Рішення № 74483324, 22.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 травня 2018 року № 826/20985/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., суддів Григоровича П.О., Каракашьяна С.К., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (правонаступник Міністерство доходів і зборів України) про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

З позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (правонаступник Міністерство доходів і зборів України) про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до Розпорядження №2395 від 07.04.2017 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справи, у зв'язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа №826/20985/13-а і не була ним розглянута, справу №826/20985/13-а передано для повторного автоматичного розподілу справ між суддями.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративну справу №826/20985/13-а передано судді Смолію І.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.06.2017 прийнято справу до провадження.

Позовні вимоги з урахуванням уточнень обґрунтовано тим, що відповідач на протязі тривало часу не виплачує позивачеві грошову суму при звільненні, в зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем.

Представником відповідача суду надано письмові заперечення проти заявлених позовних вимог з урахуванням уточнень, в яких просить суд відмовити в позові.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 наказом ДПА України від 27.01.2006 №75-о призначено на посаду головного державного податкового інспектора відділу аналізу візування та оцінки проектів документів ДПА України юридичного департаменту ДПА України.

Наказом ДПА України від 25.12.2008 №2236-о у зв'язку з реорганізацією юридичного департаменту ДПА України, ОСОБА_1 переведено на посаду головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництв у судах інтересів ДПА України юридичного департаменту.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 06.12.2011 №1401-о ОСОБА_1 звільнений з посади головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництв у судах інтересів ДПА України юридичного департаменту у зв'язку з реорганізацією ДПА України та скороченням штатної чисельності на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 06.03.2013 №2а-3492/12/2670, залишеного без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДПС України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 23 календарних дня щорічної відпустки за період роботи з 27.01.2011 по 06.12.2011 із розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 Визнано дії ДПА України, щодо невидачі трудової книжки ОСОБА_1 в день звільнення та не проведення розрахунку по заробітній платі в день звільнення, - неправомірними. Стягнуто з ДПС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1

В подальшому, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03.04.2013 №826/1984/13-а, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ДПА України щодо звільнення ОСОБА_1 Скасовано наказ Державної податкової адміністрації України від 06.12.2011 №1401-о «Про звільнення ОСОБА_1.». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи Державної податкової служби України з 07.12.2011. Зобов'язано ДПС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.12.2011 по 03.04.2013, з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2013 у справі №2а-3492/12/2670 після набрання останньою законної сили, та з урахуванням сум, одержаних ОСОБА_1 у Мисайлівській сільській раді та Богуславському районному центрі зайнятості.

Наказом ДПА України від 17.06.2013 №422-о, ОСОБА_1 з 07.12.2011 поновлено на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління Департаменту правової роботи ДПС України.

Наказом ДПС України від 26.09.2013 №625-о, ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління Департаменту правової роботи ДПС України у зв'язку із переведенням на роботу до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі п.5 ст.36 КЗпП України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.11.2015 у справі №826/1984/13-а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 у частині зобов'язання Державної податкової служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу скасувати та у цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2016 №826/1984/13-а стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 66 911,05 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2016 залишено без змін.

Відповідно до ст.236 КЗпП України, виплата заробітної плати за час виконання рішення про поновлення на роботі здійснюється незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зазначені вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999, № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, а тому суд вважає, що у разі часткового задоволення позову, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 06.03.2017 у справі №818/2136/15, від 23.11.2016, в постановах від 12.12.2016 у справі №202/7385/15-ц, від 20.11.2013 у справі №6-114цс13, від 13.03.2017 у справі №205/4041/14-ц.

У зв'язку з відсутністю законодавчо визначеної методики розрахунку належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, суд застосовує за аналогією постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 21.03.2017 № 826/5111/15/21-2373а16, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 29.01.2014 по справі № 6-144цс13 (№ в ЄДРСРУ 37007895), згідно якої, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Однак, ВСУ в постанові від 18.01.2017 за справою № 6-2912цс16 вказав, що не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП, так і за ст. 235 КЗпП, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Як встановлено судом, заборгованість по заробітній платі за період роботи з 04.04.2013 по 17.06.2013 становить 18341,96 грн. (7760,06*2міс. 8днів = 18341,96грн.); за період роботи з 17.06.2013 по 01.07.2013 становить 3879,92грн. (352,71грн.*11днів =3879,92грн.); за період роботи з 01.07.2013 по 26.09.2013 в сумі 51947,63грн. (2міс. 19 днів * 7760,06грн. = 20321,61грн., 31040,24грн. матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, 9875,88грн. компенсація за відпустку згідно наказу №625 від 26.09.2013 (20321,61+31040,24+9875,88=61237,73, однак позивачеві виплачено 9290,10грн., то суму заборгованості становить 51947,63грн.); за період роботи з 27.09.2014 по 18.12.2017 становить 400701,28грн. (51міс. 14днів *7760,06грн. =400701,28грн.).

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день постановлення судового рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (правонаступник Міністерство доходів і зборів України) про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості по заробітній платі, задовольнити.

Визнати дії Державної фіскальної служби України (правонаступник Міністерство доходів і зборів України) щодо невиплати сум, що належать ОСОБА_1 в день звільнення неправомірними.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (правонаступник Міністерство доходів і зборів України) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі: за період роботи з 04.04.2013 по 17.06.2013 в сумі 18341,96грн.; за період роботи з 17.06.2013 по 01.07.2013 в сумі 3879,92грн.; за період роботи з 01.07.2013 по 26.09.2013 в сумі 51947,63грн.; за період роботи з 27.09.2013 по 18.12.2017 в сумі 400701,28грн.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя І.В. Смолій

Судді П.О. Григорович

С.К. Каракашьян