі.

Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику врегульовано ст.237-1 КЗпП України.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та із врахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також із урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості, а також майнового стану цивільного відповідача.

Факт заподіяння позивачу незаконним звільненням моральної шкоди є доведеним, оскільки незаконне звільнення позивача порушило не лише одне з конституційних прав – право на працю, а й призвело до моральних страждань, позбавлення засобів до існування, необхідності докладання зусиль для організації свого життя та втрати у зв’язку з цим звичних життєвих зв’язків (переживання, психічне та емоційне напруження через звільнення з підстав, що зазвичай негативно впливають на ділову репутацію працівника, перешкоджають працевлаштуванню, необхідність відшкодувати нові джерела засобів для існування, докладати додаткові зусилля для організації свого побуту, забезпечення, пошуку роботи тощо), однак вказана позивачем сума значно завищена, тому визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди на засадах розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що враховуючи характер, обсяг, тривалість та істотність допущених порушень та понесених втрат, достатнім та обґрунтованим є стягнення відшкодування в сумі 10000 гривень.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають стягненню згідно вимог ст.141 ЦПК України.

Крім того, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката позивачем надано угоду про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, розрахунок оплати за надану правову допомогу (проведений згідно вимог Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах») та квитанцію про сплату коштів в сумі 4000,00 гривень, тому дані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст.4,12,81,82,141,263–265 ЦПК України, ст.237-1 КЗпП України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 10000 (десять тисяч) гривень моральної шкоди, понесені судові витрати в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень та 134 гривни 60 копійок судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Житомирської області в 30-денний строк, який обчислюється з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Сторони та учасники :

Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: 11500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Представник позивача: ОСОБА_2, місце знаходження: 11500, Житомирська область, м.Коростень, вул.Сосновського 24, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю №3068/10 від 26.01.2006 року.

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця», місце знаходження: 03680, м.Київ, вул.Тверська 5, ЄДРПОУ 40075815.

Представник відповідача: ОСОБА_3, місце проживання: 11500, Житомирська область, м.Коростень, вул.Табукашвілі 27/8, НОМЕР_2 виданий 25.09.2007 року.

Представник відповідача: ОСОБА_4, місце знаходження: 01054, м.Київ, вул. О.Гончара 44, оф.7, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю №4307 від 21.12.2010 року.

Суддя: Невмержицька О.А.