Рішення № 74484019, 01.06.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/486/18

Справа № 235/5074/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 червня 2018 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого – судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Муханової В.В.

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, зобов’язання перерахувати утримані із заробітної плати єдині соціальні внески, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» (далі – ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод».

З урахуванням збільшених позовних вимог позивач послався на те, що працює за безстроковим трудовим договором у філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод інженером 1 категорії по АСУ ТП (змінний) ділянки автоматизованого доменного цеху служби експлуатації систем автоматизації управління автоматизації і механізації з 01.07.2011р. по теперішній час.

17.07.2017р. він дізнався про наявність наказу № 1 від 27.06.2017р. на офіційному сайті ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод».

Відповідно до цього наказу голова ліквідаційної комісії самостійно, на свій розсуд визначає умови, за якими трудовий договір буде вважатись припиненим, зокрема, вказує на необхідність працівнику з’явитись у найкоротший термін (протягом 2 діб) до іншого населеного пункту і у разі невиконання цієї вимоги залишає за собою право припинити договір в односторонньому порядку, при чому одному із пунктів вказує на те, що не вчинення вказаних в наказі дій працівником буде свідчить про надання ним згоди на звільнення його за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України).

За думкою позивача, ця вказівка не узгоджується з діючим законодавством, оскільки принцип мовчазної згоди для припинення трудового договору не застосовується та не передбачений трудовим законодавством, а волевиявлення особи може бути виражено в усвідомленні нею своїх дій та не може ставитись в залежність від волі інших осіб, тобто у роботодавця має бути належним чином оформлене волевиявлення працівника про припинення трудових відносин на цій підставі.

Отже, видання роботодавцем наказу про звільнення є рішення припинити трудовий договір за його ініціативою, а тому звільнення його за п.1 ст.36 КЗпП України є незаконним. Позивач вважає, що підставою для його звільнення могло бути п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією підприємства, попередивши його про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці під розпис, а профспілковий комітет – не менше ніж за три місяці.

Позивач вказує на те, що грубим порушенням трудового законодавства є також п.2 наказу № 1 від 27.06.2017р., згідно з яким дні відсутності працівників на робочому місці з 17.03.2017р. по 30.06.2017р. враховуються як неявка з нез’ясованих причин без оплати днів невиходу на роботу, тому що мова йде про простій не з вини працівників.

27.02.2017р. у філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» оголошений простій 9наказ № 64 від 22.02.2017р.) з оплатою в розмірі 2/3 тарифної ставки (окладу), відповідно має місце невиплат заробітної плати за час простою, що є порушенням стс.ст.113, 115 КЗпП України та ст.24 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, час з березня 2017 року по день йог звільнення відповідно до трудового законодавства України має бути оплачено в розмірі 2/3 тарифної ставки (окладу). Крім того, при звільненні йому умають бути виплачені компенсація за невикористані ним дні щорічної відпустки та додаткових відпусток і вихідну допомогу.

З 1 березня 2017 року керівництво підприємства не здійснює його виплату заробітної плати, чим порушує ст.115 КЗпП України і ст.24 Закону України «Про оплату праці».

Згідно з формою ОК-5 відомості про суми заробітку для нарахування пенсії та відомості про суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок, ніяких виплат на його рахунок з 01.03.2017р. до теперішнього часу не здійснювалось.

До теперішнього часу не проведена навіть виплата заробітної плати з 01.03.217р. по 17.03.2017р. Також згідно з формою ОК-5 з 01.1.2016р. по 28.02.2017р. відрахувань в Пенсійний фонд України не проводилось. Відповідно до Закону № 2464-У1 від 08.07.2010р. з його заробітної плати щомісяця утримували єдиний соціальний внесок.

За підрахунками позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017р. по 17.03.2017р. складає 4499,52грн., заробітна плата за період з 18.03.2017р. по 30.06.2017р. – 34355,71 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 51744,48 грн., компенсація за невикористані дні відпустки – 5871,52 грн., вихідна допомога – 8436,5 грн., які позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Позивач в судове засідання не з’явився, надав заяву, в якій підтримав позовні вимоги, просив справу розглянути за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_1 позов на визнав, посилаючись на те, що 17 березня 2017 року в результаті протиправних дій невідомих осіб були захоплені всі промислові та адміністративні будівлі ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод», що знаходиться у м. Донецьк, у зв’язку з чим відповідач не зміг продовжувати нормальну господарську діяльність, виробничі потужності, майно та первинна документація перебуває у незаконному володінні та під контролем невстановлених осіб.

Указом Президента України № 62/2017 від 15.03.2017р. припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей до повернення захоплених підприємств до функціонування відповідно до законодавства України. Таким чином, рішенням РНБО, затвердженого Указом Президента України, офіційно визнаний факт захоплення підприємств, які знаходяться на території проведення АТО. Також факт захоплення підприємства відповідача підтверджується витягом з кримінального провадження № 12017050410000777.

У зв’язку з неможливістю здійснювати виробничу діяльність в м. Донецьку та забезпечити безпечні умови праці працівникам підприємства, рішенням Наглядової ради від 17.03.2017р. було прийнято рішення о ліквідації філії «Металургійний комплекс» Пр АТ «ДМЗ».

За таких умов учасниками підприємства було здійснено перереєстрацію відповідача у м. Покровську Донецької області, де органи державної влади України у повній мірі здійснюють свої повноваження.

Таким чином, у зв’язку зі втратою можливості використання та доступу до фінансової, бухгалтерської та податкової інформації, звітним даним, статистичної звітності, інформації про працівникам філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «ДМЗ відповідач взагалі не має можливості підтвердити чи спростувати наявність трудових відносин з ОСОБА_2

З метою максимально можливого в ситуації, що склалась, врегулювання трудових відносин роботодавець 27.06.2017р. видав наказ, яким запропонував працівникам Філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «ДМЗ» 30.06.2017р. з’явитись о 8 годині для оформлення трудових відносин за угодою сторін у зв’язку з ліквідацією філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «ДМЗ» за адресою: м. Покровськ Донецької області, вулиця Торгівельна, 106а.

Для належного повідомлення працівників Філії «Металургійний комплекс» адміністрацією відповідача зроблено відповідне повідомлення на офіційному сайті ПрАТ «ДМЗ» та опубліковано оголошення у Регіональній газеті «Маяк» випуск № 26 від 29.06.2017р.

Терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, в тому числі територіям м. Донецьку, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинам, що об’єктивно унеможливлюють виконання обов’язків сторонами, передбачених умовами договору (контракту) законодавчими та іншими нормативними актами.

В наказі № 1 від 27.06.2017р. відповідач зазначив, що відсутність працівника у вищезазначений час, вважається згодою працівника на припинення трудових відносин з підприємством за згодою сторін.

Позивач у встановлені наказом № 1 від 27.06.2017р. строки за вказаною адресою відповідача не з’явився, заяву щодо переводу до інших структурних підрозділів не написав, а, отже, свого бажання щодо продовження трудових відносин з відповідачем не виразив.

Таким чином, у зв’язку з неявкою ОСОБА_2 за зазначеною в наказі від 27.06.2017р датою та не наданням будь-яких заперечень щодо припинення трудових правовідносин за угодою сторін, слід вважати, що позивач надав відповідну згоду на звільнення, тому твердження позивача щодо одностороннього припинення з боку ПрАТ «ДМЗ» трудових відносин між сторонами, за думкою відповідача, є необґрунтованим.

Позивач не надає жодного належного та допустимого доказу щодо підтвердження розміру заробітної плати нарахованої у березні 2017р. Крім того, позивач взагалі не надає доказів виходу на роботу у березні 2017р. Наданий позивачем графік змінності № 86 за 2017р. не має жодних підписів та печатей та має вигляд роздрукованої на комп’ютері таблиці, що не має жодних підтверджень. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 4499,52 грн. ґрунтується лише на припущеннях. Крім того, у зв’язку зі втратою можливістю використання та доступу до фінансової, бухгалтерської та податкової інформації, звітним даним, статистичної звітності, інформації про працівників філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «ДМЗ» відповідач не має інформації щодо нарахованої позивачу заробітної плати.

Так, дійсно відповідно до ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Проте, як простій можуть бути кваліфіковані тільки такі випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює із зазначених причин. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не може вимагати оплати відповідного часу згідно ч.1 ст.113 КЗпП України, хоча б йому було раніше відомо про неминучість простою. Позивач сам зазначає, що він не виходив на робоче місце на весь час простою.

Втрата контролю та доступу ПрАТ «ДМЗ» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться в м. Донецьк, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп’ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, фактичне зневолювала можливість виконати зобов’язання перед працівниками згідно ст.ст.47, 116 КЗпП України, а саме 30.06.2017р. кожному працівникові видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок, що є підставою для звільнення від відповідальності зобов’язальної сторони.

Відповідно до сертифікату Торгово-промислової палати України від 26.09.2014р. № 651 встановлено, що за інформацією Служби безпеки України прийнято рішення щодо проведення в Донецькій області АТО. На підставі наданих документів торгово-промислова палата засвідчила настання обставин непереборної сили з 1 серпня 214 року для ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» для здійснення господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавства, яке стосується справляння та сплати податків та обов’язкових платежів; на момент видачі сертифіката обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, за думкою відповідача, не підлягає задоволенню у зв’язку з відсутністю вини відповідача.

Позивач не надає жодного належного та допустимого доказу щодо підтвердження розміру невикористаної щорічної відпустки, належного розрахунку розміру її компенсації та навіть розмір заробітної плати, а у зв’язку з втратою можливості використання та доступу до фінансової, бухгалтерської та податкової документації, звітним даним, статистичної звітності, інформації про працівників філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «ДМЗ» відповідач не має інформації щодо розміру невикористаної щорічної відпустки позивача.

Відповідач зазначає, що трудовим законодавством не передбачено виплату вихідної допомоги при припиненні трудового договору за ч.1 ст.36 КЗпП України.

Місцем реєстрації позивача до березня 2017 року було м. Донецьк. Відповідно до п.28 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. № 911-УШ, підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» виключено. ОСОБА_3 закон набрав чинності з 01.01.2016р. Таким чином, до 01.01.2016р. була чинною норма, яка звільняла не лише від відповідальності за несплату єдиного соціального внеску, але і від самого зобов’язання сплати такого внеску відповідних платників, зареєстрованих на території проведення АТО.

ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод відповідно до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не перерахував ЄСВ за період з 01.09.2014р. по 01.01.2015р. Проте, керівництвом підприємства було прийнято рішення сплачувати ЄСВ з 01.01.2015р., хоча підприємство було звільнено від сплати на підставі вищенаведеного.

У зв’язку із поновленням ПрАТ «ДМЗ» сплати сум ЄСВ з 01.01.2015р., а автоматичному режимі Фіскальна служба України зарахувала сплачені кошти за попередні періоди, а саме з 01.09.2014р. Таким чином, у зв’язку із зарахуванням коштів, сплачених ПрАТ «ДМЗ» за ЄСВ не за той період, за який вони дійсно були сплачені відповідно до даних ПФУ та ФСУ відповідач має заборгованість за сплату ЄСВ у період з 01.10.2016р.

На підставі наведеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідна суть спірних правовідносин.

Наказом ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» філія «Металургійний комплекс» № 64 від 22.02.2017р. у зв’язку з припиненням надходження сировини, матеріалів та відвантаження готової продукції споживачам та неможливістю здійснення виробничої діяльності по незалежним від підприємства факторам, встановлено час початку простою з 27.02.2017р. до особливого розпорядження.

Згідно наказу ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод філія «Металургійний комплекс» № 1 від 27.06.2017р. у зв’язку з неможливістю здійснювати виробничу діяльність в м. Донецьку і забезпечити безпечні умови праці працівникам підприємства, прийнято рішення про ліквідацію (закриття) філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод», запропоновано працівникам філії 30.06.2017р. з’явитись до 8.00 для оформлення припинення трудових відносин за угодою сторін у в’язку з ліквідацією філії, за адресою: м Покровськ, вулиця Торгівельна, 106а.

Наказом ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод філія «Металургійний комплекс» № 2 від 30.06.2017р. робітники філіалу звільнені за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) з 30.06.2017р.

Сертифікатом (висновком) № 651 про настання обставин непереборної сили Торгово-промислова палата України відповідно до пунктів 100.4 і 10.5 статті 100 Податкового кодексу України засвідчила настання обставин непереборної сили з 1 серпня 2014 року ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, як стосуються справляння та сплати податків та обов’язкових платежів. На момент видачі сертифікату (висновку) Торгово-промисловою палатою України обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.

В підтвердження факту перебування у трудових відносин з ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» позивачем надана незавірена копія трудової книжки АХ № 889615.

Ухвалою суду від 23 березня 2018 року у зв’язку з тим, що відповідачем ставиться під сумнів існування оригіналів долучених до позовної заяви документів у позивача були витребувані оригінали документів, що долучені ним до позовної заяви, зокрема, трудової книжки, графік змінності № 86 на 2017р. У встановлений судом строки оригінали трудової книжки та графік змінності не були надані суду позивачем, у зв’язку з чим відповідно до ч.6 ст.95 ЦПК України не можуть бути взяті судом до уваги.

З індивідуальний відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України відносно ОСОБА_2 вбачається, що страхувальником «Донецьксталь» - металургійний завод» (код 30933178), філією «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» (код 34850132) за застраховану особу ОСОБА_2 сплачувались страхові внески в період часу з серпня 2005 року по вересень 2016 року, що підтверджує факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, і поширення, зокрема, на позивача як на працівника ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» наказів № 1 від 27.06.2017р. та № 2 від 30.06.2017р.

За змістом ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це на тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

З протоколу засідання Наглядової ради ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» філія «Металургійний комплекс» від 17.03.2017р. вбачається, що членами Наглядової ради прийнято рішення про ліквідацію (закриття) філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» та створено комісію з ліквідації філії «Металургійний комплекс» Товариства.

Як було зазначено раніше, в наказі відповідача № 1 від 27.06.2017р. працівникам філії пропонується у зв’язку з ліквідацією філії 30.06.2017р. з’явитись до 8.00 для оформлення припинення трудових відносин за угодою сторін.

Отже, припинення трудового договору фактично відбулося на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки підставою для його розірвання є прийняте рішення про ліквідацію філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь» - металургійний завод».

За таких підстав суд приходить до висновку про те, що формулювання причини звільнення позивача є таким, що не відповідає чинному законодавству, а тому підлягає зміні формулювання причини звільнення з п.1 ст.36 КЗпП України на п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Щодо доводів відповідача в частині отримання ним з боку позивача мовчазної згоди на звільнення останнього з займаної посади через відмову у подальшому продовжити трудові відносини, що було виражене у нез’явленні за юридичною адресою відповідача та у відмові у написанні заяви щодо переводу до інших структурних підрозділів відповідача, що розміщені на підконтрольній території України, то суд вважає зазначений довід безпідставним з огляду на наступне.

Так, відповідач вважав за можливе застосувати до спірних правовідносин ст.205 ЦК України, відповідно до якої правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Натомість вказане твердження суперечить нормам матеріального права.

Виходячи зі змісту ст.21 КЗпП України трудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника.

Згідно зі ст.626 ЦК України цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Таким чином, враховуючи характер правовідносин між сторонами, можна зробити висновок, що дані правовідносини є виключно трудовими, а не цивільно-правовими.

Отже, оскільки трудовий договір не є правочином в розумінні ст.202 ЦК України, а тому до даних правовідносин, які є виключно трудовими, не можна застосовувати норми ЦК України, у тому числі й положення ст.205 ЦК України, а необхідно застосовувати норми КЗпП України.

Згідно ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Оскільки суд прийшов до висновку про те, що припинення трудових відносин з позивачем повинно було відбутися за ініціативою адміністрації підприємства за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, - позивач має право на виплату йому вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. № 100 з наступними змінами та доповненнями, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно п.4 цього ж Порядку в інших випадках, коли нарахування проводиться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України відносно позивача вбачається, що він не працював більше чотирьох місяців до дня його звільнення, отже для визначення його середнього місячного заробітку підлягає застосуванню встановлений йому посадовий (місячний) оклад.

Враховуючи, що сторонами не надано доказів розміру середнього місячного заробітку позивача, а розрахунок його середнього місячного заробітку проведений позивачем в порушення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. № 100 з наступними змінами та доповненнями, суд вважає за можливе з метою захисту прав позивача стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальної заробітної плати в розмірі 3200 грн.

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у ст.1 Закону України «Про оплату праці».

Ст.2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної прати: основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування,посадові обов’язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виканням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно ст.83 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Положеннями ч.1 ст.113 КЗпП України передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Позивач належних та допустимих доказів у відповідності до статей 77, 78 ЦПК України про невиплату йому заробітної плати, про розмір такої заборгованості, середнього заробітку та тарифної ставки, а також кількість невикористаних ним днів щорічної відпустки суду не надав. Відповідач в силу захоплення підприємства невстановленими особами також позбавлений можливості надати бухгалтерську або фінансову документацію з приводу виплати заробітної плати позивачу, його середнього заробітку, розміру тарифної ставки та невикористаних ним днів відпустки, у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов’язані сплачувати нарахований на всі виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Згідно п.1 ч.1 ст.4 цього ж Закону платниками єдиного внеску є роботодавці підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладено з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 цього ж Закону платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.8 ч.4 ст.11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розділ УШ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 93, платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов’язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню безнадійного податкового боргу.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, віднесено місто Донецьк (Донецька область).

До березня 2017 року місцем реєстрації відповідача було м. Донецьк.

Відповідно до п.28 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» виключено. ОСОБА_3 набрав законної сили 01.01.2016р.

Указом Президента України від 30.04.2018р. № 116/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях» уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях".

Отже, відповідач є таким, що звільненим від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, а тому позов в цій частині також задоволенню не підлягає.

Згідно ст.141 ЦПК України у зв’язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору при зверненні до суду із зазначеним позовом, судовий збір підлягає покладенню на відповідача в дохід держави.

Відповідно до ст.ст.40, 44, 83, 113, 235 КЗпП України, ст.2 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.6, 9, 11 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», керуючись ст.ст.4, 19, 41, 81, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_2 в наказі № 2 від 30.06.2007р. «Про звільнення працівників підприємства» таким, що не відповідає чинному законодавству.

Змінити формулювання причин звільнення в наказі № 2 від 30.06.2017р. «Про звільнення працівників підприємства» відносно ОСОБА_2 з п.1 ст.36 КЗпП України на п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу в розмірі 3200 (трьох тисяч двохсот) гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» в дохід держави судовий збір в розмірі 1409 (однієї тисяч чотирьохсот дев’яти) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, повністю або частково до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_2, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Донецьксталь» - металургійний завод», м. Покровськ Донецької області, вулиця Торгівельна, 106А, код ЄДРПОУ 30939178.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 1 червня 2018 року. Повне судове рішення складено 6 червня 2018 року.

Суддя Г.В. Назаренко