Постанова № 74486031, 06.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/422/2018(м)

263/8873/17

Головуючий у 1-й інстанції Папаценко П.І.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Попової С.А.,

суддів Зайцевої С.А., Ткаченко Т.Б.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2018 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_2

про стягнення суми боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в подальшому уточнивши вимоги (а.с. 50, 74). В обґрунтування зазначила, що 01.08.2014р. між нею та відповідачем було укладено договір позики, у формі розписки, за умовами якого вона надала на півтора року останній у позику грошові кошти в розмірі 40000грн., що еквівалентно 3077 доларів США, зі сплатою щомісячної винагороди за користування грішми у розмірі 600грн. За взаємною згодою повернення позики має починатись з 01.12.2014р. В добровільному порядку, незважаючи на претензію позивача, позичальник не повернула грошей. У зв'язку з цим позивач просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 01.08.2014р.: по основній сумі боргу - 81448,19грн., що еквівалентно 3077доларів США за курсом валюти НБУ України на 15.05.2017р. (1дол.США=26,47грн.); обумовлену договором винагороду за користування позикою за 16 місяців з грудня 2014 року по березень 2016 року, із розрахунку 600грн. за місяць, - в сумі 9600грн.; три відсотки річних, нарахованих на суму боргу в порядку ст. 625 ЦК України за 13 місяців з квітня 2016 року по квітень 2017 року - в сумі 2744,69грн. Також просила компенсувати понесені витрати з оплати судового збору в сумі 981,15грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 01.08.2014р., а саме: борг у розмірі 80 084,98грн..; винагорода за користування позикою - 8400 грн.; нараховані три проценти річних від простроченої суми позики - 2 592,92 грн.; сплачений судовий збір у розмірі 910,80грн., а всього 91988,70грн.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором позики у сумі 80084,98грн та винагороди за користування позикою у сумі 8400грн скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог про стягнення заборгованості в сумі 34202,29грн. і відмовити повністю у стягненні винагороди в сумі 8400грн. Представник відповідача посилається, що 1,5 роки, на який було укладено договір, має починатись з дати його укладення 01.08.2014р. і спливати до 01.02.2016р., а не як помилково відрахував суд з 01.12.2014р. Суд необгрнутовано визначив доларовий еквівалент позики станом на день ухвалення рішення, а не на щомісячні платежі із застовуванням відповідних їм курсів валют згідно із викладеним у змісті скарги розрахунком. У зв'язку з цим суд необгрнутовано стягнув на 34202,29грн більше, ніж передбачено умовами розписки. Крім того, суд неправильно визначив курс долара на день ухвалення рішення, оскільки правовідносини за договором були закінчені 01.02.2016р. Заперечуються умови розписки повернути борг у прив'язці до доларового еквіваленту - 3077 доларів США, а також умови повертати щомісяця позикодавцеві винагороду у сумі 600грн., бо не визначено строк таких виплат.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 3% річних в сумі 2592,92грн. не оскаржується і в даній частині рішення не піддано перевірці судом апеляційної інстанції згідно із положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, який підтримав доводи скарги, заперечення проти скарги представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи і надані в суді апеляційної інстанції докази, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, за таких підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, за розпискою від 01.08.2014р. ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 суму позики в розмірі 40000грн., що еквівалентно 3077дол.США, строком на 1,5 роки, зі сплатою щомісячної винагороди 600грн. Погашення позики починається з 01.12.2014р. в розмірі 2500грн. в еквіваленті доларів США, з поступовим зменшенням винагороди по мірі погашення боргу (а.с. 6, 127).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 1046-1050 ЦК України і вважав, що розписка містить у собі всі складові, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики, зокрема, містить дані щодо умови отримання позичальником у борг із зобов'язанням його повернення з винагородою та дати отримання коштів. Суд виходив з того, що в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач суму боргу не повернув. Тому сума боргу 40000грн., що еквівалентно 3077дол.США, перерахована на курс валюти позики станом на день ухвалення рішення (1дол.США=26,02грн.) підлягає стягненню з відповідача поряд із нарахованими сумами щомісячної винагороди в розмірі 600грн. за 14 місяців з 01.12.2014р. - сумарно 8400грн., а також нарахованими 3% річних на підставі ст. 625 ЦПК України в порядку захисту порушених майнових прав позикодавця за період з квітня 2016р. по квітень 2017р. включно в сумі 2592,92грн.

З такими висновками суду в повному обсязі погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

За ст. 536, ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

За змістом ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, за відсутності відомостей про оплату боргу позичальником, обгрунтовано встановив порушення майнових прав позикодавця і визначив правовий наслідок у вигляді стягнення суми боргу з нарахованими згідно договорами коштами винагороди, як компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним коштами, і застосовування 3% річних, як способу захисту майнового права позикодавця, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Разом з тим, суд помилково оцінив і невірно розтлумачитв зміст розписки в частині ідентифікації предмету позики, погодившись із позицією позивача, за якою було надано відповідачеві у борг 3077дол.США.

Так, в апеляційній скарзі представник відповідача вказує, що умовами розписки не встановлювався обов'язок ОСОБА_2 повертати позику в сумі 3077 доларів США., оскільки предметом договору є позика у вигляді 40000грн., які відповідач зобов'язалась повернути позикодавцеві в такій же кількості (в такій самій сумі) та такої ж якості.

Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині заслуговують на увагу, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Оскільки в даному випадку дотримана письмова форма договору позики, регламентована ст. 1047 ЦК України, сторони визначили в тексті розписки від 01.08.2014р. певну грошову суму, конкретно визначеної грошової одиниці, що була передана позикодавцем позичальникові, в буквальному читанні - «40 (сорок) тисяч гривень».

Тож, суд необґрунтовано визнав предметом договору позики грошову суму 3077дол.США, визначивши до стягнення з позичальника переведений її еквівалент на національну грошову одиницю в розмірі 80084,98грн. з використанням курсу валют НБУ станом на день прийняття рішення.

Відтак, колегія суддів не може погодитись із доводами відзиву представника позивача на апеляційну скаргу представника відповідача (а.с. 115-118) щодо обгрунтованості стягнення заборгованості в розмірі 80084,98грн., що обчислений судом, виходячи з валютного боргу в розмірі 3077дол.США.

Мотивація прийнятого рішення суду, що стосується переведення коштів позики в доларовий еквівалент, в прив'язці до цієї валюти, не ґрунтується на нормах матеріального закону - судом використано норми матеріального права (ч. 2 ст. 533 ЦК України), які не підлягали застосуванню.

Таким чином суд, порушуючи норми матеріального закону, а також процесуального права - щодо оцінки доказів (ст. 89, 263-264 ЦПК України), а саме тлумачення змісту розписки в частині ідентифікації переданого предмету позики - грошей в гривнях, ухвалив необґрунтоване рішення про стягнення 80084,98грн., використавши курс валют на день ухвалення рішення. Ухвалене судом рішення призвело до безпідставного збільшення обсягу майнової відповідальності ОСОБА_2 перед ОСОБА_4, ніж то передбачено умовами договору позики, на що слушно посилається у апеляційній скарзі представник відповідача.

Сторонами договору у змісті розписки визначено щомісячний платіж в розмірі 2500грн., починаючи з 01.12.2014р.

Починаючи з грудня 2014 року позика у загальному розмірі 40000грн. повинна була повернута позикодавцеві шляхом 16-ти щомісячних платежів по 2500грн. (2500грн.х16місяців=40000грн.), чим узгоджено сторонами час повернення - по березень 2014 року включно.

В цьому випадку є безпідставними доводи апеляційної скарги представника відповідача, що строк виконання зобов'язання обумовлений сторонами до 01.02.2016р. і є датою закінчення договору позики, оформленого розпискою.

Що стосується змісту розписки ОСОБА_2 щодо здійснення щомісячного погашення грошового зобов'язання в іноземній валюті (відносно 2500грн.), то зобов'язання в цій частині є юридично неспроможними з огляду на вимоги ст. 99 Конституції України, ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦК, за якою законним засобом платежу і фактичного виконання грошового зобов'язання на території України є гривня, і в якій має бути виконане грошове зобов'язання.

Однією зі складових присудженого судом першої інстанції боргу є нарахована сума щомісячної винагороди за користування коштами позики в розмірі 600грн. за 14 місяців з 01.12.2014р. - сумарно 8400грн. Суд, стягуючи вказану суму, виходив з умов договору позики, де сторони визначили за обов'язковість сплату щомісячної винагороди.

У змісті апеляційної скарги представник відповідача наголошує на тому, що умовами договору не визначено зобов'язання позичальника сплачувати щомісяця 600грн. винагороди на користь позикодавця, не визначено строку такої виплати. Ці доводи, як вважає апелянт, мають бути підставою для скасування судового рішення і відмови в задоволенні позову в даній частині.

З такими доводами погодитись не можна, оскільки вони не спираються на дійсні обставини справи.

Згідно із ч. 5 ст. 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

В договорі позики у формі розписки від 01.08.2014р. сторони передбачили плату за користування грошовим ресурсом позики у вигляді щомісячної винагороди в розмірі 600грн., що сплачується позичальником позикодавцеві.

За змістом ч. 2 ст. 1048 ЦК і текстом розписки між сторонами чітко визначена періодичність таких платежів - щомісяця до дня повернення позики.

Сторони обумовили кінцевий термін позики - з початку погашення позики з 01.12.2014р. Позика надана на 1,5 року (=18 місяців).

Суд нарахував до стягнення винагороду в сумі 8400грн., виходячи з щомісячного розміру 600грн. за період з 01.12.2014р. тривалістю в 14 місяців (8400х600), що менше, аніж заявлено в позові в сумі 9600грн. за 16 місяців.

Колегія суддів схвалює висновки суду в даній частині, виходячи з положень ст. 526, ч. 1 ст. 628, 629 ЦК України, за якими умови договору про щомісячну оплату за користування грішми у формі винагороди є обов'язковими і не суперечать положенням параграфа 1 «Позика» глави 71 підрозділу 1 розділу ІІІ ЦПК України. При цьому апеляційний суд враховує, що стягнута сума не перевищує розрахунку винагороди за передбачені договором 1,5 роки виконання. Крім того, відсутністю вимог про стягнення процентів за користування позикою, забезпечено майновий баланс сторін і упереджено боржника від подвійної винагороди за користування позикою.

Оскільки, як з'ясовано судовим розглядом, умова в розписці у вигляді поступового погашення боргу фактично не настала, то відсутні підстави для зменшення розміру винагороди.

Отже, рішення в частині розв'язання вимог про стягнення винагороди, що не оскаржується позивачем в даній частині, підлягає залишенню без змін.

Враховуючи ухвалення оскаржуваного рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального права і порушення норма процесуального права при розв'язанні частини вимог щодо основної суми боргу, таке рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає зміні згідно вищенаведеного мотивування, з виключенням з тексту резолютивної часитини узагальненого розміру присудженої суми - «а всього 91988,70грн.».

Порушень норм процесуального права, які могли призвести до неправильного вирішення справи, або тих, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.

За правилами ст. 141, «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, із урахуванням наслідків апеляційного розгляду з частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_4, підлягає зміні рішення суду в частині перерозподілу судових витрат наступним чином.

Сумарно за наслідками розгляду справи в суді першої і апеляційної інстанції позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено загалом на 50992,92грн. (40000грн. основного боргу + 2592,92грн. (3% річних в неоскарженій частині рішення) + 8400грн. (залишених апеляційною інстанцією без змін сум винагороди за користування позиченими коштами), де 1% ціни позову становитиме 509,93грн.

Але ж з урахуванням встановленого Законом України «Про судовий збір» (п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4) мінімуму судового збору, що належить до оплати за майновими вимогами при поданні позовної заяви, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 704,80грн.

За наслідками апеляційного перегляду справи відповідачеві ОСОБА_2, апеляцію в інтересах якої задоволено частково, підлягає компенсації за рахунок позивача ОСОБА_4 пропорційна частина судового збору (в частині, що відмовлено позивачеві), що розраховується наступним чином.

Заявлено позивачем позов на загальну суму 93792,88грн. (100%), задоволено позов за наслідками апеляційного перегляду з урахуванням не оскаржуваної частини рішення на загальну суму 50992,92грн. (50992,92грн.х100%:93792,88грн.=54,4%). Пропорційна частина, в якій відмовлено позивачеві, становить 45,6%.

При подачі апеляційної скарги належало до сплати судовий збір в розмірі 1057,20грн. (ставка судового збору по заявленим вимогам в суді першої інстанції 704,80грн. помножена на процентну ставку судового збору по апеляційній скарзі на судове рішення - 150%), що становить 100%.

Відтак, з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір в розмірі пропорційної частки, в якій позивачеві відмовлено (45,6%), що в грошовому виразі становить 482,08грн. (45,6%х1057,20грн.:100%).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Використовуючи вищезазначене правило зарахування витрат двох сторін, апеляційний суд вважає за доцільне визначити до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різницю між обчисленим судовим збором - в сумі 222,72грн. (704,80-482,08).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2018 року в частині розміру основного боргу, судового збору - змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 01.08.2014р. за основною сумою боргу - 40000 (сорок тисяч) гривень.

Це ж рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 винагороди в сумі 8400грн. залишити без змін.

Виключити з резолютивної частини рішення вказівку на узагальнену суму боргу «а всього 91988,70грн.»

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 компенсацію за сплачений судовий збір в сумі 222 (двісті двадцять дві) гривні 72 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06.06.2018р.

Головуючий С.А.Попова

Судді: С.А.Зайцева

Т.Б.Ткаченко