Постанова № 74487953, 05.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/6911/15-ц 22-ц/774/823/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/6911/15-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 25 квітня 2017 року, яке ухвалене суддею Щеняєвою І.Б. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області о 13 годині 29 хвилин (відомості щодо дати складання повного судового рішення матеріали справи не містять), -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (надалі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

Позов обґрунтовано тим, що 01 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0314/0808/55-028, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 45 000, 00 дол. США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 01.08.2008 року по 01.08.2018 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором кредиту № 0314/0808/55-028 від 01.08.2008 року, іпотекодавці ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_4 за договором іпотеки № 0314/0808/55-028-Z-1 від 01.08.2008 року передали в іпотеку нерухоме майно - чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1

22 травня 2012 року між ПАТ «Светбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги.

Позичальник умов кредитного договору не виконує, у зв'язку з чим станом на 28.07.2015 року наявна заборгованість у сумі 406 454,76 грн., з яких: тіло кредиту - 383689, 93 грн., відсотки - 22764, 74 грн.

Позивач просив суд, в рахунок погашення заборгованості в сумі 406 454.67 грн. за кредитним договором № 0314/0808/55-028 від 01.08.2008 року, звернути стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_4, а саме на чотирьохкімнатну квартиру №8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вищезазначену квартиру.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 01 серпня 2008 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» було укладено кредитний договір № 0314//0808/55-028 від 01 серпня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 отримує кредитні коштів в сумі 45 000,00 доларів США на строк до 01.08.2018 року зі сплатою процентів у розмірі 11,9 %, виконання якого забезпечено шляхом укладення іпотечного договору № 0314//0808/55-028-2-1 від 01 серпня 2008 року.

Зазначає, що предметом договору споживчого кредиту в іноземній валюті є речі (відповідна сума іноземної валюти), а це суперечить ч. 1 ст. 1054 ЦК України, яка визначає, що предметом кредитного договору можуть бути лише гроші - українська гривня. Договори споживчого кредитування в іноземній валюті за своєю юридичною природою не є кредитними договорами, а є класичним прикладом договорів позики, предметом яких можуть бути як грошові кошти, так і інші речі, визначені родовими ознаками. Отже, невідповідність договору споживчого кредиту вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору відповідно до ст. 215 ЦК України. Більш того, ч. 1 ст. 533 ЦК України встановлює правило, за яким грошове зобов'язання має бути виконане виключно у гривнях.

Посилаючись на те, що укладення договору у валюті відмінній від національної валюти України погіршує його становище порівняно із банком та суперечить вимогам Закону, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати кредитний договір № 0314/0808/55-028 від 01.08.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1, недійсним з моменту його укладення; виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором № 0314//0808/55-028-Z від 01 серпня 2008 року; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та застосувати односторонню реституцію, а саме: зобов'язати ПАТ «Дельта Банк» повернути ОСОБА_1, сплачені по кредиту № 0314/0808/55-028 від 01.08.2008 року відсотки, пеню, штрафні санкції, комісії, тощо; поновити йому строк позовної давності.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 25 квітня 2017 року, описки у якому виправлено ухвалою цього ж суду від 25 вересня 2017 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» та зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неврахування правових висновків ВСУ України у справі №6-1219цс16 від 14 вересня 2016 року, якою визначено, що суд може своїм рішення захистити порушене право кредитора шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надали суду відзив на апеляційну скаргу та докази його направлення іншим учасникам справи, у якому просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Дельиа Банк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним не оскаржено, а тому колегія суддів не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, оскільки, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

Представник позивача ПАТ «Дельта Банк», будучи завчасно належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи (т. 2 а.с. 158), в судове засідання не з'явився і про причини своєї неявки суд не повідомив, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, які, кожен окремо, заперечувати проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваної ухвали перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ВАТ «Светбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0314/088/55-028 від 01 серпня 2008 року, згідно якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 45000,00 доларів США на строк до 01 серпня 2018 року та на умовах передбачених цим договором (т. 1 а.с. 8).

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань, передбачених кредитним договором № 0314/088/55-028 від 01 серпня 2008 року, між ВАТ «Светбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір № 0314//0808/55-028-Z-1 від 01 серпня 2008 року, за умовами якого іпотекодавці передають в іпотеку Іпотекодержателю належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру № 8, що складається з чотирьох житлових кімнат, загальною площею 676, 3 кв.м., житловою площею - 46,6 кв.м., яка знахдиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності. За згодою сторін предмет іпотеки оцінюється в 2952780,00 грн. (т. 1 а.с.17-23).

Відповідно до заяви про видачу готівки № 2954379/1242 від 01 серпня 2008 року ВАТ «Светбанк» видав ОСОБА_1 за кредитним договором № 0314//0808/55-028-Z-1 від 01 серпня 2008 року 45 000,00 доларів США, що еквівалентно 218 029,50 грн. ( т. 1 а.с. 27).

25.05.2012 року між ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником ВАТ "Сведбанк", та ПАТ "Дельта Банк" укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги (а.с.26-29), відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Сведбанк) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Згідно Витягу з Додатка №1 до зазначеного Договору, передано також право вимоги за кредитним договором № 0314//0808/55-028 від 01.08.2008 року, в якому зазначено боржника ОСОБА_1 (т.1 а.с. 39-51).

Згідно довідки ПАТ «Дельта банк» вих. від 28.07.2015 року заборгованість по кредитному договору № 0314//0808/55-028-Z від 01 серпня 2008 року на 28.07.2015 року складає 18 423,06 дол. США, що згідно курсу НБУ в еквіваленті - 406 454,67 грн. (т. 1 а.с. 28).

Згідно листів-вимоги ПАТ «ДельтаБанк» від 25.08.2015 року ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1, направлених заказною кореспонденцією згідно Реєстру поштових відправлень банку, відповідачів було повідомлено про заміну кредитора за кредитним договором № 0314//0808/55-028-Z від 01 серпня 2008 року та про наявність простроченої заборгованості за цим договором в розмірі 4 129, 28 доларів США; попереджено про наслідки невиконання вимоги про сплату простроченої заборгованості протягом 30 днів - звернення до суду з позовом про примусове стягнення боргу на загальну суму 18 423, 06 доларів США, можливість передати права власності на предмет іпотеки банку та розпочати процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно (т.1 а.с.29-37).

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 рок з 03.03.2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації (т. 1 а.с.57-58).

Уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта банк» Кадирою В.В. листом - вимогою від 25.08.2015 року ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2,ОСОБА_1 , кожен окремо, були повідомлені, що кредитний договір № 0314//0808/55-02 від 01 серпня 2008 року належним чином не виконується, в зв'язку з чим, станом на 28.07.2015 року, заборгованість за даним кредитним договором становить - 1843,06 доларів США. Крім того, банк звертає увагу, що у разі невиконання цієї вимоги АТ «Дельта Банк» розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно (т. 1 а.с.32).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що іпотекодержатель своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення зазначеного договору в позасудовому порядку не реалізував, а звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки правильно визнаний судом, як не вірний спосіб захисту порушених прав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В пункті 12 Іпотечного договору № 0314/0808/55-028-Z-1 від 01 серпня 2008 року визначено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя одним із наведених способів: п.12.1 - за рішенням суду, п.12.2 - у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, п.12.3 - згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке викладене в пп.12.3.1 та 12.3.2 цього пункту Договору.

Пунктом 12.3 Іпотечного договору № 0314/0808/55-028-Z-1 від 01 серпня 2008 року у якості позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки визначено - згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п. п. 12.3.1. та 12.3.2. цього пункту Договору.

Згідно з п. п. 12.3.1. Іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3 Договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Таким чином, іпотечним договором визначено, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом отримання права власності на предмет іпотеки є одним із позасудових способів врегулювання і здійснюється на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного шляхом здійснення застереження, викладеного в п. п. 12.3.1. пункту 12.3 Іпотечного договору.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем необхідно зазначити таке.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть

вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені цим Законом, способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками,

може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є

предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим, у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі- державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на

предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому, відповідно до статей 38, 39 ЦК України, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Аналогічний правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»), міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-1851цс16 від 30.03.201 року, №6-1219цс16 від 07.09.2016 року, №6-1685 цс16 від 21.09.2016 року, №6-1243цс16 від 28.09.2016 року, №6-504цс16 від 12.10.2016 року, №6-1625цс16 від 26.10.2016 року та №6-2457цс16 від 11.2016 року, ухвалених за результатом розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, який мав враховуватися судами загальної юрисдикції, під час розгляду справи судом першої інстанції, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказані висновки узгоджуються з правової позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц та спростовують доводи апеляційної скарги.

Оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, а суд позбавлений можливості самостійно змінити підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог, та не наділений повноваженнями вирішувати питання передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, оскільки це є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, враховуючи, що відповідно до наведених норм матеріального права у позивача відсутнє право на звернення стягнення на іпотечне майно у заявлений у позові спосіб, виходячи з викладених вище обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду України у постанові №6-1219цс16 від 14.09.2016 року, якою визначено, що суд може своїм рішення захистити порушене право кредитора шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, колегією суддів відхиляються, як такі, що зводяться до довільного тлумачення, на власну користь, правових висновків Верховного Суду України, оскільки, при розгляді даної справи, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосували норми ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», тобто даною правовою позицією підтверджено те, що звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань не передбачено нормами Закону України «Про іпотеку».

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 25 квітня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: