Постанова № 74479037, 24.05.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2018 р. Справа № 909/1183/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_1,

секретар судового засідання Лялька Н.Р.,

розглянув апеляційну скаргу заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону від 23.03.2018

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.02.2018 (суддя Шкіндер П.А., повний текст складено 02.03.2018)

у справі №909/1183/17

за позовом заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області

до відповідача Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ТеДБуд", Тернопільська обл., смт. Велика Березовиця,

про стягнення збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу внаслідок засмічення земельної ділянки побутовими відходами в сумі 523887 грн.,

представники:

- прокурор – Майорчак В.М.,

- від позивача – не з’явився,

- від відповідача – не з’явився,

- від третьої особи – не з’явився.

14.12.2017 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції (надалі – ДЕІ) у Тернопільській області про стягнення з Державного підприємства (надалі – ДП) «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» 523887 грн. збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу внаслідок засмічення земельної ділянки побутовими відходами з розподілом вказаної суми по спеціальних фондах державного (30%), обласного (20%) та місцевого бюджетів (50%) (а.с. 4-14, т.1).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 11.01.2018 до участі в справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю (надалі – ТзОВ) «ТеДБуд».

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.02.2018 у даній справі (а.с. 225-230) у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що факт вчинення відповідачем цивільного правопорушення не підтверджений належними та допустимими доказами, а саме:

1) прокурор та позивач стверджують, що на час вчинення правопорушення структурний підрозділ ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» – Тернопільське управління виробничо-технічної комплектації (надалі – УВТК) здійснювало підприємницьку діяльність на земельній ділянці по вулиці Лозовецька,34 у м. Тернопіль площею 2,763832 га, однак ними не було надано належних доказів виникнення у відповідача права на цю земельну ділянку;

2) прокурором та позивачем не доведено того факту, що відповідачу належить цех електрозварювання, біля якого було виявлено засмічення, відображене в акті обстеження №1 від 01.09.2016.

Не погодившись із ухваленим рішенням, заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись, зокрема, на те, що вина відповідача доведена належними та допустимими доказами, зокрема, актом обстеження земельної ділянки, розрахунками розміру відшкодування збитків, приписами №3-2/3195 від 09.09.2016 та №3-2/4380 від 13.12.2016, протоколом про адміністративне правопорушення та постановою про накладення адміністративного стягнення на працівника відповідача ОСОБА_3, які наявні в матеріалах справи та ніким не оскаржувалися, а також листом Тернопільського УВТК ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» від 16.01.2017 №2, в якому останній повідомляє про ліквідацію сміттєзвалища.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що акт обстеження складався за участю представника Тернопільського УВТК ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» і підписаний ним без зауважень та застережень.

Стосовно прав відповідача на об’єкти нерухомого майна та на користування земельною ділянкою, то, на думку скаржника, такі підтверджуються відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішенням Тернопільської міської ради від 17.08.2000 та листами ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області.

ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило доводи та вимоги апеляційної скарги, просило відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначило, зокрема, наступне:

1) прокурором та позивачем не доведено того факту, що земельна ділянка, на якій виявлено засмічення, перебуває у власності чи користуванні відповідача. Попри те, що рішенням Тернопільської міської ради від 17.08.2000 відповідну земельну ділянку було надано у постійне користування відповідача, однак останній ніколи не виготовляв акту на право постійного користування нею;

2) 01.12.2003 на цільовому аукціоні з продажу нерухомого майна платника податків, що знаходиться в податковій заставі, будівлі та споруди Тернопільського УВТК, розташовані на земельній ділянці площею 2,768 га, було придбано ТзОВ «ТедБуд». Перехід права власності на будівлі і споруди, в свою чергу, має наслідком одночасний перехід права на земельну ділянку.

У своїх поясненнях на відзив заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону зазначив:

1) з положень Земельного кодексу України, а також правових позицій Верховного Суду України можна зробити висновок, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу. Скаржник наголосив на тій обставині, що матеріалами справи підтверджується фактичне використання відповідачем земельної ділянки по вул. Лозовецька,34 у м. Тернопіль, а також сплата ним відповідного земельного податку;

2) з положень ЗК України та ЦК України, чинних станом на 01.11.2003, а також правових позицій Верховного Суду України вбачається, що виникнення права власності на будівлі і споруди не тягне за собою автоматичного переходу права на земельну ділянку. Обов’язковою умовою для переходу права на земельну ділянку комунальної чи державної власності є рішення сесії відповідної ради та дотримання відповідної процедури;

3) вина відповідача у вчиненні відповідного порушення випливає, зокрема, з постанови про притягнення до адміністративної відповідальності його працівника за порушення вимог природоохоронного законодавства, яка не оскаржувалася, а адміністративне стягнення за якою було добровільно сплачене;

4) при проведенні перевірки, державними інспекторами з охорони НПС, всупереч вимогам Порядку організації та проведення перевірок суб’єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, не було складено акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Позивач, відповідач та третя особа не забезпечили явку своїх представників в судове засідання, хоча належним чином повідомлялися про час та місце судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення ухвал суду від 10.04.2018, 19.04.2018 та 10.05.2018.

23.05.2018 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги через неможливість керівника підприємства прибути в судове засідання.

Розглянувши вказане клопотання, суд відхиляє його, зважаючи на наступне: 1) необґрунтованість поданого клопотання – відповідач не наводить жодних доказів в підтвердження обставин, на які він покликається; 2) чинний ГПК України не обмежує права представництва учасників судового процесу лише особистим представництвом чи представництвом через керівника; в разі неможливості явки керівника підприємства, відповідач вправі залучити представника; 3) розгляд апеляційної скарги в попередньому судовому засіданні, яке відбулося 10.05.2018, вже відкладався за клопотанням відповідача.

Зважаючи на те, що в матеріалах даної справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а явка сторін не визнавалася обов’язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги у даній справі можливо здійснити без представників сторін та третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

Статтею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог: здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про охорону земель» об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям; вживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акту № 1 обстеження засмічення від 01.09.2016 (а.с. 21, т.1), на земельній ділянці загальною площею 2,7638 га, яка знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 34 та належить ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», що підтверджується викопіюванням СПП «Геодезія», виявлено засмічення землі площею 0,0133 га побутовими та будівельними відходами суцільно між зеленими насадженнями поряд з приміщенням зварювального цеху. В акті також міститься план-схема земельної ділянки, на якій зображено обміри засмічення, обчислено площу та об’єм цього засмічення.

Вказаний акт підписано держінспектором з охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області ОСОБА_4, прокурором військової прокуратури Тернопільського гарнізону ОСОБА_5 та начальником Тернопільського УВТК ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат» ОСОБА_3 без будь-яких застережень.

Відповідно до припису старшого держінспектора з охорони навколишнього природного середовища №3-2/3195 від 09.09.2016 (а.с. 25, т.1) ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат» зобов’язано привести земельну ділянку площею 2,768 га у відповідність шляхом ліквідації стихійних сміттєзвалищ, що знаходиться у м. Тернопіль , вул. Лозовецька, 34, в термін до 25.11.2016.

Відповідно до припису державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища №3-2/4380 від 13.12.2016 (а.с. 29, т.1) ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат» зобов’язано завершити роботи по ліквідації стихійних сміттєзвалищ по вул. Лозовецька, 34, м. Тернопіль, до 12.01.2017.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відходи» відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про відходи» зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.

Відповідно до ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про охорону земель» юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Відповідно до ст.43 Закону України «Про відходи» підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до рішення Тернопільської міської ради від 17.08.2000 «Про видачу документів на користування землею» (а.с. 157, т.1) затверджено матеріали інвентаризації та видано ДП «Івано-Франківського ліспромкомбінату» акти на право постійного користування землею на наступні земельні ділянки структурного підрозділу Тернопільського УВТК: - площею 2,763832 га для обслуговування приміщень Тернопільського цеху залізобетонних виробів за адресою вул. Лозовецька, 34; - площею 0,258119 га для обслуговування гуртожитку за адресою: вул. Лозовецька; - площею 0, 231702 га для обслуговування котельні за адресою вул. Лозовецька; - площею 0,067497 га для обслуговування рампи Тернопільського цеху залізобетонних виробів за адресою: вул. Лозовецька.

Відповідно до листів Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №10-19-0.61-17792/2-16 від 12.12.2016 (а.с. 31, т.1), №9-19-0.202-262/117-17 від 07.06.2017 (а.с. 151, том 1) та листа відділу Держгеокадастру у м. Тернополі №8-1919-99.5-698/2-16 від 08.09.2016 (а.с. 22, т.1), згідно даних Державного земельного кадастру у т.ч. державної статистичної звітності форми 6 зем (станом на 01.01.2016) в користуванні ДП «Івано-Франківський військовий лісопромисловий комбінат» обліковується земельна ділянка площею 2,7638 га без правовстановлюючих документів (рядок 76 Міністерство оборони, графа 37 – землі промисловості) на підставі рішення сесії Тернопільської міської ради від 17.08.2000.

Відповідно до довідки Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль №16/1721 від 03.10.2017 (а.с. 192, т.1), на обліку КЕВ м. Тернопіль за адресою: м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 34, знаходиться земельна ділянка військового містечка № 19 загальною площею 3,1574 га, яка перебуває в користуванні та обслуговуванні Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат». Додатком до цього листа є Інформація щодо земель оборони, які використовуються ДП МОУ «УВТК Івано-Франківським ЛПК» від 01.10.2017 (а.с. 194, т.1), з якої вбачається, що у м. Тернополі, по вул. Лозовецька, у користуванні УВТК «Івано-Франківський ЛПК», за даними форми 6-зем на момент звірки перебуває на обліку 3,3211 га, а за даними форми 405 перебуває на обліку та фактично використовується земельна ділянка площею 3,1574 га. Різниця між цими даними становить 0,16737 га та буде усунена після формування земельної ділянки на площу 2,76 га.

Крім того, з матеріалів справи, а саме з листа Державної фіскальної служби України Головного управління ДФС у Тернопільській області від 07.06.2017 №3591/10/19-00-1208/7753 (а. с.158-159, т.1) вбачається, що Тернопільським Управлінням виробничо-технологічної комплектації «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» за період 2011-2017 років до Державного бюджету України сплачувався із оподатковуваної площі 3,3211 га та 0,5573 га земельний податок на ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 34, а саме: 2011 – 2013 роки – 0,00 грн.; 2014 рік – 40000,00 грн., 2015 рік – 167027,08 грн., 2016 рік – 182549,24 грн. та 2017 рік - 15200,00 грн.

Покликання відповідача на те, що земельна ділянка площею 2,763832 га, яка знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 34, на час проведення перевірки, йому не належала, оскільки «автоматично перейшла» до ТзОВ «ТедБуд» за договором купівлі-продажу, безпідставні та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Як визначено статтею 120 Земельного кодексу України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Аналогічне викладено у статті 377 ЦК України.

Отже, законодавством визначено, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право власності на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда.

На земельну ділянку, що перевищує визначені ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України розміри, право власності виникає на загальних підставах та у порядку, визначеному чинним законодавством.

Порядок передачі у власність юридичним особам земельних ділянок із земель державної або комунальної власності передбачені статтею 116 Земельного кодексу України.

Згідно з частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Таким чином, виникнення права власності на об’єкти нерухомості не є безумовною підставою для автоматичного укладення угоди щодо земельної ділянки. Обов’язковою умовою передачі у власність, користування земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність, користування. Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 14.11.2011 у справі № 12-22/382-07-8932.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові Вищого господарського суду України від 09.08.2012 у справі № 18/43/5022-1140/2011(7/117-2071 (12/89-1134) (а.с. 116-124, т.1), на яку покликається відповідач, йдеться лише про продаж окремих будівель ТзОВ «ТедБуд» та жодним чином не згадується земельна ділянка площею 2,763832 га по вул. Лозовецька, 34, у м. Тернопіль, відтак його покликання на те, що вказана земельна ділянка повністю охоплена згаданими будівлями не відповідає дійсності, що також підтверджується викопіюванням плану землекористування м. Тернопіль з нанесенням земельної ділянки ДП «Івано-Франківський лісопромисловий комбінат» площею 2,7638 га (а.с. 23, т.1) та схемою військового містечка №19 загальною площею 3,1574 га (а.с. 193, т.1).

Крім того, як вбачається з матеріалів даної справи на земельній ділянці площею 2,763832 га, яка знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 34, наявні будівлі Тернопільського УВТК ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», що підтверджується відомостями з Державного реєстру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, які знаходяться в матеріалах даної справи (а.с. 126-131, т.1).

У зазначених вище державних реєстрах (а.с. 33-35, 126-131, 167-169, т.1) немає жодних відомостей про те, що за ТзОВ «ТедБуд» зареєстровано будь-яке право власності на нерухоме майно за адресою вулиця Лозовецька, 34 у м. Тернополі. Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла на час, як стверджує відповідач, набуття (переходу) права власності будівель по вул. Лазовецька, 34, у м. Тернопіль, від Тернопільського УВТК ДП «Івано-Франківський ЛПК» (договір купівлі-продажу від 09.09.2004) вбачається, що при переході права власності на будівлю і споруду, право користування земельною ділянкою виникає на підставі договору оренди, який в матеріалах справи - відсутній.

Відповідно до вимог статей 6 та 8 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», в редакції станом на 09.09.2004, при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності земельні ділянки, на яких розташовані державні підприємства у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності та які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій.

Слід також зазначити, що Земельний кодекс України (в редакції станом на 12.07.2000), який діяв на момент прийняття рішення Тернопільською міською радою від 17.08.2000, так і Земельний кодекс України від 25.10.2001, серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачалося не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що юридичні особи з підстави не переоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Зазначеним рішенням також визначено, що суб’єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізовується на підставах і порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Згідно із ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок – у випадках, визначених ст. 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні. Стаття 79-1 Земельного кодексу України передбачає порядок формування земельної ділянки та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру та передбачено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 2 Розділу VІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

За наведених вище обставин, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом (правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14).

За наведених вище обставин, аналізу норм права, колегія суддів приходить до висновку, що земельна ділянка площею 2,763832 га, яка знаходиться за адресою: вулиця Лозовецька, 34, м. Тернопіль, де розташоване Тернопільське УВТК ДП «Івано-Франківський ЛПК», на якій виявлено засмічення, перебуває у користуванні згаданого підприємства.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, базував свій висновок про те, що відповідач не є землекористувачем земельної ділянки, на якій виявлено засмічення, лише на тому, що відповідач немає оформленого акта про постійне землекористування, проте безпідставно не взяв до уваги інших доказів у справі, які свідчать про те, що він є землекористувачем.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини.

Обов’язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК України).

В спірному випадку, матеріалами справи доведено, що відповідач, як землекористувач, не вжив заходів, спрямованих на захист земель від засмічення, внаслідок чого спричинено шкоду навколишньому природному середовищу, яка відповідно до розрахунку розміру збитків (а.с. 24, т.1) становить 523887,00 грн.

Відповідач вказаного факту не спростував. Крім того, в суду відсутні докази щодо недійсності акта, на підставі якого встановлено забруднення земельної ділянки.

Разом з тим, з протоколу про адміністративне правопорушення №000988 від 13.12.2016 (а.с. 26, т.1), складеного державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища, вбачається, що начальник Тернопільського УВТК ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» ОСОБА_3 не виконав припис № 3-2/3195 від 09.09.2016 в термін до 25.11.2016 в повній мірі щодо ліквідації сміттєзвалища.

У зв’язку з цим, державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища виніс постанову про накладення адміністративного стягнення № 56 від 13.12.2016 (а.с. 27, т.1), якою визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідальність за яке передбачає стаття 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення та наклав на нього адміністративне стягнення у розмірі 255 грн.

Вищенаведені протокол та постанова не оскаржувалися та, більше того, з матеріалів справи вбачається, що 27.12.2016, ОСОБА_3 вказаний штраф сплатив (а.с. 28, т.1).

Також, у листі №2 від 16.01.2017 Тернопільське УВТК надало відповідь на припис державного інспектора № 3-2/4380 від 13.12.2016, відповідно до якої повідомило, що роботи по ліквідації стихійного сміттєзвалища завершено, а сміття вивезено в спеціально відведене місце (а.с. 30, т.1).

Вказане дає підстави вважати, що відповідач не заперечує факту користування земельною ділянкою в м. Тернопіль по вул. Лозовецька, 34 та своєї вини в завданні шкоди навколишньому природному середовищу.

Разом з тим, пояснення ОСОБА_3 від 21.12.2017 (а.с. 110, т.1), яке долучене відповідачем до матеріалів справи, не спростовує всіх вищенаведених обставин.

Судом першої інстанції не встановлено, а відповідачем не доведено, що земельна ділянка, на якій було виявлено засмічення, у встановленому Земельним кодексом України порядку була вилучена у землекористувача, при цьому, відсутні інші підстави припинення права користування земельною ділянкою (ст. 141 Земельного кодексу України).

Отже, вищенаведеними нормами закону та встановленими обставинами справи підтверджується, що ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» є належним землекористувачем земельної ділянки площею 2,763832 га у м. Тернополі по вул. Лозовецька, 34, на якій було виявлено перевіряючими позивача засмічення, та, відповідно до вимог статей 35, 36 Закону України «Про охорону земель», ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 43 Закону України «Про відходи», повинно забезпечити захист даної земельної ділянки від засмічення, а також нести відповідальність у встановленому законом порядку.

Наведеним підтверджується, що внаслідок бездіяльності відповідача було заподіяно шкоди навколишньому природному середовищу, вбачається причинний зв’язок між вчиненим порушенням та заподіяною шкодою і наявність вини відповідача.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для розгляду справи.

Судові витрати, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону задоволити.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.02.2018 у справі №909/1183/17 скасувати. Позов задоволити.

Стягнути з Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Л. Ребета, 6, ідентифікаційний код 08033772) 523887,00 грн. збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу внаслідок засмічення земельної ділянки побутовими відходами в наступним розподілом: 157166,10 грн. (30%) в доход спеціального фонду Державного бюджету України, 261943,5 грн. (50%) в доход спеціального фонду місцевого бюджету Тернопільської міської ради, 104777,4 грн. (20%) в доход спеціального фонду місцевого бюджету Тернопільської обласної ради на р/р 33115331700317, код бюджету 24062100, ідентифікаційний код одержувача 37766394 в ГУДКСУ у Тернопільській області, МФО 838012.

Стягнути з Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Л. Ребета, 6, ідентифікаційний код 08033772) на користь Військової прокуратури Західного регіону України (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, ідентифікаційний код 38326057 ) 7858,31 грн. судового збору за подання позовної заяви та 11787,47 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складено 05.06.2018.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко