Постанова № 74487895, 05.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3652/18 Справа № 209/6221/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Байбара Г. А. Доповідач - Єлізаренко І.А.

Категорія 43

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.

за участю секретаря Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Відділ реєстрації (зняття з реєстрації) місця проживання фізичних осіб Адміністрації Дніпровського району Дніпродзержинської міської ради про усунення перешкод у користуванні житлом та знаття з реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУЮ у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог, які уточнювалися та зменшувалися в ході судового розгляду, позивач посилався на те, що на підставі нотаріально посвідченого договору міни від 12 серпня 2002 року він є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. В цій квартирі на час звернення до суду були зареєстровані: він, його неповнолітня дочка ОСОБА_5, його колишня дружина ОСОБА_3, повнолітній син ОСОБА_3 від попереднього шлюбу - ОСОБА_4, та їх з відповідачем ОСОБА_3 неповнолітня дочка ОСОБА_6 На теперішній час у вказаній квартирі зареєстрована та проживають він, його теперішня дружина ОСОБА_7, а також проживають без реєстрації її діти: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Після реєстрації шлюбу між ним та відповідачем ОСОБА_3, відповідачі отримали право на реєстрацію та проживання у належній йому квартирі, як члени його сім'ї. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 08 жовтня 2013 року шлюб між ним та ОСОБА_3 було розірвано. З березня 2013 року по жовтень 2015 року він разом із дочкою ОСОБА_5 не мав доступу до власної квартири і був вимушений проживати за різними адресами. У жовтні 2015 року відповідачі добровільно виселились із спірної квартири, і він разом із теперішніми членами своєї сім'ї вселився у неї. Проте вільно розпоряджатися квартирою він не може, оскільки відповідачі до цього часу залишаються зареєстрованими у квартирі, що порушує його права як власника нерухомого майна. Відповідач ОСОБА_3 проживає у належній їй на праві власності квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2. На підставі викладеного, позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю шляхом скасування реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зобов'язати Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУЮ у Дніпропетровській області скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_3, ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Відділ реєстрації (зняття з реєстрації) місця проживання фізичних осіб Адміністрації Дніпровського району Дніпродзержинської міської ради про усунення перешкод у користуванні житлом та знаття з реєстрації (т.1 а.с.185-187).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі (т.1 а.с.191, 192).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року залишено без змін (т.1 а.с.227-231).

Постановою Верховного Суду від 06 березня 2018 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року скасовано та передано справу на новий розгляду до суду апеляційної інстанції (т.2, а.с.34-36).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В ст.41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з вимогами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Оскільки виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді таких спорів необхідно враховувати норми житлового законодавств, ЖК УРСР.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цими приміщенням. Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

За змістом статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням само по собі є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання та позивачу не відмовлено у знятті відповідача з реєстраційного обліку у зв'язку із втратою нею права користування житловим приміщенням.

Із вказаної норми слідує, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Таким чином, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Отже, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Позивач ОСОБА_2 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до нотаріально посвідченого договору міни від 12 серпня 2002 року (т.1 а.с.5).

28 червня 2008 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_3, і після реєстрації шлюбу прізвище позивача було змінено з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2» (т.1 а.с.10).

15 серпня 2008 року ОСОБА_3 разом із сином ОСОБА_4 знялися з реєстрації у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, і в цей же день, зі згоди позивача, як члени його сім'ї, були зареєстровані в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.112, 113).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 08 жовтня 2013 року у справі №209/3096/133-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований у Дніпровському відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського МУЮ, актовий запис №287 (т.1 а.с.11).

Додатковий рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 квітня 2014 року у справі №209/3096/133-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, після розірвання шлюбу прізвище позивача «ОСОБА_2» було змінено на дошлюбне «ОСОБА_2» (т.1 а.с.12).

05 липня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_11, яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на «ОСОБА_2» (т.1 а.с.50)

17 січня 2015 року ОСОБА_7 була зареєстрована у спірній квартирі як член сім'ї власника (т.1 а.с109).

Згідно довідки про склад сім'ї ТОВ «Інфо-Ком» від 14 січня 2016 року у спірній квартирі зареєстровані: позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_4, а також дочка власника ОСОБА_5, 1998 року народження, дочка ОСОБА_6, 2009 року народження, та ОСОБА_7 (т.1 а.с.109).

Звернувшись до суду зі вказаними позовними вимогами, ОСОБА_2 просив усунути йому перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю шляхом скасування реєстрації місця проживання за вказаною адресою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зобов'язати Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУЮ у Дніпропетровській області скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.2-4, 28-31, 46-49, 100-101, 127-128).

Слід зазначити, власник має право вимагати усунення перешкод шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Однак, позивач ОСОБА_2 звернувся з позовними вимогами до відповідачів лише про зняття їх з реєстраційного обліку, та з вимогами, від яких залежить вирішення такого питання - про право користування відповідачів жилим приміщенням, у встановленому законом порядку позивач не звертався.

Крім того, в матеріалах справи відсутня відмова Відділу реєстрації (зняття з реєстрації) місця проживання фізичних осіб Адміністрації Дніпровського району Дніпродзержинської міської щодо зняття відповідачів з реєстрації за вищевказаною адресою та вказаний відділ не залучався до участі у даній справі в якості співвідповідача, хоча позивач звертався і з позовними вимогами саме до Відділу реєстрації (зняття з реєстрації) місця проживання фізичних осіб Адміністрації Дніпровського району Дніпродзержинської міської, оскільки просив в своїй позовній заяві зобов'язати Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУЮ у Дніпропетровській області скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_3, ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги стосовно неправильного встановлення судом обставин справи є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права є необґрунтованими.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді