Постанова № 74479023, 05.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/17590/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Яковлєва М.Л.

Чорної Л.В.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.за участю представників учасників процесу:від позивача: адвокат Тимошик І.О. від відповідача-1: адвокат Лісовський С.В. від відповідача-2: не з'явився від третьої особи-1: не з'явився від третьої особи-2: не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Боранд Трейд»на рішенняГосподарського суду міста Києва від20.03.2018суддя Курдельчук І.Д.повний текст складено23.03.2018за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Боранд Трейд», м. Житомирдо1) публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», м. Київ 2) товариства з обмеженою відповідальністю «Імріс», м. Дніпротреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: 1) Міністерство фінансів України, м. Київ 2) Національний банк України, м. Київпровизнання права

За результатом розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Боранд Трейд» (надалі-позивач/ТОВ «Боранд Трейд») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (надалі-відповідач 1/ ПАТ КБ «Приватбанк») та товариства з обмеженою відповідальністю «Імріс» (надалі-відповідач 2/ ТОВ «Імріс»), в якій просило суд:

1. визнати право за ТОВ «Боранд Трейд» вимагати від ТОВ «Імріс» сплати суми боргу за кредитними договорами в розмірі 640 349 743,04 грн., який було сплачений ПАТ КБ «Приватбанк» поручителем за боржника;

2. визнати відсутнім у ПАТ КБ «Приватбанк» права вимагати від ТОВ "Імріс" сплати суми боргу за кредитними договорами в розмірі 640 349 743,04 грн., який був сплачений ПАТ КБ «Приватбанк» поручителем за боржника.

Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач зазначає, що між відповідачем 1 та відповідачем 2 були укладені кредитні договори № 4И14074Д від 19.02.2014, № 4И14076И від 20.02.2014 та № 4И14075Д від 25.02.2014. В забезпечення виконання даних кредитних договорів між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Боранд Трейд» був укладений договір поруки № 4А14127И/П від 20.10.2016. Відповідно до умов договору поручитель (позивач) на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язанням боржника, які виникають з умов кредитних договорів, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів. Як вказує позивач, 21.10.2016 він, як поручитель, виконав обов'язок боржника перед кредитором за кредитними договорами на суму 640 349 743,04 грн., тобто виконав умови договору поруки у повному обсязі, у зв'язку з чим, на думку позивача, до нього перейшли всі права кредитора за кредитними договорами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 порушено провадження по справі № 910/17590/17 та призначено її до розгляду, а також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору нас стороні відповідача 1: Міністерство фінансів України (надалі-третя особа 1) та Національний банк України (надалі-третя особа 2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 у справі № 910/17590/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що задоволення кредиторських вимог у випадку набуття поручителем такого статусу (ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України), здійснюється шляхом примусового виконання обов'язку у натурі, а не шляхом визнання права чи визнання відсутності права, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу правового захисту, оскільки вирішення спору не призводить до будь-якого відновлення прав позивача.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 у справі № 910/17590/17, ТОВ «Боранд Трейд» (надалі-скаржник) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга ТОВ «Боранд Трейд» обґрунтована тим, що місцевим господарським судом неповно досліджено обставини справи, надано їм невірну оцінку, а тому, на думку скаржника, висновки суду не відповідають дійсним обставинам, що склались між сторонами.

Так, скаржник в поданій ним апеляційній скарзі зазначає, що останній належним чином виконав зобов'язання за договором поруки № 4А14127И/П від 20.10.2016, а саме - обов'язок боржника (ТОВ «Імріс») перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитними договорами № 4И14074Д від 19.02.2014, № 4И14076И від 20.02.2014 та № 4И14075Д від 25.02.2014 шляхом погашення заборгованості в сумі 640 349 743,04 грн. Відтак, у відповідача-1 ( ПАТ КБ «Приватбанк») відсутнє право кредитора за кредитними договорами по сплаті боргу. Таким чином, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 556 ЦК України не здійснив захисту прав та законних інтересів позивача.

Заявник апеляційної скарги вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність доказів укладення між позивачем та відповідачем 1, 20.10.2016 договору поруки № 4А14127И/П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/17590/17; розгляд апеляційної скарги ТОВ «Боранд Трейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 у справі № 910/17590/17 призначено на 22.05.2018.

04.06.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ПАТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Боранд Трейд» відповідач 1 зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі позивача та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

В судовому засіданні адвокат скаржника вимоги апеляційної скарги підтримала, з викладених у ній підстав.

Адвокат відповідача 2 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечував, з підстав наведених у відзиві на неї.

Відповідач-2 та треті особи 1,2 не подали суду відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Боранд Трейд ". Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального строку України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази (рекомендовані поштові повернення).

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України), відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Підпунктом 9 п.1 Перехідних положень ГПК України роз'яснено, що справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 20.10.2016 між ТОВ "Боранд Трейд" (поручитель) та ПАТ КБ «Приватбанк» (кредитор) було укладено договір поруки №4И14074Д/П (надалі - договір поруки).

Предметом відповідно до п. 1.1. цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Імріс" (боржник) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 19.02.2014 № 4И14074Д (далі-крединий договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

- кредитним договором від 20.02.2014 № 4И14076И (далі-кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;

- кредитним договором від 25.02.2014 № 4И14075Д (далі-кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3.

Пунктом 2 договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений (п. 3. договору поруки).

Положеннями п. 4. договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитними договорами, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Згідно з п. 5. договору поруки, у випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Відповідно до п. 6. договору поруки поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки.

У п. 7. договору поруки сторонами визначено, що у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитними договорами здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у у ПАТ КБ «Приватбанк». Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату договору поруки.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитними договорами, переходять всі права кредитора за кредитними договорами і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8. договору поруки);

У відповідності до п. 9. договору поруки, випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитними договорами впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за договором поруки.

Кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами (п. 10. договору поруки).

Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за договором поруки (п. 11. договору поруки).

Пунктом 17 договору поруки визначено, що це договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів банку в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.03.2016, укладеної сторонами (пункт 17 договору поруки);

Договір поруки складений у необхідній кількості примірників для кожної із сторін, що мають однакову юридичну силу, та вступає в силу з моменту підписання сторонами і скріплення печатками (п. 18. договору поруки).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Боранд Трейд» зазначає, що належним чином виконало договір поруки та сплатило за боржника кредит, а тому є підстави для визнання права ТОВ "Боранд Трейд" вимагати від ТОВ "Імріс" сплати суми боргу за кредитними договорами та визнання відсутнім у відповідача 1 права вимагати від відповідача 2 сплати суми боргу за кредитними договорами.

Вказане й стало підставою для звернення позивача до суду із вказаним позовом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У ст. 554 Цивільного кодексу України вказано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 556 ЦУ України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Таким чином, позивач повинен довести обставини щодо виконання замість боржника зобов'язання за кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, по кредитному договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, згідно з платіжними дорученнями №№ 2317, 2318, 2319 від 21.10.2016 ( а.с.18-20), перерахував відповідачу-1 грошові кошти в загальній сумі 640 349 743,04 грн.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази того, що заборгованість ТОВ «Імріс» (боржник) за кредитними договорами № 4И14074Д від 19.02.2014, № 4И14076И від 20.02.2014 та № 4И14075Д від 25.02.2014 становила 640 349 743,04 грн.

Тобто позивачем не доведено того, що ним було повністю виконано зобов'язання з повернення кредитів та сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань та строків їх виконання, як і не містять доказів направлення відповідачем-1 позивачу (поручителю) чи відповідачу-2 (боржнику) відповідної вимоги про виконання зобов'язань.

Таких доказів ТОВ «Боранд Трейд» не надано до суду апеляційної інстанції.

Отже, позивачем не доведено, що за рахунок коштів в сумі 640 349 743,04 грн. у повному обсязі погашено заборгованість боржника ( відповідача-2) за зазначеними кредитними договорами.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

До того ж, матеріали справи не містять документального підтвердження того, що відповідач 1 звертався до ТОВ «Імріс» з вимогою виконати умови кредитних договорів та/або до ТОВ «Боранд Трейд» з вимогою виконати умови договору поруки.

Стосовно поданого позивачем примірника договору поруки № 4И14074Д/П від 20.10.2016, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище та вбачається з п. 17 договору поруки, що його укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Банку в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.03.2016, укладеної сторонами.

Положеннями ч.ч. 1,3 ст. 207 визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» визначено, що електронний підпис - це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.

Тобто під електронним підписом розуміються різні способи підписання електронного документа: текстовий підпис в електронному документі, цифрове зображення рукописного підпису, секретний код, пароль та інше.

Проте, Закон України «Про електронний цифровий підпис» регулює питання підписання електронних документів саме електронним цифровим підписом.

Відповідно до положень Закону України «Про електронний цифровий підпис» особа, що бажає використовувати електронний цифровий підпис, має отримати посилений сертифікат ключа електронного цифрового підпису в українському акредитованому центрі сертифікації ключів.

Таким чином, електронною формою договору за чинним законодавством України не може визнаватись звичайне електронне повідомлення чи електронний файл. Обов'язковим реквізитом електронного документа має бути електронний цифровий підпис.

Використання інших видів електронних підписів, крім електронного цифрового, здійснюється у разі наявності у сторін про це попередньої домовленості (ст. 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).

В той же, як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано належних доказів, як-то: угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.03.2016, свідоцтва про акредитацію центру сертифікації ключів; атестату відповідності виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, тощо.

Таких доказів позивачем і до суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України в укладеному сторонами договорі мають міститись зразки електронного підпису.

За відсутності такого договору використання інших електронних підписів, крім електронного цифрового, матиме наслідком невизнання договору електронним документом і суди, у такому разі, позбавлені можливості розглядати договір як доказ у справі.

Аналіз чинного законодавства України підтверджує можливість використання різних видів електронного підпису. Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено застосування в бухгалтерському обліку первинних документів в електронному вигляді за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2.3).

Відповідно до пункту 2.4 вказаного Положення серед обов'язкових реквізитів первинного документа визначено особистий чи електронний підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, це може бути як електронний цифровий підпис, так і інші види підпису.

Так, ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Статтею 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» визначено, що електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що з примірника договору поруки не вбачається можливості ідентифікувати підписувача та підтвердити цілісність вкладеного файлу, а, відтак, і встановити хто саме укладав цей електронний документ.

Для обміну офіційними електронними документами між відправником та отримувачем повинен бути укладений договір для засвідчення чинності відкритого ключа сертифікатом ключа, сформованим центром сертифікації ключів, а також використовувати електронний цифровий підпис без сертифіката ключа ( ст. 5 Закону України « Про електронний цифровий підпис».

Статтею 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції позивачем не надано доказів укладення такого договору сторонами у справі, як не вбачається і у самому договорі поруки реквізитів визначених у вище зазначених статтях закону.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для прийняття як належного доказу виникнення правовідносин поруки примірника договору поруки представленого позивачем, оскільки такий електронний документ немає і не мав юридичної сили і статусу офіційного документа.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі.

Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування, в разі виникнення спору за кредитним договором.

Виконання поручителем свого обов'язку перед кредитором за боржника наділяє його правами вимоги до останнього. Дане право є майновим правом, яке може бути захищено способами, визначеними ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, одними з яких є визнання права та визнання відсутності права.

Визнання права є способом захисту, який застосовують у випадку спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між сторонами правовідносин і, відповідно, з приводу відсутності цивільного права та цивільного обов'язку.

Право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (ст. 15 Цивільного кодексу України), способи якого (ст. 16 Цивільного України та ст. 20 Господарського кодексу України) не є вичерпними. Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи вищевикладене, заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 не призводять до поновлення права позивача, яке на його думку порушено.

Відповідно до ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ТОВ «Боранд Трейд» є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що ТОВ «Боранд Трейд», як поручитель, виконав обов'язок боржника ТОВ «Імріс» перед кредитором ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитними договорами, а саме погасив борг в сумі 640 349 743,04 грн., згідно з платіжними дорученнями №№ 2317, 2318, 2319, від 21.10.2016 ( а.с. 18-20), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів направлення банком та отримання від банку письмових вимог, адресованих позивачу, як поручителю, щодо погашення заборгованості за боржника відповідно з кредитними договорами № 4И14074Д від 19.02.2014, № 4И14076И від 20.02.2014 та № 4И14075Д від 25.02.2014, адже зі змісту договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 5, п. 6 договору поруки).

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційних скаргах обставин.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Інші доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Також, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010).

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Боранд Трейд» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 у справі № 910/17590/17 залишити без змін.

2. Справу № 910/17590/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 06.06.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді М.Л. Яковлєв

Л.В. Чорна