Постанова № 74487984, 29.05.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/11/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк О.П.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

29 травня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Сторчака В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року (прийняте у м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до Сторожинецької міської ради Чернівецької області (далі - відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач 02.01.2018 звернувся із адміністративним позовом до Чернівецького окружного адміністративного суду, в якому просив визнати рішення 7 сесії Сторожинецької міської ради 7 скликання №370-12/2017 не дійсним та скасувати його. Стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в сумі 640 грн.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.02.2018 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що рішення сесії Сторожинецької міської ради є протиправним та порушує права позивача у володінні і користуванні земельними ділянками і загрожує громаді матеріальними і моральними збитками тому має бути скасоване.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.

ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно матеріалів справи, у зв'язку із незадовільним станом дороги ОСОБА_2 та громада вул. Колгоспна Сторожинецького району Чернівецької області неодноразово звертались до Сторожинецької міської ради із заявами, в яких просили вирішити питання з водовідведенням по вул. Когоспній, провести ремонтні роботи та облаштувати вулицю стічними канавами.

Також позивач зверталась до Сторожинецького районного суду із позовною заявою, в якій просила суд зобов'язати міську раду замовити проектно-кошторисну документацію і виконати роботи з відведенням з вул. Колгоспної, провести ремонтні роботи та облаштувати вулицю стічними канавами - для усунення затоплення об'єктів в майбутньому.

Крім цього, ОСОБА_2 зверталась до прокуратури Сторожинецького району Чернівецької області, прокуратури Чернівецької області, Генеральної прокуратури України, Президента України із заявами та скаргами з приводу підтоплення її домогосподарства стічними водами та захисту порушених її прав та інтересів.

27.10.2017 Сторожинецькою міською радою Сторожинецького району Чернівецької області XII сесії VII скликання прийнято рішення "Про викуп земельних ділянок для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності" №370-12/2017.

Вказаним рішенням доручено виконавчому комітету міської ради звернутися до ОСОБА_2 з вимогою встановлення земельного сервітуту на право відводу поверхневих вод із земель комунальної власності загального користування (з вулиці Колгоспної у м. Сторожинець) через належні їй земельні ділянки, шляхом прокладання відповідної дренажної труби.

Також зазначено, що у разі недосягнення домовленості про встановлення вищезазначеного сервітуту та про його умови - вирішувати спір у судовому порядку.

Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_2 і звернулась до суду з даним позовом.

Таким чином фактично даний спір зводиться до незгоди позивачки із запропонованим міською радою порядком вирішення її питання, щодо забезпечення належного користування її земельною ділянкою - шляхом встановлення земельного сервітуту.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Сторожинецької міської ради №370-12/2017 від 27.10.2017 не порушує жодних прав, свобод або інтересів ОСОБА_2, адже фактично є пропозицією вирішення спірного питання між позивачем та органом місцевого самоврядування й не містить адресованих позивачу положень зобов'язального характеру.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Статтею 2 КАС України вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Пунктом 7 ч. 1 ст. 4 КАС України вказано, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 4 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 ЦК передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Тобто рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування земельною ділянкою), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі №809/739/17.

Згідно матеріалів справи, предметом позову є рішення органу місцевого самоврядування, яким доручено виконавчому комітету міської ради звернутися до позивача з вимогою встановлення земельного сервітуту на право відводу поверхневих вод із земель комунальної власності загального користування (з вулиці Колгоспної у м. Сторожинець) через належні їй земельні ділянки, шляхом прокладання відповідної дренажної труби. При цьому, у разі недосягнення домовленості про встановлення вищезазначеного сервітуту та про його умови вирішено спір вирішувати у судовому порядку.

Слід зауважити, що правове регулювання інституту земельного сервітуту в Україні встановлене Главою 16 ЗК України.

Так, відповідно до ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ст. 100 ЗК України).

Отже, оскаржуване рішення є правовим актом, який прийнято не на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг. Вказане рішення спрямоване на досягнення домовленості між позивачем та органом місцевого самоврядування у вигляді встановлення земельного сервітуту на право відводу поверхневих вод із земель комунальної власності загального користування (з вулиці Колгоспної у м. Сторожинець) через належні позивачу земельні ділянки шляхом прокладання відповідної дренажної труби.

Таким чином, цей спір між позивачем та органом місцевого самоврядування щодо встановлення сервітуту стосується приватноправових відносин та має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.06.2016 у справі № 569/23686/13а та Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі №0707/8356/12.

Слід також зауважити, що згідно практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з закриттям провадженням у адміністративній справі.

Частиною 1 та 2 ст. 319 КАС України вказано, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження по даній справі - закриттю.

Згідно вимог ч. 1 ст. 239 КАС України суд роз'яснює сторонам, що даний спір може бути вирішено в порядку цивільного судочинства.

Також апеляційний суд вважає за необхідне вказати відповідачу, як суб'єкту владних повноважень, що відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 № 280/97-ВР, саме до відання виконавчих органів міських рад належать: здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 зобов'язано виконавчий комітет Сторожинецької міської ради Чернівецької області вжити заходи щодо відведення стічних вод з вул. Колгоспної у м. Сторожинець Чернівецької області, однак, виходячи із матеріалів справи дане рішення не виконане.

Крім того, апеляційний суд роз'яснює позивачу, що в межах даної судової справи не може бути вирішене її питання щодо відведення стічних вод з вул. Колгоспної у м. Сторожинець, оскільки предметом позову в даній справі нею визначено саме правомірність рішення сесії Сторожинецької міської ради, яким доручено виконавчому комітету міської ради звернутись до неї з вимогою встановлення земельного сервітуту на право відводу поверхневих вод через належні їй земельні ділянки.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року скасувати, а провадження у справі - закрити.

Роз'яснити сторонам, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Сторчак В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М.