Рішення № 74483856, 01.06.2018, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/3579/18

Провадження №2/0203/216/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2018 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-представника позивачки ОСОБА_1;

-представника позивачки ОСОБА_2;

-представниці відповідача ОСОБА_3;

-представниці третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Обласного комунального підприємства «Дніпропетровський академічний театр опери та балету», третя особа – Первинна профспілкова організація Всеукраїнська профспілка «Захист справедливості» працівників Дніпропетровського академічного театру опери та балету, про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в:

29 вересня 2017 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОКП «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Свої позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що вона від 21.09.2000 року працювала у відповідача на посаді солістки опери (артистки-солістки І категорії). 31.05.2016 року під загрозою негайного звільнення позивачка була вимушена укласти з відповідачем строковий трудовий договір строком до 31.08.2017 року. 31.08.2017 року позивачку було звільнено у зв’язку із закінчення трудового договору. Між тим, звільнення позивачки було проведено без згоди профспілкової організації. Крім того, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в разі, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Наказ від 01.06.2016 року №43-к не визначає жодних умов зміни в організації праці або зміну істотних умов праці позивачки. Таким чином, змін, крім встановлення строку дії роботи позивачки на посаді, після укладення нею контракту не відбулось. Законами України «Про театри і театральну справу», «Про культуру» право на розірвання вже укладених трудових договорів, у тому числі безстрокових, не передбачено. При цьому відповідачем також було порушено норми Конвенції Міжнародної організації праці №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця». Викладене стало підставою для звернення позивачки до суду з позовом про визнання дій відповідача з її звільнення протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення позивачки на роботі на посаді артистки-солістки І категорії, стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу від 31.09.2017 року по день ухвалення судом рішення (а.с.а.с. 1 – 8).

08 листопада 2017 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі в якості третьої особи Первинну профспілкову організацію Всеукраїнську профспілку «Захист справедливості» працівників Дніпропетровського академічного театру опери та балету.

У судових засіданнях позивачка, її представники підтримали позовні вимоги у повному обсязі, пояснивши, що позивачка від вересня 2000 року працювала у відповідача на посаді артистки-солістки І категорії. 31.05.2016 року під загрозою негайного звільнення шляхом шантажу позивачка була вимушена укласти з відповідачем контракт строком до 31.08.2017 року. 31.08.2017 року позивачку було звільнено у зв’язку із закінчення укладеного контракту. Між тим, звільнення позивачки було проведено без згоди профспілкової організації. Крім того, нормативно-правовий акт, який передбачає укладення контрактів, не відповідає Конституції України.

Представниця відповідача у суді заперечувала проти задоволення позову, пояснивши, що позивачка не довела належними і допустимими доказами укладення контракту під загрозою звільнення. Крім того, укладаючи з позивачкою контракт, відповідач діяв суворо у межах чинного законодавства.

Представниця третьої особи у судовому засіданні пояснила, що профспілкова організація не давала згоду на звільнення позивачки, отже таке звільнення було проведено з порушенням встановленої для цього процедури. Крім того, представниця пояснила, що позивачка, перебуваючи у день звільнення на роботі, навмисно відмовилась від одержання трудової книжки. Це твердження у суді представниками позивачки не заперечувалось.

Заслухавши пояснення позивачки, представників сторін, третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 21 КЗпП трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами , так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Законом №955-VIII до статті 20 Закону України від 31.05.2005 року №2605-ІV «Про театри і театральну справу», статті 21 Закону України від 14.12.2010 року №2778-VI «Про культуру» було внесено зміни, згідно з якими трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

Крім того, Законом №955-VIII також було внесено зміни й до статті 36 КЗпП шляхом доповнення частини першої пунктом 9, у відповідності з яким підставами припинення трудового договору є, у тому числі, підстави, передбачені іншими законами.

За правилами, встановленими пунктами 2, 3 Прикінцевих положень Закону №955-VIII, набрання ним чинності є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Судом було встановлено, що позивачка працювала у відповідача від 01.05.2002 року на посадах артистки-вокалістки вищої категорії, артистки-вокалістки І категорії, артистки оркестру І категорії, артистки хору ІІ категорії, солістки-вокалістки І категорії (а.с.а.с. 9 – 11).

14 березня 2016 року у зв’язку з набранням чинності Закону України від 28.01.2016 року №955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі – Закон №955-VIII) щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури відповідачем було видано наказ №94, яким попереджено всіх професійних творчих працівників про припинення безстрокового трудового договору 31.07.2016 року та вирішено укласти з ними контракти строком не менше одного рокую Згідно з актом від 05.04.2016 року, складеним комісією працівників відповідача, позивачка ознайомилась з наказом, але від його підписання відмовилась (а.с.а.с. 46, 47).

01 червня 2016 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про укладення з нею контракта на строк від 01.06.2016 року по 31.08.2017 року. Заяву було обґрунтовано Законом №955-VIII (а.с. 50).

Згодом між сторонами було укладено контракт між працівником і роботодавцем, за яким відповідач зобов’язався надати позивачці оплачувану роботу, забезпечити умови праці тощо, а позивачка – виконувати визначені контрактом функції, інші обов’язки тощо. Контракт був укладений на строк від 01.06.2016 року до 31.08.2017 року (а.с.а.с. 51, 52).

Таким чином, позивачка погодилася на умови цього контракту, у тому числі й на його строковий характер.

У встановленому законом порядку позивачкою контракт не оспорювався та не визнавався недійсним.

Пунктом 4 розділу ІХ «Прикінцеві положення» контракту між працівником і роботодавцем від 31.05.2016 року визначено, що якщо за 2 місяці до закінчення строку чинності цього контракту, жодна із сторін не заявила про його розірвання, контракт вважається продовженим на аналогічний термін.

02 червня 2017 року художня рада відповідача на своєму засіданні вирішила припинити дію контракту, укладеного з позивачкою, 31.08.2017 року (а.с. 55).

14 червня 2017 року відповідачем було складено попередження про звільнення позивачки 31.08.2017 року на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Згідно з актом від 14.06.2017 року, складеним комісією працівників відповідача, позивачка ознайомилась з попередженням, але від його підписання відмовилась (а.с.а.с. 56, 57).

31 серпня 2017 року відповідачем було видано наказ №71-к про звільнення позивачки на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП (а.с. 77).

Того ж дня відповідач письмово повідомив позивачку про її звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП та необхідність з’явитися для отримання трудової книжки (а.с. 59).

Аналізуючи доводи позовної заяви (укладення контракту під загрозою звільнення, звільнення без узгодження з профспілковою організацією, порушення приписів статті 22 Конституції України, КЗпП, Конвенції Міжнародної організації праці №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця»), суд виходить з такого.

За змістом статті 43 КЗпП розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 – 5, 7 статті 40 і пунктами 2, 3 статті 41 КЗпП можливо винятково за умови обов’язкової попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Між тим, судом встановлено, що трудовий договір з позивачкою було розірвано на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП – у зв’язку із закінченням строку трудового договору (контракту), тобто не за ініціативою роботодавця.

Ураховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими доводи позовної заяви щодо порушення відповідачем приписів статті 43 КЗпП.

Відповідно до частин 3, 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 76, статтями 77 – 80 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі докази мають бути належними, допустимими, достовірними й достатніми.

Між тим, позивачка, стверджуючи про передумови для укладення контракту (тиск шляхом шантажу) не довела це відповідним доказами. На противагу такому твердженню представниця відповідача обґрунтував факт укладення контракту вимогами, що були висунуті Законом №955-VIII (про що свідчить зміст наказу відповідача від 14.03.2016 року №94), а не бажанням змінити умови праці позивачки.

На користь такого висновку суду свідчить і той факт, що перед укладенням контракту позивачка звернулася до відповідача з відповідною заявою, яку було обґрунтовано саме Законом №955-VIII.

Оцінюючи решту доводів позивачки, суд бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року №12-рп/98, ухвалене у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини 3 статті 21 КЗпП (справа про тлумачення терміну «законодавство»), згідно з яким, виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємства, суд визнав за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України.

З огляду на викладене суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про визнання дій відповідача із звільнення позивачки протиправними, скасування наказу про її звільнення та поновлення позивачки на роботі. Позовна вимога про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу від 31.09.2017 року по день ухвалення судом рішення за своєю процесуальною природою є похідною від решти позовних вимог, отже також задоволенню не підлягає.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 року №72850525 (справа 664/2284/16-ц), яка відповідно до статті 263 ЦПК підлягає урахуванню судом.

У порядку статті 141 ЦПК суд вважає за необхідне віднести судові витрати на рахунок держави.

Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 133, 141, 209 – 211, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_5 (РНОКПП – НОМЕР_1; 49000, місто Дніпро, проспект Олександра Поля, 42А/99) у позові до Обласного комунального підприємства «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» (ідентифікаційний номер – 02226049; 49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 72А), третя особа – Первинна профспілкова організація Всеукраїнська профспілка «Захист справедливості» працівників Дніпропетровського академічного театру опери та балету, про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 05 червня 2018 року.

Суддя М.О. Католікян