Постанова № 74484970, 05.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/18139/16 Суддя першої інстанції: Власенкова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В, Василенка Я.М.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Голосіївському районі) в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 26.04.2016 року №1505232-1305;

- податкову вимогу від 25.01.2017 року №813-17;

- рішення про опис майна у податкову заставу від 02.02.2017 року №1580/26-50-17-26.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 року позов задоволено частково - визнано протиправними та скасовано податкову вимогу від 25.01.2017 року №813-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 02.02.2017 року №1580/26-50-17-26. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги у згаданій частині, суд першої інстанції посилався на те, що оскаржувані податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу прийняті за відсутності на те правових підстав, адже податкове зобов'язання за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням не набуло статусу податкового боргу, адже вважається неузгодженим до моменту набрання законної сили рішенням суду.

Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок зі сплати земельного податку для фізичних осіб - власників чи користувачів земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей (набуття статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки, чи без такого). Платником земельного податку, як відзначив суд першої інстанції, є власник земельної ділянки або землекористувач, а обов'язок з його сплати виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи користування нею. Крім того, суд зауважив, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Вважаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог таким, що не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалене рішення частково та ухвалити нове, яким визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2016 року №1505232-1305, залишивши без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. При цьому посилається на не дослідження судом першої інстанції підстав нарахування земельного податку та його розрахунку, адже дані Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки відсутні, а нормативно-грошова оцінка останньої визначена невірно. Крім того, наголошує на помилковому неврахуванні судом перебування Позивача на спрощеній системі оподаткування, а відтак безпідставному незастосуванні до спірних правовідносин приписів пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України. Крім іншого, підкреслює помилковість посилання суду на правові позиції Верховного Суду України з огляду на те, що в указаних судових рішеннях не досліджувалося питання підстав нарахування земельного податку з огляду на дані Державного земельного кадастру.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за вказаною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї.

Крім того, не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на те, що, по-перше, сума земельного податку обрахована у відповідності до вимог чинного законодавства, по-друге, відсутність реєстрації права на земельну ділянку не звільняє від обов'язку сплати такого податку, по-третє, із набуттям ознак суб'єкта господарювання особа не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки та, відповідно, платником земельного податку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2018 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.05.2018 року.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не проводилася, Відповідачем невірно визначено її нормативно-грошову оцінку та ставку податку, а також узагальнюючий локальний коефіцієнт.

Крім іншого, після усунення визначених в ухвалі від 19.04.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2018 року було відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ДПІ у Голосіївському районі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У зв'язку з чим ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 року призначено справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.06.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Відповідача Позивач просить у її задоволенні відмовити, а постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог залишити без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що за своїм змістом апеляційна скарга ДПІ у Голосіївському районі є відзивом на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 Крім того, наголошує, що у Державному земельному кадастрі відсутні відомості щодо земельної ділянки, на якій розташоване належне Позивачу нерухоме майно, фактично ФОП ОСОБА_2 у своїй господарській діяльності як нежитлове приміщення, так і земельну ділянку. Крім іншого, зауважує, що Відповідач не зазначив підстав для визначення ставки оподаткування у розмірі 3% нормативно-грошової оцінки, а не 1%.

У межах встановленого строку відзиву на апеляційну скаргу Позивача Відповідачем не направлено.

У судовому засіданні представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю з викладених у ній підстав, заперечуючи при цьому проти задоволення апеляційної скарги Відповідача.

Представник Відповідача, наполягаючи на задоволенні власної апеляційної скарги з викладеній у ній підстав, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга Відповідача - залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині з таких підстав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем згідно свідоцтва серії НОМЕР_2 від 15.04.2009 року (а.с. 14), а також платником єдиного податку з 01.01.2012 року згідно свідоцтва серії НОМЕР_3 від 31.05.2012 року (а.с. 15).

Згідно реєстраційного посвідчення комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 23.11.2001 року (а.с. 19) Позивач на підставі договору купівлі-продажу від 12.10.2001 року №6832, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф., є власником нежилого приміщення №224 загальною площею 256,3 кв. м, розташованого у АДРЕСА_1.

ДПІ у Голосіївському районі направлено ФОП ОСОБА_2 податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 26.04.2016 року №1505232-1305 (а.с. 11), яким останньому визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 43 968,82 грн.

За наслідками розгляду заяви Позивача від 17.08.2016 року про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2016 року №1505232-1305 (а.с. 22) Відповідач листом від 09.09.2016 року №8015/Б/26-50-13-05-11 надав останньому роз'яснення, згідно яких обов'язок зі сплати земельного податку фізичною особою залишається незмінним незалежно від набуття нею статусу суб'єкта господарювання (а.с. 23-25).

Крім того, матеріали справи свідчать, що на адресу Позивача Відповідачем направлені:

- податкова вимога від 25.01.2017 року №813-17 із повідомленням про те, що станом на 24.01.2017 року сума податкового боргу ФОП ОСОБА_2 із земельного податку з фізичних осіб складає 43 968,82 грн. (а.с. 41);

- рішення про опис майна у податкову заставу від 02.02.2017 року №1580/26-50-17-26 (а.с. 42-43).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 206, 269, 286, 287, 291, 297 ПК України, ст. ст. 120, 125, 126 ЗК України, ст. ст. 377, 378 ЦК України та з урахуванням правових позицій Верховного Суду України, прийшов до висновку, що, оскільки Позивач незалежно від статусу суб'єкта господарювання є платником земельного податку, а тому підстави для скасування податкового повідомлення-рішення відсутні. Натомість суд зауважив, що податкове зобов'язання за згаданим актом індивідуальної дії є неузгодженим, а відтак не набуло статусу податкового боргу, що має своїм наслідком скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Приписи ст. 270 ПК України закріплюють, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

При цьому положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В абз. 1 п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

У підпункті 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). А землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника чи землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

Згідно приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані у статті 377 Цивільного кодексу України.

При цьому, відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

За результатами аналізу наведених вище правових норма судова колегія приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже ФОП ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким ДПІ у Голосіївському районі оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок. Незважаючи на те, що Позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у Позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом України у постановах від 07.07.2015 року у справі №826/12388/13-а, від 24.11.2015 року у справі №826/14303/13-а та від 02.12.2015 року у справі №826/3130/15.

Крім того, помилковим є посилання ФОП ОСОБА_2 на те, що останній в силу положень пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України звільнений від сплати єдиного податку з огляду на таке.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Відповідно до пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

При цьому, як вбачається зі змісту свідоцтва платника єдиного податку ФОП ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 31.05.2012 року (а.с. 15), до основного виду підприємницької діяльності Позивача належить здавання в оренду власного нерухомого майна, а не земельної ділянки, на яких воно розташовано.

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 07.07.2015 року у справі №21-775а15, від 07.07.2015 року у справі №826/12388/13-а, від 24.11.2015 року у справі №826/14703/13-а, а також підтримана у подальшому Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 року у справі №826/8765/17.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про наявність у податкового органу правових підстав для нарахування Позивачу земельного податку з фізичних осіб, про що вірно зазначив і суд першої інстанції.

Разом з тим, як вірно підкреслив ФОП ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, суд першої інстанції залишив поза увагою, що, як вже було зазначено раніше, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру відповідно до ст. 194 ЗК України є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування, нотаріусом та посвідчується його печаткою.

Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Як вбачається зі змісту доданих до апеляційної скарги Позивачем документів, на запит ФОП ОСОБА_2 від 21.11.2017 року (а.с. 141) Головне управління Держгеокадастру у м. Києві листом від 07.12.2017 року №31-26-0.5-2465/3517 (а.с. 142) повідомило, що за вказаною у заяві адресою - АДРЕСА_1, неможливо ідентифікувати земельну ділянку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15. Однак, як свідчать матеріали справи, Відповідачем для обчислення податкового зобов'язання використано інформацію з бази даних «Кадастр» по юридичних особах (ділянки, право користування по яких не оформлено) (а.с. 122), що не відноситься до відомостей Державного земельного кадастру у розумінні ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

При цьому на виконання вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 року ДПІ у Голосіївському районі не було надано даних Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка розташована під приміщеннями, що перебувають у власності ФОП ОСОБА_2

Крім іншого, судом апеляційної інстанції враховується, що зі змісту поданих ДПІ у Голосіївському районі розрахунків податкового зобов'язання, що зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, вбачається, що площа земельної ділянки, яка є об'єктом оподаткування, складає 150,76 кв. м. Водночас, згідно довідки КП «Київський інститут земельних відносин» №Н-00694/2016 від 02.21.2016 року (а.с. 68), площа частини земельної ділянки, на якій розміщені належні Позивачу на праві приватної власності приміщення, складає 161,12 грн.

Надаючи оцінку доводам Позивача про неврахування судом першої інстанції допущених Відповідачем помилок при розрахунку розміру земельного податку, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Формування розміру орендної плати земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 року №213 (далі - Методика №213), а також відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук, від 27.01.2006 року №18/15/21/11 (далі - Порядок №18/15/21/11), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до Розділу І Методики № 213 нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Згідно п. 3.3 Порядку №18/15/21/11 нормативна грошова оцінка одного квадратного метру земельної ділянки населених пунктів визначається за спеціальною формулою:

В х Нп

Цн = ------------- х Кф х Км, (8)

Нк

де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях);

В - витрати на освоєння та облаштування території в розрахунку на квадратний метр (у гривнях);

Нп - норма прибутку (6%);

Нк - норма капіталізації (3%);

Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки,

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки,

Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (далі - Кф), ураховує відносну прибутковість видів економічної діяльності, та становить: - землі підприємств, що здійснюють операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам Кф=2,5.

Враховуючи наведене, орендна плата та земельний податок сплачується користувачем земельної ділянки щорічно з дня виникнення права користування земельною ділянкою, та у разі припинення права користування земельною ділянкою орендна плата та земельний податок сплачується користувачем за фактичний період перебування землі у користуванні, розмір орендної плати та ставка земельного податку визначається у відсотках від грошової оцінки земельної ділянки, яка у свою чергу залежить також від коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф).

Згідно п. 2.1 затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 року №43/1877 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою:

Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі,

де:

Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:

Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

Віднесення земель до категорії земель за функціональним використанням провадиться згідно з Інструкцією з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженою наказом Держкомстату України від 05.11.1998 року №377 (далі - Наказ №377), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до видів економічної діяльності, зазначених у довідках, що надають юридичним особам органи державної статистики.

Як було встановлено раніше, основним видом діяльності Позивача за КВЕД є 70.20.0 «Здавання в оренду власного нерухомого майна» (а.с. 15). Вказаний вид економічної діяльності відповідає згідно з таблицею 1.1 додатка 1 до Порядку №18/15/21/11, секція К відповідає Кф - 2,5, тобто землі комерційного використання.

Відтак ДПІ у Голосіївському районі вірно застосовано Кф 2,5 при обрахунку земельного податку Позивачу.

Водночас, як було зазначено вище, узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50).

Зміст наведених у додатку 3 до рішення Київської міської ради 03.07.2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» локальних коефіцієнтів на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони з урахуванням положень додатку 2 до розділу 4 Порядку №18/15/21/11 дає підстави для висновку, що відомості про розмір локального коефіцієнта повинні визначатися на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Разом з тим, застосовуючи при визначенні податкового зобов'язання локальний коефіцієнт 1,5, що складає максимальний передбачений чинним законодавством розмір, ДПІ у Голосіївському жодним чином не обґрунтовує такі висновки з посиланням на належні та допустимі докази. Натомість, як вбачається зі змісту довідки КП «Київській інститут земельних відносин» №Н-00694/2016 від 02.12.2016 року, узагальнюючий локальний коефіцієнт земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 1,32.

Жодних зауважень щодо правильності застосування коефіцієнту індексації грошової оцінки земельної ділянки Позивачем не висловлено, а судом апеляційної інстанції, з огляду на приписи п. 289.2 ст. 289 ПК України та дані листа Держземагенства України від 14.01.2015 року №6-28-0.22-215/2-15 та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року №6-28-0.22-201/2-16 не встановлено.

Крім того, на переконання колегії суддів, Позивач у додаткових поясненнях до апеляційної скарги вірно зауважив, що Відповідачем не обґрунтовано застосування при розрахунку земельного податку ставки останнього у розмірі 3% згідно п. 5.2 Положення про плату за землю у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року № 58/923), адже в силу пп. 5.3.2 вказаного Положення ставка земельного податку за ділянки, зайняті, зокрема, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, складає 0,01% нормативно грошової оцінки.

За таких обставин та враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що Відповідачем не обґрунтовано правильність розрахунку належної до сплати Позивачу суми земельного податку з фізичних осіб, у тому числі з огляду на ненадання останнім даних Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки, які є обов'язковими при нарахуванні земельного податку.

За таких обставин судова приходить до висновку про ненадання Відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 26.04.2016 року №1505232-1305, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №826/14191/16.

Ненадання судом першої інстанції оцінки вказаним обставинам зумовило ухвалення останнім необґрунтованого рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, наслідком чого є скасування рішення суду в зазначеній частині із постановленням нового про задоволення позову.

Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відкриття провадження у вказаній справі 23.11.2016 року та отримання копії відповідної ухвали Відповідачем 13.01.2017 року (а.с. 33) свідчить, що в силу п. 56.18 ст. 56 ПК України станом на 25.01.2017 року податкове зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 26.04.2016 року №1505232-1305 вважалося неузгодженим, у зв'язку з чим правових підстав для направлення Позивачу податкової вимоги від 25.01.2017 року №813-17 та подальшого складання 02.02.2017 року рішення про опис майна у податкову заставу №1580/26-50-17-26 у Відповідача не було.

Крім того, судова колегія зауважує, що жодних сумнівів щодо правомірності судового рішення в указаній частині сторонами не висловлювалося.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.04.2016 року №1505232-1305 з огляду на встановлену відсутність нормативного обґрунтування розрахунку податкового зобов'язання, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про неможливість задоволення позовних вимог у частині, що стосується оскаржуваного акту індивідуальної дії, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати у цій частині та ухвалити нове.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Позивача задовольнити, апеляційну скаргу Відповідача - залишити без задоволення, а рішення суду - скасувати в частині.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з ДПІ у Голосіївському районі на користь ФОП ОСОБА_2 витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, в сумі 3 445,00 грн., сплачених згідно квитанції №139 від 16.11.2016 року на суму 1 378,00 грн. та квитанції від 03.04.2018 року на суму 2 067,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу - задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Прийняти нове рішення у цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2016 року №1505232-1305.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23, код ЄДРПОУ 39468461) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 3 445 (три тисячі чотириста сорок п'ять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко

Повний текст постанови складено « 05» червня 2018 року.