Постанова № 74479039, 30.05.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2018 р. Справа № 926/3727/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Давид Л.Л.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону за вих. № 02-1018вих-18 від 06.04.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/1144/18 від 16.04.2018)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.03.2018

у справі № 926/3727/17

за позовом: заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону м. Чернівці в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, м. Київ

до відповідача: Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195), м. Чернівці

про зобов’язання вчинити дії

за участю учасників справи:

від прокурора: Гарбарук В.А.

від позивача: ОСОБА_2 – представник (довіреність № 14/49 від 24.01.2018)

від відповідача: ОСОБА_3 – представник (б/н від 05.02.2018); ОСОБА_4 – представник (б/н від 15.03.2018)

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону звернувся з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України до Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195) про зобов’язання відповідача вчинити дії щодо звернення упродовж 30 (тридцяти) денного терміну з дати набрання судовим рішенням законної сили до Чернівецької обласної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області в межах наданих повноважень щодо надання дозволу на розроблення з урахуванням вимог держаних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок прикордонної смуги в постійне користування уздовж лінії українсько-румунського кордону по Чернівецькій області площею 427,8503 га та уздовж лінії українсько-молдовського кордону по Чернівецькій області площею 510,0 га. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог а.с.128-131).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15.03.2018 у справі № 926/3727/17 у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що відносини між позивачем і відповідачем базуються на принципах підконтрольності та підпорядкованості, позивач, у відповідності до закону, наділений достатнім колом повноважень щодо визначення дій відповідача. Суд зазначив, що невиконання або неналежне виконання структурним утворенням Державної прикордонної служби України покладених на нього завдань, такі правовідносини не мають ознак правового спору та відповідно повинні врегульовуватися шляхом реалізації визначених повноважень, а не шляхом звернення до суду з позовом. Тобто, суд не вправі підміняти державний орган, приймати замість нього рішення, давати вказівки(зобов’язувати вчинити дії, які мають бути визначені вищестоящим органом)

Не погоджуючись з даним рішенням, Військова прокурора Чернівецького гарнізону подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що в силу ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону. Проте, Чернівецьким прикордонним загоном не було вжито належних заходів щодо оформлення документів на право постійного користування землями прикордонної смуги, що призвело до незаконного розпорядження органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади земельними ділянками у межах прикордонної смуги і суміжними землями та становить загрозу безперешкодного виконання функцій по охороні державного кордону. Відтак скаржник просить суд зобов’язати структурний підрозділ ДПСУ вчинити відповідні дії щодо оформлення спірних земельних ділянок.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю. На підтвердження своїх доводів подав додаткові пояснення (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/2978/18 від 14.05.2018).

Позивач в судовому засіданні не підтримав доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у письмових поясненнях (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/2922/18 від 10.05.2018).

Представники відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечили з підстав, викладених у відзиві на апеляційну (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/2921/18 від 10.05.2018), рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим, відтак просять суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Згідно з положеннями ч.5 ст. 2 ГПК України (в редакції чинної на момент звернення з даним позовом до суду) прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

На Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні (ст. 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу»).

Відповідно до вимог ст.ст. 6. 10. 27. 28 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону га охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Основні фонди, обігові кошти Чернівецького прикордонного загону є державною власністю, перебувають у сфері управління Адміністрації Державної прикордонної служби України і закріплені за Чернівецьким прикордонним загоном на праві оперативного управління.

Чернівецький прикордонний загін володіє, користується, розпоряджається закріпленим за ним майном відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

Із врахуванням вищенаведених вимог закону Чернівецький прикордонний загін є органом державної влади на місцях в системі Державної прикордонної служби України, є бюджетною установою і утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.

Спори, які виникають з приводу неправомірного користування майном військових частин, установ Державної прикордонної служби України всупереч вимогам чинного законодавства України призводять до порушення інтересів держави у сфері оборони та спричиняють збитки економічним інтересам України, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України є підставою для здійснення представницьких повноважень прокуратурою в суді.

Отже, в даному випадку заступник прокурора гарнізону звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, оскільки вказаний орган належним чином не здійснює захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що Чернівецьким прикордонним загоном не повною мірою вжито належних та дієвих заходів щодо оформлення документів на право користування землями прикордонної смуги, що створює умови для незаконного розпорядження земельними ділянками у межах прикордонної смуги та суміжних землях і ставить під загрозу безперешкодне виконання функцій з охорони державного кордону.

Як стверджує прокурор, відповідно до інформації наявної у публічній кадастровій карті до сфери відання та охорони Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195) належать земельні ділянки в межах прикордонних смуг на території Сокирянського, Кельменецького, Новоселицького, Герцаївського, Глибоцького та Путильського районів Чернівецької області.

Прокуратурою гарнізону встановлено факти надання земельних ділянок прикордонної смуги вздовж лінії кордону у приватну власність та користування, що є порушенням вимог ст. 84 Земельного кодексу України, ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» та інших законодавчих та підзаконних нормативних актів.

Також, опрацюванням витребуваної інформації із загону встановлено, що усі звернення командування до голови Чернівецької ОДА з проханням надати дозвіл для виконання робіт з оформлення права постійного користування для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби (прикордонна захисна смуга) стосуються площ земельних ділянок безпосередньо для обслуговування лінії інженерних прикордонних споруджень.

Для облаштування даного рубежу на українсько-молдовській ділянці кордону в межах ділянки відповідальності Чернівецького прикордонного загону отримано розпорядження Чернівецької ОДА № 820-р від 26.09.2017 (а.с. 23-25) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування Чернівецькому прикордонному загону Західного регіонального управління ДПС України на території сільських рад Новоселицького, Герцаївського, Глибоцького, Сторожинецького, Вижницького, Путильського районів на загальну площу 588,3497 га.

При цьому, установлено, що загальна протяжність державного кордону - 404.707 км, тобто 404 707 м.

Згідно основних заходів щодо додержання прикордонного режиму в прикордонній смузі та контрольованих прикордонних населених пунктах, затверджених розпорядженням Новоселицької РДА від 30.08.2016 №434-р (а.с. 26-33), земельні ділянки на українсько-молдовській ділянці кордону відведено під облаштування лінії інженерних прикордонних споруджень - не менше 30 метрів від лінії державного кордону в тил ділянки.

З урахуванням наведеного, середня площа прикордонної смуги уздовж лінії кордону по Чернівецькій області становить 12 141 210 кв.м.

Тобто загальна площа прикордонної смуги по Чернівецькій області становить 1 214,121 га.

Оскільки Чернівецьким прикордонним загоном із загальної площі отримано дозвіл на оформлення права постійного користування в межах прикордонної смуги лише на 588,3497 га, то прокурор вважає, що відповідачем не в повній мірі здійснюються заходи щодо оформлення права користування земельними ділянками поза межами інженерних комунікацій до лінії кордону та не отримано дозволу на 325,7713 га.

Крім того, прокурор стверджує, що Чернівецьким прикордонним загоном станом на 01.11.2017 взагалі не оформлено у користування жодної земельної ділянки із земель прикордонної смуги, чим не дотримано положень Земельного кодексу України, Закону України «Про використання земель оборони та інших нормативно-правових актів.

Відтак, військовий прокурор просить суд зобов’язати Чернівецький прикордонний загін (військову частину 2195) вчинити дії щодо звернення упродовж 30 (тридцяти) денного терміну з дати набрання судовим рішенням законної сили до Чернівецької обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області в межах наданих повноважень щодо надання дозволу на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок прикордонної смуги в постійне користування уздовж лінії українсько-румунського кордону по Чернівецькій області площею 427.8503 га та уздовж лінії українсько-молдовського кордону по Чернівецькій області площею 510.0 га. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог а.с. 128-131).

Позивач заявлений прокурором позов не підтримав, зазначив, що вимоги заступника військового прокурора стосуються зобов'язання відповідача як органу охорони державного кордону, що входить до структури Державної прикордонної служби України, яка є правоохоронним органом спеціального призначення виконати свої повноваження у порядку та у спосіб відповідно до чинного законодавства, які як вважає заступник військового прокурора, ним не виконуються в повній мірі.

Суспільні відносини, які виникають між державою та Державною прикордонною службою України як правоохоронним органом спеціального призначення (його структурним утворенням) є управлінськими (державно-управлінськими). Ці відносини характеризуються певною ієрархією відповідних державних органів (посадових осіб) з чітко визначеною компетенцією, підпорядкованістю, підзвітністю (підконтрольністю), наділенням вищестоящих органів в цій ієрархії певними адміністративними повноваженнями, в тому числі повноваженнями щодо контролю та примусу по відношенню до нижчестоящих. Тобто в разі невиконання чи неналежного виконання структурним утворенням Державної прикордонної служби України (його службовими особами) покладених на нього завдань такі правовідносини не мають ознак правового спору та відповідно повинні врегульовуватися шляхом реалізації згаданих вище повноважень, а не шляхом звернення до суду з позовом.

В свою чергу відповідач проти позову заперечив, вважає безпідставним висновок заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону про те, що Чернівецький прикордонний загін в межах зони діяльності є користувачем земельних ділянок прикордонної смуги та в нього виникає обов'язок оформлення права користування вказаною землею, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України надаються землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, а не всі землі в межах прикордонної смуги, як стверджує прокуратура.

Статтею 2 Закону України «Про використання земель оборони» розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації. Відповідно розрахунок площ вирахуваних прокуратурою є некоректним, оскільки не опирається на проектно-технічну документацію.

На даний час у Державному земельному кадастрі (на публічній кадастровій карті) відсутня інформація щодо реєстрації земельних ділянок лінії Державного кордону та лінії інженерних прикордонних споруджень.

Тобто, відповідач вважає, що прокуратурою не було подано жодного документу, яким би підтверджено перелік земельних ділянок, їх розміри та площу, місце розташування та відомості про передачу прикордонному загону на які необхідно, на думку прокуратури, отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою.

Також, Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області не виконано розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 18.08.2016 №551-р, яким затверджено Основні заходи щодо додержання прикордонного режиму в прикордонній смузі та контрольованих прикордонних районах, пунктами 4.1 та 4.2 яких, Головне управління Держгеокадаетру у Чернівецькій області зобов'язано нанести до 01.09.2016 тильну межу прикордонної смуги, про що інформувати Чернівецьку ОДА та Чернівецький прикордонний загін, а також до 01.10.2016 відвести земельні ділянки на українсько-молдовській ділянці кордону під облаштування лінії прикордонних інженерних споруд (а.с. 113-120).

Розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації від 26.09.2016 № 820-р надано дозвіл на розробку документації із землеустрою для обслуговування лінії інженерних прикордонних споруджень на українсько-румунській ділянці державного кордону, а не українсько-молдовській ділянці як зазначено в позові.

Відтак, відповідач вважає, що звертатися до Чернівецької обласної державної адміністрації для отримання дозволу на розробку документації із землеустрою для обслуговування лінії інженерних прикордонних споруджень на українсько-молдовській ділянці державного кордону немає правових підстав, оскільки станом на даний час не розроблено проекту землеустрою та не відведено земельні ділянки під лінію державного кордону на українсько-молдовській ділянці, замовником якого було Чернівецьке обласне управління земельних ресурсів (на даний час Головне управління Держгеокадаетру у Чернівецькій області).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч.5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч.2 ст. 45 ГПК України).

Водночас за відсутності об’єктивного порушення прав чи законних інтересів особи, заявлені нею чи в її інтересах, вимоги не підлягають задоволенню.

Обґрунтовуючи підстави позову заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону посилається на те, що відповідач не забезпечив виконання вимог Законів України “Про державну прикордонну службу України”, “Про використання земель оборони” та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 “Про прикордонний режим”, що може призвести до незаконного розпорядження органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади земельними ділянками у межах прикордонної смуги і суміжними землями та становить загрозу для безперешкодного виконання функцій по охороні державного кордону.

Чернівецький прикордонний загін є структурним підрозділом АДПСУ і діє відповідно до Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 15.02.2005 № 116.

Відповідно до Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №399/2011, Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби України) є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Основними завданнями Адміністрації Держприкордонслужби України є, зокрема здійснення управління територіальними органами, Морською охороною, органами охорони державного кордону, розвідувальним органом, органами забезпечення, навчальними закладами та науково-дослідними установами (п. 3 Положення).

Адміністрація Держприкордонслужби України є органом управління стосовно Чернівецького прикордонного загону та, відповідно, накази Адміністрації Держприкордонслужби України є обов'язковими для виконання Чернівецьким прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Вимоги військової прокуратури Чернівецького гарнізону щодо вчинення дій Чернівецьким прикордонним загоном входять у сферу управлінських відносин та врегульовані відповідними Статутами Збройних Сил України та Законом України «Про Державну прикордонну службу України».

Тобто, вимоги заступника військового прокурора стосуються зобов'язання відповідача як органу охорони державного кордону, що входить до структури Державної прикордонної служби України, яка є правоохоронним органом спеціального призначення виконати свої повноваження у порядку та у спосіб відповідно до чинного законодавства, які як вважає заступник військового прокурора, ним не виконуються в повній мірі.

Вирішуючи даний спір, суд вважає, що наведені заступником військового прокурора Чернівецького гарнізону аргументи в позовній заяві мають опосередковане значення для розгляду справи по суті і при прийнятті рішення щодо спірних правовідносин не можуть бути належним чином оцінені судом, оскільки в такому випадку суд покладе на себе невластиві йому повноваження.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у пункті 9 мотивувальної частини Рішення (у справі про апеляційне оскарження ухвал суду) від 30.01.2003 № 3-рп/2003: “Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах”.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки (зобов’язувати вчинити дії, які мають бути визначені вищестоящим органом відповідача), які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого органу, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Суспільні відносини, які виникають між державою та Державною прикордонною службою України як правоохоронним органом спеціального призначення (його структурним утворенням) є управлінськими (державно управлінськими). Ці відносини характеризуються певною ієрархією відповідних державних органів (посадових осіб) з чітко визначеною компетенцією, підпорядкованістю, підзвітністю (підконтрольністю), наділенням вищестоящих органів в цій ієрархії певними адміністративними повноваженнями, в тому числі повноваженнями щодо контролю та примусу по відношенню до нижчестоящих. Тобто, в разі невиконання чи неналежного виконання структурним утворенням Державної прикордонної служби України (його службовими особами) покладених на нього завдань такі правовідносини не мають ознак правового спору та відповідно повинні врегульовуватися шляхом реалізації згаданих вище повноважень, а не шляхом звернення до суду з позовом.

Враховуючи те, що відносини між позивачем і відповідачем базуються на принципах підконтрольності та підпорядкованості, та те, що позивач, у відповідності до закону, наділений достатнім колом повноважень щодо визначення дій відповідача суд не може перебирати на себе повноваження позивача.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України” (Заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність заявленого позову.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу позивачем та відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено свої доводи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.03.2018 у справі № 926/3727/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Л.Л. Давид

ОСОБА_1