Постанова № 74481236, 06.06.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 133/2343/17

Провадження № 22-ц/772/1236/2018

Категорія: 52

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєчко В. Л.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 рокуСправа № 133/2343/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Медяного В.М., Марчук В.С.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: позивача ОСОБА_3 і її представника - адвоката ОСОБА_4; представника відповідача - адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 5 квітня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, за участю Служби у справах дітей Козятинської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

Рішення ухвалив суддя Сєчко В.Л.

Рішення ухвалено о 16.16 год. в м. Козятині Вінницької області

Повний текст рішення складено 6 квітня 2018 року,

Встановив:

В листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_6, за участю Служби у справах дітей Козятинської міської ради, про позбавлення батьківських прав, мотивуючи свої вимоги тим, що вона із відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 2012 року по 22 грудня 2014 року, від якого вони мають сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Син проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні.

Відповідач за рішенням суду зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання сина, проте сплачує їх несумлінно, по 9-10 місяців аліменти не платить і як наслідок станом на 1 листопада 2017 року має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 14 900 грн.

Відповідач не приймає участі у вихованні сина, не спілкується з ним, не цікавиться його життям, не дбає про його розвиток та його майбутнє. Відповідач не виконує належним чином своїх батьківських обов'язків по відношенню до сина, не проявляє своєї любові та турботи, не забезпечує його лікування в період хвороби та підготовку до самостійного життя.

В зв'язку з цим позивач просила позбавити відповідача ОСОБА_6 батьківських прав відносно їхнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 5 квітня 2018 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та позбавити відповідача батьківських прав відносно їхнього сина ОСОБА_7.

Зазначила, що рішення суду вважає незаконним через недотримання судом першої інстанції вимог ст. 263 ЦПК України, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 абзацу 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно з підпунктом 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Отже справа розглядається Апеляційним судом Вінницької області, який діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

В судовому засіданні позивач і її представник підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити і рішення суду залишити без змін.

Представник Служби у справах дітей Козятинської міської ради, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 27 жовтня 2012 року сторони уклали шлюб, який розірваний рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 грудня 2014 року, що набрало законної сили 2 січня 2015 року (а. с. 6).

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7), який після розлучення батьків проживає разом з матір'ю - позивачем ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 (а. с. 9).

Згідно довідки Козятинського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Вінницькій області від 15 листопада 2017 року № 12372 заборгованість ОСОБА_6 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_9 відповідно до виконавчого листа № 133/3619/14-ц від 19 лютого 2015 року станом на 1 листопада 2017 року становить 14 900 грн. (а. с. 10).

Згідно довідки Козятинського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Вінницькій області від 18 грудня 2017 року № 14627 заборгованість ОСОБА_6 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_9 відповідно до виконавчого листа № 133/3619/14-ц від 19 лютого 2015 року станом на 1 січня 2018 року відсутня (а. с. 48).

Судом першої інстанції встановлено, що наявна у довідках розбіжність щодо заборгованості по сплаті аліментів пов'язана з тим, що до відділу ДВС не надійшли квитанції про поштові перекази відповідачем аліментів на ім'я позивача, але фактично аліменти сплачені. Позивач підтвердила отримання аліментів.

Також судом встановлено, що згідно з постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26 листопада 2014 року, що набрала законної сили 9 грудня 2014 року, ОСОБА_6 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 ч. 1 КУпАП (а. с. 35).

Відповідно до постанови Козятинського РВ УМВС від 1 грудня 2014 року ОСОБА_6 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП (а. с. 41).

24 березня 2015 року слідчим СВ Козятинського РВ УМВС України ОСОБА_10 відповідачу ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129 та ч. 1 ст. 162 КК України (а. с. 43-44).

Згідно довідки Козятинського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області від 17 січня 2018 року № 514/219-01-2017 ОСОБА_6 27 жовтня 2015 року оголошений в розшук та по теперішній час перебуває в державному розшуку за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 162 КК України (а. с. 45).

Комісія з питань захисту прав дитини при виконкомі Козятинської міської ради 24 січня 2018 року дала висновок № 1 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відносно малолітнього сина ОСОБА_8, що є необхідним виключно в інтересах дитини, оскільки комісія встановила, що ОСОБА_6 має велике бажання приймати участь у житті та вихованні малолітнього сина, надає матеріальну допомогу на його утримання і виховання, цікавиться життям, здоров'ям дитини (а.с.102-103)

Звернувшись до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав, позивач зазначила, що він не виконує належним чином своїх батьківських обов'язків по відношенню до сина.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці. Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей. Батьки несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.

Стаття 150 СК України визначає перелік обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини, якими зокрема є: виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка дитини до самостійного життя та інші.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, за домовленістю між ними, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За правилами статі 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1). Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4).

Пленум Верховного Суду України у пунктах 15-16 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

У абзаці 2 п. 18 зазначеної постанови роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст. 39 Конвенції про права дитини держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.

Із зазначених норм матеріального права та роз'яснень слідує, що лише винна поведінка відповідача може бути підставою для позбавлення його батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав є результатом свідомої поведінки відповідача та допускається лише, коли змінити поведінку відповідача в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послалась на те, що відповідач не виконує належним чином своїх батьківських обов'язків по відношенню до сина, та саме з цих підстав просила позбавити його батьківських прав.

Ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків передбачає систематичне невиконання обов'язку турбуватись про дитину, в чому воно б не виражалося.

Судом встановлено, що з квітня 2015 року відповідач працює та проживає в ОСОБА_11 (а. с. 49-62), в зв'язку з чим він не має можливості спілкуватись з сином та належним чином виконувати свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, а спілкується з ним лише через мережу Інтернет.

Також судом встановлено, що після розлучення із позивачем та окремого проживання із дитиною відповідач з листопада 2014 року по січень 2014 року аліменти на утримання дитини сплачував нерегулярними платежами, а з лютого 2017 року сплачує аліменти щомісячно; заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини станом на 1 січня 2018 року відсутня (а. с. 48).

Відповідач 23 лютого 2015 року, 4 березня 2015 року та 23 березня 2015 року звертався до Служби у справах дітей Козятинської міської ради з приводу неналежного утримання та виховання позивачем їх спільного сина та чинення нею перешкод у спілкуванні із дитиною йому та його батькам (а. с. 66, 67, 68).

Заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав свідчить про те, що він має бажання спілкуватися з сином та приймати участь у його вихованні.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження свідомого та систематичного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, що могло б бути підставою для застосування такого крайнього заходу впливу на відповідача як позбавлення його батьківських прав по відношенню до сина.

За наведених обставин, з урахуванням всіх встановлених обставин та зібраних по справі доказів, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки; відповідач категорично проти позбавлення його батьківських прав відносно його малолітнього сина, оскільки прагне брати участь у вихованні своєї дитини, вчинивши для цього певні кроки і до відкриття провадження у справі і під час перебування справи у провадженні суду, його поведінка носить часткову форму вини, не встановлено свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками по відношенню до сина ОСОБА_7.

Доводи апеляційної скарги в тому, що відповідач, працюючи в ОСОБА_11 та отримуючи досить пристойну заробітну плату, не надає будь-якої іншої матеріальної допомоги на утримання дитини, крім аліментів в розмірі 800 грн., що є ясно недостатнім для належного утримання та розвитку дитини в межах фінансових можливостей відповідача, не заслуговують на увагу з огляду на те, що аліменти в розмірі 800 грн. відповідач сплачує згідно рішення суду. Докази того, що позивач зверталась до відповідача із проханням надавати більше коштів на утримання сина, в матеріалах справи відсутні.

Із позовом про зміну способу стягнення аліментів позивач звернулась до суду вже після пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав.

Крім того відповідно до ст. 185 СК України позивач має право звернутись до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Доводи апеляційної скарги в тому, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував, що відповідач сам винен у відсутності прямого фізичного контакту з дитиною через роботу у ОСОБА_11, на правильність висновків суду не впливають, оскільки судом не встановлено факту свідомого та систематичного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, що може бути підставою для застосування такого крайнього заходу впливу на відповідача як позбавлення його батьківських прав по відношенню до сина.

Доводи апеляційної скарги позивача в тому, що судом першої інстанції не враховано, що через зловживання відповідачем своїми батьківськими правами вона не може зареєструвати місце проживання дитини у Києві, де вона фактично проживає, оскільки потрібна письмова згода відповідача на зміну місця реєстрації дитини, не можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів,

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 5 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:М.В. Матківська Судді:В.М. Медяний В.С. Марчук

Повне судове рішення складено 6 червня 2018 року.

Згідно з оригіналом

Суддя М.В. Матківська