Постанова № 74485950, 05.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3715/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Сорочка Є.О.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Позов мотивовано протиправною відмовою відповідачів у задоволенні заяви про виплату та нарахування ОСОБА_3 вихідної допомоги.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Станом на 05 червня 2018 року відповідачами не надано письмових відзивів на апеляційну скаргу.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VІІІ «Про звільнення суддів» ОСОБА_3 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Згідно з наказом Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року №289-ос вирішено вважати позивача звільненим з посади 08 вересня 2016 року у зв'язку із виходом у відставку.

Наявні у справі докази підтверджують, що позивач звернувся до відповідачів із заявами про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції до 27 березня 2014 року), виходячи з того, що право на відставку у неї виникло ще у 2007 році.

За результатами розгляду вказаних заяв відповідачами у листах від 09 лютого 2017 року № 11/0403/16 та від 20 лютого 2017 року № 0148-17-166/17 повідомлено про відсутність правових підстав для виплати ОСОБА_3 вихідної допомоги, оскільки ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» втратила чинність згідно із Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час звільнення позивача положення ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI, які регламентували виплату вихідної допомоги судді, втратили свою чинність на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон України № 1166-VII), а тому правові підстави до її нарахування та виплати відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 109 Закону №2453-VI (у редакції до 01 квітня 2014 року) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами ч. 2 та 6 ст. 111 зазначеного Закону (у редакції до 01 квітня 2014 року) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону №2453-VI, а саме, виключено ст. 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України 08 вересня 2016 року, тобто у той час, коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена ст. 136 Закону № 2453-VI.

Зважаючи на те, що на момент виходу позивача у відставку - дату прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення її з посади судді, положення ст. 136 Закону № 2453-VI втратили чинність, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова відповідачів у виплаті вихідної допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу її у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема в постановах від 23 травня 2018 року по справі № 825/2057/16, від 23 травня 2018 року по справі № 802/4110/15-а та від 11 травня 2018 року по справі № 808/743/17.

Посилання позивача в обґрунтування апеляційної скарги на те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, є помилковим, оскільки у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Крім того, рішення щодо неконституційності Закону №1166-VII, в частині виключення ст. 136 із Закону № 2453-VI, Конституційним Судом України не приймалося.

Під час розгляду зазначеної справи в суді апеляційної інстанції апелянтом не доведено, що при постановленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції здійснив неправильне застосування норм матеріального чи порушення вимог процесуального права, або неповною мірою з'ясував обставини, що мають значення для її вирішення.

У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 05 червня 2018 року.