Рішення № 74483494, 06.06.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

06.06.2018 р. справа №820/3350/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №18-1307 від 16.01.2018р., №118513-1307 від 14.08.2017р., -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №118513-1307 від 14.08.2017 р., №18-1307 від 16.01.2018 р.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що не повинен сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2016 р.р., так як податкові повідомлення–рішення були винесені контролюючим органом поза межами встановленого законом строку. Стверджував, що не повинен сплачувати і податок на землю за 2017 р., так як земельна ділянка під належними на праві власності об’єктами нерухомості не має кадастрового номеру, не значиться за даними Державного земельного кадастру.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що платник податків є власником двох окремих об’єктів нерухомого майна загальною площею 174,1 кв. м. За вказані об’єкти та земельну ділянку під ними платник повинен сплатити відповідно податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та податок на землю.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що контролюючий орган без проведення будь-якої перевірки прийняв відносно позивача податкові повідомлення – рішення №118513-1307 від 14.08.2017 р. про визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2016 р. у загальній сумі 6918,74 грн. (за 2015 р. – 2120,54 грн., за 2016 р. – 4798,20 грн.), №18-1307 від 16.01.2018 р. про визначення податкового зобов’язання з земельного податку за 2017 р. у розмірі 3823,07 грн.

Як з’ясовано судом, юридичною підставою для прийняття податкового повідомлення – рішення №118513-1307 від 14.08.2017 р. владний суб’єкт обрав положення ст. 266 Податкового кодексу України, а юридичною підставою для прийняття податкового повідомлення–рішення №18-1307 від 16.01.2018 р. владний суб’єкт обрав положення ст. 286 Податкового кодексу України.

Фактичною підставою для винесення обох оскаржених рішень послугувало судження владного суб’єкта про знаходження у власності платника об’єктів нерухомого майна загальною площею 174,1 кв. м., а саме: нежитлової будівлі площею 130,9 кв. м. за адресою місто Харків, вул. Петра Широніна, буд.№5 та нежитлової будівлі площею 43,2 кв. м. за адресою місто Харків, вул. Петра Широніна, буд.№5.

Обставини належності позивачу цих об’єктів на праві приватної власності, проведення державної реєстрації речових прав на перелічені об’єкти, показник розміру площі об’єктів, місця дислокації сторонами не оспорюються, визнаються, а, відтак, не підлягають додатковому доказуванню.

Обставини технічного стану перелічених об’єктів у силу закону юридичного значення для правильного вирішення спору не мають, а відтак, судом не досліджуються.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого податкового повідомлення–рішення №118513-1307 від 14.08.2017 р., суд відзначає, що правовідносини зі справляння в Україні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, унормовані, насамперед, приписами ст. 266 Податкового кодексу України та деталізовані положеннями відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Так, згідно з п. 266.1.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пунктом 266.2.1 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За правилом п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

У спірних правовідносинах таким рішенням органу місцевого самоврядування є рішення Харківської міської ради №1793/15 від 21.01.2015 року, котре згідно з п.п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України підлягає застосуванню до правовідносин, що склались з 01.01.2016 р.

За таких обставин, визначення контролюючим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 р. у розмірі 2120,54 грн. не відповідає критерію законності, позаяк суперечить п.п. 12.3.4 ст.12 Податкового кодексу України.

Продовжуючи розгляд спору в частині нарахування згаданого податку за 2016 р., суд наголошує, що для справляння податку у порядку ст. 266 Податкового кодексу України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об’єкту нерухомого майна як об’єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) місце розташування об’єкта (тобто адреса будівлі), 2) тип об’єкта (тобто тип чи категорія будівлі).

Пунктами 14.1.129 та 14.1.129-1 Податкового кодексу України об’єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об’єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.

За змістом додатку №1 до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджене рішенням Харківської міської ради №1793/15 від 21.01.2015 року (із змінами та доповненнями) типи нежитлової нерухомості поділяються на: будівлі готельні, будівлі офісні, будівлі торгівельні, гаражі, будівлі промислові та склади, будівлі для публічних виступів, господарські (присадибні) будівлі, інші будівлі.

Судом встановлено, що владний суб’єкт у спірних правовідносинах перевірку платника податків не здійснював, акт перевірки не складав.

І хоча владним суб’єктом обраний такий спосіб реалізації управлінської функції, котрий на думку суду, явно та однозначно не узгоджується з положеннями ст. 8 Конституції України у частині дотримання принципу юридичної визначеності та ч. 2 ст. 2 КАС України у частині забезпечення обґрунтованості, безсторонності, добросовісності, розсудливості, суд все ж таки не знаходить цю обставину підставою для скасування оскаржених рішень контролюючого органу, позаяк у силу ч. 2 ст. 19 Конституції України контролюючий орган не обтяжений законодавцем прямим обов’язок на проведення перевірки платника податків у даному випадку.

Наслідком обрання владним суб’єктом саме такого способу дій у спірних правовідносинах є неможливість документального встановлення типу (чи-то категорії) об’єкту нежитлової нерухомості, за якою владний суб’єкт обчислював ставку податку у розмірі 2%.

Між тим, належних та допустимих доказів для кваліфікації власності платника як будівлі готельної, будівлі офісної, будівлі торгівельної, гаража, будівлі промислової та складів, будівлі для публічних виступів, господарської (присадибної) будівлі матеріали справи не містять.

Усупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України таких доказів владний суб’єкт до суду не подав.

Тому, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), відповідно до ст.8 Конституції України, ч.1 ст.7 КАС України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд вважає за необхідне керуватись при вирішенні даного спору приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і не знаходить аргументів для відхилення доводу платника про застосування до перелічених вище об’єктів ставки податку як за категорію – «інші будівлі» у розмірі 0,2%.

Контролюючий орган цієї ставки не застосовував, розмір податку обчислював інакше.

Відтак, оскаржене рішення підлягає скасуванню в частині перевищення, а саме: 4318,38 грн. як різниця відхилення розміру податку, розрахованого за ставкою 2% у сумі 4798,20 грн. та розміру податку, розрахованого за ставкою 0,2% у сумі 479,82 грн. (174,1 кв. м. * 13,78 грн. * 0,2)

Довід позивача про винесення оскарженого рішення поза межами передбаченого закону строку є неспроможним, адже п. 266.7.2 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Суд не знаходить підстав для кваліфікації указаного строку як присікального.

Відтак, сплив цього строку не звільняє платника від виконання податкового обов’язку (адже відповідна норма у національному законодавстві України відсутня) і не припиняє повноважень контролюючих органів на винесення податкових повідомлень – рішень (адже відповідне застереження також відсутнє).

На спірні правовідносини за своєю правовою суттю та призначенням не можуть бути поширені наслідки спливу строку у 1095 днів, зазначені ст. 102 Податкового кодексу України, адже фізична особа-громадянин не подає податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом із тим, незважаючи на це, законодавець у п. 266.10.3 ст. 266 Податкового кодексу України запровадив спеціальне правило, за яким податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Таким чином, довід платника про збіг визначеного п. 266.7.2 ст. 266 Податкового кодексу України строку не сприймається судом як підстава для скасування оскарженого податкового повідомлення – рішення, позаяк законом прямо передбачено інший строк, протягом якого контролюючі органи мають повноваження на визначення платнику податків податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: протягом 1095 днів від 30 червня року, наступного за тим, стосовно якого обчислюється податок.

Підсумовуючи викладене вище, суд відмічає, що позивач є власником об’єктів нерухомого майна, котрі підпадають під визначення об’єкта справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, спору відносно площі цих об’єктів не існує, спору відносно місця дислокації цих об’єктів не існує, рішення органу місцевого самоврядування, котрим у спірних правовідносинах керувався контролюючий орган, може бути застосовано до правовідносин 2016 р.

Водночас з цим, належних та допустимих доказів існування підстав для застосування до цих об’єктів ставки податку у розмірі 2% владний суб’єкт не подав.

За таких обставин, суд вважає необхідне погодитись з доводами позивача про справляння податку у розмірі 0,2% у зв’язку з чим оскаржене рішення підлягає скасуванню в частині 4318,38 грн.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого податкового повідомлення–рішення №18-1307 від 16.01.2018 р., суд відзначає, що правовідносини із справляння в Україні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, унормовані, насамперед, приписами ст.ст. 269-289 Податкового кодексу України та деталізовані положеннями відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Пунктом 286.1 ст.286 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Сторонами по справі визнані обставини відсутності у державному земельному кадастрі відомостей як про створення земельної ділянки за адресою: місто Харків, вул. Петра Широніна, 5 загальною площею 174,1 кв. м., так і належності позивачу будь-якого речового права на цю земельну ділянку.

Разом із тим, за змістом ст.ст. 120, 206 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України обставини відсутності у державному земельному кадастрі даних про земельну ділянку під належними позивачу об’єктами нерухомості у даному конкретному випадку не може бути сприйнято судом як підстава для звільнення від виконання податкового обов’язку за земельну ділянку площа, якої повністю співпадає з контурами та площею будівель.

Згідно з п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Суд не знаходить підстав для визнання передбаченого наведеною статтею строку як присікального, позаяк це не відповідає механізму справляння земельного податку з фізичних осіб – громадян, котрі не подають документів обов’язкової податкової звітності з цього податку.

У спірних правовідносинах оскаржене рішення було винесено контролюючим органом без неузгодженості з приписами ст. 102 Податкового кодексу України.

Тому, довід позивача про винесення оскарженого рішення поза межами визначеного законом строку визнається судом неспроможним.

Неспроможними визнає суд також і посилання позивача на обставини звернення з адміністративними скаргами на оскаржені податкові повідомлення – рішення до ГУ ДФС у Харківській області, так як за приписами Податкового кодексу України такі скарги мають бути подані виключно до ДФС України.

Звернення платника з адміністративною скаргою до неналежного контролюючого органу не тягне юридичного наслідку у вигляді задоволення цієї скарги у разі вирішення порушених у скарзі питань поза межами у 20 календарних днів.

Посилання позивача на рішення ДФС України від 28.12.2016 р. №14317/П/99-99-11-02-01-14 судом відхиляються, оскільки вказане рішення стосується інших звітних податкових періодів та було винесено не у зв’язку з пропуском контролюючим органом строку на винесення податкового повідомлення – рішення, а з інших причин, а саме: неправильного обчислення суми податку.

Довід позивача про поширення на спірні правовідносини норм Закону України «Про звернення громадян» підлягає відхиленню, позаяк приписи даного закону не поширюються на правовідносини з приводу визначення контролюючим органом податкових зобов’язань платника податків, що є предметом розгляду у даному спорі.

Не може бути взятий до уваги і довід позивача про непридатність належних йому будівель до використання, адже закон не кваліфікує цю обставину як підставу для звільнення від виконання податкового обов’язку з земельного податку.

Міркування позивача відносно наявності записів про реєстрацію за адресою: місто Харків, вул. Петра Широніна, 5 речових прав інших осіб судом до уваги не береться, позаяк з матеріалів справи не вбачається наявності цивільного спору про право власності чи з інших речових прав.

У силу п. 281.1.1 ст. 281 Податкового кодексу України від сплати податку звільняються інваліди першої і другої групи.

Пенсійним посвідченням №2423616610 підтверджено, що позивач є інвалідом другої групи.

На виконання вимог ст. 9 КАС України судом було встановлено, що з наведеного контролюючим органом розрахунку земельного податку платник заперечує застосування коефіцієнту Кф за величиною 2,5.

З пояснень представника контролюючого органу судом з’ясовано, що величина даного коефіцієнту була обрана як за комерційну нерухомість.

Між тим, у ході розгляду справи владним суб’єктом до матеріалів справи не подано жодних належних та допустимих доказів правильності використання саме такої величини коефіцієнту.

Приєднані до справи технічні паспорти на будівлі позивача не дають підстав для кваліфікації об’єктів саме комерційною нерухомістю.

За таких обставин, суд вважає, що у ході судового розгляду за правилами ч. 2 ст. 77 КАС України владним суб’єктом не доведено обов’язку платника сплачувати земельний податок за земельну ділянку площею 174,1 кв. м. за адресою: місто Харків, вул.. Петра Широніна, 5, саме як за земельну ділянку комерційного призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт не у повній мірі забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи за епізодом визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 р. у цілому, визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р. у сумі 4318,38 грн., визначення земельного податку за 2017 р. знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення вимог і скасування оскаржених рішень в частині явно та однозначно неправильного визначення податку.

У решті податку, визначеного оскарженим податковим повідомленням – рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №118513-1307 від 14.08.2017 р., судом не виявлено невідповідності закону, а тому у цій частині позов має бути відхилений.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення – рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №18-1307 від 16.01.2018р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №118513-1307 від 14.08.2017 р. в частині 4318,38 грн.

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Судове рішення у повному обсязі виготовлене у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 6 червня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.